Рішення № 96104614, 05.04.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.04.2021Справа № 910/153/21

Господарський суд м. Києва у складі судді - Бондаренко-Легких Г. П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/153/21

За позовом Громадської спілки «Українська ліга авторських та суміжних прав» (02002, м. Київ, вул. А. Аболмасова, буд.5, група приміщень 57. офіс 7; код ЄДРПОУ 42502769)

До Товариства з обмеженою відповідальністю "Бьорд" (вул. Басейна, буд.1/2, м. Київ 4, 01004, код ЄДРПОУ: 42654714)

Про стягнення 208650,00 грн збитків за порушення зобов`язань в сфері суміжних прав

Без виклику представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Громадська спілка «Українська ліга авторських та суміжних прав» (далі-позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бьорд" про відшкодування збитків, що стались в результаті порушення зобов`язання в сфері суміжних прав у розмірі 208 650, 00 грн.

Звертаючись до суду із даним позовом позивач зазначає, що Громадська спілка «Українська ліга авторських та суміжних прав» є акредитованою організацією, яка здійснює колективне управління майновими авторськими та (або) суміжними правами у сфері виконання фонограм та зафіксованих у них виконань.

Відповідно до частини 3 статті 20 Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» користувачі зобов`язані до початку використання у своїй діяльності об`єктів авторського права і (або) суміжних прав укласти з організацією колективного управління, яка здійснює управління майновими правами у відповідній сфері, договір про використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав.

Позивач зазначає, що представником Громадської спілки «Українська ліга авторських та суміжних прав» було зафіксовано використання об`єктів суміжних прав в одному і тому самому публічному закладі, в якому здійснює господарську діяльність відповідач, що свідчать про використання відповідачем в його приміщенні фонограм та зафіксованих у них виконань без отримання належного дозволу на таке використання (укладення договору) і без виплати суми роялті акредитованій організацій колективного управління, яка випливає із базового тарифу, що дорівнює 50 мінімальним місячним заробітним платам, тобто суму, яка є упущеною вигодою.

У зв`язку з цим позивач просить стягнути з відповідача паушальну суму в розмірі 208650, 00 грн, а також покласти судові витрати на відповідача.

14.01.2021 Господарський суд міста Києва ухвалою прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, розгляд справи №910/153/21 ухвалив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою суд запропонував відповідачеві у строк протягом 15 днів з дня вручення ухвали подати до суду відзив та протягом 10 днів з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду заперечень, встановив позивачу впродовж 15 днів з дня отримання відзиву подати до суду відповідь на відзив.

25.01.2021 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання представника відповідача про ознайомлення з матеріалами справи.

08.02.2021 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив відповідача в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог, а також просив розгляд справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З приводу вказаного суд зазначає, що у відповідності до ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Разом з тим, умовами ч. 7 ст. 252 ГПК України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов:

1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Суд звертає увагу відповідача, що відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Тобто, сторонам у справі чинним процесуальним кодексом надано право висловити свої доводи та заперечення щодо розгляду справи по суті шляхом подання письмових заяв по суті справи, втім, у визначений судом або законом строк.

Враховуючи те, що предметом спору у цій справі є стягнення грошової суми в розмірі 208650, 00 грн, що є сумою, розмір якої не перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, на переконання суду, не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін та відповідач протилежного в клопотанні не довів, доказів на підтвердження вказаного не подав, про розгляд справи повідомлений належним чином, правом на подання відзиву скористався, а отже не позбавлений можливості в обумовлений строк подати до суду власні заперечення разом з доказами на підтвердження таких, відтак, Господарський суд міста Києва не вбачає підстав для задоволення вказаного клопотання відповідача.

Позивач правом на подання відповіді на відзив не скористався.

Частиною 2 ст. 252 ГПК України визначено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

У ч.8 ст. 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що Громадська спілка "Українська ліга авторських та суміжних прав" є акредитованою організацією колективного управління у сфері розширеного колективного управління «право на справедливу винагороду, спільну для виконавців та виробників фонограм (відеограм), за публічне виконання фонограм і зафіксованих у них виконань чи публічну демонстрацію відеограм і зафіксованих у них виконань, опублікованих для використання з комерційною метою» (наказ Мінекономрозвитку від 29.05.2019 № 912), строк акредитації - 3 роки, з 29.05.2019, що підтверджується витягом з Реєстру організацій колективного управління №4 від 31.05.2019 .

Як зазначає позивач, Актами фіксації № 30/07/20 від 30.07.2020 та № 05/10/20 від 05.10.2020, складеними представником організації колективного управління було встановлено, що у приміщенні ресторану «Редкая птица», розташованому за адресою: м. Київ, вул. Басейна, буд. 1/2, в якому здійснює господарську діяльність Товариство з обмеженою відповідальністю "Бьорд", публічно виконувались музичні твори, що деталізовані в додатках №2 до означених актів фіксації.

Позивач вказує на те, що звертався до відповідача з листом № 30/07/20/1 від 30.07.2020, в якому пропонував відповідачу врегулювати питання використання фонограм та зафіксованих у них виконань у закладі відповідача шляхом отримання дозволу від Громадської спілки "Українська ліга авторських та суміжних прав", який можна отримати підписавши з позивачем договір про використання фонограм та зафіксованих у них виконань, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, списком згрупованих відправлень та фіскальним чеком від 31.07.2020.

Проте, відповідач відповіді на вказаний лист не надав, договір з позивачем не уклав.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що у відповідності до ч. 3 ст. 20 Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" - користувачі зобов`язані до початку використання у своїй діяльності об`єктів авторського права і (або) суміжних прав, крім випадків, передбачених цим Законом та Законом України "Про авторське право і суміжні права", укласти з організацією колективного управління, яка здійснює управління майновими правами у відповідній сфері, договір про використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав.

Крім того, у відповідності до пункту 3 абзацу четвертого ч. 5 ст. 12 Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" у сфері публічного виконання фонограм та зафіксованих у них виконань передбачено виключно розширене колективне управління об`єктами авторського права і (або) суміжних прав.

Тобто, в даному випадку користувач (відповідач) повинен був укласти зазначений договір саме з акредитованою організацією колективного управління в зазначеній сфері використання (тобто з організацією яка здійснює в такій сфері розширене колективне управління, а отже з позивачем).

ГС УЛАСП вказує на порушенням своїх законних прав та інтересів як організації колективного управління, яка здійснює управланні суміжними правами правовласників, які порушені відповідачем шляхом використання відповідачем фонограм без укладання договору з позивачем договору, внаслідок чого ГС УЛАСП недоотримано дохід (роялті), у вигляді упущеної вигоди в розмірі паушальної суми на основі базового тарифу ГС УЛАСП, що розміщені на сайті останнього, оскільки в розумінні статті 240 Угоди про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони Спілка є потерпілою стороною, а відповідач - порушником.

В свою чергу, відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог вказує на їх безпідставність, оскільки позивачем не підтверджено його право звертатись з вказаним позовом в інтересах правовласників зафіксованих в актах музичних творів, не доведено факту спричинення позивачу збитків діями відповідача, та відповідач вважає недопустимими подані позивачем акти фіксації та відеозаписи з підстав їх неповноцінності, відсутності деталізованого використання об`єктів суміжних прав та неповідомлення відповідача про складання актів фіксації.

Суд зазначає, що предметом судового розгляду у даній справи є вимога позивача про стягнення з відповідача збитків (упущеної вигоди) у розмірі 208 650,00 грн, внаслідок використання відповідачем фонограм без укладання договору з позивачем як акредитованою організацією колективного управління у відповідній сфері.

Відтак, до предмету доказування в даній справі відноситься правомірність заявлених позивачем вимог та підтвердження факту завдання діями відповідача позивачу збитків у вигляді упущеної вигоди.

Оцінюючи подані сторонами докази в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги ГС УЛАСП не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Особисті немайнові права і майнові права авторів та їх правонаступників, пов`язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва - авторське право, і права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення - суміжні права охороняються положеннями Закону України "Про авторське право і суміжні права" №3792-XII (далі - Закон №3792-XII).

Пунктом "б" статті 35 Закону №3792-XII визначено, що об`єктами суміжних прав, незалежно від призначення, змісту, оцінки, способу і форми вираження, є фонограми, відеограми.

Відповідно до п.п. "а" і "б" ч. 1 ст. 36 Закону №3792-XII - суб`єктами суміжних прав є: виконавці творів, їх спадкоємці та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо виконань; виробники фонограм, їх спадкоємці (правонаступники) та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо фонограм.

Частиною 1 ст. 37 Закону №3792-XII передбачено, що первинними суб`єктами суміжних прав є виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми, організація мовлення.

Відповідно до п. "а" ч. 1 ст. 40 Закону №3792-XII до майнових прав виробників фонограм і виробників відеограм належить їх виключне право на використання своїх фонограм, відеограм і виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам відтворення (пряме і (або) опосередковане) своїх фонограм і відеограм у будь-якій формі і будь-яким способом.

Згідно з п.п. "а" - "в" ч. 1 ст. 42 Закону №3792-XII - допускаються використання виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення, їх фіксація, відтворення і доведення до загального відома без згоди виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення у випадках, передбачених статтями 21 - 25 цього Закону щодо обмеження майнових прав авторів літературних, художніх і наукових творів, якщо задовольняються такі умови:

1) відтворення зазначених об`єктів здійснюється виключно з метою навчання чи наукових досліджень;

2) право на відтворення, передбачене у пункті "а" цієї частини, не поширюється на експорт відтворених примірників фонограм, відеограм, програм мовлення за межі митної території України;

3) за суб`єктами суміжних прав зберігається право на справедливу винагороду з урахуванням кількості відтворених примірників.

При цьому, згідно ст. 45 Закону №3792-XII суб`єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами:

а) особисто;

б) через свого повіреного;

в) через організацію колективного управління.

Одночасно правові та організаційні засади колективного управління майновими правами суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав в Україні визначені Законом України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" №2415-VIII (далі - Закон №2415-VIII).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону №2415-VIII:

організація колективного управління - громадське об`єднання зі статусом юридичної особи, зареєстроване в Установі, що не має на меті отримання прибутку, засноване виключно правовласниками, діяльність якого спрямована на колективне управління майновими правами на об`єкти авторського права і (або) суміжних прав;

правовласник - суб`єкт авторського права або суміжного права чи інша особа, крім організації колективного управління, яка на підставі договору з суб`єктом авторського права і (або) суміжних прав чи згідно із законом має право на отримання частки доходу від прав;

колективне управління - діяльність зі збору, розподілу та виплати правовласникам доходу від прав, що здійснюється в інтересах більше ніж одного правовласника на умовах та з дотриманням принципів, передбачених цим Законом;

розширене колективне управління - колективне управління майновими правами на об`єкти авторського права і (або) суміжних прав незалежно від їх наявності в каталозі організації колективного управління (крім випадків, коли відповідні права вилучені правовласником з колективного управління в порядку, встановленому цим Законом), у визначених цим Законом сферах, що здійснюється акредитованими Установою організаціями у визначених цим Законом сферах.

член організації колективного управління - правовласник або об`єднання (асоціація) правовласників, інша організація колективного управління, які відповідно до законодавства та статуту організації колективного управління набули статус члена організації колективного управління.

Тобто, організація колективного управління здійснює діяльність зі збору, розподілу та виплати доходу від прав правовласників, які заснували вказану організацію колективного управління або є членами організації колективного управління.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону №2415-VIII організація колективного управління є неприбутковою організацією, утворюється в організаційно-правовій формі громадського об`єднання (громадська організація або громадська спілка) зі статусом юридичної особи, єдиним видом діяльності якої є виконання завдань і функцій, визначених ст. 12 цього Закону.

В той же час, згідно з положеннями п. 5 ч. 2 ст. 5 Закону №2415-VIII принципами діяльності організацій колективного управління є ефективне управління - організації колективного управління забезпечують збирання, розподіл та виплату доходу від прав правовласникам у найбільш швидкий, ефективний і точний спосіб та лише з обґрунтованими витратами.

Згідно ч. 3 ст. 5 Закону №2415-VIII правовласники як суб`єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право доручати управління своїми майновими правами організаціям колективного управління.

Правовласники мають право вільно обирати організацію колективного управління, яка буде управляти їхніми майновими правами, визначати, які саме майнові права і на які об`єкти авторського права і (або) суміжних прав передавати в управління, з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Крім випадків, коли організація колективного управління має об`єктивно обґрунтовані причини відмовити в управлінні, вона зобов`язана управляти майновими правами суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав, за умови що таке управління належить до сфери її діяльності.

Частиною 4 ст. 5 Закону №2415-VIII внормовано, що правовідносини між організаціями колективного управління та правовласниками виникають та здійснюються на підставі договору про управління майновими правами на колективній основі, що укладається в письмовій (електронній) формі із зазначенням конкретних об`єктів авторського права і (або) суміжних прав, права на які передаються в управління, та конкретних способів використання таких об`єктів, або на підставі закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону №2415-VIII організації колективного управління від свого імені та в інтересах правовласників здійснюють такі функції:

1) укладають із користувачами договори про надання дозволу на використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав та договори про виплату винагороди (відрахувань) за використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав;

2) укладають договори про партнерство, договори про представництво прав з іншими організаціями колективного управління;

3) збирають, розподіляють та виплачують дохід від прав правовласникам;

4) звертаються до суду від імені правовласників за захистом їхніх майнових прав відповідно до статутних повноважень та доручення правовласників, вчиняють інші дії, передбачені законодавством та дорученням правовласників, необхідні для захисту майнових прав правовласників, в інтересах яких діє організація;

5) забезпечують ведення реєстру правовласників, реєстру об`єктів авторського права і (або) суміжних прав, майновими правами щодо яких управляє організація;

6) здійснюють моніторинг правомірності використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав згідно зі сферами управління правами, щодо яких зареєстровано організацію, та щодо об`єктів авторського права і (або) суміжних прав, майнові права на які передані їй в управління.

Отже, системний аналіз зазначених вище норм в сукупності дає підстави дійти висновку, що організація колективного управління може здійснювати управління майновими правами її членів у межах визначених автором (автор визначає конкретні майнові права для управління які вносяться у відповідний каталог), а розширене колективне управління, у свою чергу, надає право організації колективного управління управляти майновими правами членів організації без включення їх у відповідні каталоги (крім випадків вилучення майнових прав автором).

Однак, в будь-якому разі суб`єкт суміжного права (правовласник) має право управляти своїми правами самостійно, а у випадку бажання передати відповідні права в управління організації колективного управління між ним та такою організацією укладається договір про управління майновими правами, однак такого договору між позивачем та правовласниками означених в актах фіксації фонограм матеріали справи не містять.

Отже, ГС УЛАСП в силу вимог ч. 5 ст. 12 Закону №2415-VIII, як акредитована організація колективного управління, не обмежена у здійсненні повноважень на звернення до суду з позовом від власного імені, однак у разі порушення її прав у правовідносинах, у яких вона є стороною.

Поряд з цим, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст. ст. 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" за захистом свого авторського права і (або) суміжних прав суб`єкти авторського права та суміжних прав мають право звертатися в установленому порядку до суду та інших органів відповідно до їх компетенції. Тобто закон наділяє правом на звернення за захистом авторських прав виключно суб`єктів авторського права та суміжних прав.

В матеріалах справи відсутні надані позивачем докази того, що особи, які мають авторські та/або суміжні права на музичні твори визначені в Актах фіксації №30/07/20 та 05/10/20 є членами організації або мають будь-які правовідносини з позивачем (а відтак не підтверджено, що позивач є суб`єктом суміжних прав якому на законних підставах передано суміжні права щодо вказаних в актах фіксації виконань).

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 р. під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.

Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову (вказаний висновок викладений у постанові Верховного суду України від 21 жовтня 2015 року у справі №3-649гс15).

Обґрунтовуючи стягнення збитків з відповідача у вигляді упущеної вигоди як паушальної суми позивач окрім іншого посилається на статтю 240 Угоди про Асоціацію з ЄС.

Так, суд зазначає, що у відповідності до вказаної норми сторони гарантують, що коли судові органи встановлюють збитки:

а) вони беруть до уваги всі відповідні аспекти, зокрема негативні економічні наслідки, у тому числі втрачені прибутки, які понесла потерпіла сторона, будь-які недобросовісні доходи, одержані порушником і, у відповідних випадках, інші фактори, відмінні від економічних, зокрема моральна шкода, спричинена правовласнику порушником; або

b) як альтернативний варіант до підпункту (a) цього пункту, вони можуть у відповідних випадках встановити збитки як паушальну суму на базі таких елементів, як принаймні сума роялті або комісійні платежі, які були б сплачені, якби порушник звернувся із заявою про надання дозволу на використання оспорюваного права інтелектуальної власності.

Відтак, із системного аналізу статті 240 Угоди про Асоціацію з ЄС вбачається, що судові органи в будь-якому випадку беруть до уваги аспекти вказані в підпункті а, і лише у окремих випадках (які не конкретизовані) суд застосовує як альтернативу до підпункту а - підпункт б.

Втім, суд зазначає, що абзац 2 ч. 1 ст. 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" передбачає відповідний перелік можливих варіантів способу захисту свого права автором.

Так, згідно з чинною редакцією ст. 52 Закону України "Про авторське право та суміжні права" суд має право постановити рішення чи ухвалу про:

- відшкодування збитків, завданих порушенням авторського права і (або) суміжних прав (п. "б" ч. 2 ст. 52);

- про виплату компенсації, що визначається судом як паушальна сума на базі таких елементів, як подвоєна, а у разі умисного порушення - як потроєна сума винагороди або комісійні платежі, які були б сплачені, якби порушник звернувся із заявою про надання дозволу на використання оспорюваного авторського права або суміжних прав замість відшкодування збитків або стягнення доходу (п. "г" ч. 2 ст. 52).

З матеріалів справи вбачається, що позивач, просить стягнути з відповідача розмір збитків, що визначений як паушальна суму.

Відтак, в даному випадку, суд доходить до висновку, що слід розмежовувати способи захисту передбачені п. "б" та п. "г" ч. 2 ст. 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" та враховувати паушальну суму саме для визначення розміру компенсації, а не для визначення розміру збитків у вигляді упущеної вигоди.

Відповідно до частин 1, 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Враховуючи норми ч. 4 ст. 623 Цивільного кодексу України, на кредитора покладений обов`язок довести розмір збитків, заподіяних йому порушенням зобов`язання. При цьому, кредитор повинен не лише точно підрахувати розмір збитків, але й підтвердити їх документально.

При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум або інших цінностей, якби зобов`язання було виконано боржником належним чином.

Тобто підставою для відшкодування упущеної вигоди є протиправні дії, які мали бути наслідком не отримання позивачем доходу, на який він розраховував (висновок викладений у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 квітня 2018 року у справі № 921/377/14-г/7). Відповідний висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений також у постановах Верховного Суду від 22.02.2021 р. у справі №910/18772/19 та від 26.01.2021 р. у справі №904/951/20.

У свою чергу, організації колективного управління, у тому числі позивач:

- мають принцип роботи, що передбачений статтею 5 Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" - збирання, розподіл та виплата доходу від прав правовласникам у найбільш швидкий, ефективний і точний спосіб;

- не мають права провадити підприємницьку діяльність і здійснюють лише господарську діяльність, що не має на меті одержання прибутку, з метою досягнення своїх статутних цілей (частина перша статті 12 названого Закону);

- звертаються до суду від імені правовласників за захистом їхніх майнових прав відповідно до статутних повноважень та доручення правовласників, вчиняють інші дії, передбачені законодавством та дорученням правовласників, необхідні для захисту майнових прав правовласників, в інтересах яких діє організація.

Водночас, слід відрізняти право на управління майновими правами та право правовласника щодо розпорядження майновими правами. Право на колективне управління майновими правами суб`єктів суміжних прав не слід ототожнювати із правами самого суб`єкта суміжних прав, включаючи право на розпорядження ними, яке виникає і здійснюється відповідно до цивільного права та Закону №3792-XII. Набуття організацією колективного управління на підставі положень Закону №2415-VIII прав на здійснення функцій з управління не призводить до виникнення у такої організації майнових суміжних прав на відповідні об`єкти суміжних прав.

У свою чергу, як вказано судом вище, відповідно до положень ст. 5 Закону №2415-VIII, основним принципом організацій колективного управління, у тому числі і позивача, є ефективне управління, яке полягає у збиранні, розподілі та виплаті доходу від прав правовласникам у найбільш швидкий, ефективний і точний спосіб.

Аналіз чинного законодавства, яке регулює діяльність організацій колективного управління (ст. 5 Закону № 2415-VIII та ст. 43 Закону №3792-XII), свідчить про те, що принцип діяльності позивача полягає, зокрема, в неухильному дотриманні інтересів правовласників - організації колективного управління зобов`язані діяти найкращим чином в інтересах правовласників, ефективно збирати, розподіляти і виплачувати дохід від прав, не покладати на правовласників жодних зобов`язань, які не є об`єктивно необхідними для захисту їхніх прав та інтересів і для ефективного управління їхніми майновими правами.

Отже, в контексті наведеного вище, позивач фактично не є отримувачем доходів, а має повноваження діяти в інтересах всіх правовласників та має лише невиключне право здійснювати на колективній основі збір і розподілення винагороди (роялті) в повному обсязі.

В даному ж випадку, позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування збитків у своїх інтересах та на захист своїх прав. Однак, враховуючи, що винагороду повинні отримувати власники виключних майнових прав на об`єкти суміжних прав, збитки, про стягнення яких просить позивач, є доходом саме правовласників, а не організації колективного управління.

Оскільки позивач фактично є збирачем винагороди (роялті) і такі кошти не є доходом позивача, слід дійти висновку, що вказані кошти (винагорода) не є недоотриманим прибутком позивача. При цьому, позивач є неприбутковою організацію, яка не має права здійснювати підприємницьку діяльність, його діяльність полягає, зокрема, в укладенні відповідних договорів в інтересах правовласників та у збиранні, розподіленні та виплаті доходів від прав цим правовласникам, тобто Спілка не є отримувачем доходів, а фактично збирачем платежів, які належать іншим особам (правовласникам) (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду №904/951/20 від 26.01.2021).

На підставі вище викладеного, суд погоджується з запереченнями відповідача, що викладені у відзиві на позов, з приводу недоведеності факту спричинення збитків саме позивачу.

Беручи до уваги, що судом встановлено відсутність в ГС УЛАСП права на звернення з даним позовом, у відповідача відсутній обов`язок спростовувати презумпцію винного заподіяння шкоди.

Крім того, відеозаписи фіксації використання музичного твору не дають можливості визначити джерело походження звуку, оскільки в Актах фіксації взагалі не зафіксований технічний пристрій, за допомогою якого здійснювалось публічне виконання/ сповіщення у ресторані відповідача; немає підтвердження звернення представника позивача до працівника закладу надати документи, взяти участь у складанні акту; не зазначені прізвища працівників закладу, до яких звертався представник організації колективного управління. Відтак, акт фіксації не є належним доказом викладених у ньому обставин.

Відтак, оцінивши подані позивачем докази в їх сукупності, з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів, які свідчать про передачу суб`єктами суміжних прав (правовласниками) в управління позивачу (організації колективного управління) виключних прав на використання саме тих фонограм, використання яких зафіксовано представником позивача в актах фіксації від 30.07.2020 та 05.10.2020 та з огляду на те, що збитки у вигляді упущеної вигоди, які просить стягнути позивач можуть бути завдані лише правовласникам, а не організації колективного управління, суд вважає позовні вимоги безпідставними та позивачем не доведено його право звертатись до суду з вказаним позовом, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Згідно з пункту 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до приписів ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частина 1 ст. 74 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з пункту 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Враховуючи приписи статті 129 ГПК України, суд покладає судові витрати позивача на останнього.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73-77, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Громадської спілки "Українська ліга авторських та суміжних прав" (02002, м. Київ, вул. А. Аболмасова, буд. 5, група приміщень 57. офіс 7; ідентифікаційний код: 42502769) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бьорд» (вул. Басейна, буд.1/2, м. Київ 4, 01004, ідентифікаційний код: 42654714) про стягнення 208 650, 00 грн збитків за порушення зобов`язань в сфері суміжних прав відмовити.

2. Судові витрати позивача покласти на Громадську спілку "Українська ліга авторських та суміжних прав" (02002, м. Київ, вул. А. Аболмасова, буд. 5, група приміщень 57. офіс 7; ідентифікаційний код: 42502769).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Г. П. Бондаренко-Легких