Рішення № 96104677, 26.03.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.03.2021Справа № 910/18385/20

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Укрхімресурс"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Дніпросталь"простягнення 51 899, 66 грн Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.Представники сторін:

від позивача: Музика А.К. - представник за довіреністю;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрхімресурс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Дніпросталь" про стягнення 47 650, 20 грн суми основного боргу та 4 249, 46 грн штрафу та пені за порушення зобов`язань за договором поставки № 15062020-589 від 15.06.2020.

Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 30.11.2020 відкрито провадження у справі № 910/18385/20, вирішено проводити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику учасників справи.

21.01.2021 через загальний відділ діловодства суду позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2021 вирішено справу № 910/18385/20 розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі, продовжити строк підготовчого провадження на тридцять днів, а підготовче засідання призначити на 26.02.2021.

23.02.2021 до суду від позивача надійшло письмове клопотання про забезпечення проведення судового засідання у справі № 910/18385/20, яке призначено на 26.02.2021 в режимі відеоконференції у Господарському суді Вінницької області або у Сьомому апеляційному адміністративному суді або у Калинівському районному суді Вінницької області або у Вінницькому міському суді Вінницької області або у Вінницькому окружному адміністративному суді або у Вінницькому районному суді.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2021 у задоволенні вказаного клопотання відмовлено.

Позивач та відповідач явку уповноважених представників не забезпечили, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Крім того, судом було розглянуто заяву про забезпечення позову та вирішено відмовити в її задоволенні, про що вказано у відповідній ухвалі суду.

З огляду на те, що в судовому засіданні 26.02.2021 здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 26.03.2021.

Представник позивача безпосередньо в судовому засіданні 26.03.2021 наполягав на задоволенні заявленого позову та надав усні пояснення по справі.

Відповідач явку уповноваженого представника не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Частиною 1 ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Так, ухвали суду були надіслані за адресою відповідача, яка міститься у позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Окрім того, процесуальні документи щодо розгляду спору у даній справі офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходяться у вільному доступі.

Таким чином, оскільки відповідача було належним чином повідомлено про судове засідання та останнім, у свою чергу, не повідомлено про причини неявки в судові засідання, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.

У судовому засіданні 26.03.2021 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.06.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство Дніпросталь" (як постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрхімресурс" ( як покупцем) було укладено договір поставки № 15062020-589 за умовами якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця металопродукцію (товар), покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату.

Відповідно до п. 1.2. договору, найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає продажу за цим договором, ціна за одиницю товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), умови та строки поставки визначаються згідно товаросупровідних накладних та/або специфікацій, що є додатками до цього договору та є його невід`ємними частинами. У разі необхідності, Специфікації складаються у документальному вигляді та є чинними з моменту їх підписання та проставляння печаток сторін.

Постачальник здійснює поставку товару на підставі замовлення покупця, надісланого на електронну пошту постачальника, окремими партіями, на кожну з яких сторонами укладається відповідна видаткова накладна та/або Специфікація, згідно з п. 1.2. цього договору.

Сторонами визначено, що датою передачі товару вважається дата, що вказана в видатковій накладній, яка підписується уповноваженими представниками сторін. Дата передачі товару визначає момент переходу права власності та ризику випадкової загибелі товару (п. 4.1. договору).

У розділі 5 договору сторони погодили, що доставка товару, якщо інше не зазначено у відповідній Специфікації здійснюється службою кур`єрської доставки (перевізником) на умовах (само вивіз зі складу постачальника або самовивіз зі складу перевізника або доставка до складу покупця), про що зазначається у відповідному замовленні покупця, направленого відповідно до п.п. 1.4. договору.

Постачальник зобов`язаний повідомити покупця про відвантаження товару, а також при відвантаженні надати представнику покупця оригінали наступних документів:

- рахунок на товар;

сертифікат якості, інший документи (в разі необхідності);

- видаткову накладну;

- товарно-транспортну накладну (у випадку доставки товару перевізником).

Строк поставки становить 14 робочих днів з моменту оплати, якщо інше не визначено в Специфікації.

Відповідно до п. п. 11.1. та 11.2. договору, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 11.1. цього договору та діє протягом одного календарного року. При цьому договір діє щодо взаєморозрахунків сторін - до повного виконання сторонами зобов`язань по проведенню взаєморозрахунків. Якщо за 10 календарних днів до закінчення строку дії договору, жодна зі сторін не направить письмове повідомлення про намір не продовжувати співробітництво сторін, даний договір вважається автоматично пролонгованим на строк його первинного укладення.

Як стверджує позивач, на виконання умов договору ТОВ "Укрхімресурс" замовило у ТОВ "ВКП Дніпросталь" товар, а саме: арматуру 10 А500С у кількості 6 т. На підставі замовлення, відповідачем було виставлено рахунок-фактуру № ДС-0006783 від 11.09.2020 на суму 95 940, 00 грн, який надійшов на електрону пошту позивача.

Крім того, позивач зауважує, що він здійснив оплату відповідно до виставленого рахунку 28.09.2020.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що відповідач в порушення умов договору поставив товар позивачу не у повній кількості, а у поставці певної частини товару взагалі відмовлено.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Позивачем долучено до матеріалів справи рахунок-фактуру № ДС-0006783 від 11.09.2020 на суму 95 940, 00 грн за арматуру 10А500С, на якому вказано, що він дійсний до 11.09.2020.

У той же час, такий рахунок не містить жодних посилань на договір поставки № 15062020-589 від 15.06.2020, а у графі замовлення зазначено - без замовлення.

Видаткова накладна № ДС-0002001 від 30.09.2020 та платіжне доручення № 2469 від 28.09.2020 також не містять жодних посилань на договір, а лише зроблено посилання на рахунок № ДС-0006783 від 11.09.2020.

Отже, з огляду на наведені вище обставини, суд дійшов висновку, що між позивачем виникли зобов`язання не за договором № 15062020-589 від 15.06.2020, оскільки матеріали справи не містять замовлення, специфікації чи розрахункову документацію, яка б безпосередньо стосувалася такого договору.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною 1 статті 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За загальним правилом правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі (ст. 208 ЦК України).

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Також, за приписами ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір, відповідно до ст. 638 ЦК України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

Статтею 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Таким чином, оскільки відповідачем виставлено позивачу рахунок на оплату № ДС-0006783 від 11.09.2020 на суму 95 940, 00 грн, а позивачем оплачено такий рахунок відповідно до платіжного доручення №2469 від 28.09.2020, суд приходить до висновку, що між сторонами мало місце укладення правочину на поставку товару у спрощений спосіб.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитись від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Нормами ст. 530 ЦК України, закріплено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Доказів на підтвердження здійснення відповідачем поставки позивачу обумовленого товару в повному обсязі, як і доказів повернення оплати, матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача 47 650,20 грн згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України. Відповідачем вказаний обов`язок не спростований, доказів поставки товару або повернення оплати не надано.

Крім того, за порушення строків поставки позивач нарахував до стягнення 4 249, 46 грн штрафу та пені, посилаючись на п. 8.4. договору поставки № 15062020-589 від 15.06.2020.

Однак, зважаючи на те, що суд дійшов висновку про виникнення між сторонами зобов`язань шляхом укладення договору поставки у спрощений спосіб, а не за договором поставки № 15062020-589 від 15.06.2020, тоді й посилання позивача на пункт 8.4. є безпідставним.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

При цьому, відповідно до п. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 4 ст. 213 Господарського кодексу України штраф як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Зважаючи на те, що відносини сторін з поставки товару на суму 95 940, 00 грн виникли з договору, який укладено в спрощений спосіб без дотримання письмової форми правочину, тоді розмір та базу нарахування пені не визначено, а вимоги позивача в цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 47 650, 20 грн.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.

Враховуючи приписи пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає витрати по сплаті судового збору на сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрхімресурс" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Дніпросталь" (03150,м. Київ, вул. Велика Васильківська, 114; код ЄДРПОУ 42817110) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрхімресурс" (22400, Вінницька обл., Калинівський район, м. Калинівка, вул. В. Нестерчука, 1; код ЄДРПОУ 32495389) заборгованості в розмірі 47 650, 20 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 929, 89 грн. Видати наказ.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення буде складено та підписано 05.04.2021 року.

Суддя Ю.О.Підченко