Рішення № 96110057, 08.04.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2021 року м. Київ № 826/13461/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Кармазіна О.А., суддів: Катющенка В.П. та Скочок Т.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомособи без громадянства з Палестини ОСОБА_2 доДержавної міграційної служби Українипровизнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,В С Т А Н О В И В:

Особа без громадянства з Палестини ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9, код ЄДР: 37508470) (далі - відповідач , ДМС України) в якому просить суд:

1) визнати неправомірним та скасувати рішення ДМС України від 23.05.2017 №183-17 про відмову у визнанні особи без громадянства ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

2) зобов`язати ДМС України визнати особу без громадянства ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

Позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає наступне.

Особа без громадянства ОСОБА_2 , що походить з держави Палестина, місто Газа, маючи побоювання загальнопоширеного насильства в ситуаціях внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини, не може повернутися до країни свого походження - Палестини, а саме до міста Газа.

В Україні ОСОБА_2 подав до Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві заяву-анкету про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

23.03.2016 ОСОБА_2 отримав від Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві повідомлення №94 від 22.03.2016 про відмову у визнанні особи без громадянства ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі рішення ДМС України від 25.02.2016 №106-16 (а.с. 137 - 138).

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2017 № 826/5151/16, скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.11.2016, а позов ОСОБА_2 задоволено: визнано неправомірним та скасовано рішення Державної міграційної служби України №106-16 від 25 лютого 2016 року про відмову у визнанні особи без громадянства ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву особи без громадянства ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 147 - 152, 158 - 163).

17.10.2017 ОСОБА_2 отримав від Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві повідомлення № 104 від 07.06.2017 про відмову у визнанні особи без громадянства ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі рішення ДМС України від 23.05.2017 №183-17 (а.с. 208 - 209).

Позивач зазначив, що йому відмовлено на підставі відсутності умов, передбачених п.п. 1 і 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

За твердженнями позивача відповідач взагалі не поцікавився ситуацією у країні його походження під час прийняття оскаржуваного рішення, не зважаючи на те, що такі дані були наведені ним у своїй заяві-анкеті.

Позивач наголошує, що він має дійсно об`єктивні причини побоювання за своє життя та здоров`я через загрозу загальнопоширеного насильства в ситуаціях внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини.

Відтак, позивач вважає рішення відповідача протиправним та просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

Позиція відповідача.

Представник відповідача надіслав заперечення проти адміністративного позову, в якому зазначив наступне.

Представник відповідача зазначає, що заявник повідомляє, що він є особою без громадянства (Палестини), ІНФОРМАЦІЯ_1 , який за національністю араб, за релігійними переконаннями мусульманин (іслам-суніт), не одружений, дітей не має. Місце народження та проживання заявника за його словами - місто Сектор Газа, Палестина, 19.02.2015 залишив м. Сектор Газа Палестину, прямуючи через Ізраїль, Йорданію, потрапивши до Туреччини, скориставшись повітряним сполученням, прибув на територію України 21.02.2015, місце перетину кордону заявник зазначив аеропорт Київ. На момент звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на території України перебував легально, до міграційних органів України та інших країн не звертався.

Представник відповідача вказує на те, що заявник надав національний паспорт особи без громадянства (Палестини) № НОМЕР_1 виданий 15.09.2014, терміном дії до 14.09.2019 місце видачі РАМАЛЛАХ .

Також, за доводами представника відповідача, заява іноземця від 05.03.2015 розглянута повторно.

Так, представник відповідача вказує на те, що рішенням ДМС України від 25.02.2016 №106-16 було відмовлено позивачу у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проте судовим рішенням Київського апеляційного адміністративного суду від 03.01.2017 № 826/5151/16 вказане рішення скасовано, та зобов`язано ДМС України повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням ДМС України від 13.02.2017 № 12-17 було зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві повторно розглянути заяву особи без громадянства ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом рішення ДМС України від 25.02.2016 № 106-16.

Представник відповідача наголошує, що згідно з наказом Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві від 09.03.2017 №101 здійснено повторний розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особи без громадянства ( Палестини ) ОСОБА_2 ..

Згідно тверджень представника відповідача причини виїзду з країни походження заявник зазначив такими, що покинув країну походження з політичних причин та боїться повернення до Палестинської автономії, через те що там йде війна, а саме військові Ізраїлю постійно обстрілюють Сектор Газа в Палестині. Також, заявник повідомив що боїться тиску партії «Хамас» та не хоче воювати на їхньому боці. Іноземець зазначив, що в Палестині немає нормальних умов для нормального проживання.

Окрім того, під час проведення співбесід заявником було надано відомості про те, що іде війна в Палестині, а саме: в Секторі Газу між Ізраїлем та партією Хамас, яка унеможливлює його існування на території країни походження.

За доводами представника відповідача, для з`ясування всіх обставин, що склалися із заявником, був проведений аналіз поданої іноземцем заяви, інших матеріалів справи та проведених співбесід, в процесі чого було з`ясовано наступне.

Задокументованих доказів наявності насилля здійсненого будь-ким по відношенню до заявника у країні належності у заявника відсутні. Інформація, отримана управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції, ґрунтується винятково на суб`єктивних твердженнях іноземця. Обов`язок надання доказів покладається на особу, яка висловлює ці твердження. Таким чином, заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Представник відповідача наголошує, що завдяки інформації по країні походження, знайденої у відкритих Інтернет джерелах, було встановлено що Палестинська Автономія підтримується Сполученими Штатами Америки, разом з тим Державний секретар США зазначив, що Вашингтон готовий для підтримки та стабілізації ситуації в країні походження. Також слід зазначити, що в Мюнхені зустрічалися світові лідери, які підтримали об`єднання західного узбережжя та Сектора Газа в єдину демократичну Палестинську державу. В ході чого представники РФ, США, ЄС, ООН зробили пропозиції для реалізації рішення Палестино-Ізраїльський конфлікту шляхом створення двох держав.

Вказане, на думку представника відповідача, свідчить, що викладений аналіз по країні походження ставить під сумнів твердження іноземця щодо неможливості його перебування у Палестині.

Окрім того, за твердженнями відповідача, у поданій заяві-анкеті від 05.03.2015 та в ході співбесід іноземець стверджував щодо наявної партії «Хамас» в країні походження, яка вербувала його до своїх лав. Проте, враховуючи інформацію по країні походження, відповідач зробив висновок, що в Палестині дійсно наявна партія «Хамас», але зазначив, що Ізраїль підтримує Палестину та сприяє економічного розвитку, в ході чого партія «Хамас» підтримує конструктивний діалог щодо врегулювання конфлікту з Ізраїлем.

Окрім того, представник відповідача додає, що під час співбесід від 20.03.2015 заявникові було запропоновано надати відповідь на наступне запитання: «Вказати конкретну причину по якій він покинув свою країну». Заявник повідомив, що залишив країну походження, тому що партія «Хамас» почала вербувати його до лав військовослужбовців, тобто воювати проти Ізраїлю. Також заявником було зазначено, що члени партії «Хамас» вже одного разу намагалися його забрати до своїх рядів, де навіть стався інцидент фізичного насилля, а саме заявникові було зламано ніс, надщербили зуб та розбили губу.

Проте, як стверджує представник відповідача, вище вказані заявником факти, не підтверджуються жодними документальними доводами та ґрунтуються на виключно суб`єктивних твердженнях, цілком очевидно, що свідчення, які дає заявник, не є переконливими, отже можна припустити, що заявник є неправдоподібним у підтвердженні обґрунтованості ризиків, які йому загрожують на території країни походження.

Окрім того, представник відповідача звертає увагу, що в ході співбесіди від 04.04.2017 іноземець зазначив, що йому ніхто не погрожував, тому що він ні до кого не належав, та не був ні в яких організаціях. Також зазначив, що на нього не нападали члени угрупування «Хамас».

Вказане, на думку представника відповідача, свідчить, що в співбесідах від 20.03.2015 та від 04.04.2017 містяться розбіжності у свідченнях заявника, а тому інформація щодо наявності небезпеки носить суб`єктивний характер та прийнята як неправдоподібна.

Отже, представник відповідача стверджує, що інформація, повідомлена іноземцем щодо неможливості його перебування у країні походження через загрози з боку угрупування «Хамас» є спростованою.

Додатково представник відповідача акцентує увагу на тому, що заява містить твердження заявника щодо існування загрози його життю в разі повернення на батьківщину через побоювання зазнати переслідування з боку «Хамас», оскільки він був вербований вказаною партією. Проте, заявник безперешкодно залишив свою країну, приїхавши в Україну до свого батька, та наразі працює з батьком у власному магазині загального харчування, тобто заявник прибув до України з метою ведення бізнесу.

В той же час, за доводами представника відповідача, з засобів масової інформації вбачається, що в країні походження заявника будується нове безпечне місто «Равабі», де на даний час вже проживають понад 250 родин палестинців, але в найближчі роки населення даного міста буде нараховувати понад 60 тисяч осіб.

Враховуючи зазначене, на думку представника відповідача, твердження заявника щодо наявності небезпеки у країні походження ґрунтуються лише на його суб`єктивних твердженнях, непідкріплених будь-якими доказами, що ставить під сумніви вірогідності небезпеки в країні громадянської належності, а відтак прийняте ДМС України рішення від 23.05.2017 №183-17 на підставі повторного вивчення документів та матеріалів є обґрунтованим та таким, що не підлягає скасуванню.

Відтак представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог, наголосивши на обґрунтованості оскаржуваного рішення.

Відповідь позивача на відзив.

Позивач наголошує, що у даній категорії справи є особливості щодо стандартів доказування, які відрізняються від процесуального законодавства України, проте відповідач керувався стандартом доказування «заявник не довів …».

За твердженнями позивача, ним надано усі відомості, які він мав в своєму розпорядженні, але відповідач неправомірно поклав обов`язок доказування повністю на заявника, стверджуючи, що він не надав жодних доказів.

При цьому, позивач зауважує, що шукач притулку не повинен щось доводити, стандарт доказування у таких справах - «баланс ймовірностей», тому неприпустимим є висновок ДМС України, що позивач чогось не довів.

За твердженнями позивача, загальнопоширене насилля та порушення прав людини, які існують в Секторі газу підтверджуються з відкритих джерел, а тому така інформація є загальновідомою та такою, що не підлягає доведенню.

Проте як Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві, так і відповідач проігнорували відповідну інформацію про країну походження позивача.

Також, позивач заперечує твердження відповідача, що йому ніхто не погрожував, тому що він ні до кого не належав, та не був ні в яких організаціях. Так, згідно протоколу співбесіди від 04.04.2017, на питання чи застосовувалися до нього насильницькі методи, він відповів наступне: «Одного разу я йшов додому і під`їхала машина, мене забрали і відвезли до їхнього секретного місця, я навіть не розумів куди мене везуть, там вона мені погрожували і говорили якщо ти будеш з нами, то все буде добре, а якщо ти відмовишся то ми будемо заважати жити, навчатися».

На підставі зазначеного, позивач просить суд задовольнити позов в повному обсязі.

Процесуальні дій, вчинені у справі.

Ухвалою від 25.10.2017 позовну заяву залишено без руху для цілей усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою судді Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.11.2017 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено судове засідання для розгляду справи колегією у складі трьох суддів.

У судовому засіданні 04.04.2018 на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд справи продовжено у порядку письмового провадження.

Встановлені судом обставини.

Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення присутніх представників сторін, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.03.2015 особа без громадянства ОСОБА_2 звернувся до ГУ ДМС в м. Києві із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, на території України перебуває легально. До органів міграційних служб інших країн не звертався.

Згідно особової справи, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особа без громадянства, народився в Палестині, в м. Сектор Газа, неодружений, за національністю - араб, за віросповіданням - мусульман.

Країну постійного місця проживання покинув в лютому 2015 році, на літаку, з дозволу держави. Затримувався в наступних транзитних пунктах: Ізраїль (12 год), Йорданія (12 год), Туреччина (8 год).

За наданням притулку або за наданням статусу біженця в інших країнах не звертався, тому що мав можливість вільно перебувати в країні 45 днів.

Перетнув кордон України в лютому 2015 року на літаку, з оформленою візою та на підставі паспорту.

Згідно анкети, позивач причиною виїзду з останньої країни постійного проживання вказав: «у зв`язку з проживанням батька на території України» (а.с. 62).

Також, в заяві-анкеті вказано, що ОСОБА_2 в армії не служив та не являється військовозобов`язаним.

Суд ознайомившись із протоколами співбесід встановив наступне:

1) від 20.03.2015 (а.с. 76-78):

«- що змусило вас звернутися до міграційної служби? - Тому, що там війна. Хамас намагався мене змусити воювати. Мене викрав Хамас . Мати мене потім відпросила у бойовиків.

- що вам загрожує у випадку повернення на Батьківщину? - Мені загрожує мобілізація з боку Хамас .

- розкажіть докладно про причини через які ви були змушені покинути Батьківщину? - Я боюсь, що Хамас забере мене до своїх лав. Коли мене вперше забрали то зламали ніс, надщербили зуб та розбили губу.

- чи отримували ви безпосередньо погрози на свою адресу? - Погроз не було, проте якщо хамасівці прийдуть і заберуть мене вдруге, то вже не випустять».

2) від 12.06.2015 (а.с. 92-94):

«- чому не звернулися за статусом біженця у Каїр чи Стамбул? - Тому що у мене всі родичі вже на Україні, рідний батько проживає на території України вже 25 - 30 років;

- що конкретно вам погрожує у вашій країні, а саме у Секторі Газу зараз? - Моє місто кожного дня обстрілює Ізраїль, а також всіх непокірних владі Хамасу садять у в`язницю або навіть вбивають.

- назвіть конкретну причину завдяки якій ви покинули свою країну? - Завдяки тому що мене почали вербувати у війська я покинув свою країну;

- скажіть будь ласка, Сектор Газу бомбили в той час коли ви там перебували? - Так, багато разів.

- наведіть будь ласка конкретний приклад коли Сектор Газу обстріляли? - Так, на моїх очах сусіду розбомбили будинок з військового літака скинули бомбу, я навіть зняв це на телефон, а також я бачив як кораблі бомблять наше місто.

- ви чи ваші знайомі при вказаному інциденті якось постраждали? - Так, померли мої сусіди».

3) від 16.10.2015 (а.с.110-111):

«- хто саме вас вербував? - мене не вербували мені лише пропонували брати участь у збройному конфлікті тобто йти воювати, це було декілька разів, хто саме я не знаю це були люди групою по декілька чоловік і в них були закриті обличчя тобто я не бачив хто вони такі.

- тоді чому ви під час співбесіди 20.03.2015 надавали такі свідчення? - мене не викрадали але одного разу я йшов додому з роботи до мене під`їхала автівка і забрали мене в якийсь ліс але точно де це я відповісти не можу. Вони питали мене чи буду я допомагати Хамасу , та робити те що хоче Хамас .

- з яких обставин вас звільнили? - мені зав`язали очі та відвезли у місто десь біля мого дому».

Рішення ДМС України від 25.02.2016 № 106-16 відмовлено ОСОБА_2 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 137 - 138).

Постановою Київського адміністративного апеляційного суду від 31.01.2017 № 826/5151/16, скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.11.2016, а позов ОСОБА_2 задоволено: визнано неправомірним та скасовано рішення Державної міграційної служби України № 106-16 від 25.02.2016 про відмову у визнанні особи без громадянства ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву особи без громадянства ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 147 - 152, 158 - 163).

Рішенням ДМС України від 13.02.2017 №12-17 було зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві повторно розглянути заяву особи без громадянства ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом рішення ДМС України від 25.02.2016 №106-16 (а.с. 172).

Наказом Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві від 09.03.2017 №101 здійснено повторний розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особи без громадянства (Палестини) ОСОБА_2 (а.с. 175).

Суд ознайомившись із протоколом співбесід від 04.04.2017 встановив наступне (а.с. 183-186):

«- причини виїзду з країни походження? - так сталося, що терористична організація « Хамаз » переслідувала і вербували щоб я вступив в їхню організацію і як тільки їм стану потрібним, щоб бу завжди готовим.

- яке відношення вона має до вас? - я до Хамаз не маю ні якого відношення, вони стріляли у моїх родичів і я відношусь до них дуже негативно.

- чи застосовувались до вас насильницькі дії у країні походження? - одного разу я йшов додому і під`їхала машина, мене забрали і відвезли до їхнього секретного місця, я навіть не розумів куди мене везуть, там вони мені погрожували і говорили якщо ти будеш з нами все буде добре, а якщо ти відмовишся то ми будемо заважати жити, навчатися. Потім вони вивезли мене близько району де я живу і відпустили».

Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції 28.04.2017 прийнято висновок за результати розгляду особової справи ОСОБА_2 , в якому зроблений висновок, що заявник надав інформацію з численними розбіжностями у фактах, що свідчить про відсутність загрози його життю в країні походження, також у висновку наголошено на тому, що заявник безперешкодно залишив свою країну легальним способом.

ДМС України рішенням від 23.05.2017 №183-17 відмовила ОСОБА_2 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі абз. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та п. 6.5 розділу VI Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за № 1146/19884 та у зв`язку з відсутністю умов, передбачених п.п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Позивач, вважаючи протиправним спірні рішення, звернувся з даним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб`єкта.

Так, у відповідності о наведеної норми Кодексу у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи правомірність оскаржуваного позивачем рішення, суд звертає увагу на наступне.

Основними нормативно-правовими актами, які регулюють спірні правовідносини є: Конвенція про статус біженців 1951 року, Протокол щодо статусу біженців 1967 року та Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Згідно із визначенням, наведеним в п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (тут і далі в редакції, чинній на момент винесення спірного рішення) біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та названої правової норми, поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких, особі може бути наданий статус біженця.

До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або якщо особа не має визначеного громадянства за межами країни свого попереднього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Згідно із визначенням, наведеним у п.13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п.п.4 та 6 ст.6 зазначеного Закону не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні та яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.

Статтею 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначено порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Так, зокрема, розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.

Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

Співбесіда із заявником проводиться за правилами, встановленими частинами 2 і 3 ст.8 цього Закону

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 цього Закону (ч.6 ст.9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).

Відповідно до ч.8 ст.9 названого Закону у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України.

Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ч.11 ст.9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).

Згідно ч. 12 названої статті особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою.

Положеннями ч.5 ст.10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Так, зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п. 1 та п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відсутні.

Суд погоджується з таким висновком ДМС України, виходячи з наступного.

Відповідно до п. п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що у відповідача наявний обов`язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.

При цьому, слід зазначити, що заявник, в свою чергу, не зобов`язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.

Тобто, залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

Таким чином підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Отже, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

З матеріалів справи слідує, що за результатами розгляду особової справи заявника судом встановлено, що повідомленні заявником загальнопоширені порушення рухом Хамас прав людини на території проживання позивача дійсно існують і можна вважати правдивими.

Разом з тим, суд критично ставиться до свідчень позивача, зафіксованих в протоколі співбесіди від 20.03.2015 (а.с. 76-78): «Я боюсь, що Хамас забере мене до своїх лав. Коли мене вперше забрали то зламали ніс, надщербили зуб та розбили губу», оскільки матеріали особової справи не містять жодних доказів, а доказом цього могла бути довідка з медичного закладу, а тому вказане викликає певні сумніви у правдивості його розповіді.

Окрім того, в анкеті позивача зазначено, що на питання: «Якщо не працювали - чому?», заявник вказав: «Не було потреби», в той час як в протоколі співбесіди від 16.10.2015 (а.с.110-111) заявник вказав наступне: «мене не викрадали але одного разу я йшов додому з роботи до мене під`їхала автівка і забрали мене в якийсь ліс, але точно де це я відповісти не можу», в протоколі співбесіди від 04.04.2017 (а.с. 183-186) заявник зазначив: «я працював вантажником на заводі».

Також, суд наголошує, що в протоколі співбесіди від 20.03.2015 (а.с. 76-78) заявник вказав: «Мене викрав Хамас . Мати мене потім відпросила у бойовиків.», в наступних протоколах співбесіди від 16.10.2015 (а.с.110-111), від 04.04.2017 (а.с. 183-186) заявник зазначив: «з яких обставин вас звільнили? - мені зав`язали очі та відвезли у місто десь біля мого дому», «Потім вони вивезли мене близько району де я живу і відпустили».

Вказане свідчить, що заявник плутається в своїх показаннях, а відтак правдивість їх ставиться судом під сумнів.

Окрім того, матеріали справи свідчать, що заявник не займався політичною діяльністю та не брав участь в акціях палестинських політичних та релігійних рухів. Він мав можливість закінчити середню школу, при чому він не повідомив про спроби політичних або інших рухів силоміць залучити його до своїх лав у цей період, хоча відомо, що навіть палестинські підлітки масово брали участь у протестах та акціях проти ізраїльських військових.

Фактично заявник під час співбесіди визнав, що залишив Сектор Гази з метою переїзду до України для проживання з батьком та ведення спільного бізнесу.

Очевидно, що незадоволення своїм становищем у країні походження та побоювання, які у нього виникли, мають суто суб`єктивний характер і не підтверджені жодними документальними даними; заявник не має документальних підтверджень будь-яких інших доказів існування реальних загроз особисто для нього повернення на батьківщину.

Суд враховує складну ситуацію, яка спостерігається на території Сектор Гази, що є загальновідомим фактом та підтверджено міжнародним товариством, однак не є автоматичною підставою для надання особі статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Окрім того, матеріали справи підтверджують, що позивач не намагався скористатися можливістю внутрішнього переміщення, і одразу виїхав з країни походження, тим самим знехтувавши можливістю переміщення всередині країни для уникнення загрози своєму життю та безпеці.

Таким чином, відомості, вказані заявником у документах при оформлені заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та відомості, зазначені в протоколах проведених співбесіді щодо обставин його справи не є доведеними та правдоподібними, а відтак, не викликають довіри.

З матеріалів особової справи вбачається, що найбільш ймовірною причиною та мотивом виїзду заявника був пошук кращого життя та можливість заробітку в Україні, що і слугувало підставою для звернення із заявою щодо отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту та тимчасової легалізації на території України.

Отже, хоча заявник і має побоювання зазнати шкоди у разі повернення до Сектору Гази через індивідуальні побоювання стати жертвою переслідування Хамас , проте ризик застосування цієї шкоди не пов`язаний із жодною із ознак, перелічених у визначені біженця.

Тобто, немає підстав вважати, що заявник має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Щодо наявності підстав для надання позивачу статусу особи, яка потребує додаткового захисту, відповідачем з урахуванням інформації про країну походження - території Сектор Гази (Палестинська Автономія), що надана УВКБ ООН в Україні, а також з аналізу матеріалів справи, тверджень заявника стосовно обставин, зазначених у заяві, було встановлено, що заявник не довів та не обґрунтував своє право на отримання захисту, не надав задовільних пояснень та свідчень щодо причин, які би унеможливлювали його повернення на батьківщину, а його твердження стосовно обставин, зазначених у заяві, є недостатніми.

Суд наголошує, що більшість причин виїзду з країни походження, на які вказує заявник у своїй заяві, мають загальний, а не особистий характер і свідчать про не лише його незадоволення важкими умовами проживання людей у Секторі Гази, а також на його прагнення знайти для себе кращу країну для проживання. Будучи зрозумілими у контексті природного прагнення людини знайти кращу долю, ці причини, менше з тим, не вважаються такими, які можуть служити підставою для задоволення клопотання заявника про надання йому захисту в Україні. На основі всебічного вивчення свідчень заявника, матеріалів про країну походження (Сектор Гази / Палестина) очевидно, що заявник не надав достовірних, правдоподібних фактів щодо особистого переслідування. Не встановлено фактів щодо можливості застосування до заявника позасудової смертної кари, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження та покарання, які відповідно до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» є підставою для отримання додаткового захисту.

Не наведено у позовній заяві і будь-яких обставин щодо наявності у позивача об`єктивних, викликаних дійсними обставинами, що мали місце до залишення позивачем країни походження, і які б вказували на обґрунтованість причин для побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Відсутні в матеріалах справи і фактичні докази того, що ці побоювання є реальними, як і докази загрози життю позивача, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини.

Всі твердження позивача, надані під час розгляду його заяви вказують на те що мотиви, наведені в обґрунтування доцільності надання йому відповідного статусу мають узагальнюючий характер: «нестабільність політичної ситуації в країні», «можливість військових конфліктів у будь-який час», «загальнопоширене насильство та збройний конфлікт», «війна». Так, в якості причин виїзду з країни походження заявник під час співбесід вказав: «у зв`язку з проживанням батька на території України; погана обстановка в Секторі Газу; ведуться бойові дії, йде війна на території Сектора Гази; постійні погрози з боку ХАМАС».

Разом з тим, слід повторно наголосити, що заявник ніколи не був членом жодної політичної, релігійної, військової чи громадської організації, утисків на батьківщині за релігією не зазнавав.

Таким чином, суд вважає, що побоювання, які виникли у заявника, мають суто суб`єктивний характер і не підтвердженні жодними документальними даними, заявник не має жодних доказів наявності погроз у його бік, як і не має інших документальних підтверджень щодо його тверджень.

Отже, жодних доказів на підтвердження можливої загрози життю ОСОБА_2 ані під час звернення до органу міграційної служби, ані під час розгляду та перевірки його заяви міграційним органом, ані під час розгляду справи судом, позивачем не надано.

При цьому, проаналізувавши висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 28.04.2017, судом встановлено, що оскаржуване рішення прийнято з урахуванням висновків Київського апеляційного адміністративного суду, викладених у постанові від 31.01.2017 у справі № 826/5151/16, оскільки зі змісту висновку та матеріалів справи вбачається, що міграційною службою при прийнятті спірного рішення у повному обсязі було досліджено усю наявну інформацію про країну походження позивача (Палестина, Сектор Газу), зокрема, у висновку зафіксовано, що у відкритих Інтернет джерелах, було встановлено що Палестинська Автономія підтримується Сполученими Штатами Америки. Державний секретар США зазначив, що Вашингтон готовий для підтримки та стабілізації ситуації в країні походження. Також у висновку зазначено, що в Мюнхені зустрічалися світові лідери, які підтримали об`єднання західного узбережжя та Сектора Газа в єдину демократичну Палестинську державу. В ході чого представники РФ, США, ЄС, ООН зробили пропозиції для реалізації рішення Палестино-Ізраїльський конфлікту шляхом створення двох держав.

Слід додати, що з матеріалів справи судом встановлено, що заявник не обґрунтував неможливості повернення до країни громадянської належності через індивідуальні побоювання стати жертвою переслідування за ознаками визначеними Женевською Конвенцією про статус біженця 1951 року та ч. 1 статті Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»,

Тоді як, з матеріалів справи та пояснень позивача вбачається, що в обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 було надано відомості, які не підтверджують факту переслідування позивача або його побоювань стати жертвою переслідувань чи розумної можливості того, що позивачу буде заподіяно шкоду або неприйнятні страждання у разі його повернення до країни громадянської належності та, відповідно, не доводять наявності підстав, передбачених законодавством, для надання позивачу статусу біженця або визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту.

Також, суд звертає увагу на те, що відповідно до матеріалів особової справи ОСОБА_2 , при зверненні до органів міграційної служби позивачем також не було надано інформації, яка могла би бути підставою для висновку про обґрунтованість побоювань заявника стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань у країні походження, а також щодо загрози його життю, безпеці чи свободі через побоювання застосування щодо себе смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання, та інформації, яка могла би бути перевірена або достовірно встановлена щодо наявності таких обставин.

Посилання позивача на політичну ситуацію в країні та на адресу веб-сайту Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, на якому розміщено відповідні відомості, носять загальний інформаційний характер та не підтверджують побоювання позивача повертатися у країну своєї громадянської належності, а отже не можуть бути прийняті до уваги.

Суд зазначає, що позивачем не було надано суду документів, які б підтвердили наявність переслідувань або утисків відносно позивача, що відповідали б вимогам п. п. 1 чи 13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

За таких обставин суд вважає, що рішення відповідача від 23.05.2017 №183-17 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є правомірним, обґрунтованим та таким, що прийняте уповноваженим органом в порядку та спосіб, визначений чинним законодавством України.

Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Положеннями ч. 1 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В свою чергу позивачем не надано суду достатніх належних і допустимих у розумінні ст. 73 КАС України доказів, які б підтверджували правомірність своїх дій та свідчили б про протиправності оскаржуваного рішення.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позов є таким, що не підлягає задоволенню.

Керуючись положеннями статей 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, ст. ст. 241 - 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 КАС України.

Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України з урахуванням положень п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України (в редакції Закону № 2147-VIII).

Головуючий суддя О.А. Кармазін

Судді: В.П. Катющенко

Т.О. Скочок