Рішення № 96075743, 06.04.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 квітня 2021 року м. Київ справа №320/13135/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо відмови у призначені пенсії за віком, зі зниженням пенсійного віку, відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", відповідно до поданої заяви від 26 вересня 2020 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області призначити, нарахувати та виплачувати пенсію за віком, зі зниженням пенсійного віку, відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 26 вересня 2020 року.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку.

Ухвалою від 17.12.2020 Київський окружний адміністративний суд залишив позовну заяву без руху та встановив позивачу строк для усунення її недоліків. Позивач усунув недоліки позовної заяви у встановлений судом строк.

Київський окружний адміністративний суд 11.01.2021 постановив ухвалу, якою відкрив провадження у даній справі. Також суд визначив, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами

Відповідач надав до суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти позову посилаючись на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю протягом 4 років станом на 01.01.1993. Зокрема, відповідач посилається на те, що надані позивачем документи суперечать відомостям трудової книжки останнього, факт проживання позивача у зоні посиленого радіоекологічного контролю підтверджено лише з 04.12.1993 згідно відмітки у паспорті про дату реєстрацію місця проживання.

Тому, Головне управління Пенсійного фонду у Київській області вважає позовні вимоги безпідставними та просить суд у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши позовну заяву, відзив відповідача на позов, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, суд встановив наступне.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 28.12.1994 Київською обласною державною адміністрацією, ОСОБА_1 має статус громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4) (т. 1, а.с. 14).

Згідно з довідкою Виконавчого комітету Миронівської міської ради від 23.09.2020 №02-50/2813, ОСОБА_1 проживає в м. Миронівці Київської області, яке відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю по АДРЕСА_1 .

Також ОСОБА_1 з 24.01.1987 по 03.06.1989 проживала по АДРЕСА_2 , з 03.06.1989 по 04.12.1993 - була зареєстрована та проживала по АДРЕСА_3 , а з 04.12.1993 по даний час - зареєстрована по АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 15).

У відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 Миронівський район відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю.

ОСОБА_1 звернулась до Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою заяви від 26.09.2020 про призначення пенсії за віком, зі зниженням пенсійного віку, відповідно до ст. 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та подала відповідні документи.

Рішенням Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 02.10.2020 №10450002533 позивачу відмовлено у призначенні пенсії відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у зв`язку з невиконанням умови проживання або роботи у зоні посиленого радіоекологічного контролю протягом 4 років до 01.01.1993 (т. 1, а.с. 28)

Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що за ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я врегульовано Законом України від 28.02.1991 №796-XII Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі Закон №796-XII).

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування .

Згідно з статтею 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі Закон №1058-IV), особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

За правилами статті 55 Закону №796-XII Особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування , за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Особам, що потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи пенсійний вік зменшується в залежності від території радіоактивного забруднення, в якій вони проживали та від періодів проживання на цих територіях.

Потерпілим від Чорнобильської катастрофи, які постійно проживали або проживають, чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

Відповідно до статті 11 Закону №796-XII, до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать: 1) евакуйовані із зони відчуження (в тому числі особи, які на момент евакуації перебували у стані внутрішньоутробного розвитку після досягнення ними повноліття), а також відселені із зон безумовного (обов`язкового) і гарантованого добровільного відселення; 2) особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, та відселені або самостійно переселилися з цих територій; 3) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років; 4) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років; 5) особи, які працювали з моменту аварії до 1 липня 1986 року не менше 14 календарних днів або не менше трьох місяців протягом 1986 - 1987 років за межами зони відчуження на роботах з особливо шкідливими умовами праці (за радіаційним фактором), пов`язаними з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, що виконувалися за урядовими завданнями. Перелік видів робіт і місць, де виконувалися зазначені роботи, встановлюється Кабінетом Міністрів України; 6) особи, які досягли повноліття, з числа зазначених у статті 27 цього Закону, та яким у дитячому віці встановлено причинний зв`язок інвалідності з наслідками Чорнобильської катастрофи, за умови проходження переогляду у спеціалізованій медико-соціальній експертній комісії відповідно до частини п`ятої статті 17 цього Закону.

Крім осіб, зазначених у частині першій цієї статті, до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать неповнолітні діти, зазначені у статті 27 цього Закону. Після досягнення повноліття (в разі одруження або влаштування на роботу у передбачених чинним законодавством випадках до досягнення повноліття - за їх бажанням відповідно з часу одруження або влаштування на роботу), визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи провадиться на умовах, визначених частиною першою цієї статті, а щодо потерпілих, зазначених у пункті 6 частини першої цієї статті, визначення категорії провадиться відповідно до пункту 1 частини першої статті 14 цього Закону.

Згідно з статтею 65 Закону №796-XII, документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом є посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та Потерпілий від Чорнобильської катастрофи .

В силу вимог статті 15 Закону №796-XII, підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 4 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 №51 (чинного на момент видачі позивачу посвідчення серії НОМЕР_1 ), особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видаються посвідчення коричневого кольору, серія В.

В пункті 10 цього Порядку уточнюється на підставі яких документів видається посвідчення. Зокрема, встановлено, що посвідчення видаються особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток №7).

Отже, при видачі позивачу посвідчення серії НОМЕР_1 відповідною комісією були встановлені та перевірені всі документи, необхідні для встановлення вказаного статусу.

Суд зазначає, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або Потерпілий від Чорнобильської катастрофи .

Матеріалами справи підтверджено, що для призначення пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" позивачем було надано органу Пенсійного фонду, зокрема, посвідчення серії НОМЕР_1 , видане 28.12.1994 Київською обласною державною адміністрацією, згідно якого ОСОБА_2 має статус громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4).

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, Миронівський район Київської області відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю.

Зі змісту довідки Виконавчого комітету Миронівської міської ради від 23.09.2020 №02-50/2813 суд встановив, що ОСОБА_1 проживає в м. Миронівці Київської області, яке відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю по АДРЕСА_1 . Також ОСОБА_1 з 24.01.1987 по 03.06.1989 проживала по АДРЕСА_2 , з 03.06.1989 по 04.12.1993 - була зареєстрована та проживала по АДРЕСА_3 , а з 04.12.1993 по даний час - зареєстрована по АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 15)

Вказані обставини також підтверджуються відомостями наявних в матеріалах справи будинкових книг (т. 1, а.с. 25-26, 29-33).

Проте, довідка Виконавчого комітету Миронівської міської ради від 23.09.2020 №02-50/2813 не була врахована відповідачем при вирішенні питання про призначення пенсії позивачу зі зменшенням пенсійного віку з підстав наявності суперечностей зазначених у ній даних із трудовою книжкою позивача.

Такий висновок відповідач обґрунтовує тим, що відповідно до записів трудової книжки заявниця у період з 03.06.1987 по 14.09.1987 остання працювала у Сумській області, а з 09.11.1987 по 11.10.1990 - у Львівській області, м. Самбір.

Проте, суд вважає такі доводи необґрунтованими у зв`язку з наступним.

Так, ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 і ОСОБА_3 у м. Самбір Львівської області народилась дочка ОСОБА_4 , про що 11.03.1989 складено відповідний актовий запис №106, що підтверджується наявним в матеріалах справи Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 (т. 1, а.с. 17).

З 08.01.1989 ОСОБА_1 перебувала у декретній відпустці по догляду за дитиною.

Згідно з медичною карткою амбулаторного хворого ОСОБА_4 (дочка позивача), 24.01.1989 прибула на облік за адресою до АДРЕСА_2 (т. 1, а.с. 19).

Отже, доказами наявними в матеріалах справи підтверджено, що з 24.01.1989 ОСОБА_1 проживала у м. Миронівці Київської області.

Також, згідно з довідкою Самбірського технікуму економіки та інформатики від 14.09.2020 №25/2020, ОСОБА_1 з 01.09.1984 по 29.04.1987 навчалась у даному навчальному закладі на денному відділені за спеціальністю Експлуатація і ремонт обчислювальної техніки (т. 1, а.с. 24).

Відповідно до наказу від 11.09.1986 №182, ОСОБА_1 була направлена для проходження технологічної практики в Київській області Кагарлицький РІОЦ з 18.09.1986 по 15.11.1986.

Згідно наказом від 23.01.1987 №16, ОСОБА_1 була направлена для проходження технологічної практики в Київській області Кагарлицький РІОЦ з 26.01.1987 по 03.03.1987.

Таким чином, період проживання, що дає право позивачу на призначення пенсії на підставі ст. 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи підтверджено документально:

- у 1986 -1987 роках - 1 місяць 27 днів (проходження технологічної практики в Київській області Кагарлицький РІОЦ);

- у 1989 - 1993 (3 роки 11 місяців 7 днів).

Таким чином, період проживання ОСОБА_1 в м. Миронівці Київської області станом на 01.01.1993 складає більше ніж 4 роки, що дає їй право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку.

Суд звертає увагу відповідача, що посвідчення позивача недійсним не визнавалось, його статус не оспорюється.

Натомість, у випадку наявності доказів, які б могли спростувати обґрунтованість видачі посвідчення позивачу, відповідач має право звернутися до регіональної комісії для встановлення факту необґрунтованої видачі посвідчення, відповідно до Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551.

Досягнення позивачем відповідного віку та наявність у нього необхідного страхового стажу для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII, відповідачем не заперечується.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач, у відповідності до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", має право на призначення пенсії зі зниженням, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, пенсійного віку.

Отже, позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо відмови у призначені пенсії за віком, зі зниженням пенсійного віку, відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", відповідно до поданої заяви від 26 вересня 2020 року, є обґрунтованими.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області призначити позивачу пенсію за віком, зі зниженням пенсійного віку, відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 26 вересня 2020 року, суд зазначає наступне.

Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Христов проти України" (Khristov v.Ukraine, заява №24465/04, рішення від 19.02.2009 року, п. 33) повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенцію) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02), п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; а винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 в справі "Чуйкіна проти України" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE, заява №28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom, пп. 2836, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

Зі змісту ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч. 3 ст. 46 Конституції України випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт.

Конституційний Суд України неодноразово (зокрема, рішення від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 09 липня 2007 року №6-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 27 листопада 2008 року №26-рп/2008) розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України відокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.

Статтею 58 Закону №1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.

Разом з тим, суд враховує, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Таким чином, відповідно до змісту наведеної норми, за загальним правилом пенсія призначається з дня подання заяви про призначення пенсії до територіального органу Пенсійного фонду України.

Як встановлено судом на підставі наявних у справі матеріалів, позивач звернувся до управління Пенсійного фонду із відповідною заявою про призначення пенсії 26.09.2020. Відтак, позивач має право на призначення пенсії з дня подання заяви про призначення пенсії до органу Пенсійного фонду, - в даному випадку з 26.09.2020, а тому позовні вимоги у цій частині є обґрунтованими.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області нарахувати та виплачувати пенсію за віком, зі зниженням пенсійного віку, відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 26 вересня 2020 року, суд зазначає наступне.

Так, задоволенню в адміністративному процесі підлягають лише ті вимоги, які поновлюють порушене право особи в публічно-правових відносинах.

Зобов`язання, встановлені в резолютивній частині рішення суду, не можуть поширюватись на майбутнє. Таким чином, неможливо зобов`язати відповідача на майбутнє вчиняти певні дії, оскільки відсутні факти порушення прав позивача в майбутньому.

Оскільки заявлена позовна вимога про зобов`язання відповідача нарахувати та виплачувати пенсію за віком ґрунтується на припущеннях позивача про можливість вчинення відповідачем таких дій у майбутньому, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не доказів суду правомірності оскаржуваних дій, а тому, з огляду на викладені висновки суду, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у сумі 1681,60 грн. Доказів понесення позивачем інших судових витрат матеріали справи не містять.

З огляду на висновок суду про необхідність часткового задоволення позову, судові витрати позивача підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме - у розмірі 1000,00 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (місцезнаходження: м. Київ, вул. Ярославська, буд. 40, код ЄДРПОУ 22933548) щодо відмови ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) у призначені пенсії за віком, зі зниженням пенсійного віку, відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", відповідно до поданої заяви від 26 вересня 2020 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області (місцезнаходження: м. Київ, вул. Ярославська, буд. 40, код ЄДРПОУ 22933548) призначити пенсію ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) за віком, зі зниженням пенсійного віку, відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 26 вересня 2020 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (місцезнаходження: м. Київ, вул. Ярославська, буд. 40, код ЄДРПОУ 22933548) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) судові витрати у сумі 1000 (одна тисяча) грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Басай О.В.