Рішення № 96107809, 22.03.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

22 березня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/729/21

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шембелян В.С.,

за участю секретаря судового засідання - Пономарьової О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін справу за позовною заявою Воронко Віталія Васильовича в інтересах ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

15 лютого 2021 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Воронко Віталія Васильовича в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області (далі - відповідач, управління), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного Фонду України в м. Лисичанську Луганської області від 26.10.2020, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком згідно з п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язати Управління Пенсійного Фонду України в м. Лисичанську Луганської області повторно розглянути заяву, подану - ОСОБА_1 , про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком 1 згідно зі ст. 114 Закона України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням наданих ОСОБА_1 уточнюючих довідок на підтвердження стажу роботи.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 , звернувся до відповідача з заявою від 23.10.2020, про призначення пенсії за віком згідно п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області від 26.10.2020 № 121130002497 ОСОБА_1 було відмовлено в призначенні пенсії за віком згідно з п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зазначене рішення відповідача мотивоване тим, що неможливо зарахувати до пільгового стажу за списком № 1 - періоди роботи, через відсутність трудової книжки, довідок на підтвердження права на призначення пенсії на пільгових умовах, відсутність даних про наявність пільгового стажу в Індивідуальних відомостях про застраховану особу та неможливість зарахувати до страхового стажу періоду навчання у професійно-технічному училищі № 68 м. Антрацит з 01.09.1987, по 02.02.1988 - через наявні розбіжності в імені з даними паспорта.

Позивач зазначає, що відповідач відмовився прийняти до уваги надані ним уточнюючі довідки про підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, які були отримані ним на тимчасово-окупованій території та надані відповідачу па підтвердження трудового стажу.

Документи, надані позивачем відповідачеві повністю підтверджують наявність необхідного стажу для призначення пенсії позивачу згідно з п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». На думку позивача, відповідачем протиправно не були взяті до уваги ці довідки (працівники пенсійного органу відмовились навіть їх приймати, з огляду на те, що вони видані на тимчасово окупованій території Луганської області).

Отже, позивач вважає, що він дійсно має достатньо страхового стажу, який надає йому право на призначення пенсії на пільгових умовах за Списком 1 що підтверджується довідками, які надавалися відповідачу разом з заявою від 23.10.2020 та вважає протиправною відмову відповідача в призначенні йому пенсії за заявою від 23.10.2020.

Ухвалою суду від 19 лютого 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а.с.81-82).

18 березня 2021 року від представника відповідача за вх. № 9889/2021 надійшов відзив на позов від 17.03.2021 (а.с. 117-119), в якому зазначено, що відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІУ, працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах (тобто не менш ніж 5 років), за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи. Відповідачем було розглянуто заяву представника Позивача від 23.10.2020 про призначення пенсії відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України „Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та відмовлено у такому призначенні у зв`язку з недостатністю страхового стажу і стажу роботи на пільгових умовах та відсутністю первинних документів.

Врахувати періоди роботи до пільгового стажу за списком №1 неможливо через відсутність трудової книжки, довідок що підтверджують право на призначення пенсії на пільгових умовах, відсутність даних про наявність пільгового стажу в Індивідуальних відомостях про застраховану особу. Підтверджений документами загальний страховий стаж Позивача складає 19 років 4 місяці 23 дні. Враховуючи вимоги законодавства та надані документи, рішенням Управління від 26.10.2020 № 121130002497 було відмовлено Позивачеві в призначенні пенсії за віком згідно з пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування через відсутність необхідного пільгового стажу на дату звернення.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст .ст. 72-79, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив такі обставини справи.

ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 10), фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 08.10.2020 № 924-5000314167 (а.с. 12).

23.10.2020 позивач звернувся до управління пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області із заявою про призначення пенсії за віком (а.с. 92).

Таким чином, позивачу на дату звернення з заявою про призначення пенсії виповнилося 55 років.

Разом з заявою були надані наступні документи: паспорт НОМЕР_1 , довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, військовий квиток НОМЕР_2 , диплом НОМЕР_3 від 31.12.1983 НОМЕР_4 , довідка від 23.10.2020, довідка № 924-5000314167, інші документи (а.с. 93).

Отже, як встановлено судом, сторони визнають факт відсутності в позивача трудової книжки, цей документ не було додано до заяви позивача про призначення пенсії.

За заявою позивача відповідачем прийнято рішення від 26.10.2020 №121130002497, яким йому відмовлено у призначенні пенсії за віком згідно з п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу (зараховано 19 років 4 місяці 23 дні) та пільгового стажу (зараховано 0 днів) (а.с.13-14, 87-89).

В обґрунтування зазначеного рішення відповідач зазначив, що у разі, коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Період навчання у професійно-технічному училищі №68 м. Антрацит з 01.09.1987 по 02.02.1988 неможливо зарахувати до страхового стажу через наявні розбіжності в імені з даними паспорта.

Врахувати періоди роботи до пільгового стажу за списком №1 неможливо через відсутність трудової книжки, довідок що підтверджують право на призначення пенсії на пільгових умовах, відсутність даних про наявність пільгового стажу в Індивідуальних відомостях про застраховану особу.

Станом на 23.10.2020 відповідно до витягу з ІКІС ПФУ страховий стаж ОСОБА_1 складає 19 років 4 місяці 23 дні (а.с. 91).

Однак, як свідчить розрахунок страхового стажу позивача, відповідачем до загального страхового стажу позивача зараховано 8 років 1 місяць 22 дні за період до 01.01.2004 (з 01.09.1980 по 31.12.1983 - навчання (3 роки 4 місяці 0 днів); з 26.04.1985 по 02.06.1987 - військова служба (2 роки 1 місяць 7 днів); преіоди роботи: з 01.01.1999 по 31.05.1999 (5 місяців); з 17.09.2001 по 31.12.2003 (2 роки 3 місяці 15 днів)), а також 11 років 3 місяці 1 день за період після 01.01.2004 (періоди роботи: з 01.01.2004 по 30.06.2014 (10 років 6 місяців 0 днів); з 01.10.2014 по 31.10.2014 (1 день); з 01.01.2015 по 31.01.2015 (1 місяць); з 01.07.2015 по 30.11.2015 (5 місяців); з 01.12.2015 по 31.12.2015 (1 місяць) (а.с.90-91).

Отже, відповідач зарахував періоди роботи позивача за відомостями ОК-5, з урахуванням сплати страхових внесків за позивача за період з 01.01.1999 по 31.12.2015 (а.с.103-106).

Однак, в ОК-5 наявні відомості про пільговий стаж позивача за період роботи позивача : з 01.01.1999 по 31.05.1999 (5 місяців) на ДВАТ Шахта «Комсомольська» «ДПДХК «Антрацит»» (а.с.106), які не зараховані відповідачем до пільгового стажу позивача.

На підтвердження навчання позивачем надані наступні документи:

- диплом НОМЕР_3 від 31.12.1983 про закінчення гірського професійно-технічного училища №68 м. Антрацит за професією електрослюсарь підземний (а.с. 101);

- диплом НОМЕР_4 від 02.02.1988 про закінчення професійно-технічного училища №68 м. Антрацит за професією прохідник горизонтальних і похильних виробіток (навчався в період з 01.09.1987 по 02.02.1988 (5 місяців 1 день), в дипломі дійсно ім`я позивача зазначене як « ОСОБА_1 » з однією буквою «н», інших розбіжностей в написанні ПІБ позивача диплом не містить (а.с. 100);

- довідки навчальної установи ЛНР «Антрацитівський гірський коледж» від 28.01.2020 № 10 та № 9 від 28.01.2020 на підтвердження навчання саме за денною формою в зазначені в дипломах періоди, до яких додані копії наказів професійно-технічного училища №68 м. Антрацит про зарахування та відрахування позивача (а.с. 22, 26);

- накази № 101 від 01.09.1987, № 7 від 02.02.1988, № 13-к від 01.09.1980 (а.с. 23, 24, 2627-28).

На підтвердження проходження військової служби - військовий квіток НУ № 7294700 від 16.04.1985 (а.с. 15-20).

Крім того, на підтвердження спірних періодів роботи ( в тому числі з 20.01.1984 по 09.04.1985 електрослюсарем підземним; з 30.03.1988 по 09.04.1989 прохідником, з 01.11.1989 по 30.05.1990 - прохідником підземним, з 08.06.1990 по 31.05.1994 та з 09.12.1996 по 24.03.1997 - прохідником підземним, з 27.07.1998 по 26.11.1998 та з 14.12.1998 по 31.05.1999 - прохідником підземним) позивачем надано уточнюючі довідки підприємств, які знаходяться на непідконтрольній українській владі території, а саме: від 27.01.2020 №13-2/90, №13-2/91; від 11.03.2020 №14; від 29.01.2020 №222, №223, від 15.03.2020 №48, від 10.03.2020 №5, від 03.02.2020 №223, від 11.03.2020 №17, архівні довідки №№ 217-219 від 03.02.2020; виписки з наказів про звільнення, копії наказів про атестацію робочого місця, довідки про розмір заробітної плати для обчислення пенсії від 16.03.2020 №584 та №585, від 15.03.2020 №48, від 10.03.2020 №5, від 11.03.2020 №17, копії первинних документів та інші довідки (а.с. 29-79).

Отже спірним питанням цієї справи є саме можливість підтвердження страхового загального та спеціального підземного стажу позивача за списком №1 довідками, що видані підприємствами на непідконтрольній українській владі території, через відсутність у нього трудової книжки та даних про наявність пільгового стажу в Індивідуальних відомостях про застраховану особу.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд керується такими вимогами чинного законодавства.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV, Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року, Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 року.

Відповідно до частини першої, другої статті 5 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Частиною першою статті 114 Закону № 1058-IV визначено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Пунктом 1 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV визначено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Згідно зі статтею 62 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів про призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі Порядок № 22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли у трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, встановлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ організацій або їх правонаступників (додаток № 5).

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 затверджено Порядок застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (далі - Порядок № 383).

Зазначений Порядок № 383 регулює застосування Списків під час обчислення стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 383 при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць умовами праці після 21 серпня 1992 року.

Уточнююча довідка може бути основним доказом підтвердження пільгового стажу в період роботи на відповідних посадах або за професіями лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка або відсутні відповідні записи в трудовій книжці та в тих випадках, коли такий пільговий стаж виник до 21 серпня 1992 року. Після 21 серпня 1992 року основними документами, які підтверджують пільговий стаж - період роботи на відповідних посадах або за професіями, які включені до Списків, є трудова книжка та документи, що підтверджують проведення атестації робочих місць за умовами праці.

Крім того, позивачем надано довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (а.с. 29-79).

Щодо посилань відповідача на неможливість врахування наданих позивачем уточнюючих довідок через те, що вони видані підприємствами та учбовими закладами на непідконтрольній українській владі території, суд дійшов таких висновків.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі "Ковач проти України" від 07.02.2008, пункт 59 рішення у справі "Мельниченко проти України" від 19.10.2004, пункт 50 рішення у справі "Чуйкіна проти України" від 13.01.2011, пункт 54 рішення у справі "Швидка проти України" від 30.10.2014 тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Отже, позивач опинився в ситуації, що відповідно позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 23 Загальної Декларації прав людини, пункту 4 частини першої Європейської Соціальної хартії та частини третьої статті 46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

У Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року "Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії" зазначено, що держави члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але "у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконним і недійсним, ця недійсність не може бути застосована до таких дій як, наприклад реєстрації народжень, смертей і шлюбів". Так, у справі "Лоізіду проти Туреччини" (Loizidou v. Turkey 18.12.1986 &45) ЄСПЛ обмежився коротким пунктом посилання на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то, у правах Кіпр проти Туреччини" ( Cyprus v. Nurkey 10.05/2001) та Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та в подальшої міжнародної практики. При цьому, ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de fackto та інститутів (окупаційної влади) далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше, означало б зовсім позбавити людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать" ( Cyprus v. Turkey 10.05.2001&92).

Спираючись на сформульований у вищезазначеній справі підхід, Європейський суд з прав людини у справі "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) зауважив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]".

Україною, відповідно до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15.04.2014 № 1207-VII та постанови Верховної Ради України "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями" від 17.03.2015 № 254-VIII, територію Автономної Республіки Крим та окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської області, визнано тимчасово окупованими територіям.

Згідно з частиною 2 та частиною 3 статті 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи ("Намібійські винятки"), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки уточнюючих довідок, виданих установами, що знаходяться на окупованій території, як доказ, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право на пенсійне забезпечення.

Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд також зазначає, що чинним законодавством України не встановлено прямої заборони на використання документів, виданих підприємствами, які тепер перебувають на тимчасово неконтрольованій території України. Крім того, положенням частини 3 статті 44 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено право відповідача на проведення перевірки. Разом з цим, за вимогами законодавства, неможливість проведення перевірки не ставить в залежність особу, щодо якої розглядається питання про призначення пенсії, оскільки це не є підставою для відмови у зарахуванні стажу і призначення пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду по справі № 175/4336/16-а від 28 серпня 2018 року та по справі № 172/718/17 від 27 лютого 2018 року.

Тому, суд вважає належними доказами зазначені документи для визначення стажу позивача, в тому числі спеціального, що надані на підтвердження періодів його роботи та періодів навчання у професійно-технічному училищі №68 м. Антрацит, в тому числі з 01.09.1987 по 02.02.1988.

Однак, зазначені висновки суду жодним чином не легалізують самі установи, що видали такі документи.

Щодо посилань відповідача на неможливість врахування до страхового та спеціального стажу періоду навчання у професійно-технічному училищі №68 м. Антрацит з 01.09.1987 по 02.02.1988 через наявні розбіжності в імені з даними паспорта суд дійшов таких висновків.

За частиною 1 статті 38 Закону України "Про професійно-технічну освіту" від 10 лютого 1998 року № 103/98-ВР час навчання у професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня слухача, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

Відповідно до пункту "д" частини 3 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Період навчання позивача в професійно-технічному училищі № 68 м. Атрацит в період часу з 01.09.1987 по 02.02.1988 до загального стажу не зараховано відповідачем у зв`язку з тим, що ім`я позивача " ОСОБА_1 " - за паспортом громадянина України не відповідає імені, зазначеному в дипломі серії НОМЕР_4 , як " ОСОБА_1 " українською мовою.

Як встановлено судом, в дипломі серії НОМЕР_5 власника цього документу зазначено українською мовою " ОСОБА_1 " (а.с.21).

Довідкою Антрацитівського гірничого коледжу від 28.01.2020 №10 підтверджено, що російською мовою " ОСОБА_1 ", ІНФОРМАЦІЯ_1 дійсно навчався в ПТУ №68 м. Антрацита з 01.01.1987 року по 02.02.1988 рік, за спеціальністю "прохідник" (а.с.22).

При цьому, суд також вважає за необхідне зазначити, що неможливість відповідача провести перевірку відповідності записів довідок первинними документами, не повинна покладати надмірного тягаря та обов`язку на позивача, оскільки довідка містить усі необхідні реквізити та відомості.

Щодо незарахування відповідачем до страхового стажу позивача періодів його роботи через відсутність сплати підприємством страхових внесків суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 3 ст. 20 Закону №1058 визначено, що у разі ухилення страхувальника чи його посадових осіб від надання територіальному органу Пенсійного фонду звітності чи інших документів про сплату страхових внесків страхові внески обчислюються територіальним органом Пенсійного фонду в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, за непрямим методом виходячи з оцінки валового доходу та витрат страхувальника, кількості осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, обсягу виробленої (реалізованої) продукції (послуг), суми сплачених ним податків, інших обов`язкових платежів, передбачених законодавством.

Відповідно до ч. 10 ст. 20 Закону №1058, якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до ст. 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування`відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Відповідно до положень ст. 106 Закону № 1058 відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Отже, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що несплата страхувальником за позивача страхових внесків не може бути підставою для незарахування до страхового стажу періоду роботи і сум заробітку, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, в якому працює застрахована особа.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року по справі № 490/12392/16-а.

За таких обставин, суд вважає, що пенсійний орган діяв протиправно, не приймаючи до розгляду відомості уточнюючих довідок про підтвердження періодів навчання та наявного наявного трудового, в тому числі пільгового стажу для призначення пенсії.

Оскільки, як свідчить оскаржене рішення № 121130002497 від 26.10.2020, уточнюючі довідки відповідачем взагалі не розглядалися, а за відомостями ОК-5 не зараховано жодних періодів до пільгового стажу позивача, суд з урахуванням вищенаведених висновків визнає таке рішення протиправним та скасовує, а належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача

Отже вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з обранням іншого способу захисту порушеного права позивача відповідно до вимог п. 10 ч.2 ст.245 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 908 грн, що підтверджується квитанцією від 15.02.2021 № 55724 (а.с. 6).

Оскільки у даній справі позовні вимоги підлягають задоволенню, суд вважає за необхідне судовий збір у розмірі 908 грн стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 32, 77, 78, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Управління пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області (код ЄДРПОУ 21792407, місцезнаходження: 93113, Луганська область, м. Лисичанськ, вул. В.Сосюри, 347) про визнання дій протиправним та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області від 26.10.2020 №121130002497 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 згідно зі статтею 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язати Управління пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 23.10.2020, з урахуванням уточнюючих довідок та правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області (к код ЄДРПОУ 21792407, місцезнаходження: 93113, Луганська область, м. Лисичанськ, вул.. В.Сосюри, 347) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень 00 коп.).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 29 березня 2021 року.

Суддя В.С. Шембелян