Рішення № 96069324, 01.04.2021, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/2711/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2021 року Рівненський міський суд

в особі судді – Ковальова І.М.

при секретарі – Соломон О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного університету водного господарства та природокористування про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

В Рівненський міський суд з позовом до Національного університету водного господарства та природокористування про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди звернулась ОСОБА_1 .

В судовому засіданні позивач та представник позивача неодноразово збільшували розмір позовних вимог, просили суд заявлені ними позовні вимоги задоволити з підстав, викладених у позовній заяві та заяві про збільшення розміру позовних вимог та остаточно просять суд визнати незаконним та скасувати наказ ректора Національного університету водного господарства та природокористування К №24 від 16 лютого 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з 16 січня 2020 року із займаної посади у зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці відповідно до ч.6 ст.36 КЗпП України та переміщення ОСОБА_1 з 17.01.2020 року по 30.06.2020 року на основне місце роботи на умовах погодинної оплати праці доцентом кафедри суспільних дисциплін для виконання навчального навантаження загальним обсягом 128 годин; поновити ОСОБА_1 на посаді доцента кафедри суспільних дисциплін Національного університету водного господарства та природокористування; стягнути з Національного університету водного господарства та природокористування (33028 м.Рівне, вул.Соборна, 11, ЄДРПОУ – 02071116) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту незаконного звільнення – 16 січня 2020 року по дату ухвалення рішення суду першої інстанції в розмірі 109982,94 грн.; стягнути з Національного університету водного господарства та природокористування (33028 м.Рівне, вул.Соборна, 11, ЄДРПОУ – 02071116) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану внаслідок незаконного звільнення в сумі 20000,00 (двадцять тисяч гривень) 00 копійок; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 на посаді доцента кафедри суспільних дисциплін Національного університету водного господарства та природокористування та в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць.

В судовому засіданні представник відповідача заявлені позовні вимоги позивача не визнав та підтвердив, що наказом від 16 січня 2020 року К №24 ОСОБА_1 було звільнено з посади доцента кафедри суспільних дисциплін у зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці відповідно до п.6 ст.36 КЗпП України. Вважає, що дане звільнення відбулося чітко з дотриманням вимог чинного законодавства України, в зв`язку з чим просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у письмовому відзиві на позов.

Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України § 23).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Заслухавши учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи та подані сторонами письмові докази по справі, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працювала в Національному університеті водного господарства та природокористування на різних посадах, починаючи з 15 травня 2009 року, за що неодноразово була заохочена преміями та грамотами.

24 січня 2020 року позивач прийшовши на роботу дізналася, що її було звільнено з займаної посади, а саме доцента кафедри суспільних дисциплін Національного університету водного господарства та природокористування з 16 січня 2020 року згідно наказу К №24 ректора Національного університету водного господарства та природокористування у зв`язку з відмовою позивача від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці відповідно до п.6 ст.36 КЗпП.

З дослідженого в судовому засіданні наказу від 16 січня 2020 року К №24 ректора Національного університету водного господарства та природокористування Про особовий склад: 1. Про звільнення ОСОБА_1 вбачається, що : 1.1. ОСОБА_1 , доцента кафедри суспільних дисциплін, звільнити 16 січня 2020 року із займаної посади у зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці відповідно до п.6 ст.36 КЗпП України. Бухгалтерії університету провести остаточний розрахунок із ОСОБА_1 та виплатити: вихідну допомогу в розмірі середнього місячного заробітку; грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за період роботи з 08 вересня 2019 року по 16 січня 2020 року в кількості 13 календарних днів. Підстава: наказ від 31 жовтня 2019 року №00627, повідомлення про зміну істотних умов праці від 01 листопада 2019 року, акт від 04 листопада 2019 року про відмову від підписання про ознайомлення з наказом НУВГП №00627 від 31 жовтня 2019 року «Про зміну істотних умов праці науково-педагогічних працівників кафедри суспільних дисциплін» і отримання повідомлення про зміну істотних умов праці від 01 листопада 2019 року, ч.3 ч.4 ст.32; п.6 ст.36; ст.44 КЗпП України, ч.1 ст.24 Закону України «Про відпустки». 2. Про переміщення ОСОБА_1 : 2.1. ОСОБА_1 , доцента кафедри суспільних дисциплін (прийняту на умовах погодинної оплати праці), перемістити з 17 січня 2020 року по 30 червня 2020 року на основне місце роботи на умовах погодинної оплати праці доцентом кафедри суспільних дисциплін для виконання навчального навантаження загальним обсягом 128 годин. Підстава: наказ від 15 жовтня 2019 року К №02780 «Про прийняття на погодинну оплату праці ОСОБА_1 », ч.2 ст.32 КЗпП України.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.

Частинами третьою та четвертою статті 32 КЗпП України передбачено, що у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці – систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших – працівник повинен бути повідомлений не пізніше, ніж за два місяці.

Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Таким чином, зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 23 березня 2016 року у справі №6-2748цс15 та постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі №754/8595/17-ц.

Зміною істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, викликаною змінами в організації виробництва і праці, визнається раціоналізація робочих місць, введення нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці і впровадження передових методів.

Зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України за своїм змістом не тотожна звільненню у зв`язку із зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новини умовами праці.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що зміни істотних умов праці та зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників у трудових відносинах з працівником мають різні правові наслідки та не можуть ототожнюватися.

Відповідно до п.2.1.15 Колективного договору НУВГП серед зобов`язань адміністрації у сфері організації праці є обов`язок запровадження, зміну, перегляд норм праці погоджувати з профкомом і повідомляти працівників про введення нових і зміни чинних норм праці не пізніше ніж за два місяці до їх запровадження.

Вказані вимоги Колективного договору у даному випадку дотримані роботодавцем не були, що свідчить про те, що наказ про звільнення позивача був незаконним.

Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст.27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Відповідно до пункту 5 розділу ІУ вказаного Порядку, основною для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середьомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Згідно наданого розрахунку позивачем та представником позивача середньоденна заробітна плата позивача становить: 9046,05 грн. (заробітна плата за листопад 2019 року) + 6199,06 грн. (заробітна плата за грудень 2019 року) : (кількість робочих днів в листопаді та грудні 2019 року) = 362,98 грн. За період з 17 січня 2020 року по 01 квітня 2021 року загальна кількість робочих днів становить 303. Тому, 303 (робочих дні) х 362,98 грн. (середньоденна заробітна плата) = 109982,94 грн.

Крім того, як пояснила в судовому засіданні позивач, після того, як їй стало відомо про її звільнення, їй стало погано. Вона вимушена була звернутись з роз`ясненнями до ректора, який пообіцяв розібратися з даною ситуацією щодо її звільнення, однак жодного позитивного результату для неї вона не отримала. Це її дуже вразило, вона не знала, як буде жити далі, адже інших джерел доходу крім заробітної плати у неї немає. Крім того, вона має сина, 1994 року народження, який проживає в м.Києві та також потребу матеріальної підтримки батьків. Весь час, що минув після звільнення, вона перебуває у стресовому стані, без засобів до існування: їй було дуже боляче не тільки фізично, а й через те, що після багатьох років бездоганної роботи в університеті, його звільнили.

Відповідно до ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, викладеними у п.13 Постанови №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в спорах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, судам необхідно врахувати, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

У даному випадку, після незаконного звільнення з роботи позивач зазнала суттєвого емоційного удару, внаслідок чого погіршилося її самопочуття, вона постійно перебувала в пригніченому стані, у неї було присутнє почуття постійної тривоги та невпевненості у майбутньому, оскільки викладацькій роботі в університеті вона присвятила значну частину свого життя здобуваючи професійне визнання та досвід, натомість незаконним звільненням усі надбання були зруйновані в одну мить. Також, заподіяння моральної шкоди характеризується порушенням нормальних життєвих зв`язків, оскільки впродовж п`яти місяців вона позбавлена можливості працювати та отримувати навіть мінімальний рівень заробітної плати.

Суд вважає, що в судовому засіданні було встановлено, що неправомірними діями відповідача позивачу було заподіяно моральну шкоду, яка виразилась у душевних переживаннях та стражданнях у зв`язку з звільненням з роботи, невчасною виплатою заробітної плати, у порушенні нормальних життєвих зв`язків.

Однак, розмір моральної шкоди, яку позивач просить суд стягнути з відповідача є завищеним, а тому, з урахуванням вимог розумності та справедливості, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає моральна шкоди в розмірі 5000,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки при подачі позову до суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 2027,00 грн., рішення прийнято на користь позивача, тому дані судові витрати слід стягнути з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,12,81,141,263,264,265,268, 273,354 ЦПК України ст.23 ЦК України, ст.ст.32,36,235,237-1 КЗпП України суд,-

в и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Національного університету водного господарства та природокористування про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди – задоволити частково.

Поновити ОСОБА_1 на посаді доцента кафедри суспільних дисциплін Національного університету водного господарства та природокористування з часу її звільнення.

Стягнути з Національного університету водного господарства та природокористування на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 січня 2020 року по 01 квітня 2021 року в розмірі 109982,94 грн.

Стягнути з Національного університету водного господарства та природокористування на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

Стягнути з Національного університету водного господарства та природокористування на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по справі, а саме сплачений судовий збір в розмірі 2027,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

Відповідач: Національний університет водного господарства та природокористування, м.Рівне, вул. Соборна, 11

Суддя Рівненського

міського суду І.М.Ковальов