Рішення № 96108220, 07.04.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/14108/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко О.А., розглянувши у порядку загального позовного провадження у приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 11 грудня 2020 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної прикордонної служби України, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про зобов`язання Державну прикордонну службу України, в особі уповноваженої начальником органу охорони державного кордону посадової особи, прийняти відповідне рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

16 грудня 2020 року ухвалою позов ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено позивачу 5-денний строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 23 грудня 2020 року продовжено ОСОБА_1 строк на усунення недоліків позовної заяви та встановлено позивачу 5-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали.

29 грудня 2020 року до суду від представника позивача за вх.55838/20 надійшла належним чином оформлена позовна заява (у 3-х примірниках), в якій позивач уточним позовні вимоги та виклав їх в наступній редакції:

- Визнати протиправною бездіяльність Державної прикордонної служби України щодо неприйняття відповідного рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .;

- Зобов`язати Державну прикордонну службу Україну прийняти відповідне рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою від 04 січня 2021 року продовжено ОСОБА_1 строк на усунення недоліків позовної заяви та встановлено позивачу 10-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали.

18 січня 2021 року ухвалою прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 (вх.№55838/20), відкрито провадження у адміністративній справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що в мережі Інтернет він ознайомився з інформацією, відповідно до якої ОСОБА_2 є не лише громадянином України, а має подвійне громадянство, оскільки є також громадянином Європейського Союзу, також, ОСОБА_2 критикує дії української влади та займає відверто проросійську позицію. ОСОБА_2 втратив громадянство України, оскільки добровільно набув громадянство Європейського Союзу, а відтак начальник Державної прикордонної служби України зобов`язаний призначити уповноважену особу на прийняття рішення про заборону в`їзду ОСОБА_3 в Україну в інтересах забезпечення національної безпеки України. Вказує, що бездіяльність відповідача порушує його права як громадянина України, а саме право на безпеку, в тому числі державного кордону України.

Ухвалою від 02 лютого 2021 року відповідно до ч.13 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України позов ОСОБА_1 залишено без руху. Встановлено позивачу 5-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали.

05 лютого 2021 року до суду від представника позивача за вх. №5854/21 надійшов лист з клопотанням про заміну відповідача з Державної прикордонної служби України на належного - Адміністрацію Державної прикордонної служби України та належним чином оформлена позовна заява, в якій відповідачем зазначено Адміністрацію Державної прикордонної служби України та позовні вимоги викладено в наступній редакції: зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України, в особі уповноваженої начальником органу охорони державного кордону посадової особи, прийняти відповідне рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 08 лютого 2021 року клопотання представника позивача про заміну неналежної сторони задоволено та замінено відповідача - Державну прикордонну службу України на належного - Адміністрацію Державної прикордонної служби України, прийнято до провадження позовну заяву ОСОБА_1 (вх.№5854/21) та розпочати розгляд справи №420/14108/20 спочатку.

Відповідач своїм правом на подання до суду відзиву на позовну заяву не скористався, позовні вимоги не спростував, хоча був повідомлений про відкриття провадження у справі.

На підставі ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд зазначає, що ухвали направлялись за поштовою адресою третьої особи, зазначеною позивачем у позовній заяві, однак повернулись до суду не врученими з відміткою відділення поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання».

Письмові пояснення третьої особи до суду станом на момент прийняття даного рішення до суду не надійшли.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою, дослідивши обставини, якими позивач обґрунтовує вимоги та перевіривши їх наданими доказами, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 ознайомившись з інформацією, розміщеною в мережі Інтернет, зробив висновки, що ОСОБА_2 має подвійне громадянство та своєю поведінкою несе загрозу безпеці України.

З метою захисту свого порушеного права на безпеку (в тому числі безпеку Державного кордону України), позивач звернувся до суду з позовною заявою.

Вирішуючи дану справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», на Державну прикордонну службу України покладаються завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її прилеглій зоні та виключній (морській) економічній зоні.

Основними функціями Державної прикордонної служби України є: охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах з метою недопущення незаконної зміни проходження його лінії, забезпечення дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму; здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України та до тимчасово окупованої території і з неї осіб, транспортних засобів, вантажів, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення; охорона суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні та контроль за реалізацією прав і виконанням зобов`язань у цій зоні інших держав, українських та іноземних юридичних і фізичних осіб, міжнародних організацій; ведення розвідувальної, інформаційно-аналітичної та оперативно-розшукової діяльності в інтересах забезпечення захисту державного кордону України згідно із законами України «Про розвідувальні органи України» та «;Про оперативно-розшукову діяльність»; участь у боротьбі з організованою злочинністю та протидія незаконній міграції на державному кордоні України та в межах контрольованих прикордонних районів; участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом, а також припинення діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), організованих груп та злочинних організацій, що порушили порядок перетинання державного кордону України; участь у здійсненні державної охорони місць постійного і тимчасового перебування Президента України та посадових осіб, визначених у Законі України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб»; охорона закордонних дипломатичних установ України; координація діяльності військових формувань та відповідних правоохоронних органів, пов`язаної із захистом державного кордону України та пропуску до тимчасово окупованої території і з неї, а також діяльності державних органів, що здійснюють різні види контролю при перетинанні державного кордону України або беруть участь у забезпеченні режиму державного кордону, прикордонного режиму і режиму в пунктах пропуску через державний кордон України та в контрольних пунктах в`їзду - виїзду. Виконання зазначених у частині першій цієї статті функцій є оперативно-службовою діяльністю Державної прикордонної служби України (ст. 2 Закону України «Про Державну прикордонну службу України»).

Діяльність Державної прикордонної служби України провадиться на основі дотримання прав і свобод людини і громадянина. Органи, військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України зобов`язані поважати гідність людини, виявляти до неї гуманне ставлення. Неправомірне обмеження прав і свобод людини неприпустиме і тягне за собою відповідальність згідно із законом (ст.5 Закону України «Про Державну прикордонну службу України»).

Приписами ст.19 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» передбачено, що на Державну прикордонну службу України відповідно до визначених законом завдань покладаються: 1) припинення будь-яких спроб незаконної зміни проходження лінії державного кордону України; 2) припинення у взаємодії з відповідними правоохоронними органами збройних конфліктів та інших провокацій на державному кордоні України; 3) участь у взаємодії із Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями у відбитті вторгнення або нападу на територію України збройних сил іншої держави або групи держав; 4) участь у виконанні заходів територіальної оборони, а також заходів, спрямованих на додержання правового режиму воєнного і надзвичайного стану; 5) організація запобігання кримінальним та адміністративним правопорушенням, протидію яким законодавством віднесено до компетенції Державної прикордонної служби України, їх виявлення та припинення, здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення згідно із законами; 6) здійснення прикордонного контролю і пропуску в установленому порядку осіб, транспортних засобів, вантажів в разі наявності належно оформлених документів після проходження ними митного та за потреби інших видів контролю, а також реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в установленому порядку прибувають в Україну, та їх паспортних документів у пунктах пропуску через державний кордон та у контрольних пунктах в`їзду - виїзду, а також здійснення фіксації біометричних даних іноземців та осіб без громадянства під час здійснення прикордонного контролю в пунктах пропуску через державний кордон та у контрольних пунктах в`їзду - виїзду; 6-1) здійснення у пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон України перевірки засобів автомобільного та залізничного транспорту, що в`їжджають в Україну, та вантажів, що ввозяться в Україну всіма видами транспорту, з використанням стаціонарних та/або переносних приладів радіаційного контролю з метою виявлення випадків перевищення допустимого рівня іонізуючого випромінювання; 7) участь в укладанні міжнародних договорів України з прикордонних питань та з питань взаємних поїздок громадян, а також забезпечення їх виконання; 8) запобігання та недопущення перетинання державного кордону України особами, яким згідно із законодавством не дозволяється в`їзд в Україну або яких тимчасово обмежено у праві виїзду з України, у тому числі згідно з дорученнями правоохоронних органів, постановами державного виконавця; розшук у пунктах пропуску через державний кордон та у контрольних пунктах в`їзду - виїзду осіб, які переховуються від органів досудового розслідування та суду, ухиляються від відбуття кримінальних покарань; виконання в установленому порядку інших доручень правоохоронних та уповноважених законом державних органів, у тому числі доручень органів доходів і зборів щодо інформування органів доходів і зборів про факт наміру перетинання державного кордону України особами, стосовно яких органами доходів і зборів було виявлено порушення митних правил; 9) виявлення причин та умов, що призводять до порушень законодавства про державний кордон України, вжиття в межах своєї компетенції заходів щодо їх усунення; 10) здійснення розвідувальної, інформаційно-аналітичної та оперативно-розшукової діяльності, а також здійснення контррозвідувальних заходів в інтересах забезпечення захисту державного кордону України; 11) контроль за дотриманням прикордонного режиму; 12) прийняття заяв про визнання осіб біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, у порядку, визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»; 13) встановлення за погодженням з органами доходів і зборів та керівниками відповідних підприємств, на території яких розміщено пункти пропуску через державний кордон, режиму у пунктах пропуску через державний кордон України, контроль за його додержанням; 13-1) встановлення режимних правил у контрольних пунктах в`їзду - виїзду; 14) контроль за дотриманням невійськовими суднами та військовими кораблями встановленого порядку плавання і перебування в територіальному морі та внутрішніх водах України; 15) прийняття в установленому порядку рішень про примусове повернення в країну походження або третю країну іноземців та осіб без громадянства, затриманих у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України, з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення; 15-1) прийняття в установленому порядку рішень про розміщення іноземців та осіб без громадянства, затриманих у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурора; 15-2) виконання рішень адміністративного суду про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства, затриманих в межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України; 16) здійснення самостійно або у взаємодії з органами Національної поліції і органами Служби безпеки України в межах контрольованих прикордонних районів контролю за дотриманням іноземцями та особами без громадянства, а також біженцями, особами, які потребують додаткового захисту, та особами, яким надано притулок в Україні, установлених правил перебування на її території; 17) охорона, конвоювання та тримання затриманих осіб і плавзасобів до моменту їх передачі органам прикордонної охорони або іншим уповноваженим органам суміжної держави, іншим правоохоронним органам України або суду; 18) виконання відповідно до законодавства системи особливих заходів щодо захисту військовослужбовців та працівників Державної прикордонної служби України від зазіхань на життя, здоров`я, честь, майно у зв`язку з їх службовою діяльністю, а також їхніх близьких родичів; 19) протидія і запобігання корупційним діянням та злочинам у сфері службової діяльності особового складу Державної прикордонної служби України; 20) участь у межах своєї компетенції у взаємодії з органами Служби безпеки України, органами Національної поліції та іншими правоохоронними органами у боротьбі з тероризмом і виконанні інших покладених на них завдань; 21) прикордонно-представницька робота та участь прикордонних представників у роботі спільних міжнародних комісій з розгляду прикордонних спорів, інцидентів, конфліктів; 22) здійснення самостійно або разом із спеціально уповноваженими на те органами виконавчої влади і посадовими особами контролю у районах несення служби за збереженням природних ресурсів і підводної культурної та археологічної спадщини, додержанням правил промислової та іншої діяльності, охороною довкілля; 23) інформування відповідних державних органів та громадян про аварії, пожежі, катастрофи, стихійне лихо та інші надзвичайні події на державному кордоні України, у прикордонній смузі та в контрольованих прикордонних районах; 23-1) надання за запитами виконавчої дирекції Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття або центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, відомостей, що зберігаються в інформаційних системах, у тому числі банках даних, стосовно осіб, які в період одержання допомоги по безробіттю перетинали державний кордон України або перебували за межами України; 24) охорона закордонних дипломатичних установ України; 24-1) охорона підводної культурної та археологічної спадщини; 25) участь у межах своєї компетенції у забезпеченні державної охорони місць постійного і тимчасового перебування Президента України та посадових осіб, визначених у Законі України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб»; 26) взаємодія під час охорони державного кордону України з відповідними органами іноземних держав у порядку, який установлюється міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; 27) забезпечення зберігання документів демаркації державного кордону України в установленому законодавством України порядку; 28) забезпечення затриманим особам з моменту їх затримання права захищати себе особисто або користуватися правовою допомогою захисника; 29) інформування в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про кожний випадок затримання осіб згідно з дорученням правоохоронних органів України та адміністративного затримання осіб, крім випадків, якщо особа захищає себе особисто чи запросила захисника.

Подібні за змістом правові норми також викладено у Положенні про Адміністрацію Державної прикордонної служби України, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №533 (далі - Положення №533), згідно з п.3 якого, основними завданнями Адміністрації Держприкордонслужби є: 1) реалізація державної політики у сфері охорони державного кордону, здійснення управління у сфері охорони державного кордону; 2) внесення на розгляд Міністра внутрішніх справ пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у зазначеній сфері; 3) участь у розробленні та реалізації загальних принципів правового оформлення і забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні; 4) здійснення управління територіальними органами - регіональними управліннями, Морською охороною, органами охорони державного кордону, органами забезпечення, навчальними закладами та науково-дослідними установами (далі - органи Держприкордонслужби).

Крім того, у силу пп.1 п.4 Положення №533, Адміністрація Держприкордонслужби відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до компетенції Адміністрації Держприкордонслужби, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів міністерств та в установленому порядку подає їх Міністрові внутрішніх справ.

Частиною 1 статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" встановлено, що в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється: в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі; якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні; якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну; якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в`їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в`їзду-виїзду.

Відповідно до ч.2 цієї статті, за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.

Згідно з ч.3 ст.13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" рішення про заборону в`їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону. У разі невиконання рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в`їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в`їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в`їзду в Україну.

Порядок прийняття органами охорони державного кордону Державної прикордонної служби України (далі - орган охорони державного кордону) рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (далі - іноземець) визначається Інструкцією про порядок прийняття органами охорони державного кордону Державної прикордонної служби України рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 05.12.2011 року № 946 (далі – Інструкція №946).

Розділом V Інструкції №946 визначаються особливості прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцям за поданням державного виконавця або іноземцям, які не виконали рішення органу (підрозділу) охорони державного кордону про накладання штрафу, чи в інтересах національної безпеки України

Відповідно до п.5.4 Інструкції №946, рішення про заборону в`їзду в Україну в інтересах забезпечення національної безпеки України у сфері безпеки державного кордону України та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні готується уповноваженою начальником органу охорони державного кордону посадовою особою.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про державний кордон України», охорона державного кордону України є невід`ємною складовою загальнодержавної системи захисту державного кордону і полягає у здійсненні Державною прикордонною службою України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах, а також Збройними Силами України у повітряному та підводному просторі відповідно до наданих їм повноважень заходів з метою забезпечення недоторканності державного кордону України.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про виключну (морську) економічну зону України», морські райони, зовні прилеглі до територіального моря України, включаючи райони навколо островів, що їй належать, становлять виключну (морську) економічну зону України. Ширина виключної (морської) економічної зони становить до 200 морських миль, відлічених від тих самих вихідних ліній, що і територіальне море України.

Аналіз зазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що рішення про заборону в`їзду в Україну в інтересах забезпечення національної безпеки України готується уповноваженою начальником органу охорони державного кордону посадовою особою саме у сфері безпеки державного кордону України та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні та саме щодо іноземців.

У силу ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної особи чи прав та інтересів юридичної особи, або нездійснення суб`єктом владних повноважень дій, які випливають із його повноважень на виконання вимог чинного законодавства та впливають на права, свободи, інтереси фізичної особи чи права та інтереси юридичної особи.

Обов`язковою умовою для визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною є встановлення судом факту ухилення цього суб`єкта від виконання закріпленого на законодавчому рівні обов`язку щодо вчинення певних дій або прийняття рішення.

Бездіяльність може вважатися вчиненою в останній день строку, у який мала бути, але не була вчинена відповідна дія.

З дослідженої позовної заяви та доказів судом не встановлено, що така бездіяльність мала місце з огляду на відсутність у позові обґрунтованих доводів з посиланням на достатні належні та допустимі докази щодо закріплення за відповідачем обов`язку вчинити ті дії на які посилається позивач у своєму позові.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про громадянство України», іноземець - особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про громадянство України», громадянство України припиняється: 1) внаслідок виходу з громадянства України; 2) внаслідок втрати громадянства України; 3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Відповідно до ст.19 Закону України «Про громадянство України», підставами для втрати громадянства України: 1) добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття; 2) набуття особою громадянства України на підставі статті 9 цього Закону внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів; 3) добровільний вступ на військову службу іншої держави, яка відповідно до законодавства цієї держави не є військовим обов`язком чи альтернативною (невійськовою) службою. Датою припинення громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата видання відповідного указу Президента України.

Крім того, у позовній заяві міститься посилання на те, що діяльність ОСОБА_2 взагалі суперечить інтересам забезпечення безпеки України, на що суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про основи національної безпеки України", загрозою національної безпеки є наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України.

Згідно частини першої статті 5 Закону України "Про основи національної безпеки України" основними принципами забезпечення національної безпеки є: пріоритет прав і свобод людини і громадянина; верховенство права; пріоритет договірних (мирних) засобів у розв`язанні конфліктів; своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам; чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки; демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією держави та іншими структурами в системі національної безпеки; використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки.

Проте, матеріали справи не містять наявних та потенційно можливих явищ і чинників зі сторони ОСОБА_2 , що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд також вважає за необхідне застосувати положення ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", якою встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Право на справедливий суд, яке гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміється у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Принцип правової визначеності є важливою складовою принципу верховенства права. У широкому розумінні принцип правової визначеності являє собою сукупність вимог до організації та функціонування правової системи з метою забезпечення стабільного правового положення людини шляхом вдосконалення процесів правотворчості та правозастосування. Принцип правової визначеності є різновидом загальних принципів права. Він знаходить своє відображення у джерелах права ЄС і застосовується у практиці ЄСПЛ, є спільним для правопорядків держав - членів ЄС і набуває поширення у праві України. Порівняльний аналіз змісту принципу правової визначеності в європейському і національному праві сприятиме кращому розумінню його сутності й призначення у правовому регулюванні, а з`ясування вимог, які випливають з цього принципу, - пошуку більш ефективних способів адаптації законодавства України до принципів права.

Як свідчить позиція ЄСПЛ у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», громадянин України ні за яких підстав не може бути обмежений у праві на в`їзд в Україну.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів втрати громадянства України ОСОБА_2 , а відтак не може бути обмежений у праві на в`їзд в Україну, що є юридично визначеним.

Крім того, суд враховує, що згідно з ч.ч. 2 та 6 ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Як роз`яснено рішенням Конституційного Суду України від 25.11.1997 №6-зп, ч. 2 ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

У рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 надано визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес». Зокрема, зазначено, що у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова) означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Тобто, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване ст. 55 Конституції України та конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Отже, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цим рішенням.

Відтак, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи щодо особи дійсно має місце факт порушення права, свободи чи інтересу, та це право, свобода або інтерес порушені відповідачем. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.11.2018 у справі №826/5221/17.

Відповідно до статей 9, 29 Загальної декларації прав людини (1948 року) та ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966 року) ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, позовна заява позивача задоволенню не підлягає.

У зв`язку з тим, що у задоволенні позовних вимог позивачу відмовлено в повному обсязі, керуючись приписами ст. 139 КАС України, судовий збір не повертається позивачу, та за відсутності понесених судових витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертизи, такі судові витрати не належать стягненню з позивача на користь суб`єкта владних повноважень.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 295, 371 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про зобов`язання Адміністрації Державної прикордонної служби Україну, в особі уповноваженої начальником органу охорони державного кордону посадової особи, прийняти відповідне рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ).

Відповідач – Адміністрація Державної прикордонної служби України (вул.Володимирська, буд.26, м.Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00034039).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ).

Суддя Вовченко О.А.