Рішення № 96109047, 07.04.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

07 квітня 2021 р. справа № 520/1210/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Старосєльцевої О.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) осіб адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

Позивач, ОСОБА_1 , у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльності Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку, яка полягає у ненаданні відповіді ОСОБА_1 на питання зазначених в пунктах 1, 2 та підпунктах 2.1, 2.2 та 2.3 заяви позивача від 10 листопада 2020р. адресовану Харківському зональному відділу Військової служби правопорядку;

2) зобов`язання Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку повторно розглянути питання зазначені в пунктах 1, 2 та підпунктах 2.1, 2.2 та 2.3 заяви ОСОБА_1 від 10 листопада 2020р. адресовану Харківському зональному відділу Військової служби правопорядку;

3) визнання протиправною бездіяльності Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку, яка полягає у не запрошенні адвоката позивача на розгляд заяви ОСОБА_1 від 10 листопада 2020р. адресовану Харківському зональному відділу Військової служби правопорядку;

4) зобов`язання Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10 листопада 2020р. адресовану Харківському зональному відділу Військової служби правопорядку з дотриманням вимог ст. 18 та 19 ЗУ «Про звернення громадян»;

5) зобов`язання Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку відповідно до ст. 382 КАС України подати у 15 денний строк після набрання чинності рішення, звіт про виконання судового рішення.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що відповідач допустив протиправну бездіяльність не надавши в повному обсязі відповідь на його звернення та проігнорувавши вимогу здійснити розгляд порушених питань у присутності уповноваженого представника заявника.

Відповідач, Харківський зональний відділ Військової служби правопорядку (далі за текстом - владний суб`єкт), з поданим позовом не погодився, зазначивши, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства, на звернення позивача надав мотивовану відповідь. Вказав, що Військова служба правопорядку у Збройних Силах України створена 07.03.2002, тоді як позивач проходив службу в Збройних Силах Союзу РСР з квітня 1986 по травень 1988 р. У зв`язку з чим, зазначена письмова відповідь на запит позивача містить повідомлення про відмову згідно норм п. 8 ч.1 ст. 19 Закону України «Про звернення громадян». З приводу не запрошення адвоката позивача на розгляд заяви, відповідач зазначив, що на час розгляду заяви позивача в Харківському зональному відділі Військової служби правопорядку зафіксовано факти захворювання військовослужбовців на гостру респіраторну хворобу COVID-19, у зв`язку з чим, з метою мінімізації відвідувачів, та не допущення поширення хвороби, заява позивача була розглянута без запрошення його адвоката.

Суд, вивчивши доводи позову і відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Позивач 10.11.2020р. звернувся до відповідача з заявою, в прохальній частині, якої просив: 1. Перевірити та виявити чи вчинялись ОСОБА_1 у період проходження його військової служби кримінальні, адміністративні та дисциплінарні правопорушення, а також під час отримання ним поранення та контузії у період проходження військової служби; 2. В процесі розгляду даного звернення перевірити та встановити чи є поранення та контузії позивача наслідком: 2.1.Вчинення позивачем злочину або адміністративного правопорушення?; 2.2. Вчинення позивачем дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння?; 2.3. Навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю?. Бажав взяти участь у розгляді даного звернення через свого представника - адвоката Уманця Андрія Ігоровича.

Відповідач листом від 17.11.2020 №3348 на адресу позивача направлена відповідь, в якій зазначено, що в період проходження позивачем військової служби в Збройних Силах Союзу РСР з квітня 1986 по травень 1988 посадовими особам Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку дати відповіді на питання не можливо в зв`язку з тим, що Військова служба правопорядку у Збройних Силах України створена 07.03.2002 та не є правонаступником будь-якого правоохоронного органу.

Зі змісту листа вбачається, що розгляд заяви позивача відбувся без участі заявника та/або його уповноваженого представника.

Вважаючи, що з боку відповідача наявна протиправна бездіяльність, яка полягає у не наданні відповіді на пункти 1, 2 та підпункти 2.1, 2.2 та 2.3 вимог прохальної частини заяви позивача від 10.11.2020, та відповідачем порушене право позивача передбачене ст. 18 Закону України "Про звернення громадян" на участь у розгляді звернення через свого представника, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд дійшов наступних висновків.

Щодо участі представника позивача у розгляді звернення, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Статтею першою Закону України від 02.10.1996 №393/96-ВР "Про звернення громадян" (далі - Закон) визначено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально - економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно зі статтею 3 Закону, під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Зокрема, скаргою є звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Відповідно до положень статті 5 Закону, звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Звернення може бути усним чи письмовим.

Усне звернення викладається громадянином на особистому прийомі або за допомогою засобів телефонного зв`язку через визначені контактні центри, телефонні "гарячі лінії" та записується (реєструється) посадовою особою.

Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення).

У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.

Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз`ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону.

Статтею 15 Закону встановлено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку надається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Статтею 18 Закону України "Про звернення громадян" визначено права громадянина при розгляді заяви чи скарги. Так, громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Як передбачено статтею 19 Закону органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані:

- об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

- у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;

- на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;

- скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;

- забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень;

- письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;

- вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина;

- у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;

- не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;

- особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев`ятого частини першої цієї статті.

Судом встановлено та вказана обставина не спростована відповідачем, що позивач у заяві від 10.11.2020 просив розгляд скарги провести за участі його представника.

Варто зауважити, що положеннями Закону України "Про звернення громадян", зокрема статтями 18-19 визначено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право бути присутнім при розгляді заяви чи скарги, а органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу.

Отже, з наведеного слідує, що відповідач зобов`язаний був запросити позивача для розгляду його заяви, оскільки, в іншому випадку, унеможливлюється практична реалізація права заявника особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви та бути присутнім при розгляді заяви чи скарги.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 31.01.2019 у справі №826/12287/16, від 28.11.2018 у справі №820/4881/17, від 31.10.2019 у справі №826/13435/15, від 24.10.2019 у справі №826/5333/17.

Таким чином, суд приходить до висновків, що розгляд дослідженої заяви повинен був відбутись за участю представника, як того бажав заявник.

Як було зазначено відповідачем у відзиві на позовну заяву, розгляд заяви позивача було проведено без участі його представника, у зв`язку з тим, що на час розгляду звернення в Харківському зональному відділі Військової служби правопорядку зафіксовано факти захворювання військовослужбовців на гостру респіраторну хворобу COVID-19, у зв`язку з чим, з метою мінімізації кількості осіб, що відвідують Харківський зональний відділ Військової служби правопорядку, та не допущення поширення хвороби, заява позивача була розглянута без запрошення його адвоката.

Разом з тим, надаючи письмову відповідь на звернення, відповідач не навів жодних доводів відносно вимоги позивача про розгляд його заяви за участю представника та щодо обмеження допуску сторонніх осіб на територію Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку, які наводить у відзиві на позовну заяву.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов висновку, що відповідачем не було дотримано вимог статті 19 Закону №393/96-ВР, зокрема, щодо забезпечення участі позивача та/або його представника при розгляді його звернення, а тому допущено протиправну бездіяльність.

З приводу суті відповіді на звернення позивача, суд зазначає наступне.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень не надано доказів належного розгляду звернення позивача від 10.11.2020 з дотриманням норм ЗУ №393/96-ВР, зокрема статей 18-19.

Таким чином, позивач, без зазначення правових підстав, був позбавлений можливості доводити переконливість доводів свого звернення через представника. Такі висновки суду свідчать про необ`єктивність та не всебічну перевірку поданої заяви відповідачем.

З урахуванням викладеного, належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправною бездіяльності Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку, яка полягає у не запрошенні адвоката позивача на розгляд заяви ОСОБА_1 від 10 листопада 2020 року та зобов`язання Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку повторно розглянути зазначену заяву з дотриманням вимог ст. 18 та 19 Закону України "Про звернення громадян" та з урахуванням висновків суду.

Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем по справі не надано ніяких доказів (довідок, виписок, архівних даних, тощо) на підтвердження обставин відсутності відомостей у Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку стосовно проходження ОСОБА_1 військової служби та використання цих відомостей під час складання відповіді.

Отже, питання зазначені в пунктах 1, 2 та підпунктах 2.1, 2.2 та 2.3 заяви позивача від 10 листопада 2020 року підлягають повторному, повному, всебічному дослідженню відповідачем, тому позовні вимоги в цій частині охоплюються обраним судом способом захисту порушених прав позивача та задоволенню не підлягають.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що факт порушення прав та інтересів заявника знайшов своє підтвердження у публічно-правових відносинах з приводу розгляду звернення позивача в порядку Закону України «Про звернення громадян», що є підставою для часткового задоволення позовних вимог та необхідності зобов`язати відповідача повторно розглянути подану заяву.

Суд вважає, що положення ст.382 КАС України в частині обтяження учасника справи обов`язком подати звіт про виконання рішення суду (безвідносно до події одержання позивачем виконавчого листа та стану виконавчого провадження) не повністю узгоджуються з положеннями Закону України «Про виконавче провадження», який за загальним правилом вимагає одержання позивачем виконавчого листа та подання цього документа до державного виконавця (приватного виконавця).

Тому випадок застосування судом згаданого вище правового механізму слід вважати виключенням із загального правила, котрий повинен мати вагомі причини.

Судом з матеріалів справи існування таких причини не виявлено.

Відтак, підстав для застосування у даному конкретному випадку приписів ст.382 КАС України суд не знаходить.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розподіл судових витрат зі сплати судового збору в порядку ст. 139 КАС України судом не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір”, а доказів понесення інших витрат позивачем не надано.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Адміністративний позов - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку, яка полягає у не запрошенні адвоката позивача на розгляд заяви ОСОБА_1 від 10 листопада 2020 року, адресованої Харківському зональному відділу Військової служби правопорядку.

Зобов`язати Харківський зональний відділ Військової служби правопорядку (місцезнаходження: майдан Героїв Небесної сотні, 6, код ЄДРПОУ 24289933) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) від 10 листопада 2020 року, адресовану Харківському зональному відділу Військової служби правопорядку з дотриманням вимог ст. 18 та 19 Закону України "Про звернення громадян", з урахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.

Суддя О.В. Старосєльцева