Рішення № 96060512, 30.03.2021, Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КРИВОГО РОГУ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 210/4813/20

Провадження № 2/210/267/21

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"30" березня 2021 р.

Дзержинський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Чайкіної О.В., за участі секретаря судового засідання Кубаєвої В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження (з викликом сторін) позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, про стягнення моральної шкоди -

сторони та їх представники: позивач (самопредставництво) ОСОБА_1 ; представник відповідача - ОСОБА_2

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

ОСОБА_1 (надалі - Позивач), звернулась до суду з позовними вимогами про стягнення моральної шкоди, в обґрунтування яких зазначила, що 06 листопада 2017 року о 12:00 годині цілеспрямовано, з метою помсти, здійснено посягання на її життя. 12 грудня 2017 року слідчим відділом Криворізького районного відділення поліції Криворізького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі слідчий відділ КРВП) було відкрито кримінальне провадження №12017040450000963, правова кваліфікація - ч. 1 ст. 125 КК України. Позивач неодноразово зверталась до слідчого відділу, як усно так і письмово з метою отримання інформації про хід слідства і лише на початку березня отримала копію відповіді про закриття кримінального провадження, яке було закрито 28 грудня 2017 року. Група слідчих слідчого відділу КРВП у складі майора ОСОБА_4 і лейтенанта ОСОБА_3 , яким було доручено розслідування цієї справи, закрили її без проведення всіх обов`язкових процедур. За висновками Криворізької міської прокуратури №2, відносно закриття справи 28.12.2017р., вказано, що: « ОСОБА_4 не проводила заходи щодо встановлення та отримання пояснень від ОСОБА_5 ; взагалі не вживались необхідні заходи і вона не визнала ОСОБА_1 в якості потерпілої; слідчою ОСОБА_4 було порушено ст. 55 КПК України, також порушено ч.2 ст.9 КПК України, тому що не застосовані всі обставини, розслідування не доведено до кінця». Висновки Криворізької міської прокуратури №2 знаходяться в матеріалах кримінального провадження.

Вимогу Позивачки надати їй можливість ознайомитись із матеріалами кримінального провадження, начальником слідчого відділу КРВП Негода О.І. було проігноровано. Тому позивачу не відомі факти, які було взято слідчими як основу для закриття цієї справи без проведення розслідування.

Позивачка стверджує, що слідчі намагались її уговорити «помиритись» з особою, яка скоїла злочин, замість того, щоб вияснити істину та мотив злочину. Справа декілька разів закривалась, але після її скарг до прокуратури, постанови про закриття кримінального провадження скасовувались, її все ж таки було визнано потерпілою.

Моральну шкоду обгрунтовує тим, що тривалий час Позивач не може реалізувати свої права як потерпіла від злочину, бездіяльність органу досудового розслідування призвела до його неефективності, і вже майже 5-ть років вона змушена постійно скардитись до прокуратури і суду за захистом своїх прав. Позивач стверджує, що переносить кожен день, протягом періоду з 06.11.2017 року до сьогодення, душевні страждання та нервові стреси, які нанесли їй працівники правоохоронних органів, через злочинне відношення до її морального стану, тому просить суд стягнути на її користь від працівників правоохоронних органів за їх бездіяльність моральну шкоду в сумі п`ятсот тисяч гривень.

Аргументи учасників справи

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила суд їх задовольнити, зазначила, що слідство триває з 2017 року, декілька разів слідчі виносили постанови про закриття кримінального провадження, вона скаржилась до прокуратури, постанови слідчого скасовувались, слідчі дії не проводились своєчасно та у повному обсязі, вона змушена постійно писати скарги, для того, щоб захистити свої права.

Представник відповідача ОСОБА_2 просила суд відмовити у задоволенні позовної заяви, на сьогодні кримінальне провадження відновлено, оскільки постанова про закриття кримінального провадження скасована, і наразі досудове слідство за заявою ОСОБА_1 триває.

Також суду скеровано відзиви на позовну заяву відповідно за якого, 19 листопада 2020 року начальником сектору дізнання Криворізького РВП КВП ГУНП в Дніпропетровській області винесено постанову про закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю складу злочину кримінального правопорушення. 22.12.2020 після перевірки законності закриття кримінальне провадження повернуто Криворізькою місцевою прокуратурою № 2 Дніпропетровської обласної прокуратури. Станом на 04.01.2021 постанова про закриття кримінального провадження не оскаржена та не скасована. На сьогоднішній день процесуальні рішення, дії чи бездіяльність суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому КПК України не оскаржені, судові рішення щодо слідчих Криворізького РВП про визнання протиправними їх дій, якими ОСОБА_1 могла бути завдана шкода - відсутні. При цьому, сам факт скасування прокурором постанови про закриття кримінального провадження та незгода позивача з прийнятим слідчим поліції процесуальним рішенням не свідчить про протиправність дій ГУНП та завдання моральної шкоди позивачу (а.с 51, 69-71).

Позивачем не надано належних і допустимих доказів встановлення факту порушення вимог кримінального процесуального законодавства, невиконання або неналежного виконання службових обов`язків слідчим під час досудового слідства у вищевказаному кримінальному провадженні, а також його вини, відповідно, у порушенні КПК України та незаконній бездіяльності, тому їй має бути відмовлено в позові.

Таким чином, позивачем не надано доказів протиправних (незаконних) дій або бездіяльності органів Національної поліції, які б давали правові підстави для задоволення її позовних вимог про відшкодування їй моральної шкоди на підставі статей 1173, 1174, 1176 ЦК України.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

11.12.2017 до чергової частини Криворізького районного відділення Криворізького відділу поліції ГУНП з письмовою заявою звернулась ОСОБА_1 , в якій йдеться про те, що 06.11.2017 об 11.00 годині невідома особа, знаходячись в Криворізькому районі, с. Кудашево в СТ «Домнаремонтовець» на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, нанесла їй тілесні ушкодження (а.с. 8).

Відповідно до медичної довідки за № 3805, виданої КЗ "Криворізька станція швидкої допомоги" ДОР, 06.11.2017 р. близько 12год.25хв. ОСОБА_1 надана медична допомога, діагноз: ушиблена рана темінної області праворуч" (а.с. 6).

Згідно з висновком спеціаліста судово-медичного експерта № 2009 у ОСОБА_1 , 1937р.н., виявлено забійна рана тем"яної області голови правору, яке виникло від ударної дії тупого твердого предмета. Характер виявленого ушкодження, при первинному обстеженні, а саме ступінь його загоєння, що давність його виникнення може відповідати строку обстеження (а.с. 7, зворот)

Встановлено, що досудове розслідування за заявою ОСОБА_1 розпочато 12.12.2017 року (а.с. 8).

28.12.2017 року винесено постанову про закриття кримінального провадження (а.с. 11). Вказана обставина підтверджується також матеріалами кримінального провадження, наданими для огляду у судовому засіданні.

В подальшому 19 квітня 2018 року, на ім`я Позивачки скеровано лист першого заступника керівника Криворізької місцевої прокуратури № 2 у якому повідомляється, що постанова слідчого про закриття кримінального провадження № 12017040450000963 за ч. 1 ст. 125 КК України скасована, з метою активізації стану досудового розслідування, процесуальним керівником у вказаному кримінальному провадженні надано ґрунтовні письмові вказівки слідчому (а.с.13,15).

Дослідженням матеріалів кримінального провадження встановлено, що ОСОБА_1 була допитана у якості потерпілої лише 22.05.2018 року, і лише 11.02.2019 року отримано ухвалу про тимчасовой доступ до речей і документів - до амбулаторної картка ОСОБА_1 .

Також матеріали цивільної справи мітять декілька формальних відписок від правоохоронних органів та прокуратури на звернення Позивачки з приводу ходу досудового слідства датовані липне, серпнем та листопадом 2018 року (а.с.15,16,17).

17 липня 2019 року Позивачка знову звернулась із заявою за вх. №С-167з до слідчого відділу КРВП, на яку отримала відповідь за вих. №48.712С-167 від 07.08.2019р. Як з`ясувалось, кримінальне провадження №12017040450000963 було закрито в порядку п.2.4.1 ст.284 КПК України, згідно з постановою слідчого СВ КРВП, яку було підписано заступником начальника ОСОБА_6 (а.с.18).

25 липня 2019 року Позивачкою було подана чергова заява до слідчого СВ Криворізького ВП, на яку 12.08.2019 року отримала відповідь про чергове закриття цього провадження за підписам т.в.о. заступника начальника СВ Криворізького ВП майор поліції Р.М. Москаленко (а.с.19).

15 вересня 2019 року Позивачка звернулась до канцелярії слідчого відділу КРВП про видачу їй постанови про закриття кримінального провадження 26.06.2019р. (а.с.20), а також до Криворізької міської прокуратури №2 про неправомірність закриття кримінального провадження №120117040450000963 (а.с.21).

24.09.2019р. Позивачу скеровано рішення Криворізької міської прокуратури №2 про скасування постанови про закриття кримінального провадження №120117040450000963 (а.с.22).

Судом встановлено, що Позивачка не тільки письмовими зверненнями намагалась забезпечити належне розслідування кримінального правопорушення, а й зверталась на урядову гарячу лінію та відповідно отримала письмову відповідь від 24 січня 2019 року за підписом заступника начальника слідчого відділу Гоптарєва О.І. відповідно до якої, було проведено службову перевірки, під час якої встановлено, що наведені доводи ОСОБА_1 , знайшли своє часткове підтвердження в частині порушення розумних строків досудового розслідування у даному кримінальному провадженні. З метою активізації досудового розслідування надано письмові вказівки щодо проведення необхідних слідчих дій з метою прийняття законного процесуального рішення (а.с.23).

Разом з тим 19 листопада 2020 року кримінальне провадження за заявою ОСОБА_1 внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017040450000963 від 11.12.2017 року постановою начальник СД Криворізького РВП КВП ГУНП в Дніпропетровській області Москаленко Р.М. закрито, у зв`язку з відсутністю складу злочину кримінального правопорушення. В обґрунтування якої зазначено, що отримані в ході проведеного досудового розслідування об`єктивні дані щодо наявності у потерпілої у кримінальному провадженні ОСОБА_1 тілесних ушкоджень виникло від дії тупого предмету з обмеженою травмуючою поверхнею, і які відносяться до легких тілесних ушкоджень, не свідчать про те, що вони виникли у потерпілої ОСОБА_1 , та знаходяться в прямому причино - наслідковому зв`язку між діяннями невстановленою особою, що свідчить про відсутність в діяннях останнього об`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України як наслідок, свідчать про відсутність в діяннях невстановленої особи складу кримінальною правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, за ознаками умисне легке тілесне ушкодження (а.с.75).

Криворізькою місцевою прокуратурою № 2 після перевірки законності закриття вказаного кримінального провадження матеріали справи повернуто до правоохоронних органів (а.с.76).

З досліджуваних в судовому засіданні матеріалів кримінального провадження №12017040450000963 від 11.12.2017 судом встановлено, що 11 лютого 2021 року заступник Криворізькою місцевою прокуратурою № 2 скасував постанову від 19 листопада 2020 про закриття кримінального провадження.

Отже суд констатує, що з урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпеки кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, яке наразі віднесено до кримінальних проступків досудове розслідування триває понад три роки.

Мотивувальна частина

Позиція суду та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша статті 10 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Вимоги статті 2 Конвенції не будуть виконані, якщо захист, який надається національним законодавством, існує лише у теорії. Він також повинен ефективно працювати на практиці, що вимагає оперативного розгляду справи без непотрібних затримок (рішення у справі «Шиліг проти Словенії» (Silih v. Slovenia), заява № 71463/01, п. 195).

Право особи на ефективний засіб правового захисту закріплено у статті 13 Конвенції, згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.

Щоб вважатися ефективним і в такий спосіб відповідати статті 13 Конвенції, внутрішній засіб правового захисту повинен надати змогу компетентному національному органу як розглянути суть відповідної скарги за Конвенцією, так і забезпечити «належний захист» (рішення від 27 вересня 1999 року у справі «Сміт і Ґрейді проти Сполученого Королівства» (Smith and Grady v. The UK), заяви № 33985/96 і № 33986/96; рішення ЄСПЛ від 18 грудня 1996 року у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), заява № 21987/93). Результатом такого провадження може бути, зокрема, присудження відшкодування у зв`язку з порушенням.

ЄСПЛ, оцінюючи ефективність різних національних засобів правового захисту у зв`язку з надмірною тривалістю провадження, розробив кілька критеріїв та принципів, які сформулював у своїх рішеннях. Так, ЄСПЛ вказав, що вирішальним питанням при оцінюванні ефективності засобу правового захисту у випадку скарги щодо тривалості провадження є те, чи може заявник подати цю скаргу до національних судів з вимогою конкретного відшкодування; іншими словами, чи існує будь-який засіб, який міг би вирішити його скаргу шляхом надання безпосереднього та швидкого відшкодування, а не просто опосередкованого захисту його прав, ґарантованих статтею 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Меріт проти України» (Merit v. Ukraine) від 30 березня 2004 року, заява № 66561/01). Cуд також постановив, що цей засіб вважатиметься «ефективним», якщо його можна використати, щоб прискорити постановлення рішення судом, який розглядає справу, або надати скаржникові належне відшкодування за зволікання і затримки, що вже відбулися (§ 78 того ж рішення).

Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (рішення від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 КПК України визначено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно статті 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Загальні підстави покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду передбачені нормою статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Так, статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Аналіз положень статей 23, 1174 ЦК України свідчить про те, що моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю посадової особи при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою і при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Подібні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 638/6363/19 (провадження № 61-9220св 20).

В правовідносинах, які виникли між Позивачем та Відповідачем, винкли не з підстав, передбачених статтею 1176 ЦК України, а саме з підстав, визначених у статтях 1173, 1174 ЦК України. Позивач скаржиться на завдання моральної шкоди саме бездіяльністю органу досудового розслідування та його неефективністю. Саме такі доводи Позивача суд перевіряє в межах даної справи.

Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».

Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення обов`язку відшкодувати завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судом встановлено, та не заперечується сторонами у справі, що досудове розслідування, розпочате за заявою ОСОБА_1 , неодноразово закривалось, та в подальшому постанови про закриття кримінального провадження скасовувались прокурорм, оскільки досудове розслідування було неефективним, а орган досудового розслідування не вжив усіх заходів, необхідних для встановлення події та складу злочину, вказівки процесуального керівника не виконані.

Оцінюючи доводи ОСОБА_1 щодо тривалої бездіяльності та неефективності досудового розслідування, а також доводи представника Відповідача щодо відсутності бездіяльності з їх сторони, суд дослідив докази надані потерпілою, та доводи відповідача, а так само і матеріали досудового розслідування, надані Відповідачем для перевірки обгрунтованості відзивів на позов.

Звертаючись до суду, Позивачка обґрунтовувала свої вимоги конкретними фактами бездіяльності слідчих органів у межах кримінального провадження, а також неефективністю, безвідповідальністю в цілому, оскільки більш ніж три роки після початку кримінального провадження винна у вчиненні кримінального порушення особа, встановлена та затримана не була, кримінальне провадження декілька разів закривалась з різних підстав та в подальшому за вказівкою прокуратури відновлялось. Позивачці, яка є потерпілою у кримінальному провадженні не надано доступу до письмових матеріалів, остання постійно змушена звертатись до правоохоронних органів із запитами про стан розслідування кримінального провадження.

Дослідженням матеріалів кримінального провадження встановлено, що ухвалюючи постанови про закриття кримінального провадження, слідчими не було вжито всіх необхідних заходів щодо збирання доказів, не були перевірені всі доводи, викладені заявником в заяві про вчинення злочину. Слідчі з часу внесення відомостей до ЄРДР по даному факту обмежилися лише допитом самої заявниці. Жодних інших слідчих чи процесуальних дій по даному кримінальному провадженню, до часу ухвалення рішення, слідчим не проведено, зокрема не проведено слідчого експерименту, не встановлено свідків та не допитано усіх можливих свідків, лише через тривалий час здійснено доступ до медичної документації. Отже слідчими не встановлено всіх важливих обставини події за допомогою належних засобів доказування.

В той же час, кримінальне правопорушення за статтею 125 КК України "Умисне легке тілесне ушкодження" віднесено до категорії проступків (стаття 12 КК України).

Згідно з пунктом 1 частиною 1 статті 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі.

Санкція статті 125 КК України передбачає менш суворе покарання, отже строк давності притягнення особи до відповідальності становить два роки з моменту вчинення діяння.

Відповідно до пункту 3-1 частини 1 статті 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо: не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, у разі закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, крім випадків вчинення особливо тяжкого злочину проти життя чи здоров`я особи або злочину, за який згідно із законом може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі.

Суд констатує, що внаслідок такої ситуації винну у вчиненні злочину особу - може бути звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, що випливає із положень статті 284 КПК України з урахуванням статті 49 КК України.

Отже, враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що досудове розслідування у кримінальному провадженні не було ефективним, та за сплином трьох років не встановлено винну особу, і строки давності притягнення до відповідальності вже сплинули.

Суд вважає, що Позивач довела належними та достатніми доказами факт заподіяння їй моральної шкоди, причинний зв`язок між надмірною тривалістю досудового розслідування, та бездіяльністю органу досудового розслідування та настанням певних негативних наслідків, зокрема втрати можливості притягнути винну особу до відповідальності .

Положеннями статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Ураховуючи викладене, встановлені судом обставини свідчать про надмірну тривалість досудового розслідування у справі. Розслідування кримінального проступку триває з грудня 2017 року по день ухвалення рішення, що становить більше трьох років.

Надмірна тривалість кримінального провадження та, як наслідок, можливість уникнення винною особою покарання за спричинені тілесні ушкодження, що призвели до моральних страждань Позивачки, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю заявляти неодноразові вимоги до органів досудового розслідування виконати їх посадові обов`язки; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; перебуванні у напруженому психологічному стані та усвідомленням того, що винна особа уникає відповідальності.

У зв"язку з неефективністю досудового розслідування, та затягуванням в проведенні слідчих дій, Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка отримала тілесні ушкодження, кваліфіковані експертом як легкі, не має можливості захистити свої права як потерпіла, та відповідно отримати компенсацію за лікування та за моральні страждання, пов"язані з ушкодженням здоров"я.

У цій справі правовою підставою для відшкодування шкоди є не факт скасування процесуальних рішень, а саме систематичне прийняття відповідних рішень без проведення згідно з вимогами КПК України перевірки заяви ОСОБА_1 внесеної до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей за фактом завдання ій тілесних ушкоджень, а так само і не виконання вказівок прокурора (процесуального керівника), що свідчить про надмірну тривалість розгляду заяви.

Разом із тим, суд враховує доводи Відповідача, викладені у відзиві, про те, що погіршення зору у Позивача не пов"язані з подією кримінального правопорушення, що вбачається з висновку експерта, наданого для огляду в судовому засіданні, та який долучено до матераілів кримінального провадження, тому в цій частині відхиляє доводи Позивача.

Враховуючи наведене, встановивши, що посадовими особами слідчих органів допущено затягування та порушення кримінально-процесуального законодавства при розслідуванні кримінального провадження щодо нанесення легкого тілесного ушкодження, суд доходить висновку про те, що внаслідок бездіяльності посадових осіб органів досудового розслідування, Позивачці завдано моральну шкоди, тягар відповідальності за відшкодування якої покладається на державу Україна.

Суд вважає, що внаслідок подій, які призвели до встановлення порушення у цій справі, Позивачка вочевидь зазнала болю та страждань, і таку шкоду не може бути виправлено самим лише встановленням факту порушення.

Оцінивши усі обставини цієї справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для покладення на державу обов`язку відшкодувати позивачу завдану їй моральну шкоду у зв`язку з неефективністю ведення досудового розслідування кримінального проступку, у якій позивач є потерпілою. Держава є відповідальною за ефективність тієї системи органів, що створені нею для виконання тієї чи іншої публічно-каральної функції. Держава бере участь як у приватних, так і публічних відносинах. У правових відносинах держава розглядається як цілісний орган, усі структурні підрозділи якого мають ефективно функціонувати. У ситуації, коли органи держави здійснюють із порушенням усіх розумних строків досудове розслідування, висновок про неефективність досудового розслідування, в якому позивач є потерпілою є очевидним. Суд враховує, що на даний час сплинули строки притягнення до відповідальності, оскільки з моменту вчинення проступку минуло більш ніж 3 роки, а особа, яка могла завдати ушкоджень ОСОБА_1 не встановлена, допит потерпілої проведено лише через півроку після подій та лише скасування прокурором постанови про закриття провадження. Такий результат є наслідком неефективного досудового розслідування, адже вказівки прокурора не виконано в повному обсязі, про що свідчить остання постанова прокурора про скасування постанови про закриття кримінального провадження.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного суду у справі, з подібних правовідносин, зокрема у справах: № 585/724/19 (пр. 61-18673ск19) від 27.05.2020року; № 646/8234/19 провадження № 61-14404св20 від 10.03.2021р., .

Відповідачем не наведено переконливих аргументів, які б могли довести в суді розумність та об`єктивність такої тривалості розслідування проступку (до липня 2020 року злочину невеликої тяжкості).

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує практику ЄСПЛ, принципи розумності та справедливості вважає за необхідне задовольнити її у розмірі 5000,00 гривень. Позивач заявляла вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 500тис.грн., однак така вимога є безпідставною, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження завданої їй шкоди та її розміру, який жодний чином не обґрунтований.

Що стосується посилань Відповідача, що Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області не є належним відповідачем (а.с. 70 зворот), а шкода має бути стягнена з держави за рахунок коштів державного бюджету, суд зауважує наступне.

Відповідно до частини другої статті 2, частини першої статті 170 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно частини другої статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки ДКСУ чи її територіальний орган не є тим суб`єктом який порушив права чи інтереси позивача.

Так, сам факт стягнення коштів із Державного бюджету України не може бути підставою для обов`язкового залучення до участі у справі відповідачем ДКСУ чи її територіального органу. У разі сприйняття подібного підходу до участі у справах про стягнення коштів, відшкодування шкоди завжди необхідно було б щоразу залучати суб`єкта, який здійснює управління рахунком, на якому розміщені грошові кошти відповідача.

Європейський суд з прав людини зауважує, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (RYSOVSKYY v. UKRAINE, № 29979/04, § 70, ЄСПЛ, від 20 жовтня 2011 року).

Вирішуючи правову проблему, з метою забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, Велика Палата Верховного Суду у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-514цс19) щодо обов"язкового залучення Державної казначейської служби у справах про відшкодування шкоди, сформулювала наступні висновки:

"43. З урахуванням того, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне вказати, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновку Верховного Суду України, який міститься у постанові від 08 листопада 2017 року у справі № 761/13921/15-ц (провадження № 6-99цс17), оскільки Верховний Суд України не робив висновку про обов`язкове залучення ДКСУ та неможливість задоволення позову у разі незалучення цього органу.

44. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.

45. Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

46. ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.".

Позивач визначила відповідача (з урахуванням ухвали суди про заміну неналежного відповідача) Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області, оскільки Криворізьке районне відділення Криворізького відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області не має статусу юридичної особи (про що йдеться й у відзиві а.с. 51-52).

Саме Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області виступає від імені держави у правовідносинах, що склалися з Позивачем ОСОБА_1 , і саме орган національної поліції як юридична особа публічного права бере участь у справі від імені держави.

Незалучення судом чи позивачем до участі у справі органів державного казначейства не є підставою для відмови у задоволенні позову за умови доведенності позовних вимог.

Щодо судових витрат

Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений статтею 141 ЦПК України. Згідно з частиною першою цієї статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір».

Згідно з п.1 ч.1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою або фізичною особою-підприємцем ставка судового збору складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати.

Виходячи із принципу пропорційності відшкодування судового збору розміру задоволених позовних вимог, Державній казначейській службі України підлягає компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України у розмірі 50 гривень.

Керуючись, ст.ст. 10-13, 81, 89, 258-259, 263-264, 268, 354-355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, про стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути за рахунок Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , в рахунок відшкодування моральної шкоди грошові кошти в розмірі 5 000,00 (п`ять тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди, завданої останній бездіяльністю посадових осіб Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 40108866).

У задоволенні інших позовних вимог відмовити .

Судові витрати віднести на рахунок держави.

Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до п.15 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть ознайомитись з судовим рішенням на офіційному веб-порталі Єдиного державного реєстру судових рішень. Веб-адреса сторінки: http://reyestr.court.gov.ua.

Повний текст судового рішення складено 05 квітня 2021 року.

Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , зареєстрована: АДРЕСА_1 ;

- відповідач: Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області, ЄДРПОУ 40108866, юридична адреса: вул. Троїцька, 20-А, м. Дніпро, 49101.

Суддя: О. В. Чайкіна