Рішення № 96110040, 08.04.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2021 року м. Київ № 640/8426/21

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вовк П.В., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом Державної служби України з надзвичайних ситуацій до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі також - ДСНС, позивач) до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі також - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Григорян Олени Грайровної від 05 березня 2021 року у виконавчому провадженні (далі також - ВП) №62458158 про накладення подвійного штрафу у розмірі 10 200, 00 грн. на боржника Державну службу України з надзвичайних ситуацій за «невиконання без поважних причин у встановлений строк рішення суду».

Ухвалою суду від 31 березня 2021 року було відкрито провадження в даній справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю оскаржуваного рішення з огляду на наявність, на думку позивача, об`єктивних причин, що унеможливлюють виконання судового рішення, за яким було видано виконавчий документ.

За час розгляду справи судом відповідачем не було надано відзиву на позовну заяву або будь-якого іншого документу, з якого було б можливим встановити його ставлення до заявлених позовних вимог.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

В С Т А Н О В И В:

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2020 року по справі № 640/8027/19 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ДСНС, Мобільного рятувального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі також - МРЦ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - відмовлено.

Водночас, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2020 року у справі № 640/8027/19 скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2020 року у вказаній вище справі, прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено частково. Зокрема, вирішено:

«визнати протиправним та скасувати наказ МРЦ від 02 квітня 2019 року № 145 про звільнення зі служби цивільного захисту підполковника служби цивільного захисту ОСОБА_1 з посади заступника начальника центру з оперативного реагування Мобільного рятувального центру Державної служби України з надзвичайних ситуацій;

визнати протиправним та скасувати пункт 2 наказу ДСНС від 07 лютого 2019 року №59 в частині про звільнення зі служби цивільного захисту підполковника служби цивільного захисту ОСОБА_1 з посади заступника начальника центру з оперативного реагування Мобільного рятувального центру Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік до Шевченківського районного у місті Києві військового комісаріату) за пунктом 183, 173, 176 підпунктом 4 (у зв`язку з скороченням штатів);

зобов`язати Державну службу України з надзвичайних ситуацій поновити з 03 квітня 2019 року ОСОБА_1 на роботі в МРЦ на посаді заступника начальника центру з оперативного реагування.

на посаді заступника начальника центру з оперативного реагування МРЦ або призначити його на іншу рівнозначну посаду.

стягнути з ДСНС на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 03 квітня 2019 року по 16 червня 2020 року у розмірі 173 928, 30 грн.».

Шостий апеляційний адміністративний суд 18 червня 2020 року видав виконавчі листи у справі № 640/8027/19.

Між тим, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2020 року у справі № 640/8027/19 виправлено в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2020 року допущену описку у резолютивній частині постанови, зокрема, вирішено виправити допущену описку, а саме: виключити з сьомого абзацу резолютивної частини постанови абзац «на посаді заступника начальника центру з оперативного реагування Мобільного рятувального центру Державної служби України з надзвичайних ситуацій або призначити його на іншу рівнозначну посаду».

Старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Григорян О.Г. (далі також - державний виконавець) 03 липня 2020 року прийнято постанову про відкриття ВП № 62458158 щодо зобов`язання ДСНС поновити з 03 квітня 2019 року ОСОБА_1 на роботі в МРЦ на посаді заступника начальника центру з оперативного реагування.

Постановою державного виконавця від 23 липня 2020 року на ДСНС накладено штраф у розмірі 5 100, 00 грн. за невиконання рішення суду без поважних підстав.

05 березня 2021 року державний виконавець виніс постанову № 62458158 про накладення на позивача штрафу у подвійному розмірі (10 200, 00 грн.) за невиконання рішення суду без поважних підстав.

Не погоджуючись з таким рішенням державного виконавця від 05 березня 2021 року, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Пунктом 1 ч. 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно з ч. 1, п.п. 16, 18 ч. 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

Частиною 4 статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Пунктом 6 ч. 5 статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що боржник зобов`язаний надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

Статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження» визначений порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

Відповідно до ч.ч. 1-3 статті 63 Закону України «Про виконавче провадження», за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

Статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Системний аналіз викладених правових норм свідчить про те, що правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання ним судового рішення у встановлений строк без поважних причин. Поважними причинами невиконання боржником рішення можуть бути визнані лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення боржника, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для виконання рішення у встановлений виконавцем строк та повинні бути підтверджені належними доказами.

При цьому, застосування такого заходу реагування як винесення постанови про накладення штрафу є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.

Отже, слід дійти висновку, що постанову про накладення штрафу державним виконавцем може бути винесено лише після перевірки виконання такого рішення та у разі невиконання боржником судового рішення без поважних причин.

В контексті наведеного, щодо доводів позивача про оскарження судового рішення, у зв`язку з прийняттям якого було відкрито ВП № 62458158, до Верховного Суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 статті 325 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Суд зауважує, що положеннями Закону України «Про виконавче провадження» не регламентовано права чи обов`язку виконавця зупиняти виконавчу дію з підстав оскарження стороною виконавчого провадження рішення суду, яке підлягає виконанню (негайному виконанню), до суду касаційної інстанції (у разі подання касаційної скарги, поновлення строку на подання касаційної скарги та ін.).

Отже, звернення позивача до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2020 року у справі №640/8027/19 не може вважатися поважною причиною не виконання рішення суду або обставинами, які ускладнюють його виконання.

При цьому, матеріалами справи не підтверджується прийняття Верховним Судом рішення про зупинення виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2020 року.

Таким чином, наведені вище доводи позивача судом визнаються безпідставними.

Разом з тим, при вирішенні даної справи суд враховує, що ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2020 року у справі № 640/8027/19 виправлено допущену описку лише у резолютивній частині постанови суду від 16 червня 2020 року. При цьому, матеріали справи та дані автоматизованої системи документообігу суду підтверджують, що судом апеляційної інстанції описку у виконавчому листі від 18 червня 2020 року виправлено не було, хоча ДСНС 08 вересня 2020 року листом № 08-534/10 зверталось до Шостого апеляційного адміністративного суду із заявою про виправлення відповідної описки у виконавчому листі.

Крім того, ДСНС зверталось до Шостого апеляційного адміністративного суду із заявами про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню (лист від 13 серпня 2020 року № 08-504/10), про заміну сторони у виконавчому провадженні (лист 08 вересня 2020 року № 08-533/10), які по суті не були розглянуті судом апеляційної інстанції у зв`язку з перебуванням справи на розгляді у Верховному Суді.

При цьому, позивач також листами звертався до Верховного Суду з проханням пришвидшити розгляд справи.

Суд звертає увагу на те, що виправлення Шостим апеляційним адміністративним судом описки у резолютивній частині постанови від 16 червня 2020 року мало суттєвий зміст у контексті питання виконання такого рішення суду, оскільки тим самим судом апеляційної інстанції фактично було уточнено спосіб виконання такого рішення (замість двох альтернативних абзаців резолютивної частини рішення, які визначали порядок його виконання в частині поновлення ОСОБА_1 було залишено один, який безальтернативно визначає, що ОСОБА_1 має бути поновлено на роботі в МРЦ на посаді заступника начальника центру з оперативного реагування).

Згідно з вимогами статті 374 КАС України, суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.

Разом з тим, оскільки виконавчим документом, що підлягає виконанню, у даному випадку є саме виконавчий лист від 18 червня 2020 року, зміст якого суттєво не відповідає кінцевому рішенню, прийнятому Шостим апеляційним адміністративним судом за наслідком розгляду справи № 640/8027/19 і до якого у визначеному процесуальним законом порядку не було внесено змін (шляхом виправлення допущеної помилки, яка є очевидною з огляду на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2020 року) не з вини позивача, хоча останнім вживались заходи щодо усунення вказаного недоліку виконавчого документа, суд вважає наявними поважні причини невиконання боржником рішення суду апеляційної інстанції, так як вони є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення боржника, пов`язані з дійсними істотними перешкодами для виконання рішення у встановлений виконавцем строк та підтверджені належними доказами.

Таким чином, у розрізі наведених вище вимог Закону України «Про виконавче провадження», вбачається безпідставність прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, а тому воно підлягає скасуванню у судовому порядку.

При вирішенні даної справи суд враховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки оскаржуване рішення не відповідає окремим з наведених у ч. 2 статті 2 КАС України критеріїв.

Згідно зі статтею 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи зазначене, беручи до уваги те, що позивач у даній справі виступає не у якості суб`єкта владних повноважень, оскільки у межах спірних правовідносин він не виконував владних управлінських функцій, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 270, 00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Державної служби України з надзвичайних ситуацій (01030, місто Київ, вулиця Гончара, будинок 55; код ЄДРПОУ 38516849) до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (01001, місто Київ, вулиця Городецького, будинок 13; код ЄДРПОУ 00015622) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Григорян Олени Грайровної від 05 березня 2021 року у виконавчому провадженні № 62458158, яким на Державну службу України з надзвичайних ситуацій накладено штраф на користь держави у розмірі 10 200, 00 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на користь Державної служби України з надзвичайних ситуацій понесені останнім судові витрати у розмірі 2 270, 00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят гривень).

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

За правилами ч. 6 статті 287 КАС України, апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону №2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя П.В. Вовк