Рішення № 96072158, 06.04.2021, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06 квітня 2021 року справа №903/92/21

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Гримайла Олександра Петровича

та за присутності представників сторін:

від позивача: Дей М.І. - адвокат (Ордер Серія АС №1015230 від 16.02.2021р., посвідчення адвоката України №1065 від 30.11.2018р.)

від відповідача: Масалов С.М. - підприємець

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-зерно-продукт", с. Рованці

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Масалова Сергія Миколайовича, с. Копачівка

про стягнення 56 661,12 грн.

встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю "Волинь-зерно-продукт" звернулось до господарського суду з позовом від 16.02.2021р. №159 про стягнення на його користь з підприємця Масалова Сергія Миколайовича 59 716,03 грн., в т.ч. 47 217,60 грн. заборгованості згідно договору В-пат №1604/92698 на перевезення автомобільним транспортом від 16.04.2020р., 3 054,91 грн. пені, нарахованої за прострочення виконання зобов`язань по оплаті наданих послуг з перевезення вантажів за період з 06.05.2020р. по 06.11.2020р. та 9 443,52 грн. штрафу в розмірі 20% від вартості несвоєчасно оплачених послуг.

В обґрунтування позовних вимог позивач засвідчував на порушенні відповідачем умов договору В-пат №1604/92698 на перевезення автомобільним транспортом від 16.04.2020р. в частині здійснення належних та своєчасних розрахунків по оплаті отриманих послуг, нарахування у зв`язку з цим сум пені та штрафу.

Ухвалою суду від 17.02.2021р. за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначено на 15.03.2021р., запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.

15.03.2021р. на адресу суду від відповідача надійшла заява від 05.03.2021р. про визнання позовних вимог в частині стягнення 47 217,60 грн. суми основної заборгованості. При цьому відповідач також повідомив про намір укладення з позивачем мирової угоди, в зв`язку з чим просив відкласти розгляд справи.

В судовому засіданні 15.03.2021р. судом було постановлено протокольну ухвалу про відкладення розгляду справи по суті на 01.04.2021р. При цьому ухвалою суду від 15.03.2021р. було постановлено повідомити підприємця Масалова С.М. про процесуальні дії, вчинені в судовому засіданні 15.03.2021р.

17.03.2021р. на адресу суду від позивача надійшло клопотання №278 від 16.03.2021р. про повернення з Державного бюджету України 6 687,46 грн. сплаченого при зверненні до суду з позовною заявою судового збору, зокрема, у зв`язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж це встановлено законом.

Поруч з цим 17.03.2021р. на адресу суду від позивача надійшло клопотання №279 від 16.03.2021р. про: - зменшення розміру позовних вимог та стягнення з відповідача 57 416,61 грн., в т.ч. 47 217,60 грн. основної заборгованості та 10 199,01 грн. штрафу в розмірі 21,60% від вартості несвоєчасно оплачених послуг з перевезення вантажів; - повернення з Державного бюджету України частини судового збору, сплаченого при зверненні до суду з позовною заявою у зв`язку із зменшенням позовних вимог.

23.03.2021р. на адресу суду від відповідача надійшло клопотання від 22.03.2021р. (з обгрунтовуючими документами) про зменшення нарахованого позивачем до стягнення з відповідача штрафу до 1 гривні та звільнення відповідача від сплати судового збору.

При цьому відповідач засвідчив, що в квітні 2020 року між ТОВ "Волинь-зерно-продукт" та ДП ДГ "Перше травня" Волинської ДСГ ДС ІК НААН України було укладено договір купівлі-продажу згідно умов котрого ТОВ "Волинь-зерно-продукт" зобов`язувалось поставити ДП "Перше травня" мінеральні добрива та ядохімікати для підживлення зернових сільгоспкультур, посіяних на землях підприємства, без попередньої оплати під гарантію майбутнього врожаю.

Коли настав термін підживлення сільгоспкультур, ТОВ "Волинь- зерно-продукт" відмовилось поставляти дану продукцію і вимагало передоплату. Оскільки в ДП ДГ "Перше травня" на той час були відсутні кошти, керівник останнього звернувся до підприємця Масалова С.М. з проханням отримати на ТОВ "Волинь-зерно-продукт" мінеральні добрива та ядохімікати.

Для того, щоб ТОВ "Волинь-зерно-продукт" розпочало поставку мінеральних добрив ДП ДГ "Перше травня" на вимогу постачальника необхідно було провести попередню оплату в розмірі 500-600 тис.грн. Дані зобов`язання взяв на себе підприємець Масалов С.М. і в березні-квітні 2020 року провів оплату на рахунок ТОВ "Волинь-зерно-продукт" в розмірі 512 000 грн., після чого було укладено Договір купівлі-продажу №1404/92676, Договір купівлі-продажу №1404/92675 та Договір про перевезення автомобільним транспортом №1604/92698 від 16.04.2020р. між ТОВ "Волинь-зерно-продукт" та ФОП Масаловим С.М.

Вищевказана продукція згідно договорів поставлялась ТОВ "Волинь-зерно-продукт" своєю технікою напряму на підприємство "Перше травня". Таким чином, підприємство отримало майже 200 тон мінеральних добрив та ядохімікатів, які негайно було внесено для підживлення та обробки сільгоспкультур на полях підприємства. Паливно-мастильні матеріали взагалі не купувались і не поставлялись.

Після того, як влітку 2020 року ДП "Перше травня" виростило урожай зернових культур, в червні місяці змінився керівник підприємства. Замість директора Нікітіна В.Я., в якого закінчився термін контракту, керівництво НААН України призначило в.о. директора підприємства ДП ДГ "Перше травня" О. Валентієва, який організовував збір врожаю і мав розрахуватися за поставлену на підприємство ТОВ "Волинь- зерно-продукт" продукцію. Зібраний ДП ДГ "Перше травня" врожай зернових сільгоспкультур майже повністю був зданий (проданий) на ТОВ "Волинь-зерно-продукт".

В свою чергу, ДП ДГ "Перше травня", отримавши кошти від ТОВ "Волинь-зерно-продукт" з підприємцем Масаловим С.М. за отриману продукцію не розрахувалось, в зв`язку з чим підприємець Масалов С.М. був змушений звернутись з позовом до суду.

Поруч з цим, з питань розрахунку за отримані мінеральні добрива та ядохімікати неодноразово проводились перемовини між представниками ТОВ "Волинь-зерно-продукт", ДП "Перше травня" та підприємцем Масаловим С.М., при цьому, Масалов С.М. неодноразово вносив пропозицію про проведення взаєморозрахунків між сторонами щодо боргів за мінеральні добрива та ядохімікати. Однак, дана пропозиція відхилялась представниками ТОВ "Волинь-зерно-продукт" з незрозумілих причин. Дані події проходили заздалегідь до 31.08.2020р. та 16.10.2020р. і після цих дат, тобто, до і після настання терміну розрахунків за поставлену продукцію, з якої нараховувались штрафні санкції та пеня.

Після повного збору врожаю 2020 року і його реалізації, восени 2020 року, у ДП ДГ "Перше травня" знову змінився керівник, було призначено в.о. директора О. Холод, з яким також проводились перемовини щодо розрахунків за отриману продукцію, при цьому, представники ТОВ "Волинь-зерно-продукт" не наполягали на негайному розрахунку, а пропонували внести на рахунок ТОВ "Волинь-зерно-продукт" 500-600 тис. грн., а основний розрахунок перенести на 2021 рік.

Про подання ТОВ "Волинь-зерно-продукт" позовної заяви до суду про стягнення з ФОП Масалова С.М. заборгованості за поставлені на ДП ДГ "Перше травня" мінеральні добрива та ядохімікати, а також транспортні витрати, мова взагалі не йшлась, це стало несподіванкою для підприємця Масалова С.М., оскільки ніяких претензій до нього не заявлялось і не надходило.

З цих питань було розпочато перемовини і мова йшла про укладення мирової угоди без сплати штрафних санкції та пені.

Відтак, з рішенням позивача про стягнення штрафних санкцій підприємець Масалов С.М. не погоджується, оскільки відповідач не був кінцевим отримувачем продукції і транспортних послуг, а дії самого позивача привели до несвоєчасного розрахунку за поставлену продукцію і надані послуги. Крім того, сума понад 12 тис. грн. штрафних санкцій і пені є великою для відповідача, оскільки він є фізичною особою - підприємцем, а не великим підприємством з мільйонними оборотами, і вже поніс майнові витрати, згідно цих Договорів, проплативши наперед позивачу понад 500 тис. грн. Також, ДП ДГ "Перше травня" по даний час не розраховується з підприємцем Масаловим С.М. за договором поставки мінеральних добрив та ядохімікатів, і проведений ним за власний кошт ремонт адмінприміщення, що поставило підприємця у важке фінансове становище (на банківському рахунку підприємця Масалова С.М. 625,00 грн.).

Відтак, посилаючись на положення ст. 230 ГК України, відповідач засвідчив, що в даному випадку підприємець Масалов С.М. виконав всі зобов`язання перед ТОВ "Волинь-зерно-продукт", а заборгованість перед ТОВ "Волинь-зерно-продукт" за отриману продукцію у підприємця Масалова С.М. виникла за обставин, створених самими ж представниками ТОВ "Волинь-зерно-продукт" та ДП ДГ "Перше травня" (відмова від укладання трьохсторонньої угоди про взаєморозрахунки при отриманні зернопродукції від ДП ДГ "Перше травня", перенесення повного розрахунку на літо 2021 року з ініціативи представників ТОВ "Волинь-зерно-продукт" і т.д.)

При цьому відповідач просив суд також врахувати ту обставину, що підприємець Масалов С.М. є інвалідом 2 групи та постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесеним до 1 категорії, а тому від сплати судового збору звільнений згідно закону, а також те, що на його утриманні знаходиться троє малолітніх дітей.

Поруч з цим 29.03.2021р. на адресу суду від позивача надійшло клопотання №333 від 29.03.2021р. про зменшення розміру позовних вимог, в котрому останній просив суд стягнути з відповідача 56 661,12 грн., в тому числі 47 217,60 грн. суми основної заборгованості та 9 443,52 грн. штрафу в розмірі 20% від розміру несвоєчасно оплачених послуг з перевезення вантажів, а також повернути з Державного бюджету України частину судового збору, сплаченого при зверненні до суду з позовною заявою. Також позивач просив суд залишити без розгляду клопотання ТОВ "Волинь-зерно-продукт" від 16.03.2021р. №279 про зменшення розміру позовних вимог.

В судовому засіданні 01.04.2021р. суд (за участю представників сторін), не приступаючи до розгляду справи по суті, постановив протокольну ухвалу про оголошення в засіданні суду перерви до 06.04.2021р. у зв`язку з можливим мирним врегулюванням господарського спору.

Присутній в судовому засіданні 06.04.2021р. представник позивача (з підстав, викладених у позовній заяві) позов підтримав та, з урахуванням клопотання №333 від 29.03.2021р. про зменшення розміру позовних вимог, просив суд задовольнити останній на загальну суму 56 661,12 грн. Щодо заяви відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій заперечив, просив суд відмовити в її задоволенні, зокрема, з підстав необґрунтованості.

Присутній в засіданні суду 06.04.2021р. відповідач позовні вимоги в частині суми основного боргу та штрафу визнав, однак просив суд зменшити розмір штрафу до 1 гривні, зокрема, з підстав, викладених у клопотанні про зменшення суми штрафних санкцій від 22.03.2021р.

Відповідно до положень п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, крім прав та обов`язків, визначених у ст. 42 цього Кодексу, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Відтак, за наслідками розгляду в судовому засіданні заяви позивача від 29.03.2021р. №333 про зменшення розміру позовних вимог, судом встановлено, що виходячи із змісту поданої заяви, а також змісту первісно поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, позивач не змінює предмету або підстав позову, а лише зменшує загальну суму позовних вимог, що є його правом. При цьому, заява позивача про зменшення позовних відповідає вимогам, встановленим ст. 170 ГПК України.

Відтак, оскільки зменшення розміру позовних вимог - це процесуальне право позивача, передбачене п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України, судом прийнято заяву про зменшення розміру позовних вимог, відтак має місце нова загальна ціна позову - 56 661,12 грн., з якої продовжується вирішення спору, про що суд в судовому засіданні 06.04.2021р. постановив відповідну протокольну ухвалу.

При цьому судом було враховано, що згідно п. 3.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачені права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов`язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Поруч з цим, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

В даному випадку, відповідач в заяві від 05.03.2021р. та в судовому засіданні 06.04.2021р. визнає позов в частині стягнення суми основної заборгованості та штрафу.

Відповідно до ч. 6 ст. 46 ГПК України суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Відповідно до ч. 3 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

Згідно з ч. 1 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Відповідно до ч. 4 ст. 191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Судом встановлено, що в даному випадку заява відповідача від 05.03.2021р. підписана підприємцем Масаловим С.М., а також була здійснена (підтримана) останнім безпосередньо в судовому засіданні 06.04.2021р., визнання позову відповідачем не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб.

За таких обставин, суд приймає визнання позову відповідачем в частині стягнення суми основної заборгованості та штрафу.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представника позивача та підприємця-відповідача, господарський суд, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що пред`явлений до відповідача позов підставний та підлягає до задоволення.

Викладена позиція суду пов`язана з наступними обставинами:

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 16 квітня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Волинь-зерно-продукт" та підприємцем Масаловим Сергієм Миколайовичем було укладено договір №В-пат №1604/92698 на перевезення автомобільним транспортом, у відповідності до умов п.п. 1.1.-1.3. котрого в порядку та на умовах, визначених цим договором, перевізник зобов`язується доставити автомобільним транспортом довірений йому замовником вантаж до пункту призначення (згідно із транспортними документами) і видати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі. Замовник бере на себе зобов`язання сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Місце завантаження та місце розвантаження-згідно транспортних документів (товарно-транспортних накладних тощо).

В п.п. 2.1.-2.10. даного договору сторони погодили умови перевезень, згідно котрих перевезення вантажів здійснюється вантажними автомобілями, які відповідають умовам перевезення, згідно графіку, узгодженого між замовником та перевізником. Замовник подає перевізнику письмову (оригінальну, факсимільну)/усну заявку на перевезення не пізніше, ніж за дві доби до подання транспорту в пункт навантаження або не пізніше часу, достатнього для подання транспорту в пункт навантаження та оформлення всіх необхідних документів. Прийняті до виконання заявки підтверджуються перевізником. Перевізник не відповідає за якість чи кількість вантажу, який зобов`язаний перевезти. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням товарно-транспортної накладної.

Згідно п.п. 4.1.-4.7. договору валютою розрахунків є гривня України. Вартість послуги перевезення, наданої замовнику перевізником (провізна плата) встановлюється на підставі тарифів, затверджених перевізником, і діючих на момент надання послуги перевезення. Інформація про чинні тарифи з перевезення розміщується на інформаційних стендах в офісі перевізника (м. Луцьк, вул. Мамсурова, 10), або на сайті перевізника, або може бути надана перевізником замовнику на вимогу останнього. Вартість послуги перевезення вказується в акті виконаних робіт та в рахунку, пред`явлених перевізником замовнику. Розрахунки між перевізником та замовником здійснюються в національній грошовій одиниці України (гривні), шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок, вказаний перевізником. Моментом оплати замовником вартості послуг, наданих перевізником, є дата прийняття банком від замовника платіжного доручення на користь перевізника і поступлення даних коштів на розрахунковий рахунок перевізника. Послуги за перевезення вантажу сплачуються замовником, протягом п`яти робочих днів з моменту виставлення рахунку та акту виконаних робіт, згідно тарифів, що вказані в п. 4.2. даного договору. Документи, що підтверджують виконання послуг по перевезенню є Акт виконаних робіт, підписаний уповноваженими представниками сторін, товарно-транспортна накладна. Акт виконаних робіт надсилається перевізником замовнику після надання перевізником замовнику послуг перевезення вантажу. Замовник протягом п`яти робочих днів з моменту виставлення такого акту зобов`язаний розглянути його, підписати та направити один примірник перевізнику. В разі не згоди замовник зобов`язаний протягом п`яти робочих днів з моменту виставлення акту надіслати перевізнику мотивовану відповідь про відмову від підписання акту. В разі не підписання замовником акту та не надання мотивованої відповіді протягом п`яти робочих днів з дня виставлення акту, акт автоматично вважається підписаним, а послуги прийнятими замовником в повному обсязі.

У разі, якщо замовник не оплачує послуги перевізника у терміни, зазначені в договорі, він сплачує перевізнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу та штраф у розмірі 20% від вартості неоплачених в зазначений термін послуг (п. 5.4. угоди).

Пунктами 7.1.-7.2. договору визначено, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2020 року включно, та в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань чи до його розірвання у випадках та в порядку, передбачених цим договором або чинним законодавством України.

Договір підписано сторонами, скріплено відтисками печаток господарюючих суб`єктів.

На виконання умов договору позивачем було надано, а підприємцем Масаловим С.М., прийнято, послуги, пов`язані з перевезенням автомобільним транспортом, на загальну суму 47 217,60 грн., що стверджується актом виконання робіт (надання послуг) №1308 від 30.04.2020р. на суму 47 217,60 грн., який було підписано сторонами та скріплено відтисками печаток господарюючих суб`єктів без зауважень, а також підписаними сторонами товарно-транспортними накладними від 16.04.2020р. №ВЗПСК034472, №ВЗПСК034473, від 22.04.2020р. №ВЗПСК034373, №ВЗПСК034440, від 23.04.2020р. №ВЗПСК035009, №ВЗПСК035010, від 29.04.2020р. №ВЗПСК035099, №ВЗПСК035098.

Поруч з цим позивачем було пред`явлено відповідачу рахунок від 30.04.2020р. №2408 на оплату транспортних послуг на суму 47 217,60 грн.

Відповідно до ст. ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, або власник відповідно до законодавства та установчих документів.

Судом встановлено, що зазначені вище товарно-транспортні накладні та акт виконання робіт (надання послуг) підписані уповноваженими представниками сторін без зауважень, містять в собі всі визначені законодавством обов`язкові реквізити, в повному об`ємі відображають зміст та обсяг здійснених сторонами на їх підставі, згідно умов підписаного договору №В-пат №1604/92698 від 16.04.2020р. господарських операцій.

Відповідно до п. 4.6. договору №В-пат №1604/92698 від 16.04.2020р. послуги за перевезення вантажу сплачуються замовником, протягом п`яти робочих днів з моменту виставлення рахунку та акту виконаних робіт, згідно тарифів, що вказані в п.4.2. даного договору.

Проте, ФОП Масалов С.М. взяті на себе згідно договору від 16.04.2020р. зобов`язання в частині проведення з ТОВ "Волинь-зерно-продукт" розрахунків по оплаті отриманих згідно угоди послуг (у порядку, строки та розмірах, визначених угодою) не виконав, їх вартість не оплатив у зв`язку з чим на момент звернення кредитора до суду з відповідним позовом та на час розгляду справи судом заборгував перевізнику 47 217,60 грн.

Судом досліджено, що сума заборгованості 47 217,60 грн. включає в себе загальну вартість послуг, наданих згідно вищевказаного акту виконання робіт (надання послуг) , які своєчасно не були оплачені відповідачем.

Непроведення відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості, нарахування у зв`язку з цим сум штрафних санкцій (штрафу та пені).

Відповідно до ст. ст. 174, 181 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність, з акту управління господарською діяльністю, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

В силу положень ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Дослідивши умови укладеного між сторонами договору №В-пат №1604/92698 на перевезення автомобільним транспортом від 16.04.2020р. суд констатує, що спірна угода за своєю правовою природою є договором транспортного експедирування.

Крім того, укладений між сторонами договір з перевезення автомобільним транспортом предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, договірними сторонами розірваний не був.

Стаття 929 ЦК України регулює договір транспортного експедирування. Так, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Стаття 931 ЦК України встановлює плату за договором транспортного експедирування. Так, розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Стаття 316 ГК України також регулює договір транспортного експедирування. Зокрема, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Згідно з положеннями статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 527, Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на викладене, враховуючи встановлення судом фактів укладення між сторонами договору, надання позивачем на виконання його умов відповідачу послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу, їх отримання ФОП Масаловим С.М. та не проведення при цьому всіх належних розрахунків і платежів, суд дійшов висновку про підставність пред`явленого позивачем позову в частині стягнення заборгованості 47 217,60 грн. Сума боргу повністю підтверджується наявними в матеріалах справи документами та була визнана відповідачем у заяві від 05.03.2021р. та судовому засіданні 06.04.2021р.

Крім того, позивач звертаючись до суду з вимогою про стягнення суми основної заборгованості, просив суд стягнути з відповідача 9 443,52 грн. штрафу в розмірі 20% від вартості несвоєчасно оплачених послуг з перевезення вантажів, нарахованого згідно п. 5.4. договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч.2 ст.4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб`єктів господарювання визначаються цим кодексом.

Відповідно до ст. ст. 216-218 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становить умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (п. 1 ст. 549 ЦК України). Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Згідно з ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

В даному випадку пунктом 5.4. договору В-пат №1604/92698 від 16.04.2020р. сторони визначили, що у разі, якщо замовник не оплачує послуги перевізника у терміни, зазначені в договорі, останній сплачує штраф у розмірі 20% від вартості неоплачених в зазначений термін послуг.

Отже, сторони у п. 5.4. договору визначили можливість нарахування штрафних санкцій у вигляді штрафу за невиконання замовником умов договору щодо строків оплати товару. Зазначений договір недійсним чи зміненим, зокрема, в частині п. 5.4. не визнавався.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Відповідно до ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

В даному випадку, сторони в договорі №В-пат №1604/92698від 16.04.2020р. визначили, що послуги за перевезення вантажу сплачуються замовником протягом п`яти робочих днів з моменту виставлення рахунку та акту виконаних робіт, згідно тарифів, що вказані в п.4.2. даного договору.

Таким чином, відповідач, на переконання суду, згідно умов договору від 16.04.2020р., на підставі якого надавались послуги з перевезення по Акту виконання робіт (надання послуг) від 30.04.2020р. №1308, повинен був розрахуватись за отримані послуги по 08 травня 2020 року включно, однак, зобов`язання щодо своєчасної сплати отриманих послуг не виконав, тому сплата штрафу, на думку суду, є його договірним зобов`язанням.

Судом встановлено, що за прострочення виконання грошових зобов`язань по оплаті отриманих послуг, згідно перевіреного судом розрахунку позивача, останнім було нараховано відповідачу 9 443,52 грн. штрафу в розмірі 20% від вартості неоплачених послуг (з розрахунку: 47 217,60 грн.*20%), який, на переконання суду, є арифметично вірним та підставним, підлягає до стягнення.

Водночас, відповідачем (відповідно до ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України) у заяві від 22.03.2021р. та особисто підприємцем Масаловим С.М. в судовому засіданні 06.04.2021р. було заявлено клопотання про зменшення розміру нарахованого до стягнення штрафу до 1 гривні.

Відповідач, погоджуючись із сумою штрафу, просив при цьому максимально зменшити його розмір, посилаючись на те, що штрафні санкції є надмірно великими порівняно зі збитками кредитора, відповідач знаходиться в скрутному фінансовому становищі, що викликане незалежними від нього економічними обставинами, та те, що позивач не додав належних доказів на підтвердження свого важкого фінансового становища та реальності отриманих ним збитків. При цьому засвідчує, що Масалов С.М. є інвалідом 2 групи та постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесеним до 1 категорії, на його утриманні знаходиться троє малолітніх дітей.

В аспекті даного клопотання суд засвідчує, що позов пред`явлено до підприємця Масалова С.М., який, як це вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань здійснює підприємницьку діяльність за наступними видами: 69.10 Діяльність у сфері права (основний); 43.29 Інші будівельно-монтажні роботи; 43.31 Штукатурні роботи; 43.91 Покрівельні роботи; 46.49 Оптова торгівля іншими товарами господарського призначення; 77.31 Надання в оренду сільськогосподарських машин і устатковання; 46.75 Оптова торгівля хімічними продуктами; 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; 77.12 Надання в оренду вантажних автомобілів; 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; 01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві.

Згідно ст.25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.

Статтею 26 ЦК України передбачено, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

З наведених норм законодавства вбачається, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42 Конституції України). Це право закріплено й у ст.50 ЦК України, відповідно до якої право на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус "фізична особа-підприємець" сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право-і дієздатністю, та не обмежує їх.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 910/16713/15.

Відповідно до ст.52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом ст.ст 51, 52, 598-609 ЦК України, ст.с. 202- 208 ГК України, ч. 8 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

В даному випадку, предметом спору виступає стягнення боргу за надані послуги з перевезення автомобільним транспортом на підставі договору, укладеного з відповідачем у статусі фізичної особи-підприємця, тобто який виник із господарської діяльності сторін, зокрема, і відповідача.

Відповідно до ст. 3 ГК України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями

Згідно з положеннями ст. 233 ГК України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Наведені норми визначають можливість зменшення судом розміру штрафних санкцій у двох випадках:

- коли належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками (ч. 1 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України);

- якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин (ч. 2 ст. 233 ГК України).

Кожен з таких випадків передбачає врахування різних аспектів: якщо в першому випадку суд має зважати на ступінь виконання зобов`язань боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, то в другому - законодавство передбачає необхідність врахування інтересів боржника. Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018р. у справі №467/1346/15-ц.

Зі змісту ст. 233 ГК України вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки (штрафу, пені) та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, залежить від розсуду суду.

Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу. При застосуванні правил про зменшення штрафу суди не мають якогось усталеного критерію для зменшення розміру останнього, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Частина 2 статті 233 ГК України встановлює, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь у правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Також слід зазначити, що законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, дане питання вирішується господарським судом згідно з ст. 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Можливість використання судом права на зменшення розміру штрафних санкцій, як і визначення розміру, до якого вони підлягають зменшенню, законодавством віднесено на розсуд суду.

Дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Отже, дискреційні повноваження, в тому числі суду, завжди мають межі, встановлені законом.

Суд наголошує на приписах ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, якими визначено право суду, а не обов`язок, зменшувати штрафні санкції.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення штрафних санкцій суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.12.2018р. у справі №916/65/18, від 03.07.2019р. у справі №917/791/18, від 22.10.2019р. у справі №904/5830/18, від 13.01.2020р. у справі №902/855/18, від 27.01.2020р. у справі №916/469/19.

Поруч з цим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

Дослідивши доводи сторін та матеріали справи, суд враховує, що обов`язок відповідача здійснити оплату за договором виник ще у травні 2020 року, однак, це зобов`язання відповідачем на час розгляду справи судом та прийняття рішення у справі - 06.04.2021р. виконане не було. Вказане прострочення суд вважає значним, а відтак суд вбачає порушення інтересів позивача у даному випадку.

При цьому суд критично оцінює доводи відповідача щодо зменшення розміру штрафних санкцій з посиланням на наявність у нього неповнолітніх дітей, оскільки у даних правовідносинах відповідач, здійснюючи підприємницьку діяльність, виступає саме як підприємець, який вступає у повсякденні відносини з іншими суб`єктами господарської діяльності.

З урахуванням вказаного, враховуючи збалансованість інтересів сторін, ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за спірним договором (непогашення відповідачем основної суми боргу), баланс інтересів сторін, суд не вбачає підстав для зменшення розміру штрафу. У зв`язку з чим клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу не підлягає задоволенню.

При цьому суд констатує, що посилання відповідача на складне фінансове становище, яким обґрунтована винятковість обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, не підтверджене належними та допустимими доказами в розмінні ст.ст. 74-76 ГПК України з урахуванням того, що господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, не може бути безумовною підставою для зменшення розміру штрафних санкцій. Крім того суд враховує, що відповідачем не надано доказів вжиття заходів, направлених на погашення заборгованості перед позивачем або її відстрочення, розстрочення, а також інших заходів щодо запобігання виникненню збитків.

Приймається до уваги судом і та обставина, згідно котрої позивачем за власною ініціативою було зменшено, а судом прийнято до уваги (на суму 3 054,91 грн. пені) пред`явлені до відповідача позовні вимоги.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність достатніх підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, частиною 9 вказаної статті визначено, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

В той же час згідно ч. 1 ст. 130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Крім того, згідно ст. 7 ЗУ "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду. У разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

В даному випадку, враховуючи визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті в частині стягнення суми основної заборгованості 47 217,60 грн. та 9 443,52 грн. штрафу, суд вважає, що позивачу слід повернути з Державного бюджету України 1 076,94 грн. судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення №526 від 16.02.2021р. саме з підстав визнання позову відповідачем в цій частині.

Крім того, суд зауважує, що частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 прожитковий мінімум на одну особу для працездатних осіб становив 2270,00 грн.

Таким чином, за подання до суду даної позовної заяви, позивачем мав бути сплачений судовий збір в розмірі 2 270 грн.

Як вбачається з платіжного доручення №526 від 16.02.2021р., долученого до матеріалів справи, позивачем при поданні даної позовної заяви до суду було сплачено 8 957,46 грн. судового збору.

Статтею 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Разом з тим, відповідно до ст.238 Господарського процесуального кодексу України у разі необхідності, у резолютивній частині рішення також вказується про повернення судового збору.

Відповідно до ч. 1 ст.7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, зокрема, в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що надмірно сплачений позивачем при поданні позовної заяви до Господарського суду Волинської області судовий збір в розмірі 6 687,46 грн. згідно платіжного доручення №526 від 16.02.2021р. підлягає поверненню з Державного бюджету України на користь позивача. Відповідне клопотання було заявлене присутнім в судовому засіданні представником позивача.

Поруч з цим, у зв`язку із зменшенням позивачем позовних вимог та з огляду на наявність відповідного клопотання представника позивача, Товариству з обмеженою відповідальністю "Волинь-зерно-продукт" слід повернути з Державного бюджету України 116,13 грн. судового збору, у зв`язку із зменшенням позивачем розміру позовних вимог.

Відтак, в даному випадку ТОВ "Волинь-зерно-продукт", на думку суду, слід повернути з Державного бюджету України 7 880,53 грн. судового збору, сплаченого при поданні позовної заяви до Господарського суду Волинської області згідно платіжного доручення №526 від 16.02.2021р., що складається із 6 687,46 грн. судового збору, надмірно сплаченого позивачем при поданні позовної заяви до суду, 1 076,94 грн. судового збору у зв`язку із визнанням позову відповідачем до початку розгляду справи по суті та 116,13 грн. судового збору у зв`язку із зменшенням позивачем розміру позовних вимог.

Стосовно витрат по сплаті судового збору в розмірі 1 076,93 грн., які виникли внаслідок неправильних дій відповідача, суд вважає за необхідне залишити останні за позивачем, зокрема, з огляду на наступне:

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

У матеріалах справи містяться докази інвалідності відповідача а саме - посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи 1 категорії Серії НОМЕР_1 із якого вбачається, що Масалов Сергій Миколайович є інвалідом ІІ групи безстроково.

Зважаючи на викладене, судовий збір у розмірі 1 076,93 грн. не може бути покладений на відповідача, оскільки останній звільнений від сплати судового збору, відтак, витрати пов`язані з оплатою судового збору в розмірі 1 076,93 грн., які поніс позивач, залишаються за останнім.

Також судом в даному аспекті засвідчується на тій обставині згідно котрої відповідно до ч. 1 ст. 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

Статтею 25 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

За правилами частин 2 та 4 статті 25 Цивільного кодексу України, цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.

У статті 26 Цивільного кодексу України вказано, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати всі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

З аналізу вказаних положень цивільного законодавства вбачається, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42 Конституції України). Це право закріплене й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус «фізична особа - підприємець» сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх (такий правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.05.2020р. у справі № 161/6253/15-ц, від 07.04.2020р. у справі №743/534/16-ц, від 06.06.2018р. у справі №910/16713/15).

Отже, громадяни, які мають статус фізичної особи - підприємця та підпадають під ознаки відповідних пунктів ст. 5 Закону України "Про судовий збір", мають право користуватися пільгами, визначеними цією статтею.

Подібні висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 30.09.2019р. у справі №921/377/14-г/7, від 05.12.2019р. у справі №925/1150/18, від 03.12.2020р. у справі №903/323/20.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 5, 7 Закону України "Про судовий збір", ст.ст. 13, 14, 46, 73, 74, 75, 76-80, 129, 185, 191, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Масалова Сергія Миколайовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-зерно-продукт" (Волинська область, Луцький район, село Рованці, вулиця Промислова, будинок 5А, код ЄДРПОУ 31496816) 47 217,60 грн. заборгованості, 9 443,52 грн. штрафу, а всього 56 661,12 грн.

3. Управлінню державної казначейської служби України у м. Луцьку Волинської області (43021, м. Луцьк, вул. Стрілецька, 4а, код ЄДРПОУ 38009628) повернути з Державного бюджету України Товариству з обмеженою відповідальністю "Волинь-зерно-продукт" (Волинська область, Луцький район, село Рованці, вулиця Промислова, будинок 5А, код ЄДРПОУ 31496816) 7 880,53 грн. судового збору, сплаченого при поданні позовної заяви до Господарського суду Волинської області згідно платіжного доручення №526 від 16.02.2021р. (в тому числі 6 687,46 грн. судового збору, надмірно сплаченого позивачем при поданні позовної заяви до Господарського суду Волинської області, 1 076,94 грн. судового збору у зв`язку із визнанням позову відповідачем в частині стягнення суми основної заборгованості та штрафу до початку розгляду справи по суті та 116,13 грн. судового збору у зв`язку із зменшенням позивачем розміру позовних вимог).

4. Наказ на виконання п. 2 резолютивної частини рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

5. Підставою для повернення судового збору є дане рішення, підписане суддею та засвідчене гербовою печаткою Господарського суду Волинської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до Північно-західного апеляційного господарського суду, протягом 20 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення

складено 07.04.2021р.

Суддя В. А. Войціховський