Рішення № 96109108, 31.03.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

31 березня 2021 року № 520/2922/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Зінченка А.В.,

при секретарі судового засідання - Мурадли А.,

за участю:

представника позивача - Макаренка О.М.,

представника відповідача - Саєнко Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішень про застосування штрафних санкцій та вимоги, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду в якому просить суд з урахуванням уточненої заяви просить суд:

- визнати протиправними та скасувати складені Головним управлінням ДФС у Харківській області щодо ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ): рішення про застосування штрафних санкцій від 07 березня 2019 року № 0002191305, рішення про застосування штрафних санкцій від 07 березня 2019 року № 0002201305, рішення про застосування штрафних санкцій від 07 березня 2019 року № 0002211305, рішення про застосування штрафних санкцій від 07 березня 2019 року № 0002221305, рішення про застосування штрафних санкцій від 07 березня 2019 року №0002231305, податкове повідомлення-рішення від 07 березня 2019 року № 0002241305, податкове повідомлення-рішення від 07 березня 2019 року № 0002251305, податкове повідомлення-рішення від 07 березня 2019 року № 0002261305, податкове повідомлення-рішення від 07 березня 2019 року № 0002271305, податкове повідомлення-рішення від 11 липня 2019 року № 0006031305, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07 березня 2019 року № Ф-0000021305;

- Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу від 01 квітня 2019 року № 33341-56 на суму 7369378,12 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що контролюючий орган дійшов безпідставних та протиправних висновків про необхідність оподаткування доходу, отриманого від продажу власного нерухомого майна, податком на доходи фізичних осіб та ПДВ на загальних підставах. Звертаючись до суду із цим позовом, позивач зазначив про те, що продаж нерухомого майна позивачем було здійснено як фізичною особою, а вказана діяльність не є підприємницькою. Об`єкти нерухомості були реалізовані позивачем, як фізичною особою, а не як фізичною особою – підприємцем. Позивачем сплачено податок на доходи фізичних осіб та військовий збір, окрім того, у позивача не виникав обов`язок зі сплати ПДВ та подання щорічних податкових декларацій, ведення Книги обліку доходів і витрат та сплати ЄСВ.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. На виконання вказівок Верховного Суду надав до справи документальні підтвердження витрат, зроблених за період перевірки під час будівництва та відповідні пояснення.

Представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Надав суду додаткові пояснення і документи, в яких зазначає, що з наявної податкової інформації вбачається, що деякі контрагенти відповідача у податковій звітності не відображали прибутку від операцій з продажу товарів. Таким чином, на думку відповідача, податковий орган правомірно спірними рішеннями визначив позивачу грошові зобов`язання.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини справи.

Відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів із сум доходів від здійснення діяльності, пов`язаної з будівництвом та продажем об`єктів нерухомого майна за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2017 року, про що складений акт від 08 лютого 2019 року № 350/20-40-13-05-08/ НОМЕР_1 .

Згідно з висновками акта перевірки встановлено порушення позивачем:

статті 58 та частини шостої статті 128 Господарського кодексу України в частині здійснення господарської діяльності без державної реєстрації фізичної особи-підприємця та незабезпечення ведення обліку результатів підприємницької діяльності;

статті 18 Закону України від 15.05.2003 № 755-ІV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в частині неподання державному реєстратору документів для державної реєстрації фізичної особи-підприємця;

підпункту 49.18.5 пункту 49.18 статті 49, пункту 177.5, пункту 177.11 статті 177 ПК України в частині неподання декларацій про майновий стан і доходи за 2013, 2014, 2015, 2016, 2017 роки;

пункту 177.10 статті 177 ПК України в частині не ведення позивачем Книги обліку доходів і витрат;

підпункту 164.2.20 пункту 164.2 статті 164, пункту 167.1 статті 167, підпункту 168.2.1 пункту 168.2 статті 168, пунктів 177.1, 177.2 статті 177 ПК України в частині заниження податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2017 року в загальній сумі 2 110 303,98 грн, в т.ч. за 2013 рік - 52 079,60 грн, за 2014 рік - 521 499,36 грн за 2015 рік - 165 443,80 грн, за 2016 рік - 426 565,44 грн та за 2017 - 944 715,78 грн;

абзацу 4 пункту 2 статті 6 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» зі змінами та доповненнями в частині не подання звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2013, 2014, 2015, 2016, 2017 роки;

пункту 2 частини першої статті 7, статті 8, частини восьмої статті 9 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» зі змінами та доповненнями в частині заниження бази нарахування єдиного внеску, внаслідок чого донараховано єдиний внесок в загальній сумі 102 714,26 грн, в т.ч. за 2013 рік в сумі 6766,15 грн, за 2014 рік - 36603,29 грн, за 2015 рік - 8128,82 грн, за 2016 рік - 15554,00 грн, за 2017 рік - 35662,00 грн;

пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України в частині заниження податкового зобов`язання з військового збору у періоді з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2017 року на суму 114 333,82 грн, в т.ч. за 2015 рік - 12453,96 грн, за 2016 рік - 23153,55 грн та за 2017 рік - 78726,31 грн;

пункту 181.1 статті 181, пункту 183.4 статті 183, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187 пункту 188.1 статті 188, пункту 200.1 статті 200 ПК України в частині заниження податку на додану вартість за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2017 року у загальній сумі 2 139 413,00 грн.

Висновки Відповідача про порушення наведених норм ґрунтуються на тому, що позивач в період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2017 року провадив господарську діяльність, що полягала у будівництві та наступному продажу об`єктів нерухомого майна, доходи від якої не були включені до загального річного оподатковуваного доходу, та з яких не був утриманий податок на доходи фізичних осіб.

Згідно з висновками, викладеними у акті перевірки, протягом вказаного періоду Позивачем за нотаріально посвідченими угодами купівлі-продажу квартир було реалізовано населенню квартири на загальну суму 11 004 763,00 грн, у тому числі за 2013 рік - 307 700,00 грн, за 2014 рік - 3 074 808,00 грн, за 2015 рік - 830 264,00 грн, за 2016 рік - 1 543 570,00 грн, та за 2017 рік - 5 248 421,00 грн.

Позивач виступав замовником будівництва вказаних об`єктів нерухомості, розміщених на земельних ділянках з цільовим призначенням «будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд», придбаних позивачем на підставі договорів купівлі-продажу.

Окрім того, позивачем було укладено з паном ОСОБА_2 договір позики від 21 липня 2016 року, предметом якого є передача позивачу як позичальнику у власність грошових коштів у сумі 1612650,00 грн. На забезпечення виконання зобов`язання за цим договором було укладено іпотечний договір від 21 липня 2016 року та передано в іпотеку 3-кімнатну квартиру, яка згідно з договором про задоволення вимог заставодержателя від 08 серпня 2016 року передана Іпотекодержателю в рахунок виконання зобов`язання за договором позики та іпотеки. Вартість вищезазначеної квартири відповідно Звіту про оцінку майна від 08 серпня 2016 року склала 786 412,00 грн та віднесена відповідачем до доходу позивача, отриманим у зв`язку із реалізацією квартири.

Перевіркою також встановлено, що сума у розмірі 826 238,00 грн (різниця між сумою позики та вартістю об`єкта нерухомості (1 612 650,00 - 786 412,00)), яка не була повернута Позивачем за договором позики від 21 липня 2016 року, є оподатковуваним доходом позивача за 2016 рік відповідно до положень підпункту 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 ПК України та оподатковується за ставкою податку 18 % бази оподаткування щодо доходу, нарахованого як доходи, прямо визначених відповідними нормами розділу IV ПК України (пункт 167.1 статті 167 ПК України).

Беручи до уваги обсяги побудованих житлових та багатоквартирних житлових будинків, реалізованих об`єктів нерухомості (квартир), систематичний характер такої діяльності, контролюючий орган в акті перевірки дійшов висновку про здійснення позивачем підприємницької діяльності без реєстрації фізичною особою-підприємцем.

Крім того встановивши, що сума від здійснення операцій з постачання квартир у 2013, 2014, 2016, 2017 році перевищила 300 000,00 грн, контролюючий орган дійшов висновку, що позивач набув статусу платника податку на додану вартість, у зв`язку з чим операції з постачання об`єктів нерухомості підлягали оподаткуванню податком на додану вартість.

На підставі Акта перевірки 08 лютого 2019 року № 350/20-40-13-05-08/ НОМЕР_1 Відповідачем прийняті спірні індивідуальні акти: від 07 березня 2019 року № 0002191305, рішення про застосування штрафних санкцій від 07 березня 2019 року № 0002201305, рішення про застосування штрафних санкцій від 07 березня 2019 року № 0002211305, рішення про застосування штрафних санкцій від 07 березня 2019 року № 0002221305, рішення про застосування штрафних санкцій від 07 березня 2019 року № 0002231305, податкове повідомлення-рішення від 07 березня 2019 року № 0002241305, податкове повідомлення-рішення від 07 березня 2019 року № 0002251305, податкове повідомлення-рішення від 07 березня 2019 року № 0002261305, податкове повідомлення-рішення від 07 березня 2019 року № 0002271305, податкове повідомлення-рішення від 11 липня 2019 року № 0006031305, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07 березня 2019 року № Ф-0000021305; податкова вимога від 01 квітня 2019 року № 33341-56 на суму 7369378,12 грн.

Отже, підставою для прийняття вищевказаних оскаржуваних актів індивідуальної дії, став висновок контролюючого органу, який викладено в акті перевірки від 14.03.2019 року, про те, що у перевіряємому періоді позивач, укладаючи договори купівлі-продажу квартир, здійснював підприємницьку діяльність з метою отримання доходу саме, як підприємець, а не фізична особа, отже, контролюючий орган, дійшов висновку, що позивач отримував дохід від операцій з продажу об`єктів нерухомого майна, у зв`язку з чим у позивача виник обов`язок переходу на загальну систему оподаткування та, відповідно, сплати податку з доходів фізичних осіб, податку на додану вартість, єдиного податку за відповідною ставкою та єдиного соціального внеску

Не погоджуючись із вказаними рішеннями контролюючого органу, позивач звернувся до суду. В позовній заяві позивач стверджує, що здійснював продаж об`єктів нерухомості як фізична особа зі сплатою податку з доходів фізичних осіб під час нотаріального посвідчення угод, внаслідок чого не виникає обов`язку подання податкової декларації, а обов`язок з сплати податку вважається виконаним. Вказує на незастосування відповідачем норм матеріального права, що визначають особливий порядок оподаткування операцій з нерухомим майном; залишення поза увагою відповідача доказів сплати позивачем податку з доходів фізичних осіб та неповного розрахунку з позивачем за відповідними угодами купівлі-продажу об`єктів нерухомості, а також неврахування відповідачем здійснених позивачем витрат під час будівництва, що призвело до невірного обрахунку сум податкових зобов`язань.

Відповідач у власний поясненнях зазначає, що протягом 2013-2017 років позивач самостійно, систематично, за власною ініціативою, на власний ризик та з метою отримання прибутку здійснював послідовну діяльність (спочатку придбання земельних ділянок, будівництво об`єктів нерухомості та подальший їх продаж), що є свідченням того, що відповідна діяльність містить ознаки підприємницької діяльності. Зауважує, що допущені позивачем порушення норм податкового законодавства, відображені у акті перевірки, перевірені та підтверджені.

Перевіряючи правомірність прийняття спірних рішень та враховуючи висновки Верховного суду, зроблені при скасування рішень суду першої та апеляційної інстанції, заслухавши пояснення представників сторін та розглянувши подані сторонами та наявні в матеріалах справи документи, судом встановлено наступне.

При визначенні податкових зобов`язань та бази оподаткування позивача, відповідач керувався положеннями ст. 177 ПК України – оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно п. 177.2 даної статті, об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи – підприємця.

При оформленні висновків акту перевірки відповідач визначив базою оподаткування позивача – сукупну суму вартості договорів купівлі-продажу об`єктів нерухомості, які позивач укладав впродовж 2013, 2014, 2015, 2016 та 2017 років. При проведенні перевірки відповідач не досліджував докази щодо формування позивачем витрат, пов`язаних з провадженням діяльності щодо будівництва та продажу нерухомості і не здійснював зменшення загального доходу позивача на суму витрат, здійснених ним при будівництві.

Як вбачається з наданих позивачем суду на виконання постанови Верховного суду від 09.12.2020р. первинних документів, витрати позивача по здійсненню будівництва проданих в періоді, що перевірявся, об`єктів нерухомості підтверджуються зокрема видатковими накладними, товарними та фіскальними чеками на придбання будівельних матеріалів у ТОВ «Епіцентр К», товарними чеками на придбання будівельних матеріалів у ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_5 , ФОП ОСОБА_6 , ФОП ОСОБА_7 , та інші. Квитанціями до прибуткового касового ордера, рахунок-фактурами ТОВ «Компанія Техногрес», квитанціями про сплату за виконані роботи на рахунок ПАТ «Харківміськгаз», квитанціями про сплату за приєднання об`єктів нерухомості до електромережі на рахунок Акціонерної компанії «Харківобленерго» тощо.

Також в матеріалах справи наявні декларації про готовність об`єктів до експлуатації, зокрема: від 25.02.2014, зареєстрована Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області № ХК 143140560019 про прийняття до експлуатації об`єкту будівництва за адресою АДРЕСА_2 , згідно з якою кошторисна вартість будівництва складає 1547,934 тис. гривень, у тому числі витрати на будівельно-монтажні роботи 1473,141 тис. гривень, які проводив підрядник ПП «ДЕМПИКС»; від 22.06.2012, зареєстрована Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області № ХК 1421214741 про прийняття до експлуатації об`єкту будівництва за адресою АДРЕСА_3 , згідно з якою кошторисна вартість будівництва складає 480,00 тис. гривень, у тому числі витрати на будівельно-монтажні роботи 178,00 тис. гривень, які проводив підрядник ТОВ «Спецстройпроект-1», витрати на машини, обладнання, інвентар 64,00 тис гривень.

Судом не може бути взято до уваги посилання відповідача у власних поясненнях на те, що ПП «ДЕМПИКС» до середини 2014 року знаходився на території іншої держави, за адресою: вул. Портова, 17, м. Севастополь і тому не міг виконувати підрядні роботи по АДРЕСА_2 , з огляду на таке.

Згідно Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України - Тимчасово окупована територія України (якою згідно ст.3 цього Закону є сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Більше того, на дату підписання декларації про готовність об`єкту до експлуатації (25.02.2014р.) та проведення будівництва, територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя не була окупована.

Також суд не може взяти до уваги посилання відповідача на те, що позивачем не надано жодної товарно-транспортної накладної з адресою доставки, з огляду нате, що відсутність товарно-транспортної накладної не є достатньою підставою для висновку про безтоварний характер операції постачання продукції, оскільки йдеться про правильність визначення бази оподаткування за договорами купівлі-продажу будівельних матеріалів та виконання підрядних робіт, а не за взаємовідносинами перевезення. Паспорти та сертифікати якості не є документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, тобто не є первинними документами, на підставі яких формуються показники податкової звітності, а їх відсутність не може однозначно свідчити про відсутність факту постачання товару. Аналогічний висновок міститься у Постанові Верховного Суду України від 12.02.2020 р., по справі № 440/3783/18.

Доводи та надана суду податкова інформація відповідача стосовно того, що контрагент позивача ОСОБА_8 та ФОП ОСОБА_9 , згідно наданої відповідачем податкової інформації, на думку відповідача не могли отримувати доходів в достатній кількості щоб здійснити продаж будівельних матеріалів, є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 74.1 статті 74 Податкового кодексу України податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів. Перелік інформаційних баз, а також форми і методи опрацювання інформації визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань (п. 74.2 ст. 74 Податкового кодексу України).

Таким чином, наявність певної інформації, одержаної від інших підрозділів податкової служби чи з інформаційних систем Державної фіскальної служби, що не оформлена рішеннями суб`єкта владних повноважень, не є юридичним фактом та утворює лише підставу для перевірки такої інформації. Зазначена податкова інформація може породжувати певні сумніви у посадових осіб контролюючого органу щодо законності господарських операцій платника податків, однак не є беззаперечним доказом того факту, що платнику податків його контрагентами товари не постачались. Використання відповідачем при визначенні порушень платнику податків лише податкової звітності не є належним способом діяльності суб`єкта владних повноважень позивача у відповідності до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Наведене узгоджується із правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 04.07.2019 року у справі N 811/4044/13-а.

Щодо підтвердження факту повного розрахунку з позивачем покупцями об`єктів нерухомості, суд зауважує наступне. Згідно умов договорів купівлі-продажу, що позивач укладав із покупцями об`єктів нерухомості, факт повного розрахунку з позивачем підтверджується заявою, що є невід`ємною частиною договору та підпис на якій має бути посвідчений нотаріально. Так, згідно тексту договорів та фактичним обставинам справи, позивачем фактично було отримано неповний розрахунок за наступними договорами купівлі-продажу квартири:

- № 4217 від 21.10.2015р. - ціна договору складає 830264 грн., позивачем отримано за даним договором, відповідно до його умов – 250 000, 00 грн., заява про здійснення повного розрахунку в матеріалах справи відсутня;

- № 620 від 12.02.2016р. – ціна договору складає 757158 грн., позивачем отримано за даним договором, відповідно до його умов – 460158, 00 грн., заява про здійснення повного розрахунку в матеріалах справи відсутня;

- № 4114 від 17.11.2014р. – ціна договору складає 447500,00 грн., позивачем отримано за даним договором, відповідно до його умов – 223750, 00 грн., заява про здійснення повного розрахунку в матеріалах справи відсутня;

- № 1899 від 03.04.2017р. – ціна договору складає 411454,00 грн., позивачем отримано за даним договором, відповідно до його умов – 205727, 00 грн., заява про здійснення повного розрахунку в матеріалах справи відсутня;

- № 1089 від 29.03.2017р. – ціна договору складає 411389 грн., позивачем отримано за даним договором, відповідно до його умов – 401977, 00 грн., заява про здійснення повного розрахунку в матеріалах справи відсутня;

- № 1547 від 24.03.2017р. – ціна договору складає 330807,00 грн., позивачем отримано за даним договором, відповідно до його умов – 60807, 00 грн., заява про здійснення повного розрахунку в матеріалах справи відсутня;

- № 1780 від 30.03.2017р. – ціна договору складає 331246,00 грн., позивачем отримано за даним договором, відповідно до його умов – 51246, 00 грн., заява про здійснення повного розрахунку в матеріалах справи відсутня;

- № 3926 від 31.05.2017р. – ціна договору складає 327540,00 грн., позивачем отримано за даним договором, відповідно до його умов – 163770, 00 грн., заява про здійснення повного розрахунку в матеріалах справи відсутня.

Відповідач надав суду пояснення та відомості з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про те, що право власності на об`єкти нерухомості за даними договорами перейшло від позивача до покупців. Однак належних підтверджень виконання покупцями власних зобов`язань та здійснення повного розрахунку за вищезазначеними договорами в матеріалах справи немає.

Згідно ч.2 ст.74 КАС України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Враховуючи, що факт повного розрахунку з позивачем покупцями об`єктів нерухомості підтверджується згідно визначених сторонами умов договору відповідною заявою позивача (продавця), інші засоби доказування факту розрахунку не можуть бути прийняті судом до уваги. Крім того, на момент проведення перевірки позивача, встановлений законодавством трирічний строк позовної давності для вимоги про стягнення несплаченої вартості об`єктів нерухомості не минув.

Згідно зі ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За таких обставин, матеріали справи не містять належних та достатніх доказів проведення розрахунків з позивачем за договорами купівлі-продажу, що також впливає на правильність визначення бази оподаткування.

Відповідно до пунктів 177.1, 177.2, 177.4, 177.6 статті 177 ПК України, доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

До переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу. У разі якщо фізична особа-підприємець отримує інші доходи, ніж від провадження підприємницької діяльності, у межах обраних ним видів такої діяльності, такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Кодексом для платників податку - фізичних осіб.

Згідно п. 172.2 ст.172 ПК України дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об`єктів нерухомості, зазначених у п.172.1 ст.172 ПК України, або від продажу об`єкта нерухомості, не зазначеного в п. 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною п. 167.2 ст.167 ПК України, виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об`єкта, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до закону (п. 172.3 ст.172 ПК України).

Пунктом 167.2 ст. 167 ПК України визначено, що ставка податку становить 5 відсотків бази оподаткування у випадках, прямо визначених цим розділом.

Пунктом 172.4 ст. 172 ПК України визначено, що під час проведення операцій з продажу (обміну) об`єктів нерухомості між фізичними особами нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна (зареєстрованої відповідно до пункту 172.3 цієї статті) та документа про сплату податку до бюджету стороною (сторонами) договору та щокварталу подає до контролюючого органу за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса інформацію про такий договір, включаючи інформацію про його вартість та суму сплаченого податку в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку.

Пунктом 179.2 ст. 179 ПК України визначено, що відповідно до цього розділу обов`язок платника податку щодо подання податкової декларації вважається виконаним і податкова декларація не подається, якщо такий платник податку отримував доходи, зокрема від операцій продажу (обміну) майна, дарування, при нотаріальному посвідченні договорів за якими був сплачений податок відповідно до цього розділу.

З аналізу зазначених норм вбачається визначений порядок оподаткування операцій з відчуження нерухомого майна, відповідно до якого фізична особа сплачує податок під час нотаріального оформлення операцій продажу нерухомого майна, що в подальшому звільняє її від обов`язку відображення вказаних операцій в будь-якій податковій звітності.

Таким чином, з наданих суду сторонами документів та пояснень, суд приходить до висновку про неправильне визначення відповідачем бази оподаткування, всупереч ст. 177.2 ПК України, яку відповідач застосував при формуванні висновку акту перевірки та при винесенні спірних податкових повідомлень-рішень. А саме, відповідачем не вірно визначено об`єкт оподаткування позивача, як чистий оподатковуваний дохід, без урахування різниці між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи.

Це призвело до неправильного визначення та безпідставного нарахування позивачеві податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, єдиного внеску, військового збору.

Також з матеріалів справи судом встановлено, що позивачем під час укладення та нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу було сплачено 5% податку на доходи фізичних осіб в загальній сумі 488 539, 95 гривень та військовий збір в загальній сумі 58 400, 77 гривень. Відповідачем при нарахуванні податкових зобов`язань не було враховано сплату позивачем зазначених сум податку та військового збору.

Крім того, з пояснень відповідача та матеріалів справи суд встановив, що позивачем у 2013 році було укладено один договір купівлі-продажу № 761 від 05.04.2013р.; в 2014 році позивачем було укладено шість договорів купівлі-продажу: № 914 від 20.03.2014р., № 270 від 21.03.2014р., № 1391 від 25.04.2014р., № 1564 від 16.05.2014р., № 2338 від 04.07.2014р., № 4114 від 17.11.2014р.; в 2015 році позивачем укладено один договір купівлі-продажу № 4217 від 21.10.2015р.; в 2016 році позивачем укладено два договори купівлі-продажу: № 620 від 12.02.2016р., та № 699 від 08.08.2016р.; в 2017 році позивачем укладено 12 договорів купівлі-продажу: № 1075 від 22.02.2017р., № 1268 від 28.02.2017р., № 1547 від 24.03.2017р., № 1089 від 29.03.2017р., № 1780 від 30.03.2017р., № 1899 від 03.04.2017р., № 1904 від 03.04.2017р., № 2006 від 06.04.2017р., № 483 від 07.04.2017р., № 2109 від 07.04.2017р., № 2284 від 13.04.2017р., та № 3926 від 31.05.2017р.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини

у сфері господарської діяльності від 25.04.2003 N 3, під здійсненням особою, не зареєстрованою як суб`єкт підприємництва, будь-якого виду підприємницької діяльності з числа тих, що підлягають ліцензуванню, слід розуміти діяльність фізичної

особи, пов`язану із виробництвом чи реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг з метою отримання прибутку, яка містить ознаки підприємницької, тобто провадиться зазначеною особою безпосередньо самостійно, систематично (не менше ніж три рази протягом одного календарного року) і на власний ризик.

За таких обставин суд не вбачає факту здійснення підприємницької діяльності позивачем впродовж трьох років: 2013, 2015 та 2016 року, в яких позивач уклав сукупно чотири договори купівлі-продажу. Договір купівлі-продажу № 761 від 05.04.2013р. в матеріалах справи відсутній і суд не може надати йому свою оцінку.

Щодо нарахування позивачу податкових зобов`язань зі сплати податку на додану вартість, судом встановлено наступне. З матеріалів справи вбачається, що позивач виступав замовником будівництва об`єктів нерухомості, які згідно з деклараціями про готовність об`єктів до експлуатації прийнято до експлуатації. Згодом позивач на підставі даних декларацій зареєстрував своє право власності на об`єкти нерухомості, про що свідчать відповідні записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, і оформив правовстановлюючі документи на своє ім`я як на замовника будівництва.

Відповідно до підпункту 197.1.14 пункту 197.1 статті 197 ПК України звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з постачання житла (об`єктів житлового фонду), крім їх першого постачання, якщо інше не передбачено цим підпунктом. У цьому підпункті перше постачання житла (об`єкта житлового фонду) означає:

а) першу передачу готового новозбудованого житла (об`єкта житлового фонду) у власність покупця або постачання послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) із спорудження такого житла за рахунок замовника;

б) перший продаж реконструйованого або капітально відремонтованого житла (об`єкта житлового фонду) покупцю, який є особою, іншою, ніж власник такого об`єкта на момент виведення його з експлуатації (використання) у зв`язку з такою реконструкцією або капітальним ремонтом, або постачання послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) на таку реконструкцію чи капітальний ремонт за рахунок замовника.

Норми цього підпункту поширюються також на перший продаж дачних або садових будинків, а також будь-яких інших об`єктів власності, зареєстрованих згідно із законодавством як житло (житловий фонд).

За таких обставин, аналіз змісту наведеної норми дає підстави для висновку, що операцією з першого постачання житла буде вважатися операція з передачі права власності (оформлення правовстановлюючих документів) до першого власника такого житла, незалежно від джерел фінансування будівництва: чи за рахунок власних коштів забудовника (замовника будівництва), чи за рахунок інших інвесторів. Така операція з першого постачання житла підлягає оподаткуванню податком на додану вартість на загальних підставах. У свою чергу операції з подальшого постачання житла (об`єктів житлового фонду) звільняються від оподаткування відповідно до підпункту 197.1.14 пункту 197.1 статті 197 Податкового кодексу України.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд України у постанові від 06.11.2020р. у справі № 826/6329/16, де зазначено, що у випадку, коли після завершення будівництва правовстановлюючі документи на новозбудоване житло оформлюються на замовника, а пізніше згідно з договорами купівлі-продажу квартир з фізичними особами переоформлюються на таких фізичних осіб, операцією з першого постачання житла буде вважатись операція оформлення правовстановлюючих документів на замовника. Подальше переоформлення права власності на фізичних осіб, у розумінні норм Податкового кодексу України, не буде вважатися операцією з першого постачання житла, а тому дана операція звільняється від оподаткування податком на додану вартість відповідно до Податкового кодексу України.

Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 27 лютого 2018 року у справі N 826/1513/17, від 10 грудня 2019 року у справі N 817/223/15.

Судом вбачається, що відповідачем при формуванні висновків акту перевірки не досліджено вказаних положень чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, не встановлено, що є в даному випадку операцією з першого постачання житла з урахуванням перевірки тієї обставини, чи залучалася позивачем для будівництва об`єктів житлової нерухомості підрядна організація, що призвело до безпідставного та незаконного нарахування позивачу зобов`язань зі сплати податку на додану вартість.

За вищевикладених обставин, суд приходить висновку, що оскаржувані рішення є протиправними, а тому підлягають скасуванню.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність спірних рішень, а тому позовні вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги позивача про визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 01 квітня 2019 року № 33341-56 на суму 7369378,12 грн.

Після набрання чинності рішення по даній справі позивачем самостійно було сплачено податковий борг наявний на той час в сумі 7369378,12 грн., а відповідачем було відкликано свою податкову вимогу.

Тобто в даній частині позову слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 6-9, 139, 242–246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішень про застосування штрафних санкцій та вимоги - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати складені Головним управлінням ДФС у Харківській області щодо ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ):

- рішення про застосування штрафних санкцій від 07 березня 2019 року № 0002191305, № 0002201305, № 0002211305, № 0002221305 і №0002231305,

- податкові повідомлення-рішення від 07 березня 2019 року № 0002241305, № 0002251305, № 0002261305, № 0002271305 і від 11 липня 2019 року № 0006031305..

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07 березня 2019 року № Ф-0000021305.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Харківській області (код 43983495) на користь ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в сумі 9605 (дев`ять тисяч шістсот п`ять) грн. 00 коп.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду у відповідності до ст. 295 цього Кодексу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст рішення виготовлений 08.04.2021 року.

Суддя Зінченко А.В.