Рішення № 96075634, 07.04.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07 квітня 2021 року Справа № 280/8963/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Лазаренка М.С., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізької області (69107, м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд.166, код ЄДРПОУ ВП: 44118663) про визнання протиправною та скасування податкової вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

09.12.2020 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізької області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4330-50 від 12.11.2020.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 діяльність суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи не здійснював, господарську діяльність не вів, не реєструвався (перереєструвався) фізичною особою-підприємцем у порядку, встановленому Законом. В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні записи про реєстрацію ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в якості фізичної особи-підприємця. Відтак вважає, що у відповідача були відсутні підстави для нарахування сум єдиного соціального внеску, у зв`язку із чим оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та підлягає скасуванню. На підставі викладеного, просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі та стягнути з відповідача судові витрати.

Ухвалою суду від 14.12.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі.

Відповідач позовні вимоги не визнав, 30.12.2020 надав до суду відзив на позовну заяву (вх.№64221), в якому зазначає, що згідно даних інформаційної системи «Податковий блок» ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 06.03.2020 по теперішній час та здійснює діяльність за КВЕД: 99.9 - «Інші види діяльності» на загальній системі оподаткування. Так, у період з 01.01.2017 по теперішній час встановлено наступні щомісячні суми сплати єдиного соціального внеску в залежності від розміру мінімальної суми заробітної плати: у 2017 році - 704,00 грн. (3200,00 грн. х 22%); у 2018 році - 819,06 грн. (3723,00 грн. х 22%); у 2019 році - 918,06 грн. (4173,00 грн. х 22%); у період з 01.01.2020 по 31.08.2020 - 1039,06 грн. (4723,00 грн. х 22%); у період з 01.09.2020 по 31.12.2020 - 1100,00 грн. (5000,00 грн. х 22%). Враховуючи викладене, у інтегрованій картці платника інформаційної системи «Податковий блок» ОСОБА_1 , як фізичній особі-підприємцю станом на 12.11.2020 нараховано до сплати єдиного соціального внеску у сумі 35588,74 грн. Крім того, заперечив проти заявленого розміру судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн., у зв`язку з неспівмірністю із складністю даної справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг). За таких обставин, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

19.01.2021 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№3089), в якій зазначено, що відповідач не надає на підтвердження статусу позивача, як фізичної особи-підприємця, жодного доказу. Також, за результатами пошуку в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за критерієм пошуку «2868119496» (РНОКПП позивача) та « ОСОБА_1 » встановлено відсутність інформацію про таку фізичну особу-підприємця.

Також, 26.01.2021 до суду надійшли додаткові пояснення (вх.№4717), відповідно до яких контролюючий орган наголошує на тому, що на сьогодні ОСОБА_1 має статус фізичної особи-підприємця та як ФОП повинен регулярно подавати звітність та сплачувати ЄСВ незалежно від отримання доходу (прибутку) у розмірі не меншому мінімального страхового внеску.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлено наступне.

12.11.2020 Головним управлінням ДПС у Запорізькій області складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4330-50, якою позивача зобов`язано сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску у розмірі 35588,74 грн., яка обліковується станом на 31.10.2020.

Позивач, вважаючи винесену вимогу протиправною, звернулась з даним позовом до суду.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до статті 1 Закону №2464, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною першою статті 4 Закону №2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є: роботодавці; фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності; члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах; особи, які беруть добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зовнішніх зносин, уповноважений орган центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період, - за непрацюючого іншого з подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника.

Частиною другою статті 6 Закону №2464-VI визначено, що платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI, єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4,5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Відповідно до абзацу 3 частини восьмої статті 9 платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Крім того, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина дванадцята статті 9 Закону №2464-VI).

Суд зауважує, що мета участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).

Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).

В силу вимог статті 4 Закону №2464-VI роботодавців та фізичних осіб - підприємців визначено окремими платниками єдиного внеску.

Суд звертає увагу, що 01.07.2010 прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» №2390-VI (далі - Закон №2390-VI), який набув чинності 03.03.2011.

Відповідно до підпунктів 2, 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення цього Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Пункт 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення №2390-VI у зв`язку із набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за їх рішенням» від 19.05.2011 №3384-VI (далі - Закон №3384-VI) викладено в наступній редакції:

Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до пунктів 7, 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Відповідач в наданому відзиві зазначив, що «…згідно даних інтегрованої системи «Податковий борг» ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) зареєстрований як фізична особа-підприємець з 05.03.2020 по теперішній час та здійснює діяльністю за КВЕД: 99.0 - «Інші види діяльності» на загальній системі оподаткування…».

Тобто податковий орган підтверджує, що ОСОБА_1 не зверталася до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про неї до ЄДР, відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Також, з відкритих даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що за пошуком РНОКПП НОМЕР_1 нічого не знайдено, тобто до цього реєстру не вносився запис про державну реєстрацію ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Водночас, постулатом адміністративного процесуального законодавства є презумпція винуватості відповідача у справі - суб`єкта владних повноважень (частина друга статті 77 КАС України).

У свою чергу податковим законодавством презюмується правомірність рішень, дій та бездіяльності платника податків (стаття 4 Податкового кодексу України).

Зазначене в сукупності обумовлює покладення обов`язку доказування в податкових спорах на податковий орган, який у відповідності до принципу офіційного з`ясування обставин справи повинен доводити в суді обставини, що стали підставою для нарахування платнику податків спірних податкових зобов`язань, та правомірність прийняття свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20.02.2018 у справі №817/149/17, від 29.03.2018 у справі №813/2758/16 та, відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, є обов`язковим для суду при вирішенні даної справи.

Також, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 по справа №260/81/19 (провадження №11-118апп20) «Велика Палата Верховного Суду вважає, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01.07.2004 ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд».

«Велика Палата Верховного Суду також підкреслює, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.

При цьому застосовними в цій справі є висновки ЄСПЛ у справі «Серков проти України», оскільки принцип найбільш сприятливого тлумачення національного законодавства на користь платників податків так само може бути застосований до платників загальнообов`язкових внесків, у тому числі єдиного внеску.».

Згідно із частиною п`ятою статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною 5 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Враховуючи вищевикладене позивач не має спеціального статусу фізичної особи - підприємця, що в свою чергу б створювало обов`язок нараховувати та сплачувати єдиний внесок на рівні не нижче мінімального в незалежності від отримання доходу.

Таким чином, сукупність вищенаведених встановлених обставин справи дає підстави суду визнати позовні вимоги обґрунтованими, доведеними матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., який підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу, в сумі 4000,00 грн., з яких: складання позовної заяви - 3000,00 грн., складання клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження - 100,00 грн.

В силу вимог частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої - третьої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини п`ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 22.12.2018 у справі №826/856/18.

В якості доказів понесення витрат на професійну правову допомогу адвоката позивачем надано:

- копію договору «Про надання правової допомоги» №32/1 від 07.12.2020;

- копію ордеру на надання правової допомоги серії АР №1028928 від 07.12.2020;

- орієнтовний розрахунок судових витрат, які поніс позивач в зв`язку з розглядом справи від 08.12.2020;

- копію Акту виконаних робіт №08/12-1 від 08.12.2020;

- копію квитанції до прибуткового касового ордеру №08/12-1 від 08.12.2020 на суму 4000,00 грн.

Отже, з матеріалів справи судом вбачається, що представник позивача (адвокат Панцаков С.Ю.) підготував та направив до суду позовну заяву з додатками.

Проте суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Враховуючи вищевказані вимоги та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у справі «Лавентс проти Латвії» наголосив, що відшкодовуванню підлягають лише витрати, які мають розумний розмір.

Як зазначено ЄСПЛ у п.268 Рішення по справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (Заява №19336/04): «Згідно з практикою Суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, пункт 30, ECHR 1999-V).».

Аналогічну практику вирішення питання судових витрат застосовано ЄСПЛ у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, підпунктах 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004.

Таким чином, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правову допомогу, оскільки вважає, що судові витрати на правничу допомогу з підготовки позовної заяви у сумі 3000,00 грн. не є співмірними та не можуть бути стягнуті на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На думку суду, з урахуванням вимог частини п`ятої статті 134 КАС України, витрати на професійну правничу допомогу з підготовки позовної заяви мають бути відшкодовані позивачу лише у сумі 1500,00 грн.

Що стосується витрат позивача на складання клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, то суд враховує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд зазначає, що справи даної категорії розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в силу вимог Закону (статті 12, 257, 259, 263 КАС України) і не потребують для цього додаткового клопотання від позивача. Отже, навіть за відсутності зазначеного клопотання позивача, дана справа підлягала розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. В зв`язку з чим, витрати на це клопотання не є «неминучими» і не відповідають критерію «необхідності», а отже є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізької області (69107, м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд.166, код ЄДРПОУ ВП: 44118663) про визнання протиправною та скасування податкової вимоги, - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4330-50 від 12.11.2020 на суму 35588,74 грн., винесену Головним управлінням ДПС у Запорізькій області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривен 80 коп.) та витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 1500 грн. (одна тисяча п`ятсот гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області.

В іншій частині вимог щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення

Рішення у повному обсязі складено та підписано 07.04.2021.

Суддя М.С. Лазаренко