Рішення № 96083173, 02.04.2021, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа № 263/280/21

Провадження № 2/263/1020/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

02 квітня 2021 року м. Маріуполь

Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Музики О.М.,

за участю секретаря Налісної Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , які діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , треті особи: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, Центр надання адміністративних послуг Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

До Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області 12 січня 2021 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій, уточнивши позовні вимоги, позивач просить суд визнати ОСОБА_2 та неповнолітню ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

На обґрунтування вимог позивач посилається на те, що він є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 . При оформленні спадкових прав на квартиру, яка залишалась після смерті сина позивача - ОСОБА_4 , позивачу стало відомо, що в квартирі зареєстровані невідомі йому особи, а саме: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та неповнолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . При цьому квартира знаходилась у зруйнованому стані, в ній ніхто не проживав та будь-які речі були відсутні, рахувалась значна заборгованість з оплати комунальних послуг. Як вбачається із заяви ОСОБА_1 від 15 вересня 2020 року, відомості в якій підтверджені головою ОСББ «Шевченко 240» ОСОБА_5 , квартира АДРЕСА_2 з вересня 2019 року знаходиться у зруйнованому стані, в ній відсутні вікна, ванна, газова плита, батареї, знято лінолеум, обшивка на балконі, наявна велика заборгованість з оплати комунальних послуг. При вступі у спадщину, спадкоємець ОСОБА_1 відновлював квартиру, а також сплачує витрати по комунальним послугам та наявну заборгованість. З вересня 2019 року в квартирі ніхто не проживає. Оскільки відповідач ОСОБА_2 має однакове прізвище з зареєстрованою неповнолітньою особою ОСОБА_3 , 2006 року народження, позивач допускає, що вони доводяться одна одній матір`ю та дочкою. Факт не проживання відповідача з неповнолітньою ОСОБА_3 у вищевказаній квартирі підтверджується актом про фактичне не проживання особи від 29 грудня 2020 року, складений ОСББ «Шевченко 240», згідно з яким останні не проживають в спірній квартирі більше чотирьох років, їх речі в квартирі відсутні. Крім того, у власності відповідача ОСОБА_2 знаходиться Ѕ частини АДРЕСА_3 . Реєстрація відповідача ОСОБА_2 разом з неповнолітньою ОСОБА_3 у квартирі суттєво звужує права позивача, який вимушено несе додаткові витрати за комунальні послуги, у зв`язку з їх реєстрацією. Посилаючись на указані обставини, положення ст. 391 ЦК України, позивач просив позовні вимоги задовольнити.

Відповідачі не скористалися своїм правом та відзив на позов на адресу суду не направили.

Рух справи.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15 січня 2021 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 03 лютого 2021 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін. Роз`яснено відповідачам право подати відзив на позов, а позивачу відповідь на відзив. Витребувано у Центру надання адміністративних послуг Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради належним чином посвідчені копії документів, на підставі яких здійснена реєстрація місця проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 . Витребувано в Управлінні «Служба у справах дітей» Маріупольської міської ради висновок щодо доцільності позбавлення ОСОБА_3 права користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 березня 2021 року замінено третю особу у справі - Управління «Служба у справах дітей» Маріупольської міської ради на Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Маріупольської міської ради.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 02 квітня 2021 року вирішено провести заочний розгляд справи.

Від позивача ОСОБА_1 до суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, в якій він заявлені вимоги підтримав та просив задовольнити їх у повному обсязі, не заперечував проти ухвалення заочного рішення, справу просив розглянути за участю його представника – адвоката Царьової О.С.

Представник позивача – адвокат Царьова О.С. – надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, в якій позовні вимоги підтримала, не заперечувала проти ухвалення заочного рішення.

Відповідачі до судового засідання повторно не з`явилися з невідомих суду причин, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлені. Заяви про розгляд справи за їх відсутністю або відзив суду не надали, про причини неявки не повідомили.

Представник третьої особи Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Маріупольської міської ради – Бартош Н.О. – надала суду клопотання про розгляд указаної справи без участі представника Органу опіки та піклування Маріупольської міської ради з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

Представник Центру надання адміністративних послуг Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради – Костромітіна С.В. – у відповіді на запит суду просила розгляд справи проводити за відсутності представника Департаменту.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з розглядом справи за відсутності учасників справи.

Суд, вирішуючи питання, передбачені ст. ст. 12, 264 ЦПК України, виходить з такого.

Судом установлено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 квітня 2020 року, Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28 квітня 2020 року, позивач ОСОБА_1 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Із заяви ОСОБА_1 від 15 вересня 2020 року, відомості в якій підтверджені головою ОСББ «Шевченко 240» ОСОБА_5 , вбачається, що квартира АДРЕСА_2 з вересня 2019 року знаходиться у зруйнованому стані, в ній відсутні вікна, ванна, газова плита, батареї, знято лінолеум, обшивка на балконі, наявна велика заборгованість з оплати комунальних послуг.

Згідно з довідкою від 21 серпня 2020 року, виданою Управлінням з оформлення паспортних документів та реєстрації місця проживання Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані дві особи: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Відповідно до акта про фактичне не проживання особи від 29 грудня 2020 року, складеного ОСББ «Шевченко 240», за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , однак у вказаній квартирі не проживають більше 4 років, їх речі у квартирі відсутні.

З технічного паспорту на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , виготовленого на замовлення ОСОБА_1 , вбачається, що указана квартири є двокімнатною, загальна площа якої складає 45,2 кв. м, житлова – 27,4 кв. м.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 січня 2021 року № 241549030 ОСОБА_2 на праві приватної власності належить Ѕ частини квартири АДРЕСА_3 .

Відповідно до висновку Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 04 березня 2021 року № 01.1-01-23-51, з метою соціального захисту неповнолітньої дитини, керуючись ст. 19 Сімейного кодексу України, ст. 12 Закону «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», враховуючи рішення комісії з питань захисту прав дитини при Виконавчому комітету Маріупольської міської ради від 22 липня 2020 року, указаний орган вважав неможливим визнання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

З відповіді Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради від 04 березня 2021 року вбачається, що реєстрація місця проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , проводилася у 2013 році. З 04 квітня 2016 року повноваження з реєстрації та зняття з реєстрації місця проживання перейшли до органів місцевого самоврядування. На теперішній час строк зберігання документів, які подаються для здійснення реєстрації місця проживання/перебування або зняття з реєстрації місця проживання у паперовій формі становить 3 роки, у зв`язку з чим надати копії витребуваних документів не є можливим за відсутності таких, оскільки у 2013 році повноваження у сфері реєстрації не входило до повноважень Департаменту.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що є сусідкою позивача та проживає у квартирі АДРЕСА_4 з 1996 року, жодного разу не бачила ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 . У вказаній квартирі знаходяться лише чоловічі речі та відсутні жіночі.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснила, що проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_5 . У квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , проживає лише ОСОБА_1 , в ній відсутні речі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Оцінка доказів.

За змістом ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Представлені суду докази відповідають змісту статей 77 – 80 ЦПК України щодо належності, допустимості, достовірності кожного з них окремо та у своїй сукупності, та відповідно достатності їх для прийняття у справі законного та справедливого рішення.

У суду відсутні мотиви, які є підставою для відхилення цих доказів.

Щодо правових підстав для вирішення заявленого спору по суті.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07).

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.1 ст. 321 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Такі висновки відповідають висновкам Верховного Суду, які викладені у постанові від 10 лютого 2021 року у справі № 502/922/18 (провадження № 61-1913св20).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки про застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Згідно зі ст. 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права.

Тлумачення наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження майном, що перебуває у приватній власності, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі звернутися до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, або шляхом виселення (негаторний позов).

Крім того, згідно з п. п. 3, 5 ч. 1 ст. 406 ЦК України сервітут припиняється, зокрема, у разі спливу строку, на який було встановлено сервітут, або невикористання сервітуту протягом трьох років підряд.

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не проживають у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , більше чотирьох років, жодних угод між сторонами щодо порядку користування спірним житлом укладено не було.

У зв`язку з реєстрацією у вказаній квартирі відповідачів у позивача виникають проблеми зі сплатою комунальних послуг.

На підставі викладеного, враховуючи, що позивачу на праві приватної власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_1 , знайшли підтвердження обставини наявності перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження указаною квартирою через реєстрацію місця проживання відповідачів у такій, з огляду на положення статті 391 ЦК України, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, підлягають задоволенню.

У даному випадку суд відхиляє висновок органу опіки та піклування, оскільки у цій справі квартира не є постійним місцем проживання дитини, тому превалює право позивача на вільне володіння своїм майном, а раніше наявний сервітут утратив сою чинність унаслідок спливу більше трьох років.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.

У справі судовими витратами є сплачений позивачем судовий збір у розмірі 908 грн., який пов`язаний із розглядом справи, відповідає вимогам ст. 4 Закону України «Про судовий збір», зокрема щодо розміру його сплати при подачі позову, тому з урахуванням висновку суду про задоволення позову, підлягає стягненню з ОСОБА_2 , які діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 .

Керуючись ст. ст. 15, 16, 321, 380, 391, 406 ЦК України, ст. ст. 5. 12, 13, 141, 206, 263-265, 280 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , які діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , треті особи: орган опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради, Центр надання адміністративних послуг Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням – задовольнити.

Усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні власністю, шляхом визнання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржене позивачем до Донецького апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Із повним текстом рішення суду можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень за адресою: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повний текст рішення суду виготовлений 05 квітня 2021 року.

Відомості про сторін у справі:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 , засоби зв`язку – НОМЕР_2 ;

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , інші відомості відсутні;

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , інші відомості відсутні;

Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, юридична адреса: проспект Миру, 70, м. Маріуполь, Донецька область, 87500, код ЄДРПОУ 33852448, електронна адреса: mar.v@dn.gov.ua; www.marsovet.org.ua, засоби зв`язку НОМЕР_3 ; +38 (050) 345-1555;

Центр надання адміністративних послуг Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради, адреса: пр. Миру, 70, м. Маріуполь, Донецька область, інші відомості відсутні.

Суддя О.М. Музика