Рішення № 96104457, 05.04.2021, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 18/14/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.04.2021 справа № 908/3383/20

м.Запоріжжя Запорізької області

Суддя господарського суду Запорізької області Левкут Вікторія Вікторівна, розглянувши матеріали

за позовом комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) “Київреклама” (04070, м. Київ, Боричів узвіз, буд. 8)

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю “О.М.С.” (69000, м. Запоріжжя, вул. Патріотична, буд. 64)

про стягнення 386757,15 грн.

Без повідомлення (участі) представників учасників справи

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) “Київреклама” 29.12.2020 звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з ТОВ “О.М.С.” 386757,15 грн., які складаються з: 252048,62 грн. основного боргу за договором № 1111/13 на право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, від 07.08.2013, 37807,25 грн. штрафу, 44016,02 грн. пені, 19238,71 грн. 3% річних та 33646,55 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги вмотивовані невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором щодо здійснення оплати за користування місцями для розміщення рекламних засобів в порядку та на умовах договору, що є підставою для стягнення заборгованості та нарахованих за порушення зобов`язання штрафу, пені, 3% річних та інфляційних втрат. Посилаючись на приписи ст.ст. 526, 530, 610, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 173, 174 193, 218 Господарського кодексу України, позивач просив позов задовольнити.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.12.2020 справу № 908/3383/20 передано на розгляд судді Левкут В.В.

Ухвалою суду від 25.01.2021, після усунення позивачем обставин, які зумовили залишення позову без руху, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 908/3383/20 присвоєно справі номер провадження 18/14/21; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання; встановлено відповідачу строк для надання суду обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву – протягом 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше 16.02.2021. Встановлено позивачу строк для надання суду відповіді на відзив на позов, а також доказів направлення відповіді на відзив відповідачу – протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов.

Позивач повідомлений про розгляд справи, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштової кореспонденції повноважному представнику позивача 01.02.2021.

Направлена на адресу відповідача ухвала суду від 25.01.2021 повернулась до суду з відміткою пошти “адресат відсутній за вказаною адресою”.

Згідно зі ст. 93 ЦК України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зокрема, містяться відомості про місцезнаходження.

Судом перевірено адресу відповідача у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та з`ясовано, що місцезнаходженням ТОВ “О.М.С.” є: 69000, м. Запоріжжя, вул. Патріотична, буд. 64, і саме на вказану адресу направлялась ухвала суду.

Статтею 10 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” встановлено, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Згідно з п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

У разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.06.2018 у справі № 904/9904/17).

Враховуючи повернення до суду поштового відправлення з ухвалою з позначкою про відсутність відповідача за місцем реєстрації, ухвала суду вважається врученою відповідачу.

Нормами Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає (ч. 7 ст. 120 ГПК України).

В постанові Верховного Суду від 08.04.2019 у справі № 922/2887/16 викладена правова позиція, що сам лише факт не отримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, вказує на суб`єктивну поведінку сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання ухвали суду у даній справі відповідачем та повернення її до суду з відповідною відміткою є наслідком дій /бездіяльності відповідача щодо її належного отримання та неповідомлення суду про зміну свого місцезнаходження, тобто його власною волею (в тому числі внесення актуальних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що забезпечує вручення офіційної кореспонденції та обізнаність з її змістом).

Отже, судом вжито необхідних та достатніх заходів для повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 908/3383/20 та розгляд справи.

Судом також враховано, що відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі “Пономарьов проти України” від 03.04.2008, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Таким чином, не лише на суд покладається обов`язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Про хід розгляду справи відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України “Єдиний державний реєстр судових рішень”://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України “Про доступ до судових рішень” № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відзив на адресу суду від відповідача у встановлений в ухвалі суду від 25.01.2021 у справі № 908/3383/20 процесуальний строк для подачі відзиву не надійшов, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача у цей строк не надходило.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Щодо строку розгляду справи по суті суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Провадження у даній справі відкрито 25.01.2021. Отже, суд мав розпочати розгляд справи по суті після 24.02.2021 та закінчити 26.03.2021.

Разом з тим, суд врахував, що процесуальні строки у справі є продовженими на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-2019).

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2020 №255 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. №211” з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), установлено з 12 березня до 24 квітня 2020 року на всій території України карантин, дія якого неодноразово продовжувалася і наразі не припинена.

З 17.07.2020 набрав чинності Закон України від 18.06.2020 № 731-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)”, яким внесено зміни до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

За період дії карантину звернень щодо необхідності реалізації своїх прав у більш тривалий строк від учасників справи не надходило.

Оскільки карантинні заходи в Україні не скасовані, з метою недопущення безпідставного затягування строку розгляду справи, враховуючи те, що сторонам надана можливість подати свої процесуальні заяви, навести доводи та заперечення суду з урахуванням строку дії карантину, зважаючи на знаходження судді Левкут В.В. на лікарняному з 16.03.2021 по 02.04.2021, суд ухвалив розпочати розгляд справи по суті та прийняти рішення у справі 05.04.2021 за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, без повідомлення (участі) у судовому засіданні представників позивача та відповідача.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» (Підприємство, позивач у справі) та товариством з обмеженою відповідальністю «О.М.С.» (Розповсюджувач, відповідач у справі) 07.08.2013 укладений Договір № 1111/13 на право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади міста Києва (надалі – Договір).,

Умовами п. 1.1 Договору передбачено, що за цим договором на підставі відповідного наказу дозвільного органу про встановлення пріоритету на місце(-я) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), дозволу(-ів) на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці, наданого(-их) на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Розповсюджувачеві надається право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів) (далі – РЗ), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади міста Києва, його районів, або повноваження щодо розпорядження яким(-и) здійснюють органи місцевого самоврядування міста Києва (далі – право тимчасового користування), за умов повного дотримання Розповсюджувачем цього договору та Порядку розміщення реклами в місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 №37/6253, з наступними змінами та доповненнями далі – Порядок), а Розповсюджувач зобов`язується користуватися наданим йому правом тимчасового користування, своєчасно та згідно з умовами цього договору перераховувати плату за право тимчасового користування виключно на поточний рахунок підприємства, належним чином, своєчасно та у повному обсязі виконувати свої обов`язки за цим договором та не зловживати наданими Розповсюджувачу правами.

Адресні програми є невід`ємною частиною цього договору. У разі внесення змін до відповідної адресної програми, Підприємство оформлює адресну програму в новій редакції або зміни до відповідної адресної програми. Розповсюджувач зобов`язаний підписати відповідну адресну програму, зміни до неї, що оформлюються Підприємством на підставі встановлених пріоритетів, наданих Розповсюджувачу дозволів, внесення змін до дозволів або скасування відповідних пріоритетів та дозволів, протягом трьох робочих днів з моменту встановлення відповідних пріоритетів, надання чи скасування дозволів на розміщення зовнішньої реклами чи внесення відповідних змін (п. 3.6 Договору).

Пунктом п. 5.2.3 Договору визначено, що Розповсюджувач зобов`язаний не пізніше 25 числа поточного місяця, отримувати та сплачувати рахунки за право тимчасового користування, у тому числі у разі встановлення пріоритету.

Згідно з п. 5.2.4 Договору Розповсюджувач зобов`язаний у повному обсязі сплачувати штрафи, пеню, у разі прострочення розповсюджувачем строків (термінів) сплати та порушення Розповсюджувачем інших умов цього договору.

Відповідно до п. 6.1 Договору сторони домовились, що ціною цього договору є плата за право тимчасового користування, розрахована згідно вимог Порядку, цього договору, згідно встановлених за Розповсюджувачем пріоритетів та наданих дозволів, вказаних у відповідних адресних програмах.

Пунктом 6.2 Договору передбачено, що розмір плати за право тимчасового користування встановлюється виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) та нараховується Підприємством відповідно до вимог Порядку та умов цього договору.

У відповідності до п. 6.3 Договору підставою для нарахування плати за право тимчасового користування місцями та внесенням Розповсюджувачем відповідної плати є рішення дозвільного органу та/або виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та укладений договір на право тимчасового користування місцями.

Розрахунковим періодом надання права тимчасового користування та нарахування плати за право тимчасового користування є календарний місяць. Плата за право тимчасового користування нараховується підприємством щомісячно та перераховується Розповсюджувачем зовнішньої реклами не пізніше двадцять п`ятого числа поточного місяця, виключно на поточний рахунок підприємства, в розмірах, зазначених підприємством в рахунках. Факт неотримання рахунку не звільняє Розповсюджувача зовнішньої реклами від здійснення плати за право тимчасового користування (пункти 6.7 - 6.8 Договору).

Згідно з п. 6.9 Договору акт приймання-передачі до договору, із наведеним в ньому розрахунком розміру плати за право тимчасового користування, підтверджує факт надання права тимчасового користування у відповідному розрахунковому періоді.

Умовами п. 6.10 Договору визначено, що плата визначається за такою формулою: Рп = S* Бт*kз*kд, де Рп - розмір плати (у гривнях за місяць); S - площа рекламного засобу (в кв.м.); Бт - базовий тариф, що відповідає виду РЗ та визначається на підставі відповідного розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); kз - зональний коефіцієнт, що враховує територіальну прив`язку РЗ, яка визначається відповідним розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); kд - додатковий коригуючий коефіцієнт, що враховує особливості розміщення РЗ, визначається згідно з відповідним розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),застосовується на підставі актів обстеження місць розміщення РЗ та застосовується строком на один місяць, після чого проводиться повторне обстеження.

Плата нараховується з дати прийняття рішення про встановлення пріоритету на місце для розміщення зовнішньої реклами (п. 6.13 Договору).

Пунктами 7.2., 7.3 Договору визначено, що Підприємство має право застосувати до Розповсюджувача такі штрафні санкції: за несвоєчасне або неповне внесення платежів - пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у термін, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми; у разі нерозміщення Розповсюджувачем соціальної реклами - штраф у розмірі 500 гривень за кожний день затримки розміщення соціальної реклами. Підприємство має право додатково нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за право тимчасового користування, що складає більше 1 (одного) місяця - штраф у розмірі 15 (п`ятнадцять) відсотків простроченої суми.

Строк позовної давності стягнення штрафних санкцій за цим договором складає три роки та нараховуються протягом всього строку позовної давності (п. 7.7 Договору).

Цей договір вступає в юридичну силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками та діє щодо кожного місця розміщення РЗ, протягом строку дії встановленого пріоритету та/або дозволу. Припинення пріоритету або дозволу щодо окремого місця для розміщення РЗ, у разі наявності у розповсюджувача інших діючих пріоритетів та/або дозволів, не тягне за собою припинення цього договору в цілому (п. 8.1. Договору).

Відповідно до п. 8.2 Договору цей договір припиняється внаслідок: скасування (припинення) усіх дозволів, наданих Розповсюджувачу; втрати (скасування) пріоритету на місце розміщення РЗ, у разі, якщо на інші місця пріоритет надано не було; не переоформлення дозволу у встановлених законодавством випадках та порядку; в інших випадках, передбачених цим договором та чинним законодавством.

На підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 16.10.2013 № 1874 відповідачу надано дозволи на розміщення об`єктів зовнішньої реклами №№ 33727-13, 33728-13, 33645-13.

Адресними програмами № 1 від 07.08.2013, № 2 від 07.08.2013, № 3 від 05.11.2013, № 4 від 05.11.2013 сторони погодили розміщення рекламної кампанії за адресою: Святошинський район, проспект Перемоги, 136, загальним строком з 16.10.2013 по 15.10.2018.

На виконання умов Договору позивачем надані рекламні послуги в період з грудня 2017 року по жовтень 2018 року.

Позивачем виставлено відповідачу рахунки на загальну суму 252048,62 грн.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідачем не сплачено плату за право тимчасового користування за період з грудня 2017 року по жовтень 2018 року, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 252048,62 грн.

Невиконання відповідачем обов`язку щодо сплати за право тимчасового користування стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 193 ГК України господарські зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Аналогічні приписи містять ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами Договору № 1111/13 на право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва від 07.08.2013, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Нормами ст. 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про рекламу» розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Зовнішня реклама на територіях, будинках та спорудах розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб).

Згідно п. 3 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил.

Відповідно до п. 24 Типових правил розміщення зовнішньої реклами виданий у встановленому порядку дозвіл є підставою для розміщення зовнішньої реклами та виконання робіт, пов`язаних з розташуванням рекламного засобу.

За визначенням п. 1.3 Порядку розміщення реклами в місті Києві, КП «Київреклама» - комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підпорядковане Головному управлінню з питань реклами та уповноважене виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) виконувати функції з укладення договорів, нарахування та отримання плати за право тимчасового користування місцями (для розміщення РЗ), які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження якими здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва (далі - комунальна власність територіальної громади міста Києва), здійснювати контроль за надходженням плати за договорами, організовувати або здійснювати власними силами та засобами демонтаж самовільно встановлених рекламних засобів, надавати платні послуги та виконувати інші повноваження, передбачені цим Порядком та Статутом підприємства

Відповідно до п. 3.1.1 Порядку розміщення реклами в місті Києві КП «Київреклама» укладає з розповсюджувачем реклами договір на право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади міста Києва.

Згідно п. 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою). При цьому площа місця розташування рекламного засобу визначається як сума площі горизонтальної проекції рекламного засобу на це місце та прилеглої ділянки завширшки 0,5 метра за периметром горизонтальної проекції цього засобу. Для неназемного та недахового рекламного засобу площа місця дорівнює площі вертикальної проекції цього засобу на уявну паралельну їй площину.

Відповідно до п. 15.2 Порядку розміщення реклами в місті Києві плата визначається за такою формулою: Рп = S * Бт * kз * kд, де Рп - розмір плати (у гривнях за місяць); S - площа рекламного засобу (в кв. м); Бт - базовий тариф, що відповідає виду рекламного засобу та визначається згідно з відповідним розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); kз - зональний коефіцієнт, що враховує територіальну прив`язку рекламного засобу, яка визначається відповідним розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); kд- додатковий коригуючий коефіцієнт, що враховує особливості розміщення рекламного засобу, визначається згідно з відповідним розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), застосовується на підставі актів обстеження місць розміщення РЗ та застосовується строком на один місяць, після чого проводиться повторне обстеження.

Згідно п. 15.3 Порядку розміщення реклами в місті Києві плата щомісячно нараховується КП "Київреклама" та перераховується розповсюджувачем реклами згідно з умовами договору на право тимчасового користування місцем виключно на відповідний поточний рахунок КП "Київреклама" і використовується в порядку, встановленому Київською міською радою чи уповноваженим нею органом. У разі прострочення термінів сплати, визначених договором на право тимчасового користування місцем, розмір несплаченої суми плати може коригуватися з урахуванням штрафів, пені та індексу інфляції, відповідно до умов договору та законодавства.

З долучених позивачем до позовної заяви копій дозволів, які видані відповідачу, вбачається, що відповідачу надано право на розміщення реклами за адресою: Святошинський район, просп. Перемоги, 136 (строк дії дозволів: № 33727-13 – з 16.10.2013 по 15.10.2018, № 33728-13 – з 16.10.2013 по 15.10.2018, № 33645-13 з 16.10.2013 по 15.10.2018).

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами погоджено адресні програми до Договору, в яких узгоджено місячну вартість послуг з користуванням права на розміщення реклами.

Судом встановлено, що період з грудня 2017 року по вересень 2018 року включно позивачем нараховано відповідачу щомісячну плату у розмірі 24041,56 грн.; за жовтень 2018 року - плату у розмірі 11633,02 грн., що узгоджується з відомостями щодо розміщення реклами, які містяться в Адресних програмах, та місячними розмірами послуг.

Відповідачем відзиву на позовну заяву не надано, вказаних обставин та розрахунків позивача не спростовано.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Строк виконання відповідачем зобов`язання по оплаті визначено п. 5.3.2 Договору - не пізніше 25 числа поточного місяця.

Згідно з п. 6.8 Договору плата за право тимчасового користування нараховується Підприємством щомісячно та перераховується Розповсюджувачем зовнішньої реклами не пізніше двадцять п`ятого числа поточного місяця, виключно на поточний рахунок Підприємства, в розмірах, зазначених підприємством в рахунках. Факт неотримання рахунку не звільняє Розповсюджувача зовнішньої реклами від здійснення плати за право тимчасового користування.

Отже, відповідач повинен був оплачувати позивачу за право тимчасового користування не пізніше 25 числа поточного місяця.

Доказів сплати грошових коштів у розмірі 252048,62 грн. станом на дату розгляду справи відповідачем суду не надано.

Враховуючи вищенаведене, суд визнав вимоги позивача про стягнення з відповідача 252048,62 грн. заборгованості правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Крім зазначеної вимоги про стягнення основного боргу позивач просив стягнути з відповідача 37807,25 грн. штрафу, 44016,02 грн. пені, 19238,71 грн. 3% річних та 33646,55 грн. інфляційних втрат.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до п. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пунктом 4 статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Позивачем вимога про стягнення 440156,02 грн. пені заявлена за загальний період з 26.12.2017 по 25.04.2019 на підставі п. 7.2 Договору.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд визнав його правильним. Вимога про стягнення пені задовольняється судом у заявленому розмірі.

Вимога про стягнення з відповідача 37807,25 грн. штрафу заявлена позивачем на підставі п.7.3 Договору.

Враховуючи прострочення відповідачем зобов`язання по оплаті, суд визнав нарахування відповідачу 15% штрафу обґрунтованим, розрахунок правильним.

Суд звертає увагу, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати у договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України – видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі № 3-88гс11, постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 у справі № 3-24гс12, постанові Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі №910/6046/16, постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.

Отже, з урахуванням приписів чинного законодавства України та п. 7.3 Договору, суд визнає обґрунтованою вимогу позивача про стягнення з відповідача 37807,25 грн. штрафу.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за загальний період з 26.12.2017 по 25.04.2019. виходячи з прострочених сум вартості послуг за кожний місяць, суд розрахунок визнав правильним. Вимога про стягнення 3% річних судом задовольняється у заявленому позивачем розмірі 19238,71 грн.

При перевірці розрахунку позивача за вимогою про стягнення втрат від інфляції суд виходив з наступного:

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, враховуючи заявлений позивачем загальний період з січня 2019 року по листопад 2020 року включно, суд визнав розрахунок правильним, здійсненим відповідно до вимог діючого законодавства. Вимога про стягнення з відповідача задовольняється у заявленому позивачем розмірі 33646,55 грн.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Відповідач не скористався наданим йому законом правом відповідно до ст. 74 ГПК України і не надав до суду доказів, які могли б свідчити про виконання ним зобов`язання по внесення плати за право тимчасового користування в повному обсязі та у визначений договором строк.

На підставі викладеного, суд позовні вимоги задовольняє в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 46, 74, 76-80, 129, 233, 236-242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “О.М.С.” (69000, м. Запоріжжя, вул. Патріотична, буд. 64; ідентифікаційний код 32386037) на користь комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) “Київреклама” (04070, м. Київ, Боричів узвіз, буд. 8; ідентифікаційний код 26199714) 252048,62 грн. (двісті п`ятдесят дві тисячі сорок вісім грн. 62 коп.) основного боргу, 37807,25 грн. (тридцять сім тисяч вісімсот сім грн. 25 коп.) штрафу, 44016,02 грн. (сорок чотири тисячі шістнадцять грн. 02 коп.) пені, 19238,71 грн. (дев`ятнадцять тисяч двісті тридцять вісім грн. 71 коп.) 3% річних, 33646,55 грн. (тридцять три тисячі шістсот сорок шість грн. 55 коп.) інфляційних втрат та 5801,36 грн. (п`ять тисяч вісімсот одну грн. 36 коп.) судового збору. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 07.04.2021.

Суддя В.В. Левкут