Рішення № 96109500, 08.04.2021, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2021 року справа № 580/2675/20

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Паламаря П.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Лучинович І.В. в інтересах ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23), в якій просить:

-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління пенсійного фонду України в Черкаській області від 12.03.2020 №233050002584 про відмову у переведення ОСОБА_1 на пенсію по інвалідності відповідно до ч. 9 ст. 86 ЗУ “Про прокуратуру”;

-зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в Черкаській області з 04.03.2020 перевести ОСОБА_1 на пенсію по інвалідності відповідно до ч. 9 ст. 86 ЗУ “Про прокуратуру” у розмірі 60% від розміру заробітної плати, зазначеної у довідці Офісу Генерального прокурора від 26.02.2020 №21-140зп без обмеження пенсії максимальним розміром та виплатити різницю між належними до сплати та фактично виплаченими сумами;

-стягнути з Головного управління пенсійного фонду України в Черкаській області понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6500 грн.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 22.07.2020 відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу в порядку спрощеного провадження без виклику осіб.

Ухвалою суду від 09.09.2020 зупинено провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій адміністративній справі №560/2120/20.

Ухвалою суду від 07.04.2021 поновлено провадження у справі.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачем зазначено, що він з 04.02.2002 по 24.12.2019 перебував на публічній службі в органах прокуратури, а 26.12.2019 позивачу встановлено II групу інвалідності. Перебуваючи на пенсії по інвалідності згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» 04.03.2020 звернувся до Головного управління пенсійного фонду України в Черкаській області з заявою про перехід на інший вид пенсії, згідно з положеннями ч. 9 ст. 86 ЗУ «Про прокуратуру». Проте, в супереч вимогам законодавства, рішенням від 12.03.2020 №233050002584 відповідачем відмовлено у переведенні позивача на пенсію по інвалідності відповідно до ст. 86 ЗУ «Про прокуратуру», оскільки станом на 26.12.2019 (день визнання особою з інвалідністю) заявник не перебував на посаді прокурора. Вказує, що стаж роботи в органах прокуратури є більшим, ніж 10 років, що дає йому право на пенсію, згідно з положеннями ч. 9 ст. 86 ЗУ «Про прокуратуру». При чому, враховуючи ч. 8 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» у позивача наявне право на пенсію на підставі даного закону і після припинення публічної служби в органах прокуратури. Таким чином, рішення відповідача є протиправним та таким, що позбавляє його права на пенсію за спеціальним законом, а отже підлягає до скасування.

Відповідач позов не визнав, надав до суду письмовий відзив в якому зазначив, що 24.12.2019 позивача звільнено із займаної посади в Генеральній прокуратурі України на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 ЗУ «Про прокуратуру», а II група інвалідності встановлено 26.12.2019. Таким чином, оскільки ЗУ «Про прокуратуру» визначено вичерпне коло осіб, які мають статус прокурора, а на момент встановлення інвалідності позивач не обіймав посади в органах прокуратури, в наслідок чого не мав статусу прокурора, то в наслідок чого і не набув права на призначення пенсії відповідно до ч. 9 ст. 86 ЗУ “Про прокуратуру”. Вказано, що ч. 8 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» поширюється на осіб, які мають право на пенсію виключно за вислугою років. Таким чином, відповідач вважає, що відсутні обставини для переведення ОСОБА_1 на пенсію по інвалідності відповідно до ч. 9 ст. 86 ЗУ “Про прокуратуру”, а тому спірне рішення є законним.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

У відповідності до копії трудової книжки ОСОБА_1 , останній з 04.02.2002 по 24.12.2019 перебував на публічній службі в органах прокуратури та звільнений наказом Генерального прокурора від 21.12.2019 №2149ц на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 ЗУ «Про прокуратуру».

26.12.2019 ОСОБА_1 встановлено II групу інвалідності «загальне захворювання», що вбачається з виписки з акта огляду МСЕК серії 12ААБ №471515.

04.03.2020 ОСОБА_1 (перебуваючи на пенсії по інвалідності призначеної згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування») звернувся до Головного управління пенсійного фонду України в Черкаській області з заявою про перехід на інший вид пенсії, згідно з положеннями ч. 9 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» до якої додано зокрема довідку про заробітну плату Офісу Генерального прокурора від 26.02.2020 №21-140зп.

12.03.2020 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області прийнято рішення №233050002584. яким відмовлено у переведенні позивача на пенсію по інвалідності відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру», оскільки станом на 26.12.2019 (день визнання особою з інвалідністю) заявник не перебував на посаді прокурора, про що позивача повідомлено листом вих. №2300-0315-8/9607 від 12.03.2020.

Не погоджуючись із вказаною відмовою, позивач звернувся до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд враховує, що відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписом п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Питання призначення пенсії працівникам прокуратури до 1 червня 2015 року регулювалося статтею 50-1 Закону України від 5 листопада 1991 року №1789-XII «Про прокуратуру» (далі - Закон №1789-XII).

15 липня 2015 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014 (крім окремих його приписів) (далі – Закон №1697-VII), який встановив правове регулювання питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури України.

Відповідно до ст. 15 Закону №1697-VII, прокурором органу прокуратури є: Генеральний прокурор; перший заступник Генерального прокурора; заступник Генерального прокурора; заступник Генерального прокурора - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; керівник підрозділу Офісу Генерального прокурора; заступник керівника підрозділу Офісу Генерального прокурора (у тому числі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійного структурного підрозділу Офісу Генерального прокурора); прокурор Офісу Генерального прокурора (у тому числі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійного структурного підрозділу Офісу Генерального прокурора); керівник обласної прокуратури; перший заступник керівника обласної прокуратури; заступник керівника обласної прокуратури; керівник підрозділу обласної прокуратури; заступник керівника підрозділу обласної прокуратури; прокурор обласної прокуратури; керівник окружної прокуратури; перший заступник керівника окружної прокуратури; заступник керівника окружної прокуратури; керівник підрозділу окружної прокуратури; заступник керівника підрозділу окружної прокуратури; прокурор окружної прокуратури. Прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.

Відповідно до ч. 11 ст. 86 Закон №1697-VII, прокурорам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їхнім вибором.

Як встановлено судом наказом Генерального прокурора від 21.12.2019 №2149ц на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 ЗУ «Про прокуратуру» ОСОБА_1 звільнено з органів прокуратури з 24.12.2019.

Згідно ч. 9 ст. 86 Закон №1697-VII, прокурорам, визнаним особами з інвалідністю I або II групи, призначається пенсія по інвалідності в розмірах, передбачених частиною другою цієї статті, за наявності стажу роботи в органах прокуратури не менше 10 років.

26.12.2019 ОСОБА_1 встановлено II групу інвалідності «загальне захворювання», що вбачається з виписки з акта огляду МСЕК серії 12ААБ №471515.

Отже, оскільки ОСОБА_1 з 24.12.2019 не має статусу прокурора, а тому позивач втратив право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про прокуратуру», зокрема згідно з ч. 9 ст. 86 Закон №1697-VII, а тому йому продовжено виплату пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Суд наголошує, що чинним законодавством не передбачено обмеження права прокурорів, яким присвоєна друга група інвалідності, на призначення та отримання пенсії в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII, однак позивач станом на призначення пенсії не є суб`єктом її призначення.

Згідно ч. 8 ст. 86 Закон №1697-VII встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають особи, які безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії працюють в органах прокуратури чи в науково-навчальних закладах Офісу Генерального прокурора, а також особи, звільнені з прокурорських посад органів прокуратури за станом здоров`я, у зв`язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому особа обіймає посаду, або у зв`язку із скороченням кількості прокурорів, у зв`язку з обранням їх на виборні посади в органах державної влади чи органах місцевого самоврядування. Ветеранам війни, які мають необхідний стаж роботи для призначення пенсії за вислугу років, така пенсія призначається незалежно від того, чи працювали вони в органах прокуратури перед зверненням за призначенням пенсії.

Однак, суд погоджується з доводами представника відповідача, що остання врегульовує виключно призначення пенсії за вислугу років, а тому застосування даної частини законодавства до призначення пенсії по інвалідності є недопустимим.

Таким чином, рішення Головного управління пенсійного фонду України в Черкаській області від 12.03.2020 №233050002584 про відмову у переведення ОСОБА_1 на пенсію по інвалідності відповідно до ч. 9 ст. 86 ЗУ “Про прокуратуру” є правомірним та прийнятим в мажах закону, а тому не підлягає до скасування.

Враховуючи наведене, похідні вимоги задоволенню також не підлягають.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

За таких обставин суд, за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснювався.

Керуючись ст. ст. 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Суддя П.Г. Паламар