
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
06 квітня 2021 року м. Київ № 640/8712/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А.,
розглянувши у порядку спрощеного (письмового) позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києвіпровизнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -
В С Т А Н О В И В:
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - ГУ ПФУ в м. Києві, відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в м. Києві щодо зменшення з 01.01.2018 при перерахунку ОСОБА_1 основного розміру призначеної пенсії з 80% до 70% суми місячного грошового забезпечення;
- зобов`язати ГУ ПФУ в м. Києві в місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2018, виходячи з 80% суми місячного грошового забезпечення, з урахуванням раніше проведених виплат;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на користь ОСОБА_1 витрати на оплату послуг на правничу допомогу у розміру 4300 гривень.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, представник позивача вказує, що ОСОБА_1 проходив військову службу в лавах Збройних Сил України та був звільнений наказом Міністра оборони України №118 від 08.05.2013 з посади начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України у званні полковника за станом здоров`я. Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років, призначену йому 12.06.2013 року відповідно до норм Закону України №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у розмірі 80% грошового забезпечення. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим особам» (далі - Постанова №103) відповідачем було здійснено перерахунок пенсії позивача з 01.01.2018, виходячи з 70 % грошового забезпечення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.04.2020 відкрито провадження у справі і призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи (письмове провадження).
У встановлені ухвалою суду про відкриття провадження строки відзив від відповідача не надійшов. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 6 ст. 162 КАС України).
Ознайомившись із письмово викладеними доводами учасників справи, дослідивши подані документи і матеріали, суд встановив такі обставини справи.
Як зазначено в позовній заяві та підтверджується матеріалами справи, позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років (вислуга складає 39 років), призначену йому відповідно до Закону України №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (пенсійна справа №2601020788, пенсійне посвідчення № НОМЕР_1 ). Позивач має статус учасника бойових дій (копія посвідчення наявна в матеріалах справи).
Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку пенсії за вислугу років по пенсійній справі №2601020788, пенсія позивачу була призначена з 12.06.2013 та станом на грудень 2017 року обрахована в основному розмірі 80% грошового забезпечення (вислуга років 39), з урахуванням таких складових сум грошового забезпечення:
- посадовий оклад - 1975,00 грн;
- оклад за військове звання - 135,00 грн;
- процентна надбавка за вислугу років 40% - 844,00 грн;
- середньомісячна сума додаткових видів ГЗ за 24 місяці - 4767,01 грн, у т.ч.: робота з таємн. виробами, носіями, документами 15%; надбавка за особливо важливі завдання 100%;
- премія 90%;
- надбавка учасникам бойових дій в інших країнах (ст.6) - 311,75 грн;
- надбавка учаснику бойових дій - 40,00 грн;
Підсумок пенсії (з надбавками) склав 6528,56 грн.
Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку пенсії за вислугу років по пенсійній справі №2601020788, пенсія позивачу станом на 01.01.2020, виходячи із 70% грошового забезпечення (вислуга років 39), із таких сум грошового забезпечення:
- посадовий оклад - 9870,00 грн;
- оклад за військове звання - 1480,00 грн;
- процентна надбавка за вислугу років 50% - 5675,00 грн;
- надбавка учасникам бойових дій в інших країнах (ст.6) - 409,50 грн;
- надбавка учаснику бойових дій - 40,00 грн;
Підсумок пенсії (з надбавками) склав 12 367,00 грн; підвищення - 5740,69 грн.
Позивачем не здійснювались заходи досудового врегулювання спору.
Проте, представником позивача було направлено до ГУ ПФУ в м. Києві адвокатський запит про надання копій документів та інформації. У відповідь на адвокатський запит відповідач листом від 13.03.2020 за вих.№2600-0213-8/34483 повідомив, що позивач дійсно перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві і отримує пенсію відповідно до Закону України №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Розмір пенсії ОСОБА_1 станом на 01.12.207 було обчислено з розрахунку 80% сум грошового забезпечення за 39 років вислуги. Відповідно до Постанови №103 від 21.02.2018 ГУ ПФУ в м. Києві та статей 13, 63 Закону України №2262-XII було здійснено перерахунок пенсії позивача з 01.01.2018 на підставі довідки про розмір грошового забезпечення, виданої уповноваженим органом, виходячи із 70% грошового забезпечення.
Позивач вважає, що такі дії ГУ ПФУ в м. Києві протиправними і такими, що порушують його права на соціальний захист і належне пенсійне забезпечення, у зв`язку із чим звернувся до суду з цим позовом.
З`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення відповідача, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, судом при вирішенні спору по суті враховується таке.
Спірні правовідносини врегульовані, зокрема, Конституцією України, Законом №2262-XII, Законом України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII), Постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 № 45, Постановою Кабінету Міністрів України №103 від 21.02.2018, Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), яка набрала чинності 01.03.2018.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У частині першій статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 63 Закону №2262-XII, перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв`язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку.
Якщо пенсіонери згодом надають додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами Закону№2262-XII. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців з дня подання додаткових документів і не раніше, ніж з дня введення в дію Закону №2262-XII.
Усі призначені за Законом №2262-XII пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за Законом, №2262-XII на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом №2262-XII, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Відповідно до положень статті 13 Закону № 2262-ХІІ (у редакції, чинній на момент призначення пенсії позивачу), пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах:
а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров`я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення;
б) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить військова служба, служба в органах внутрішніх справ або служба в державній пожежній охороні (пункт "б" статті 12): за загальний трудовий стаж 25 років - 50 процентів і за кожний рік стажу понад 25 років - 1 процент відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43);
в) особам, зазначеним у пунктах "а" і "б" цієї статті, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, розмір пенсії за вислугу років збільшується на 10 процентів, а віднесеним до категорій 2, 3 - на 5 процентів відповідних сум грошового забезпечення. Загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 №45 затверджено Порядок проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Порядок № 45), згідно з пунктами 2 та 3 якого Пенсійний фонд України після прийняття Кабінетом Міністрів України рішення щодо перерахунку пенсій та отримання відповідного повідомлення від Мінсоцполітики повідомляє своїм головним управлінням в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - головні управління Пенсійного фонду України) про підстави для проведення перерахунку пенсій та про необхідність підготовки списків осіб, пенсії яких підлягають перерахунку. Головні управління Пенсійного фонду України у десятиденний строк з моменту надходження зазначеного повідомлення складають списки за формою згідно з додатком 1 та подають їх органам, які уповноважені рішеннями керівників державних органів (далі - уповноважені органи) видавати довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії. На підставі списків уповноважені органи готують довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, для кожної особи, зазначеної в списку, за формою згідно з додатками 2 і 3 (далі - довідки) та у місячний строк подають їх головним управлінням Пенсійного фонду України (редакція, чинна на момент перерахунку пенсії позивача).
Відповідно до пункту 4 цього Порядку №45 перерахунок пенсії здійснюється на момент виникнення такого права і проводиться у строки, передбачені частинами другою і третьою статті 51 Закону № 2262-ХІІ. Якщо внаслідок перерахунку розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.
Пунктом 5 згаданого Порядку визначено, що під час перерахунку пенсій використовуються такі види грошового забезпечення як посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням та відсоткова надбавка за вислугу років на момент виникнення права на перерахунок пенсії за відповідною або аналогічною посадою та військовим (спеціальним) званням.
Отже, підставою для перерахунку пенсії органом Пенсійного фонду України є довідка відповідного органу, в якій визначені складові для врахування під час перерахунку пенсії.
Постановою № 704 встановлено, зокрема, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (пункт 2 постанови). Також цією постановою установлені тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схема тарифних розрядів за основними типовими посадами, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями. Дана постанова набрала чинності 01.03.2018.
Пунктом 1 Постанови №103 постановлено перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом № 2262-ХІІ до 01.03.2018 (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 01.03.2018 відповідно до Постанови № 704.
Позивачу була призначена пенсія, розмір якої складав 80% від грошового забезпечення. Відповідно до частини другої статті 13 указаного Закону в редакції, чинній на час її призначення, загальний розмір пенсії був обмежений 80% відповідних сум грошового забезпечення.
Цей розмір застосовується незалежно від того, яка сума грошового забезпечення прийнята до розрахунку пенсії.
У зв`язку з цим слід зазначити, що відповідно до п/п. 8 п. 6 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668-VI у ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» внесені зміни, а саме: у частині другій цифри « 90» замінити цифрами « 80». Ці зміни набрали чинності з 01.10.2011.
27.03.2014 прийнято Закон № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» (далі - Закон № 1166-VII), який набрав чинності з 01.04.2014, пунктом 23 Розділу II якого внесено зміни до Закону № 2262-XII, а саме: у частині другій статті 13 цифри « 80» замінено цифрами « 70». Ці зміни набрали чинності з 01.05.2014.
Тобто, зміна встановленого максимального розміру пенсії здійснювалась вже після призначення позивачу пенсії.
Частиною 1 статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Між тим, суд зазначає, що стаття 13 Закону № 2262-XII регулює порядок призначення пенсій, а стаття 63 визначає підстави, умови і порядок їх перерахунку та, до того ж, не має зворотної дії у часі.
Зміни до статті 63 Закону № 2262-XII ні Законом № 3668-VI, ні Законом № 1166-VII у частині підстав, умов, розміру або порядку перерахунку пенсій не вносилися.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що внесені Законом № 1166-VII зміни до статті 13 Закону № 2262-XII щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії за вислугу років військовослужбовцям та особам, які мають право на пенсію за цим Законом у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії.
Процедури призначення та перерахунку пенсії є різними за змістом і механізмом їх проведення.
Нормами, які визначають механізм здійснення перерахунку пенсії за вислугу років, є норми статті 63 Закону № 2262-XII.
Відтак, при перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, натомість відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалося при її призначенні відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним.
Тобто, при перерахунку пенсії відповідним категоріям військовослужбовців має застосовуватися норма, що визначає розмір грошового забезпечення у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.
Суд зазначає, що відсоткове співвідношення, установлене статтею 13 Закону № 2262-ХІІ, уже призначеної пенсії до складових грошового забезпечення (окладу) є сталим, оскільки визначається на день призначення пенсії, а не перерахунку раніше призначених, так і з огляду на те, що законодавчо діє принцип незворотності нормативно-правових актів у часі в силу прямих приписів статті 58 Конституції України.
Так, відповідно до статті 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 року №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (рішення № 5-рп/2002).
Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають на момент звернення за призначенням пенсії.
Також, суд зазначає, що 04.02.2019 року Верховним Судом ухвалено рішення у зразковій справі №240/5401/18, в якому Верховний Суд вказав ознаки типових справ, зокрема, це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є зменшення відсоткового розміру основної пенсії, призначеної за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року № 2262-XII при здійсненні перерахунку пенсії у зв`язку із прийняттям Постанови Кабінету Міністрів України № 704 відповідно до статті 63 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року № 2262-XII на підставі Постанови №103.
Обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права:
а) позивач є особою, якій призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року № 2262-XII;
б) відповідачем є відповідне Головне управління Пенсійного фонду України, на обліку в якому перебуває позивач;
в) предметом спору є зміна відсоткового значення розміру пенсії при здійсненні її перерахунку з 01.01.2018 року на підставі Постанови КМУ №103 у зв`язку з підвищенням сум грошового забезпечення, що визначені станом на 01.03.2018 року відповідно до Постанови КМУ №704.
Такий самий суб`єктний склад сторін та предмет спору й в даній адміністративній справі №640/8712/20.
Враховуючи обставини даної адміністративної справи, судом при ухваленні рішення враховуються правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №240/5401/18.
А також, судом враховуються правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019, якою рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04.02.2019 залишено без змін у справі №240/5401/18.
За таких обставин у ГУ ПФУ в м. Києві були відсутні правові підстави для зменшення відсоткового значення розміру основної пенсії за вислугу років позивача з 80% до 70% від відповідних сум грошового забезпечення при здійсненні її перерахунку, у зв`язку із чим такі дії відповідача є протиправними.
Враховуючи той факт, що перерахунок пенсії з 01.01.2018 позивачу був проведений у розмірі меншому, ніж передбачено законодавством з вини відповідача, суд приходить до висновку, що перерахунок пенсії позивачу з урахуванням 80% від сум грошового забезпечення слід провести саме з 01.01.2018, тобто, з дня виникнення права на такий перерахунок.
Відтак, суд вважає, що позивачем доведено та підтверджуються матеріалами справи протиправні дії відповідача щодо зменшення розміру пенсії з 80% до 70% грошового забезпечення при здійсненні перерахунку пенсії з 01.01.2018, а тому позовні вимоги в частині визнання протиправними дій ГУ ПФУ в місті Києві щодо зменшення основного розміру пенсії з 80 % до 70% від відповідних сум грошового забезпечення під час перерахунку з 01.01.2018 та зобов`язання відповідача здійснити з 01.01.2018 перерахунок пенсії позивачу, виходячи з розміру 80% відповідних сум грошового забезпечення, та здійснення виплати з урахуванням раніше виплачених сум, підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача встановити відповідачу місячний строк для здійснення перерахунку та виплати пенсії з урахуванням раніше виплачених сум, вимога позивача у цій частині є необґрунтованою і передчасною, оскільки позивачем не доведено, а судом не встановлено обставин, за яких виконання рішення є утрудненим чи неможливим без встановлення такого строку для виконання судового рішення. У взаємозв`язку з наведеним, суд звертає увагу, що відповідно до положень ч. 3 ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В свою чергу, відповідно до частин першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України, статтею 14, частиною п`ятою статті 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції. Таким чином, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
Аналіз наведених норм у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що завданням судочинства є вирішення судом спору з метою ефективного захисту порушеного права.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Також при вирішенні цієї справи судом береться до уваги висновок ЄСПЛ, викладений у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 01.07.2003 року, у якому вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Рішенням ЄСПЛ від 19.04.1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Згідно із статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29). Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа №802/2236/17-а).
З урахуванням вказаного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки матеріали справи не містять доказів понесення сторонами судового збору, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.
Стосовно вимог щодо компенсації витрат позивача на правову допомогу суд зазначає таке.
Згідно статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Надаючи оцінку вимозі позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4300,00 грн судом враховуються складність справи, різноманітність правового регулювання спірних правовідносин, змістовність наданих позивачем пояснень, підготовка наданих до суду матеріалів, підтверджуючих фактичне понесення позивачем відповідних витрат, а також відсутність змістовних заперечень відповідача у цій частині.
Також, суд зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України від 05.07.2012 №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Тобто, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI ).
Відповідно до статті 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Як свідчать матеріали справи, між позивачем та адвокатом Полтєвим Євгенієм Олексійовичем укладено договір про надання правової допомоги від 03.03.2020 (далі - договір). Вказаним договором не визначено вартості наданих за цим договором послуг, пунктом 3.2 договору встановлено, що гонорар складається із суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені Сторонами та зазначені в Додатку №1 до цього договору.
Крім того, представником подано до суду акт наданих послуг від 15.04.2020, в якому визначені види послуг, які були надані позивачу.
Оскільки до вказаного акта включені послуги, що не пов`язані з підготовкою позовної заяви і необхідних для звернення до суду документів (вивчення і оформлення), а також такі що не пов`язані з представництвом інтересів позивача у адміністративній справі після відкриття провадження, - вартість таких послуг не підлягає стягненню з відповідача в якості витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, а саме:
- зустріч з клієнтом, з`ясування підстав та мети звернення. Попередня консультація щодо характеру спірних правовідносин - 500,00 грн;
- підготовка та складання договору про надання правової допомоги, додатків до нього - 800,00 грн;
- підготовка, складання та направлення адвокатського запиту - 500,00 грн.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог у цій частині на суму 2500,00 грн (4300,00 грн - 1800,00 грн).
Керуючись статтями 2, 5-11, 73-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В И Р І Ш И В:
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві в частині зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 з 80% до 70% відповідних сум грошового забезпечення.
3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд.16, код ЄДРПОУ 42098368) в місті Києві здійснити з 01.01.2018 перерахунок пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) відповідно до статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII, виходячи із відсоткового значення розміру пенсії 80% сум грошового забезпечення, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500 (дві тисячі п`ятсот) гривень 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд.16, код ЄДРПОУ 42098368).
5. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку, визначеному статтями 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з моменту складення повного тексту.
Суддя Н.А. Добрівська
Судове рішення № 96078507, Окружний адміністративний суд міста Києва було прийнято 06.04.2021. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 640/8712/20. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: