Рішення № 96103978, 06.04.2021, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06 квітня 2021 року Справа № 903/354/20

Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді – Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання – Коваль Олександр Миколайович

за участю представників сторін:

від позивача: Коляда Д.І. – ордер серія АС №1017591 від 26.10.2020

від відповідача: н/з

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області справу №903/354/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Негабарит-Сервіс” до PFAFF INTERNATIONAL GMBH про стягнення 23917 євро,

ВСТАНОВИВ:

20.05.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю “Негабарит-Сервіс” направило на адресу суду позов до PFAFF INTERNATIONAL GMBH про стягнення 23917 євро.

Заява обґрунтована не виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань згідно контракту №33 від 13.06.2017.

Хід розгляду справи викладено у відповідних ухвалах суду. Зокрема, ухвалою суду від 05.11.2020 зупинено провадження у справі №903/354/20 до надходження відповіді від компетентного органу іноземної держави на судове доручення про надання правової допомоги, вручення виклику до суду та інших документів виконання судового доручення про вручення судових документів відповідачу PFAFF INTERNATIONAL GMBH. Надіслати документи до Центрального органу землі Баден-Вюртемберґ Федеративної Республіки Німеччина, а саме - Prдsident des Amtsgerichts Freiburg Holzmarkt 2, 79098 Freiburg.

22.03.2021 на адресу суду надійшов лист від компетентного органу Федеративної Республіки Німеччина щодо вручення відповідачу виклику до суду та інших документів.

Ухвалою від 22.03.2021 провадження у справі поновлено та призначено судове засідання. Позивачу, у строк до 30.03.2021, надати нотаріально засвідчений переклад з німецької мови на українську мову документів щодо вручення відповідачу виклику до суду та інших документів, що повернулись від компетентного органу Федеративної Республіки Німеччина.

24.03.2021 позивач надіслав на електронну адресу суду нотаріально засвідчений переклад з німецької мови на українську мову документів щодо вручення відповідачу виклику до суду.

Представник позивача в судовому засіданні просить суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в призначене судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про час та дату судового засідання, що підтверджується листом про вручення (а.с.110-111, 152-153).

Оскільки неявка відповідача не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути спір за відсутності представника відповідача, за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відсутність відзиву з відповідними вказівками на незгоду відповідача з будь-якою із обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що позбавляє відповідача відповідно до ч.4 ст. 165 ГПК України заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.06.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Негабарит-Сервіс" (далі- перевізник, позивач) та PFAFF INTERNATIONAL GMBH (далі – Експедитор, відповідач) укладено Контракт №33 (надалі Контракт). (а.с.6-10, 34-38).

Відповідно до п.1.1. контракту, перевізник зобов`язується прийняти від експедитора вантаж для перевезення згідно заявки експедитора та перевезти його до місця розвантаження, вказаного експедитором, а експедитор зобов`язується оплатити послуги перевізника згідно умов даного контракту, а також умов заявки, що є невід’ ємною частиною даного контракту, що має пріоритетне значення.

Перевезення вантажу здійснюється перевізником на підставі заявки. В заявці вказується: маршрут; назва вантажу; вага та об`єм вантажу; кількість вантажу; кількість місць; упаковка вантажу; ціна вантажу; дата і час завантаження; повне найменування відправника вантажу, адреса, контактний телефон, контактна особа, повне найменування отримувача вантажу, адреса, контактний телефон, контактна особа; дата доставки вантажу в місце призначення; вартість перевезення вантажу; додаткові вимоги (п.2.1 контракту).

Згідно п.3.1.6 експедитор зобов`язаний своєчасно проводити розрахунки з перевізником за надані транспортні послуги.

У відповідності до п.4.1 контракту, вартість послуг перевізника з конкретного перевезення узгоджується сторонами додатково в заявці на перевезення і вказується в рахунку-фактурі перевізника.

Розрахунки за даним контрактом здійснюються експедитором в безготівковій формі з розрахункового рахунку експедитора на розрахунковий рахунок перевізника наступним чином: 100% оплата вартості перевезення протягом 30 календарних днів після отримання експедитором копії рахунку на оплату і CMR, якщо інше не погоджено в заявці. Валюта платежу-Євро (978), (п.5.1 контракту).

Відповідно до п.8.2 контракту, у разі відсутності прийнятного для сторін вирішення спори підлягають вирішенню в судовому порядку. Місце судового розгляду - Господарський суд місцем знаходження перевізника.

Контракт набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін з проставленням печаток сторін, і діє безстроково, до повного виконання обома Сторонами своїх зобов`язань (п.9.1. контракту).

З матеріалів справи слідує, що між сторонами була підписана та скріплена печатками заявка №905-400-35976 від 25.05.2019 (а.с.11-12), згідно якої ТОВ «Негабарит-Сервіс» доручено виконати перевезення вантажу за маршрутом Террабалт термінал (Лієпая, Латвія) – ПАТ «Інгулецький ГОК» Метінвест (Кривий Ріг, Україна), погоджена сторонами вартість перевезення 36000 євро та додатково оплата транзиту, митного конвою по Білорусії, міській межі Кривого Рогу.

Факт здійснення перевезення підтверджується CMR з відміткою про доставку вантажу вантажоодержувачу та актом наданих послуг №1019 від 30.07.2019 (а.с.14-17).

Згідно з акту наданих послуг №1019 від 30.07.2019 вбачається, що вартість перевезення становить 37009 євро.

Однак, Відповідач надані послуги оплатив лише частко перерахувавши 16.09.2019 – 13092 євро, що підтверджується меморіальним ордером №6711355704 від 16.09.20019 (а.с.18) та листом-повідомленням №1464 від 16.09.2019 (а.с.19).

Таким чином, на день розгляду справи сума основного боргу становить 23917 євро.

Статтею 366 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Частиною 1 статті 31 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів 1956 року встановлено, що в усіх судових провадженнях, які виникають у зв`язку із перевезенням, яке здійснюється відповідно до цієї Конвенції, позивач може звернутися до будь-якого суду … договірної країни, визначеної угодою між сторонами.

Порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, встановлюється Законом України "Про міжнародне приватне право".

Згідно з положеннями частини 1 статті 1 Закону України "Про міжнародне приватне право" іноземним елементом є ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляються в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 2 Закону України "Про міжнародне приватне право" цей закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом як підсудність судам України справ з іноземним елементом.

З пункту 1 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" слідує, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону.

Відповідно до п.8.2 контракту, у разі відсутності прийнятного для сторін вирішення спори підлягають вирішенню в судовому порядку. Місце судового розгляду - Господарський суд місцем знаходження перевізника.

Зважаючи на вказане, застосуванню підлягає пункт 8.2 контракту, а тому спір між сторонами повинен розглядатися за місцезнаходженням позивача Господарським судом Волинської області.

Частиною 1 статті 43 Закону України "Про міжнародне приватне право" сторони договору згідно зі статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.

У пункті 6.2. контракту сторони погодили, що при здійсненні міжнародних перевезень за цим договором застосовуються правила Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів від 19.05.1956.

Жодних інших положень щодо права, яке підлягає застосуванню при вирішенні спорів між сторонами, ані Договір, ані Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів 1956 року (зі змінами) не містять.

Згідно з частинами 2 та 3 статті 32 Закону України "Про міжнародне приватне право" у разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв`язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов`язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження. Відповідно до частини 1 статті 44 Закону України "Про міжнародне приватне право" у разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частин другої і третьої статті 32 цього Закону, при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є перевізник за договором перевезення, експедитор за договором транспортного експедирування.

Зважаючи на вказане, при вирішенні спору, необхідно застосовувати українське право, адже місцезнаходження перевізника (експедитора) зареєстроване в Україні.

Відповідно до ст. 144 ГК України, майнові права та майнові обов`язки суб`єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Згідно положень ч.1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В силу статей 610, 611 Цивільного кодексу України передбачено, що порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст. 307, ст.314 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та віддати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням перевізного документа (транспортної накладної) відповідно до вимог законодавства. Перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача сталися не з його вини.

Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до положень ст.ст. 908, 909 ЦК України, що кореспондується зі ст. 307 ГК України, - за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача за контрактом про перевезення вантажів №33 від 13.06.2017 підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 23917 євро.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 10411,59 грн. відповідно до ст.ст. 129, 130 ГПК України слід віднести на нього.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

На підставі викладеного, керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з PFAFF INTERNATIONAL GMBH (SchussentalstraЯe, 15, 88255, Baienfurt, Deutschland, nomer der firma:HRB 724995, EUR-KONTO Kreissparkasse ravensburd; IBAN: DE 16650501100101085821; BIC: SOLADES1RVB; UST.-ID NR.: DE 270643950) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Негабарит-Сервіс” (вул.Заводська,7А, смт.Люблинець, Ковельський р-н, 45034, код ЄДРПОУ 37707423) 23917 євро (двадцять три тисячі дев`ятсот сімнадцять євро) заборгованості та 10411,69 грн. (дес`ять тисяч чотириста одинадцять гривень шістдесят дев`ять копійок) витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено 08.04.2021.

Суддя І. О. Гарбар