Рішення № 96108080, 08.04.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/493/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брильовського Р.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в якій з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить суд стягнути з відповідача 8884,15 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 31 жовтня 2020 року на підставі наказу військового комісара Бродівського ОРВК (по особовому складу державних службовців) № 37-дс від 30 жовтня 2020 року, припинено державну службу та звільнено позивача як державного службовця у зв`язку з реорганізацією та скороченням штату працівників. Позивач ознайомилась з наказом 31 жовтня 2020 року. Наказом зобов`язано виплатити позивачу компенсацію за невикористані дні щорічних основних відпусток за робочий період з 13 серпня 2019 року по 12 серпня 2020 року тривалістю 4 календарні дні, за робочий період з 13 серпня 2020 року по 31 жовтня 2020 року тривалістю 6 календарні днів, за невикористані 4 календарні дні додаткової оплачуваної відпустки за 2020 рік за стаж державної служби понад 8 років і 7 місяців, вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат. Вказані види виплат при звільненні позивача були здійснені із несвоєчасно - майже через місяць після звільнення - 30 листопада 2020 року. Станом на день припинення державної служби з позивачем не було проведено розрахунок при звільненні. Отже, відповідачем допущено затримку розрахунку при звільненні на 29 календарних днів. Просила позов задовольнити.

Відповідач у встановлений судом строк подав до суду відзив на позов, у якому зазначив, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Заперечення обґрунтовує тим, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду та не вказано підстав, які є поважними для його поновлення, що в силу ч.2ст. 123 КАС України є підставою для повернення позовної заяви. Щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 01 листопада 2020 року по 30 листопада 2020 року у сумі 8884,15 грн відповідач зазначив, що період затримки у розрахунку становить 29 календарних днів, з них 20 робочих днів. Отже розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку становить: 422,28 х 20 = 8445,60 грн, а не 8884,15, як зазначено позивачем.

Позивач у встановлений судом строк подав відповідь на відзив, у якій зазначив, що позивач звільнена з посади 31 жовтня 2020 року. Остаточний розрахунок при звільненні проведено 30 листопада 2020 року. Позовну заяву підписано та надіслано на адресу Львівського окружного адміністративного суду засобами поштового зв`язку (ПАТ «Укрпошта») 29 грудня 2020 року, що підтверджується датою на штемпелі на конверті, який знаходиться в матеріалах справи, та трекінгом поштового відправлення. Тобто позов подано в межах строків звернення до суду, встановлених КАС України.

23.03.2021 адвокат позивача подав заяву про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача 1000,00 гривень витрат на професійну правничу (правову) допомогу.

Ухвалою судді від 16.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Враховуючи наведене, суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши позов, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

До 31 жовтня 2020 року позивач працювала державним службовцем на посаді провідного спеціаліста командування Бродівського об`єднаного районного військового комісаріату Львівської області.

Наказом військового комісара Бродівського ОРВК (по особовому складу державних службовців) №37-дс від 30 жовтня 2020 року припинено державну службу та звільнено позивача як державного службовця у зв`язку з реорганізацією та скороченням штату працівників з 31 жовтня 2020 року.

Наказом зобов`язано виплатити позивачу компенсацію за невикористані дні щорічних основних відпусток за робочий період з 13 серпня 2019 року по 12 серпня 2020 року тривалістю 4 календарні дні, за робочий період з 13 серпня 2020 року по 31 жовтня 2020 року тривалістю 6 календарні днів, за невикористані 4 календарні дні додаткової оплачуваної відпустки за 2020 рік за стаж державної служби понад 8 років і 7 місяців, вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

Вказані види виплат при звільненні позивача були здійснені 30 листопада 2020 року.

Позивач вважає, що такою поведінкою відповідач порушив його право на оплату праці у визначеному чинним законодавством розмірі, що зумовило звернення до суду з даним позовом.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керувався такими нормами законодавства.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В силу положень ч. 1-2 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення, а у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні та при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України положення спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Як вже зазначалось, відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум саме у строки, зазначені у статті 116 КЗпП.

Суд встановив та не заперечується сторонами, що з позивачем не було проведено розрахунок при звільненні, а вказані види виплат при звільненні позивача були здійснені 30 листопада 2020 року.

Отже, відповідачем допущено затримку розрахунку при звільненні на 29 календарних днів.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17 та від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України, як зауважила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У постанові від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17 Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Підсумовуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду в постанові в справі № 810/451/17 зауважила, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Таким чином, виходячи із системного тлумачення положень статей 116, 117 КЗпП України, враховуючи рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі № 4-рп/2012, а також правові позиції Великої Палати Верховного Суду, наведені вище, можна дійти висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові) (висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 12.08.2020 в справі № 400/3151/19).

Обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку проводиться згідно з вимогами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).

Згідно з абзацом 3 пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Положеннями абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Так, згідно з довідкою про доходи, виданої Львівським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки від 3 березня 2021 року №1962 середньоденна заробітна плата позивача становить 422 грн. 28 коп.

Період затримки у розрахунку становить 29 календарних днів, з них 20 робочих днів.

Відтак, з відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період з 01 листопада 2020 року (наступний день після звільнення) по день фактичного розрахунку 30 листопада 2020 року: 422,28 х 20 = 8445,60 грн без урахування обов`язкових платежів та податків відповідно до вимог чинного законодавства.

Що стосується стягнення витрат на правничу допомогу суд зазначає, що компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому ст. 134 КАС України.

За змістом ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано:

- договір, укладений між позивачем та АО «Мицик, Кравчук і Партнери» про надання правової допомоги від 07 грудня 2020 року.

- акт виконаних робіт від 12.03.2021.

Поряд з цим, ч. ч. 5, 6 ст.134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу статті 134 КАС України, випливає, що крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в т.ч. неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в ч. 5 цієї статті. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Таким чином, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права висловлений у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №200/14113/18-а, що в силу ч. 5 ст. ст. 242 КАС України враховується судом при застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Також Верховний Суд неодноразово зазначав, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі (серед інших, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16).

Згідно з ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Як вбачається з акту здачі-приймання наданих послуг адвокатом в інтересах Клієнта (позивача) було виконано наступну роботу:

надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, визначених п. 1.2 Договору про надання правової допомоги, узгодження правової позиції з Клієнтом;

моніторинг рішень у Єдиному держаному реєстрі судових рішень;

написання позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

написання відповіді на відзив;

написання заяви про стягнення судових витрат.

Вартість послуг відповідно до цього Акту та договору від 7.12.2020 становить 1000 (чотири тисячі) гривень.

Правова допомога у повному обсязі оплачена 16 березня 2021 року у розмірі 1 000 гривень.

Відповідач проти стягнення витрат на правничу допомогу не заперечив.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що заявлений представником позивача до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу є співмірним зі складністю справи та пропорційним до предмета спору, а тому підлягає до задоволення.

Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене в сукупності, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково, оскільки суд вирішив стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 8445,60 грн без урахування обов`язкових платежів та податків відповідно до вимог чинного законодавства, а не 8884,15 грн, як просив позивач.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання даного позову на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для його відшкодування відповідно до частини першої статті 139 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (79005, м. Львів, вул. Франка, 25, код ЄДРПОУ 08412340) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення задовольнити частково.

Стягнути з Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (79005, м. Львів, вул. Франка, 25, код ЄДРПОУ 08412340) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 8445 (вісім тисяч чотириста сорок п`ять) 60 коп середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 листопада 2020 по 30 листопада 2020 без урахування обов`язкових платежів та податків відповідно до вимог чинного законодавства.

Стягнути з Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (79005, м. Львів, вул. Франка, 25, код ЄДРПОУ 08412340) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 1000 (одна тисяча) гривень витрат на правничу допомогу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Р.М. Брильовський