Рішення № 96103269, 02.04.2021, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/13824/20

Провадження № 2/645/912/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2021 року м. Харків

Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі :

головуючого судді – Шарка О.П

секретаря судових засідань – Калягіної М.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Харкові цивільну справу за позовом Трейдінг Сервіс Сполка з о. о. до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про відшкодування збитків,

ВСТАНОВИВ:

ТРЕЙДІНГ СЕРВІС Сполка з о.о. звернулося до суду з позовом, в якому просить суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ) на користь ТРЕЙДІНГ СЕРВІС Сполка з о.о. (код: НОМЕР_3 ) завдані збитки в розмірі 59 271,80? (п`ятдесят дев`ять тисяч двісті сімдесят одна гривня 80 копійок).

В обґрунтування позову зазначив, що 10 липня 2014 року за Відповідачем-1 ОСОБА_1 та Відповідачем-2 ОСОБА_2 в Державному реєстрі було зареєстровано знак для товарів і послуг « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (« ІНФОРМАЦІЯ_2 ») про що видане відповідне свідоцтво № НОМЕР_4 . 29 січня 2016 року між Позивачем та Відповідачами було укладено Договір №160303 про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку (знак для товарів і послуг). За умовами цього договору Відповідачі передали Позивачу усі без винятку майнові права інтелектуальної власності на Торговельну марку стосовно усіх товарів 05 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг для яких зареєстровано Торговельну марку, як вони викладені у відповідному свідоцтві України. Договором №160303 від 29 січня 2016 року та фінансовою угодою до вказаного Договору також передбачено сплату винагороди на користь Відповідача 1 та Відповідача 2 рівними частинами у суми 500 EUR (п`ятсот євро 00 центів) з терміном сплати до 31 грудня 2017 року, яка фактично була сплачена. 03 березня 2016 року Державною службою інтелектуальної власності України було прийнято рішення за реєстраційним номером 19436, за яким свідоцтво України № НОМЕР_4 передається Позивачу. Вказане рішення було опубліковано та зареєстровано 25 березня 2016 року. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 16 вересня 2016 року по справі №760/6379/15-ц було визнано повністю недійсним свідоцтво України № НОМЕР_4 на знак для товарів і послуг « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 16 січня 2017 року апеляційна скарга була відхилена, а рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 16 вересня 2016 року залишене без змін. Постановою Верховного суду від 20 листопада 2019 року вирішено Касаційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 16 вересня 2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2019 року залишити без змін. Позивач вбачає, що Відповідач-1 та Відповідач-2, як особи, що здійснили реєстрацію Торговельної марки винні у визнанні свідоцтва України № НОМЕР_4 на знак для товарів і послуг « ІНФОРМАЦІЯ_2 » повністю недійсним та цим завдали Позивачу збитків в розмірі 500 EUR (п`ятсот євро 00 центів), що станом на 23 березня 2020 року відповідно до офіційного курсу НБУ (29,6359 гривні за 1 євро) становить суму 14 817,95 грн. (чотирнадцять тисяч вісімсот сімнадцять гривень 95 копійок) за передання виключних майновий прав на Торговельну марку.

У судовому засіданні Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити, надав суду пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник Відповідачів у судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі, вважаючи їх необґрунтованими і безпідставними, просив у їх задоволенні відмовити, надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що на його думку всі доводи Позивача ґрунтуються на рішенні Солом`янського районного суду м. Києва від 16 вересня 2016 року по справі №760/6379/15-ц, яким було визнано повністю недійсним свідоцтво України № НОМЕР_4 на знак для товарів і послуг « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та встановлено, що Відповідач 1 та Відповідач 2, як особи що здійснили реєстрацію Торговельної марки винні у подальшому визнанні свідоцтво України № НОМЕР_4 на знак для товарів і послуг « ІНФОРМАЦІЯ_2 » повністю недійсним. Відповідачі з метою отримання доказів про відсутність провини Відповідачів у тому, що свідоцтво було визнано недійсним, надав суду Висновок спеціаліста Національної академії правових наук України Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинів імені академіка В.В. Сташиса від 05 березня 2020 року, відповідно до якого встановлено, що знак для товарів і послуг «Белый карбоактив» за свідоцтвом України № НОМЕР_4 зі словесним знаком для товарів і послуг « ІНФОРМАЦІЯ_3 » за свідоцтвом України № НОМЕР_5 є фонетично не схожими, про що свідчить їх відмінність « за такими характеристиками: довжина позначення; наявність співпадаючих звуків; близькість звуків, що складають позначення; розташування одних близьких звуків і звукосполучень щодо інших; наявність співпадаючих складів та їх розташування; місце співпадаючих звукосполучень у складі позначення; близькість складу голосних; близькість складу приголосних; характер співпадаючих частин позначень; кількість складів у позначеннях; входження одного позначення в інше; наголос тощо. Висновком спеціаліста за фонетичними, графічними та семантичними ознаками встановлено, що знак для товарів і послуг « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за свідоцтвом України № НОМЕР_4 та добре відомий знак « ІНФОРМАЦІЯ_4 » не є схожими настільки, щo їх можна сплутати. На думку Відповідачів ними не будо допущено жодних порушень та цілком правомірно було зареєстровано знак для товарів і послуг « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (« ІНФОРМАЦІЯ_2 »), про що видане відповідне свідоцтво № НОМЕР_4 , а їх вина у визнанні такого свідоцтва недійсним відсутня, а наявність вини в діях особи, якою було завдано збитки – є обов`язковою умовою відшкодування таких збитків, отже з цих підстав Відповідачі вважають позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними.

Представник Позивача надав суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що Позивач ознайомився та погоджується із Висновком спеціаліста «Національної академії правових наук України Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинів імені академіка В.В. Сташиса» від 05 березня 2020 року, яким встановлено, що знак для товарів і послуг «Белый карбоактив» за свідоцтвом України № НОМЕР_4 зі словесним знаком для товарів і послуг « ІНФОРМАЦІЯ_3 » за свідоцтвом України № НОМЕР_5 є фонетично не схожими, про що свідчить їх відмінність « за такими характеристиками: довжина позначення; наявність співпадаючих звуків; близькість звуків, що складають позначення; розташування одних близьких звуків і звукосполучень щодо інших; наявність співпадаючих складів та їх розташування; місце співпадаючих звукосполучень у складі позначення; близькість складу голосних; близькість складу приголосних; характер співпадаючих частин позначень; кількість складів у позначеннях; входження одного позначення в інше; наголос тощо. Позивач погоджується та не заперечує, що знак для товарів і послуг « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за свідоцтвом України № НОМЕР_4 зі словесним знаком для товарів і послуг « ІНФОРМАЦІЯ_3 » за свідоцтвом України № НОМЕР_5 є фонетично не схожими та не є схожими настільки, щo їх можна сплутати, але на час розгляду справи в суді свідоцтво України № НОМЕР_4 на знак для товарів і послуг « ІНФОРМАЦІЯ_2 » визнано повністю недійсним та Позивач не має можливості використовувати цей знак та не отримує заплановані прибутки. Укладаючи договір №160303 від 29 січня 2016 року Позивач розраховував, що Торгівельна марка діятиме до 15 січня 2024 року з можливим подовженням строку її дії, а отже Позивач отримуватиме вигоду у вигляді прибутку за користування цією Торговельною маркою.

Суд, вислухавши пояснення позивача, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Як вказує у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи законних інтересів.

Статтею 16 ЦК встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Особа вільна у виборі способу способі захисту цивільних прав судом.

Разом з тим, передбачені ст. ст. 12 і 13 ЦПК України засади змагальності та диспозитивності цивільного судочинства визначають основні правила, в межах яких мають діяти особи, що беруть участь у справі, та суд при вирішенні справи.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона у цивільному судочинстві повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, до яких дана справа не відноситься.

Суд, згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим законом випадках.

З огляду на вказані норми закону позивач, обравши певний спосіб захисту цивільного права перед судом, має довести, шляхом подання належних та допустимих доказів, що діями чи бездіяльністю Відповідачів були спричиненні конкретні збитки Позивачу та про наявність причинного зв`язку між такими діями/бездіяльністю та збитками.

Відповідач, зі свого боку, зобов`язаний довести обставини, посилаючись на які він заперечує проти позову.

Згідно позиції Верховного Суду України, що викладена у постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2003 року «Про судове рішення у цивільній справі» вбачається, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Статтями 78, 81 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У ході судового розгляду встановлено та не заперечується сторонами у справі, 29 січня 2016 року між Позивачем та Відповідачами було укладено Договір №160303 про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку (знак для товарів і послуг), яка була зареєстрована Відповідачами в Державному реєстрі було зареєстровано знак для товарів і послуг « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (« ІНФОРМАЦІЯ_2 ») про що видане відповідне свідоцтво № НОМЕР_4 . моментом переходу прав на Торговельну марку є дата внесення відомостей про передачу прав на Торговельну марку до Державного реєстру свідоцтва України на знаки для товарів і послуг, на підтвердження чого Центральний орган виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності видає Виписку у якій Позивач вказаний як власник Свідоцтва на передану йому Торговельну марку. 03 березня 2016 року Державною службою інтелектуальної власності України було прийнято рішення за реєстраційним номером 19436, за яким свідоцтво України № НОМЕР_4 передається Позивачу. Вказане рішення було опубліковано та зареєстровано 25 березня 2016 року. Договором №160303 від 29 січня 2016 року та фінансовою угодою до вказаного Договору було передбачено сплату винагороди на користь Відповідача 1 та Відповідача 2 рівними частинами у суми 500 EUR (п`ятсот євро 00 центів) з терміном сплати до 31 грудня 2017 року, яка фактично була сплачена. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 16 вересня 2016 року по справі №760/6379/15-ц було визнано повністю недійсним свідоцтво України № НОМЕР_4 на знак для товарів і послуг « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 16 січня 2017 року апеляційна скарга була відхилена, а рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 16 вересня 2016 року залишене без змін. Постановою Верховного суду від 20 листопада 2019 року вирішено Касаційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 16 вересня 2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2019 року залишити без змін.

Як вбачається із доданих Позивачем до матеріалів справи документів, 01 січня 2017 року між Позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фармаком» (Код ЄДРПОУ 30590731) було укладено Ліцензійний договір про використання торговельної марки (знаку для товарів і послуг) « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». За умовами вказаного Ліцензійного договору, Позивач надає ТОВ «Фармаком» невиключну ліцензію на використання Торговельної марки. Пунктом 2.1. Ліцензійного договору передбачена плата за використання Торговельної марки у формі роялті у розмірі 1500 (одна тисяча п`ятсот) євро 00 центів на рік.

Представник Позивача заявляє, що через припинення дії свідоцтва на Торговельну марку, ТОВ «Фармаком» припинило виплату роялті у зв`язку із неможливістю використовувати Торгову марку та Позивач поніс збитки в розмірі 1500 (одна тисяча п`ятсот) євро 00 центів. Але жодних доказів неотримання роялті надано не було та доказів, що збитки отримані діями чи бездіяльністю Відповідачів не надані. Позивач не довів суду якими саме діями/бездіяльністю Відповідачів були спричинені збитки.

Відповідно до Висновку спеціаліста «Національної академії правових наук України Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинів імені академіка В.В. Сташиса» від 05 березня 2020 року, який наданий Відповідачем та з яким повністю погодився представник Позивача, знак для товарів і послуг «Белый карбоактив» за свідоцтвом України № НОМЕР_4 зі словесним знаком для товарів і послуг « ІНФОРМАЦІЯ_3 » за свідоцтвом України № НОМЕР_5 є фонетично не схожими, про що свідчить їх відмінність «за такими характеристиками: довжина позначення; наявність співпадаючих звуків; близькість звуків, що складають позначення; розташування одних близьких звуків і звукосполучень щодо інших; наявність співпадаючих складів та їх розташування; місце співпадаючих звукосполучень у складі позначення; близькість складу голосних; близькість складу приголосних; характер співпадаючих частин позначень; кількість складів у позначеннях; входження одного позначення в інше; наголос тощо. Таким чином, знак для товарів і послуг « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за свідоцтвом України № НОМЕР_4 зі словесним знаком для товарів і послуг « ІНФОРМАЦІЯ_3 » за свідоцтвом України № НОМЕР_5 є фонетично не схожими та не є схожими настільки, щo їх можна сплутати. Це свідчить про відсутність вини та умислу в діях Відповідачів та визнання недійсним свідоцтва України № НОМЕР_4 на знак для товарів і послуг « ІНФОРМАЦІЯ_2 » відбулося з причин незалежних від них.

Як вбачається із матеріалів справи та наданих Сторонами письмових доказів Відповідачами були виконані умови Договору №160303 від 29 січня 2016 року та не порушувалися.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства , а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться .

Згідно ст.530 ЦК України зазначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Збитки є матеріальною шкодою, яка характеризується зовнішніми (фізичними) та внутрішніми (якісними) змінами майнової бази особи.

Згідно зі ст. 1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

За таких обставин – наявність вини в діях особи, якою було завдано збитки – є обов`язковою умовою відшкодування таких збитків. Позивачем не доведено в судовому засіданні та не надано доказів щодо наявності майнової шкоди спричиненої діями чи бездіяльністю Відповідачів.

За таких обставин та із невстановленням порушення прав Позивача зі сторони Відповідачів, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про відшкодування збитків.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши всі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Оскільки позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, то відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України суд присуджує судові витрати позивачеві.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 81, 83, 89, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог Трейдінг Сервіс Сполка з о. о. до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про відшкодування збитків – відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до апеляційного суду Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвали суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційного скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Надруковано в нарадчій кімнаті.

Повний текст рішення виготовлено 8 квітня 2021 року.

Головуючий-суддя: