Рішення № 96053545, 02.04.2021, Бориславський міський суд Львівської області

Справа № 438/290/21

Номер провадження 2/438/218/2021

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

02 квітня 2021 року м. Борислав

Бориславський міський суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Хемич О.Б.,

за участю секретаря судового засідання - Валькович Г.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Бориславської міської ради Львівської області про визнання права власності на земельну ділянку, -

В С Т А Н О В И В:

23 лютого 2021 року позивач ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Бачинського А.В., звернувся до суду із позовом до відповідача - Бориславської міської ради Львівської області про визнання права власності на земельну ділянку.

Позовні вимоги позивач мотивує тим, що ним в 1996 році на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, успадковано від ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , зазначає, що житловий будинок по АДРЕСА_2 складається виключно із квартири АДРЕСА_3 , що ним успадкована. Зазначена квартира на час спадкування розташована на земельній ділянці площею 0,0826 га., яка також належала спадкодавцю на праві приватної власності відповідно до державного акту на право приватної власності на землю. Отримавши свідоцтво про право на спадщину ним було успадковано лише квартиру за вищевказаною адресою, у спадкуванні земельної ділянки, на якій розташована квартира йому було відмовлено.

Представником позивача до суду подано заяву, в якій він просив справу слухати за його відсутності та у відсутності позивача, на задоволенні позовних вимог наполягав.

Відповідач надав суду заяву про розгляд справи без участі представника Бориславської міської ради Львівської області.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до такого висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 23 січня 1996 року відділом ЗАГСу м. Борислава.

За своє життя ОСОБА_2 склала заповіт, у якому заповіла позивачу, ОСОБА_1 , належну їй квартиру на підставі свідоцтва про право власності на квартиру, виданого виконавчим комітетом Бориславської міської ради народних депутатів 24 січня 1994 року, яке зареєстроване в Дрогобицькому МБТІ 24 січня 1994 року під №1062, за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже, позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом, який було складено 22 липня 1994 року ОСОБА_2 , посвідчений державним нотаріусом Бориславської державної нотаріальної контори Петруняк І.О., зареєстровано в реєстрі за №340.

Згідно з свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 22.07.1996 року, виданого державним нотаріусом Бориславської державної нотаріальної контори Дубель І.В., зареєстроване в реєстрі за №3109, ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_4 , загальною площею 43,2 кв.м.

Складаючи заповіт ОСОБА_2 заповідала квартиру в цілому.

До матеріалів справи позивачем долучено належним чином завірену копію державного акту на право приватної власності на землю серія ЛВ №131 від 28 жовтня 1994 року, виданий Бориславською міською радою народних депутатів на підставі рішення №480 від 18 серпня 1994 року, згідно якого ОСОБА_2 було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0826 гектарів в межах згідно з планом, яка розташована на території АДРЕСА_2 , для обслуговування будинку.

Разом з тим встановлено, що отримавши Державний акт на землю лише 28 жовтня 1996 року, що є датою пізнішою, ніж дата складання заповіту ОСОБА_2 , додатково до нотаріуса не зверталася для внесення змін у заповіт або складання нового.

Так, спірна земельна ділянка, має кадастровий номер, а саме: 4610300000:03:020:0065, що підтверджується відповідним Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-4609976542019 від 10.06.2019 року.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-4609976542019 від 10.06.2019 року, земельна ділянка з кадастровим номером -4610300000:03:020:0065, площею - 0,0826 га, що розташована: по АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

У 2019 році позивачем було виготовлено технічну документацію на земельну ділянку розташовану під квартирою АДРЕСА_4 та 10 червня 2019 року проведено державну реєстрацію земельної ділянки з отриманням кадастрового номера.

У зв`язку з тим, що вищевказані обставини перешкоджають позивачу в оформленні у встановленому порядку права власності на земельну ділянку з кадастровим номером -4610300000:03:020:0065 він змушений звернутися до суду з вищевказаною позовною заявою.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦК України встановлено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року №7 роз`яснено, що відносини спадкування регулюються правилами ЦК, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР), у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

Оскільки, спадкодавець ОСОБА_2 померла в 1996 році застосуванню підлягають норми ЦК УРСР 1963 року.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 524 ЦК УРСР 1963 року позивач є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_2 .

Так, на час відкриття та прийняття спадщини в силу п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України спадкові правовідносини регулювались Цивільним Кодексом УРСР (в редакції 1963 року чинній на момент складення заповіту та відкриття спадщини).

Відповідно до ст. 524 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом

Згідно ст. 549 ЦК УРСР 1963 року визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних справ, свобод чи законних інтересів.

Дослідивши матеріали справи суд вважає за необхідне застосовувати закон, що був чинним на час виникнення відносин власності, тобто станом на 22 липня 1996 року.

При цьому чинний на час виникнення спірних правовідносин ЦК України 1963 року не містив норм, що б регулювали зв`язок земельної ділянки з пов`язаним з нею житловим будинком під час зміни його власника.

Водночас відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 30 ЗК України 1990 року (чинного на час виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди.

Ця позиція узгоджується з п. 21-1 Постанови Пленуму Верховного суду України від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», відповідно до статей 1225 ЦК ( 435-15 ) і 131 ЗК ( 2768-14 ) право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, а також право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

За таких обставин до ОСОБА_1 від попереднього власника перейшло не лише право власності на квартиру за адресою: по АДРЕСА_1 , і право власності на земельну ділянку, надану для обслуговування будинку.

Згідно статті 120 ЗК України, при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

На сьогоднішній день позивач користується зазначеною земельною ділянкою, як власник квартири, розташованої на ній, що не суперечить суспільним інтересам, не заперечується відповідачами та не порушує прав інших осіб.

В зв`язку із викладеним суд дійшов висновку, що після успадкування квартири 22 липня 1996 року до позивача на підставі ст. 377 ЦК України та ст.120 ЗК України перейшло право власності і на земельну ділянку, а тому позов ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку для обслуговування вищевказаного будинку та підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 374 ЦК України суб`єкти права власності на землю (земельну ділянку) суб`єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади. Права та обов`язки суб`єктів права власності на землю (земельну ділянку) встановлюються законом.

Відповідно до ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно ст. 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Крім того, згідно ст. 90 Земельного кодексу України власники земельних ділянок мають право: продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; самостійно господарювати на землі; власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію;використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

За таких обставин, суд з урахуванням обставин справи, а також приймаючи до уваги той факт, що позовні вимоги не суперечать закону та не порушують прав, свобод чи інтересів інших осіб, суд приходить до висновку про задоволення позову в повному обсязі.

На підставі викладеного, відповідно до ст.9 Конституції України, ст.ст.524, 534, 541, 546, 548, 549 ЦК У PCP (в редакції 1963 року), ст.ст. 373, 374 ЦК України, ст.ст.78, 81, 90, 116, 120 ЗК України, керуючись ст.ст. 12, 81, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Бориславської міської ради Львівської області про визнання права власності на земельну ділянку- задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,0826 га, кадастровий номер 4610300000:03:020:0065, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Бориславський міський суд Львівської області.

Повне найменування учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

позивач: ОСОБА_1 , РНКПО НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5

відповідач: Бориславська міська рада, код ЄДРПОУ 26181298, місцезнаходження: вул. Шевченка, 42, м. Борислав, Львівська область

Суддя О.Б. Хемич