Ухвала суду № 96046104, 05.04.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 УХВАЛА

05 квітня 2021 року м. Київ № 640/8289/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., розглянувши заяву про забезпечення позову в адміністративній справі до подання позовної заяви:

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва повторно звернувся ОСОБА_1 із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, у якій просить суд зупинити дію Наказу Міністерства фінансів України від 19.03.2021 №164 «Деякі питання утворення Державного податкового університету»; заборонити державним реєстраторам, в розумінні Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» вчиняти реєстраційні дії та/або рішення щодо внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань змін, пов`язаних із початком ліквідаційної процедури (процедури припинення), стосовно Університету державної фіскальної служби України (ідентифікаційний код юридичної особи: 40233365, місцезнаходження юридичної особи: 08201, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Університетська, будинок 31).

В обґрунтування необхідності задоволення заяви про забезпечення адміністративного позову заявник зазначив, що є аспірантом 3-го року навчання за спеціальністю 081 - «Право без відриву від виробництва (контрактна форма навчання) Університету державної фіскальної служби України, а тому вважає, що зазначеними розпорядженням та наказом безпосередньо порушуються його права, зокрема гарантоване Конституцією України право на освіту. Порушення свого права заявник пов`язує з наслідками виконання розпорядження КМУ №1518-р від 02.12.2020. та наказу МФУ №164 від 19.03.2021. Так, заявник переконаний, що заходи з реорганізації Університету Державної фіскальної служби України призведуть до негативних наслідків у вигляді: зміни штатної структури викладацького складу; ліквідації Вченої ради Університету ДФСУ, внаслідок чого, до формування нової Вченої ради буде відкладено на невизначений термін захист кандидатської дисертації заявника; анулювання ліцензії на провадження освітньої діяльності Університету ДФСУ (п. 2 ст. 24 ЗУ «Про вищу освіту»); отримання нових акредитаційних сертифікатів , (ст. 25 ЗУ «Про вищу освіту»).

Необхідність застосування заходів забезпечення позову заявником обґрунтовується тим, що законодавство не передбачає процедури відновлення дії ліцензії та акредитації Вищому навчальному закладу, який було протиправно ліквідовано.

Від Міністерства фінансів України надійшли письмові заперечення проти клопотання позивача про забезпечення позову до подання позовної заяви. В обґрунтування своїх заперечень представник Міністерства фінансів України зазначив про те, що переоформлення ліцензії на провадження освітньої діяльності здійснюється без проведення процедури ліцензування. У разі реорганізації юридичних осіб, що мають ліцензії на провадження освітньої діяльності, шляхом перетворення, злиття, поділу, виділу або приєднання, переоформлення ліцензії здійснюється на основі ліцензій таких юридичних осіб. Переоформлення ліцензій здійснюватиметься на підставі чинних ліцензій за спеціальностями згідно з Переліком галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 №266.

На думку представника Міністерства фінансів України зазначене свідчить про відсутність ризику неотримання ліцензії чи неможливості акредитації, та, як наслідок, не несе загрози для студентів, аспірантів, а лише говорить про наявність певних формальних необхідних дій. Зазначене підтверджує факт непорушності прав та інтересів студентів, аспірантів. Представник вважає, що звернення заявника з заявою про забезпечення позову є безпідставним, а будь-які вимоги, зазначені в такій заяві, не можуть доводити необхідність вжиття заходів забезпечення позову.

Представником Міністерства фінансів України наголошено, що заходи, які пропонує застосувати позивач, не є співмірними заявленим позовним вимогам, з огляду на те що співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову, з урахуванням відсутності жодних порушених прав чи інтересів Позивачів у даних правовідносинах, переважає гіпотетичні негативні наслідки, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів.

Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Частина перша статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України визначає види забезпечення позову, згідно з якою позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

З урахуванням зазначених норм чинного Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

У відповідності до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При розгляді та вирішенні даної заяви про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу; наявності зв`язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову, і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення позову забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення; імовірності виникнення утруднень для виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; наявності зв`язку із вжиттям заходів запобігти порушенню прав та інтересів інших осіб, в тому числі, й осіб, які не приймають участь у розгляді справи.

Виходячи з наведеного, у випадку звернення сторони із вимогою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із такою вимогою.

З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Враховуючи викладене, судом не встановлено підстав, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або унеможливили б захист цих прав, свобод та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову чи утруднювали б відновлення таких прав при виконанні рішення у межах заявлених позовних вимог.

Суд зазначає, що співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Таким чином, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

За правовою позицією, викладеною у Рішенні Конституційного Суду України від 31 травня 2011 року № 4-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 376 у взаємозв`язку зі статтями 151, 152, 153 Цивільного процесуального кодексу України, «з метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову» (абзац п`ятий пункту 4 мотивувальної частини).

Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Він віднесений до механізму захисту прав і свобод людини, зокрема в судовому порядку, і є гарантією їх захисту та відновлення, а отже, елементом правосуддя. Забезпечення позову стосується всіх стадій судового провадження (підготовка, призначення, розгляд справи, виконання рішення) і є складовою комплексу заходів, спрямованих на охорону публічно-правового та матеріально-правового інтересу в адміністративному судочинстві, а також однією з гарантій реального виконання можливого позитивного для людини рішення, оскільки надає можливість суду до ухвалення рішення в адміністративній справі вжити заходів до забезпечення реалізації позовних вимог.

Тобто, застосування інституту забезпечення позову є дискреційним правом суду, а не його обов`язком, яке він реалізує залежно від обставин справи.

Крім того, суд зазначає, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки заявника, а й інших заінтересованих осіб, права яких можуть бути порушені, у зв`язку із застосуванням відповідних заходів, та не допустити негативних наслідків.

Суд звертає увагу, що заява про забезпечення позову фактично спрямована на вирішення спору, що виник між сторонами, до прийняття судом відповідного рішення по суті.

Протиправність наказу Міністерства фінансів України від 19.03.2021 №164 "Деякі питання утворення Державного податкового університету" підлягає доведенню в ході розгляду даної адміністративної справи.

Суд вважає, що під час розгляду заяви суд повинен, виходячи з конкретних доказів, оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Поряд з цим, наразі позивачем не надано суду належних та достатніх доказів на підтвердження існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача.

Виходячи зі змісту позовної заяви та викладеного у заяві про забезпечення позову обґрунтування щодо вжиття заходів забезпечення позову, дослідивши матеріали справи, станом на час винесення даної ухвали суд приходить до висновку про відсутність підстав для забезпечення позову, оскільки судом не встановлено обставин крайньої необхідності та підстав, з якими наведені вище норми Кодексу адміністративного судочинства України пов`язують можливість забезпечення позову.

Керуючись статтями 150, 151, 153-155, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України і може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.С. Мазур