Рішення № 96108096, 05.04.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2021 року справа №380/6290/20

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кузана Р.І., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Генерального штабу Збройних Сил України про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Генерального штабу Збройних Сил України (місцезнаходження: 03168, м.Київ, проспект Повітрофлотський, буд.6, код ЄДРПОУ 22991050) (далі – відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Генерального штабу Збройних Сил України щодо ненадання відповіді на заяву ОСОБА_1 від 06.05.2020 щодо грошової компенсації за невикористані 14 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки у 2015 році;

- зобов`язати Генеральний штаб Збройних Сил України розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.05.2020 та надати обґрунтовану відповідь;

- стягнути з Генерального штабу Збройних Сил України моральну шкоду у розмірі 5000 грн. на користь ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати рішення начальника фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України полковника Юрія Гулая від 09.06.2020 № 305/1052 про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві ОСОБА_1 від 06.05.2020 щодо грошової компенсації за невикористані 14 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки у 2015 році;

- визнати протиправною бездіяльність Генерального штабу Збройних Сил України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, грошової компенсації за невикористані 14 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки у 2015 році, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 09.07.2015;

- зобов`язати Генеральний штаб Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, грошову компенсацію за невикористані 14 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки у 2015 році, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 09.07.2015.

Позивач, в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що станом на день прийняття наказу про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані в 2015 році календарні дні додаткової соціальної відпустки, передбаченої Законом України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Позивач зазначає, що відповідач був зобов`язаний провести з ним розрахунок за всіма видами забезпечення на день виключення із списків частини. У зв`язку з цим, позивач, звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки, однак така заява не розглянута відповідачем у встановленому законодавством порядку. Позивач вважає, що відповідачем, до повноважень якого належить розгляд заяви позивача від 06.05.2020, не виконано обов`язок об`єктивно і вчасно розглянути її, перевірити викладені в ній факти, прийняти рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечити їх виконання, повідомити позивача про наслідки розгляду такої, що є порушенням статей 19, 40 Конституції України, частини 1 ст.15, ст.19 Закону України «Про звернення громадян». Позивач також вважає, що начальник фінансового управління відповідача у відповіді від 09.06.2020 №305//1052 не має повноважень прямого начальника відповідача. Тобто, рішення начальника фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України від 09.06.2020 №305//1052 не відповідає вимогам чинного законодавства як за повноваженнями так і мотивами відмови.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди, позивач зазначає, що йому, як учаснику бойових дій та особі з інвалідністю другої групи внаслідок війни, було неправомірно не надано відповіді на заяву від 06.05.2020. Начальником фінансового управління відповідача, як не уповноваженою особою за Законом, необґрунтовано винесено відмову у якісному розгляді його заяви від 06.05.2020 у зв`язку з чим зумовлена потреба позивача звертатися до суду, що безумовно впливає на стан здоров`я. З врахуванням наведених обставин та вважаючи у зв`язку з цим свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом. Просить позов задовольнити повністю.

Ухвалою судді від 11.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач 07.09.2020 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтований тим, що позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотриману додаткову відпустку, оскільки ч.19 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» припинено надання військовослужбовцям додаткової відпустки. Таким чином, відповідач вважає, що на момент виключення позивача зі списків особового складу частини виплата компенсації за невикористані дні додаткової відпустки не повинна була проводитись.

Відповідач також вважає твердження позивача щодо ненадання відповідачем відповіді на заяву позивача від 06.05.2020 про грошову компенсацію за невикористані 14 календарних днів щорічної додаткової відпустки у 2015 році необґрунтованими, оскільки за результатами розгляду такої заяви ОСОБА_1 було надано письмову відповідь за вих.№305/1025 від 09.06.2020. Крім цього, відповідач звертає увагу на те, що оскільки заява позивача стосувалась фінансових питань, така була направлена за належністю до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України. За результатами розгляду заяви від 06.05.2020 позивачу, за підписом уповноваженої особи – начальника Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України було надано письмову відповідь за вих.№305/1025 від 09.06.2020. Таким чином, відповідач зазначає, що немає жодних правових підстав стверджувати, що розгляд фінансових питань щодо виплат військовослужбовцям (колишнім військовослужбовцям), які проходять (проходили) військову службу в органах військового управління, що перебувають на фінансовому забезпеченні у Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України – не повноваження начальника Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України. Щодо вимоги про стягнення моральної школи у розмірі 5000,00 грн, то на думку відповідача, така і зв`язку із наведеними вище обставинами, обґрунтованими доказами та як наслідок відсутністю підстав є такою що не підлягає задоволенню. Просив у задоволені позову відмовити повністю.

Позивач подав до суду відповідь на відзив вх.№49456, зміст якого зводиться до того, що при звільненні зі служби він мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015 році додаткову відпустку, як учасник бойових дій, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Крім цього, звертає увагу на те, що вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №620/4218/18.

Сторони належним чином повідомлялися про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, підтвердженням чого є наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач – ОСОБА_1 до 09.07.2015 проходив службу у Генеральному штабі Збройних Сил України.

Згідно з посвідченням серії НОМЕР_2 від 07.04.1997 ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій.

09.07.2015 згідно з витягом із наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по строковій частині) №128 генерал-майора ОСОБА_1 , колишнього начальника Головного управління персоналу Генерального штабу Збройних Сил України, звільненого наказом Міністерства оборони України (по особовому складу) від 03.07.2015 №477 у запас за пунктом «г» (у зв`язку з проведенням організаційних заходів) частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з урахуванням вимог частини восьмої цієї ж статті, спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 27.02.2015 №Д-322/1/6дск, з 09.07.2015 виключено зі списків особового складу, всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Личаківсько-Шевченківсько-Залізничного об`єднаного РВК м.Львова.

Позивачу не виплачена компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, а тому він звернувся до відповідача із заявою від 06.05.2020 щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 рік.

Відповідач 09.06.2020 листом №305/1052 за підписом начальника Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України повідомив позивача про те, що на час його звільнення з лав Збройних Сил України грошова компенсація за ненадані під час особливого періоду дні додаткових і соціальних відпусток не виплачувалася. З цих підстав зазначає, що у Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України немає правових підстав для нарахування й виплати звільненим військовослужбовцям, в тому числі й ОСОБА_1 , грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 рік.

ОСОБА_1 вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2015 рік, передбаченої п.12 ч.1ст.12 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», звернувся до суду з адміністративним позовом.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи, повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з п.12 ст.12 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі – Закон №3551-XII) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до ст.4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно з ст.16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Відповідно до п.8 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до п.17 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з п.18 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п.19 ст.10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII та «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII (далі - Закони № 3543-XII та №1932-XII відповідно).

Згідно з ст.1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону №1932-XII визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в ст.1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п.19 ст.10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР.

Крім того, відповідно до п. 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону № 504/96-ВР та п.12 ч.1 ст.12 Закону № 3551-ХІІ.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 справі «Тимошенко проти України» (заява №49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Саме така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

Відповідно до ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Виходячи із вказаної норми, при ухваленні даного рішення судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

Як вже встановлено судом, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 07.04.1997.

З огляду на зазначене, суд вважає, що при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015 році додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ, а тому наявна протиправна бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати такої.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Водночас суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. За таких обставин, суд вважає, що в даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 09.07.2015.

При цьому, щодо визначення конкретної кількості календарних днів (14 календарних дні), за які слід виплатити компенсацію, суд зазначає, що у цій справі суд перевіряє правомірність дій/бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за цю відпустку та приймає рішення зобов`язального характеру. Однак, суд не переймає на себе обов`язки відповідача та не здійснює підрахунок кількості днів невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а тому суд не визначає конкретної кількості днів відпустки, за які позивачу слід виплатити компенсацію.

Позовні вимоги про визнання бездіяльності відповідача протиправною щодо ненадання відповіді на заяву позивача від 06.05.2020 та зобов`язання відповідача розглянути заяву від 06.05.2020 та надати відповідь, суд вважає необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають. Як вже встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, відповідач за результатами розгляду заяви позивача від 06.05.2020 надав відповідь, а тому відсутні будь-які правові підстави для повторного зобов`язання відповідача розгляну таку заяву. Суд погоджується з доводами відповідача з приводу того, що оскільки поставлені позивачем питання стосувались фінансового забезпечення, така заява розглянута уповноваженим на це структурним підрозділом відповідача.

При цьому, суд враховує, що керівником фінансового управління відповідача не приймалось рішення за результатами розгляду заяви позивача про виплату грошової компенсації, а надавалась відповідь про відсутність, на думку відповідача, підстав для нарахування та виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки позивача. Таким доводам відповідача судом вже надана оцінка при розгляді вимог про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання нарахувати та виплатити таку компенсацію, а тому суд приходить до висновку, про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення начальника фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві ОСОБА_1 від 06.05.2020.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Генерального штабу Збройних Сил України моральної шкоди у розмірі 5000 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 визначено, що при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції України судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування.

При вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Оскільки, позивачем не надано жодних доказів про заподіяння йому моральної шкоди та не обґрунтовано розміру такої, суд дійшов висновку, що у задоволенні вимоги про стягнення з Генерального штабу Збройних Сил України в розмірі 5000,00 грн необхідно відмовити.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Щодо судових витрат, то відповідно до вимог ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір позивачу не відшкодовується, оскільки позивач звільнений від сплати такого.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 291, 382, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Генерального штабу Збройних Сил України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 09.07.2015.

Зобов`язати Генеральний штаб Збройних Сил України (місцезнаходження: 03168, м.Київ, проспект Повітрофлотський, буд.6, код ЄДРПОУ 22991050) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 09.07.2015.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складене та підписане 08.04.2021

Суддя Р.І. Кузан