Рішення № 96057721, 06.04.2021, Острозький районний суд Рівненської області

Справа № 567/373/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2021 рокум. Острог

Острозький районний суд Рівненської області у складі:

головуючий суддя - Назарук В.А.

при секретарі - Гічиновська Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції у Рівненській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАВ №114900 від 15.03.2021 та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення

встановив:

в Острозький районний суд з позовом до Головного управління Національної поліції в Рівненській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАВ №114900 від 15.03.2021 та закриття провадження у справі звернувся ОСОБА_1 .

В обґрунтування позову зазначив, що постановою по справі про адміністративне правопорушення серії БАВ №114900 від 15.03.2021, винесеною поліцейським СРПП ВП №3 Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.121 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 гривень.

Зазначає, що дана постанова у справі про адміністративне правопорушення мотивована тим, що 15.03.2021 року о 16:00 год. в м.Острог по вул.Східна він керував автомобілем Dacia Duster, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який не відповідав вимогам стандартів, що стосується безпеки дорожнього руху, правил технічної експлуатації, на вітровому склі наявна тріщина в зоні роботи склоочисників, чим порушив п.31.1 ПДР України, п.6.8.5 ДСТУ 3649, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.121 КУпАП.

Дії посадової особи по складанню постанови серії БАВ №114900 від 15.03.2021 вважає протиправними, а постанову необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню в зв`язку з відсутністю доказів вчинення ним адміністративного правопорушення та порушенням інспектором норм матеріального права при складанні постанови.

Посилається на те, що правомірність постанови має ґрунтуватися на тому, що факт правопорушення є доведеним і при її ухваленні процедура була дотримана, однак будь-яких доказів, що підтверджують даний факт, інспектором здобуто не було.

Дії посадової особи по складанню постанови вважає незаконними, а постанову необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню, оскільки він Правил дорожнього руху не порушував та вважає, що поліцейським не було дотримано вимог закону при вирішенні питання про притягнення його до адміністративної відповідальності.

Вважає, що зміст оскаржуваної постанови не відповідає дійсності та зазначив, що Правил дорожнього руху не порушував, а факт вчинення ним порушення є лише припущенням поліцейського, оскільки будь-яких доказів, що підтверджують даний факт, поліцейським здобуто не було.

За вказаних обставин вважає, що оскаржувана постанова порушує його права, свободи та інтереси, відповідачем не доведено правомірність встановлення адміністративного правопорушення, а тому просить скасувати постанову серії БАВ №114900 від 15.03.2021 та закрити провадження у справі.

Ухвалою суду від 29.03.2021 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , ухвалено розгляд справи проводити у спрощеному порядку без виклику сторін, визначено строки для подання письмових заяв по суті справи. Зазначеною ухвалою строк для подання відзиву, з врахуванням положень ч.1 ст.286 КАС України, за якими адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі, було визначено до 05.04.2021.

Відповідач відзиву на позов, доказів, що підтверджують заперечення проти позову у встановлений судом строк не подав, оскільки відповідно до ч.6 ст.120 КАС України, останнім днем строку, який закінчується вказівкою на певний день, вважається цей день, і в зазначений день відзив не було здано на пошту (ч.9 ст.120 КАС України) і лише 06.04.2021 на адресу суду було надано відзив на позовну заяву, який за своєю формою не відповідає вимогам ст.162 КАС України і підписаний т.в.о. начальника відділення поліції №3 Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області, яке не є відповідачем у справі і яким не додано доказів в порядку ст.55, 59 КАС України, представництва відповідача у даній справі.

Оскільки відзив не подано у встановлений судом строк, то відповідно до ч.6 ст.162 КАС України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Окрім того, відповідно до ч.3 ст.79 КАС України, відповідач повинен подати суду докази разом із поданням відзиву, а оскільки відзив було подано неуповноваженою особою та з порушенням встановленого судом строку, то на підставі ч.8 ст.79 КАС України дані докази до розгляду судом не приймаються.

Суд, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті в їх сукупності, приходить до наступних висновків.

В судовому засіданні встановлено, що 15.03.2021 року щодо ОСОБА_1 було складено постанову у справі про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.121 КУпАП в якій зазначено, що 15.03.2021 року о 16:00 год. в м.Острог по вул.Східна він керував автомобілем Dacia Duster, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який не відповідав вимогам стандартів, що стосується безпеки дорожнього руху, правил технічної експлуатації, на вітровому склі наявна тріщина в зоні роботи склоочисників, чим порушив п.31.1 ПДР України, п.6.8.5 ДСТУ 3649, за що був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.121 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн.

Згідно ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб`єкта владних повноважень не може ґрунтуватися на припущеннях.

Предметом судового дослідження за даними правовідносинами є правомірність дій суб`єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення.

Порядок розгляду справ про адміністративне правопорушення регламентований главою 22 КУпАП.

Згідно з ч.1, 2 ст.222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, які полягають, зокрема, у порушенні правил дорожнього руху, відповідальність за які передбачена ч.1 ст.121 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Відповідно до ст.283 КУпАП, постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акту, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Статтею 268 КУпАП визначені права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Так, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

У наведених положеннях Кодексу визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності.

Доказів надання позивачу можливості в повному обсязі скористатись правами, передбаченими ст.268 КУпАП та того, що права при розгляді справи про адміністративне правопорушення були роз`яснені позивачеві під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, відповідачем суду не надано.

Водночас, як зазначив позивач, відповідач при винесенні постанови не надав йому можливості скористатися своїми правами, надати пояснення чи докази, та розглянув справу одноосібно, без надання йому права на подачу доказів правомірності своїх дій.

Відповідно до ст.245 КУпАП, завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне та об`єктивне встановлення обставин справи, вирішення її у точній відповідності до закону.

Відповідно до ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчинення, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, особа, яка уповноважена розглядати справу про адміністративне правопорушення зобов`язана, по-перше, встановити склад правопорушення, яким відповідно до статті 9 КУпАП є протиправна дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність, по-друге, дослідити докази та оцінити їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (ст.252 КУпАП).

Положеннями ч.2 ст.258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.

У відповідності до ч.4 ст.258 КУпАП, у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 283 цього Кодексу.

Водночас, частиною 5 ст.258 КУпАП визначено, що якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов`язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі, або порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису). Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Згідно ст.251 КУпАП, доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Зазначені положення містяться і в п.9 ч.1 ст.31 Закону України «Про Національну поліцію», які вказують, що поліція може застосовувати такі превентивні заходи як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

За змістом зазначених норм, поліцейський не був зобов`язаний складати протокол про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , разом з тим, він мав право це зробити з урахуванням того, що особа заперечувала факт вчинення правопорушення та для збереження доказів правопорушення, оскільки протокол про адміністративне правопорушення, відповідно до ст.251 КУпАП міг бути доказом вчинення правопорушення із зазначенням тих матеріалів, що до нього додаються (рапорт, пояснення, фотофіксація, цифровий носій відеозапису, тощо), однак такі докази зібрані не були.

Водночас, в судовому засіданні встановлено, що в пункті оскаржуваної постанови "До постанови додаються" відсутні відомості про докази, які додаються на обґрунтування винесеної постанови.

Зважаючи на те, що відповідачем не надано суду справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 суд приходить до висновку, що жодним доказом наявність адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КУпАП в діях позивача встановлена не була.

Отже, поліцейським при виявлені правопорушення, фіксації правопорушення, формуванні доказової бази (матеріалів справи), розгляду справи про адміністративне правопорушення не було дотримано вимог ст.258 КУпАП, оскільки після виявлення факту вчинення правопорушення працівник поліції зобов`язаний зібрати належні та допустимі докази такого правопорушення.

Окрім того, у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 КУпАП Конституційний суд України в своєму рішенні від 26 травня 2015 року №5-рп/2015 зазначив, що провадження у справі про адміністративне правопорушення передбачає низку визначених у законі послідовних дій відповідного органу (посадової особи). За загальним правилом фіксація адміністративного правопорушення починається зі складення уповноваженою посадовою особою протоколу про його вчинення.

Також Суд у наведеному Рішенні аналізує можливість притягнення особи до відповідальності у так званому скороченому провадженні. При цьому Суд вказує, що скорочене провадження у справах про зазначені адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення.

Застосування посадовою особою процедури скороченого провадження в інших випадках, які не визначені законом, тобто розгляд справи про адміністративне правопорушення безпосередньо на місці його вчинення, а не за місцезнаходженням органу, уповноваженого законом розглядати справу про таке правопорушення, призводить до порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених у статтях 257, 268, 277, 278, 279, 280 КУпАП.

Таким чином, Конституційний Суд України у зазначеній справі дійшов висновку, що всі інші види правопорушень розгляду у скороченому провадженні не підлягають та навіть у випадку, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається, стадія фіксації адміністративного правопорушення та формування матеріалів справи є обов`язковою і має передувати такому розгляду справи.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства по справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху і експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови повинен відповідати вимогам, передбаченим ст.283 і 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення. В ній повинні бути докази на яких базується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, і вказані мотиви не взяття до уваги інших доказів, на які посилається правопорушник чи висловлені останнім доводи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 537/2088/17, де вказано, що правомірність постанови має ґрунтуватися на тому, що факт правопорушення є доведеним і при її ухваленні процедура була дотримана. При цьому, також зазначено, що сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності.

Згідно ч.1, 4 ст.73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач відзиву на позов, доказів, що підтверджують заперечення проти позову у встановлений судом строк не подав і правомірність свого рішення не довів.

Враховуючи наведене, суд вважає висновки поліцейського про порушення позивачем Правил дорожнього руху припущеннями та такими, що не підтверджені фактичними даними для доказування вини особи, оскільки обставини, з якими закон пов`язує настання даних подій, відповідачем не доведені.

Окрім того, при вирішенні спору, суд виходить і з наступного.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють ПДР.

Пунктом 1.9 ПДР встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до вимог пункту 31.1 ПДР, технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації.

Частиною першою статті 121 КУпАП встановлено, що керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З аналізу наведеної норми слідує, що відповідальність за частиною першою статті 121 КУпАП настає у разі керування водієм транспортним засобом, який має технічні несправності, з якими, відповідно до встановлених правил, експлуатація його забороняється, або таким транспортним засобом, що переобладнаний з порушенням установлених правил, норм і стандартів.

Притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 121 КУпАП відбулося через порушення вимог ДСТУ 3649:2010 «Колісні транспортні засоби. Вимоги щодо безпечності технічного стану та методи контролювання».

У зазначеному ДСТУ 3649:2010 викладені вимоги до технічного стану автотранспортних засобів, які знаходяться в експлуатації.

Згідно з пунктом 1.1 ДСТУ 3649:2010 цей стандарт поширюється на колісні транспортні засоби (далі - КТЗ) категорій M, MG, N, NG, O, призначені для перевезення вантажів та (або) пасажирів, а також на КТЗ, які за своєю конструкцією та обладнанням призначені для виконання спеціальних робочих функцій, або призначені для перевезення пасажирів чи вантажів певних категорій, на дорогах загального користування.

Пунктом 6.8. ДСТУ 3649:2010 передбачено вимоги до інших елементів конструкції.

Зокрема, підпунктом 6.8.5 пункту 6.8 ДСТУ 3649:2010 визначено, що на вітровому склі КТЗ не дозволено сколи чи тріщини в зоні роботи склоочисників.

Разом з тим, приписами ДСТУ 3649:2010 такі пошкодження не віднесено до технічної несправності автомобіля.

Доводи відповідача про порушення позивачем вимог ПДР ґрунтуються на тому, що позивач керував транспортним засобом, який має технічну несправність, а саме тріщину на вітровому склі в зоні роботи склоочисників.

Пунктом 31 ПДР встановлені вимоги до технічного стану транспортних засобів та їх обладнання.

Приписами підпункту 31.4 пункту 31 ПДР заборонено експлуатацію транспортних засобів за наявності визначених цим пунктом технічних несправностей і невідповідності визначених цим пунктом вимогам.

У наведеному пункті ПДР викладений перелік технічних несправностей транспортних засобів, за наявності яких забороняється їх експлуатація.

При цьому, вказаний перелік технічних несправностей, наведений в пункті 31 ПДР, не містить такої несправності, як тріщина на вітровому склі в зоні роботи склоочисників.

Отже, в розумінні ПДР, тріщина на склі автомобіля позивача не віднесена до технічної несправності автомобіля. Фактично наявність вказаного дефекту скла свідчить про його пошкодження, а не про технічну несправність автомобіля.

Відтак, наявність тріщин та сколів на вітровому склі в зоні склоочисників транспортного засобу не забороняє його експлуатацію, що в свою чергу, виходячи з диспозиції частини першої статті 121 КУпАП, виключає можливість притягнення позивача до адміністративної відповідальності за цією нормою КУпАП.

Із системного аналізу діючого законодавства України про адміністративні правопорушення вбачається, що саме порушення ПДР, а не стандартів ДСТУ є підставою для притягнення до адміністративної відповідальності.

Відповідачем не надано доказів того, що наявність тріщини чи сколів в районі роботи склоочисників не відповідає вимогам стандартів, правил дорожнього руху і технічної експлуатації, а також, що саме з вказаною технічною несправністю відповідно до встановлених правил забороняється експлуатація транспортного засобу.

Таким чином, суть адміністративного правопорушення, зазначена в постанові про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 15.03.2021 серії БАП №114900 не відповідає об`єктивній стороні правопорушення.

Більше того, в оскаржуваній постанові невірно зазначено реєстраційний номер транспортного засобу під керуванням позивача як НОМЕР_1 , тоді як відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу його номер є НОМЕР_2 .

Враховуючи, що наявність тріщини на вітровому склі в зоні роботи склоочисників згідно вимог пункту 31 ПДР не віднесена до технічної несправності транспортного засобу, за наявності якої забороняється його експлуатація, а відповідальність відповідно до частини першої статті 121 КУпАП настає саме у разі керування водієм транспортним засобом, що має технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, суд приходить до висновку про те, що притягнення позивача до відповідальності за частиною першою статті 121 КУпАП є безпідставним.

Приписами ст.129 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, задекларовано, що основними засадами судочинства, серед іншого, є змагальність та забезпечення доведеності вини.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Враховуючи вищевказані вимоги та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (п.45 Рішення ЄСПЛ у справі "Бочаров проти України" від 17.06.2011; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі "Огороднік проти України" від 05.05.2015; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохін проти України» від 15.02.2013).

Відповідно до ст.245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Згідно зі ст.252 КУпАП, орган (посадова особа), що розглядає справу про адміністративне правопорушення оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Наведене свідчить, що під час винесення постанови були порушені норми чинного законодавства, які гарантують особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, право на об`єктивний та справедливий розгляд справи.

На підставі викладеного, беручи до уваги встановлені під час судового розгляду справи обставини та докази, суд приходить до висновку, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення та винесенні оскаржуваної постанови не було дотримано вимоги КУпАП.

В судовому засіданні встановлено, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень на якого покладено обов`язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено правомірність винесення оскаржуваної постанови в справі про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи дії відповідача на відповідність вищевказаним критеріям, суд приходить до висновку, що приймаючи оскаржувану постанову в справі про адміністративне правопорушення, посадовою особою її не було мотивовано та не дотримано встановленого законом порядку її винесення, поліцейським при її винесенні не було зібрано відповідні докази, що підтверджують факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, а тому вона підлягає скасуванню у судовому порядку.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначені статтею 286 КАС України.

Згідно з п.3 ч.3 ст.286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

В судовому засіданні встановлено, що позиція позивача щодо відсутності в його діях складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КУпАП нічим не спростовується, поліцейським при винесенні рішення про притягнення до адміністративної відповідальності позивача не були дотримані положення КУпАП щодо необхідності з`ясування всіх обставин справи, а тому суд вважає, що постанова про накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу є протиправною та підлягає скасуванню.

При цьому суд враховує, що відповідно до п.3 ч.3 ст.286 КАС України при обґрунтованості заявлених вимог щодо наявності підстав для скасування рішення суб`єкта владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності суд уповноважений закрити справу про адміністративне правопорушення, а тому з метою повного відновлення прав позивача суд вважає необхідним закрити справу про адміністративне правопорушення щодо нього.

Вирішуючи клопотання представника позивача про стягнення з відповідача судових витрат, понесенех позивачем, у зв`язку із розглядом справи, суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ст.134 КАС України, за результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу.

Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану із справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат, учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.5 ст.134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірний із: складністю справи та виконання адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу позивачем надано: договір про надання професійної правничої допомоги, укладений між адвокатським бюро "Віталія Загребельного" та ОСОБА_1 22.03.2021, яким погоджено вартість послуг, ордер на надання правової допомоги серії РН-926 №45, акт наданих послуг до договору про надання правничої допомоги від 26.03.2021, в якому міститься детальний опис робіт (наданих послуг) та відповідно до якого, вартість наданих адвокатом у справі за позовом ОСОБА_1 послуг становить 900 грн., звіт про надання правничої допомоги на суму 900 грн., квитанцію АТ КБ "ПРИВАТБАНК" №0.0.2070951499.1 від 30.03.2021, згідно якої ОСОБА_1 оплатив для адвокатського бюро "Віталія Загребельного" 900 грн. за послуги адвоката згідно договору про надання правничої допомоги.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача, понесених ним витрат на правничу допомогу в розмірі 900 грн.

Водночас, позивач просить стягнути на свою користь витрати в сумі 454 гривні, понесені ним у зв`язку зі сплатою судового збору.

Частиною 1 статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи той факт, що судове рішення ухвалене на користь позивача та дотримуючись вимог ст.139 КАС України, суд вирішив стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на сплату судового збору у розмірі 454 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ГУНП в Рівненській області.

На підставі ст.222, 258, 265-2, 283, 287, 293 КУпАП, керуючись ст.9, 246, 250, 268, 286 КАС України

вирішив:

позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Національної поліції в Рівненській області (місцезнаходження: м.Рівне, вул.Хвильового, 2, код ЄДРПОУ 40108761) про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАВ №114900 від 15.03.2021 задоволити.

Постанову серії БАВ №114900 від 15.03.2021, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 Кодексу України про адміністративні правопорушення скасувати, а справу про адміністративне правопорушення закрити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління національної поліції в Рівненській області 900 грн. витрат на професійну правничу допомогу та 454 грн. витрат зі сплати судового збору.

Апеляційна скарга може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Острозький районний суд Рівненської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Острозького районного судуНазарук В.А.