Рішення № 96045985, 05.04.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 квітня 2021 року м. Київ № 640/6532/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді - Кармазіна О.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до Державної міграційної служби Українипро визнання протиправним та скасування наказу в частині та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9, код ЄДР: 37508470), в якому просить суд^

1) визнати протиправним та скасувати наказ Державної міграційної служби України від 11.06.2015 № 81 в частині визнання недійсним (анулювання) бланку паспорта громадянина України НОМЕР_2 та бланку паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_3 ;

2) зобов`язати відповідача проінформувати МВС України та Адміністрацію Державної прикордонної служби України про необхідність вилучення із баз даних загублених, викрадених та оголошених недійсними документів, відомостей про визнання недійсним (анулювання) бланку паспорта громадянина України НОМЕР_2 та бланку паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_3 , а також вилучити відомості про визнання недійсним (анулювання) цих паспортів із відповідної бази даних ДМС України.

Позиція позивача.

Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначає, що є громадянкою України, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , документована паспортом громадянина України НОМЕР_2 , виданим Залізничним РВ Сімферопольського МУ ГУ МВС України в АР Крим 26.05.2012р., та паспортом громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_4 , виданим 10.07.2012 органом 6390 (м.Харків).

В результаті отримання листа Адміністрації Державної прикордонної служби України від 21.02.2020, Позивачу стало вперше достовірно відомо про направлення Державною міграційною службою України (Відповідач) 20 липня 2015 на адресу Адміністрації ДПС України листа про оголошення паспорту громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_4 , недійсним у зв`язку із залишенням його бланку на тимчасово окупованих територіях.

В своєму листі від 25.02.2020 Відповідач, у відповідь на адвокатський запит представника Позивача, вперше повідомив про видання ним 11 червня 2015 наказу №81, яким визнано недійсними (анульовано) бланки паспортів громадянина України, у тому числі, бланк паспорту громадянина України НОМЕР_2 та бланк паспорту громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_4 .

Як зазначає позивач, в наведеному листі Відповідач обґрунтовує видання наказу №81 від 11.06.2015 лише фактом тимчасової окупації АР Крим, а також окремих районів, міст та селищ Донецької та Луганської областей. При цьому, Відповідач не наводить про фактичні обставини, які стали підставою для визнання недійсними саме паспортів, оформлених на ім`я Позивача.

Видаючи оскаржуваний наказ, Відповідач обґрунтував його правомірність посиланням на ст.7 Закону України «Про основи національної безпеки України», листом МВС України та п.5.1 наказу ДМС України від 18.07.2012 №153.

Відповідач, лише у відповідь на адвокатський запит, 25.02.2020 вперше надав Позивачу витяг із оскаржуваного наказу. До цього часу, як вбачається з листа Відповідача від 25.02.2020, останній не інформував Позивача про видання оскаржуваного наказу оскільки вважає, що він стосується виключно бланків паспортів.

Прийнявши рішення, оформлене наказом №81 від 11.06.2015, про визнання недійсними (анулювання) бланків паспортів, Відповідач проінформував відповідні державні органи, а саме: Адміністрацію Державної прикордонної служби України, Службу Безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України та Національний банк України про визнання недійсними (анулювання) паспортів громадянина України, якими було документовано Позивача.

Зокрема, Адміністрацію Державної прикордонної служби України на підставі листа Відповідача від 20.07.2015 до бази даних «Загублені, викрадені та оголошені недійсними документи» внесені відомості про паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_4 .

Аналогічно, інформація про визнання недійсними (анулювання) паспорту громадянина України НОМЕР_2 та паспорту громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_4 внесена до відомчої бази даних ДМС України, доступної за посиланнями http://nd.dmsu.gov.ua/.

Позивач зазначає обставини, які вказують на, на її думку, необґрунтованість виданого Відповідачем наказу.

Так, позивачка вважає наказ ДМС України від 11.06.2015 №81 в частині визнання недійсним (анулювання) бланку паспорту громадянина України НОМЕР_2 та бланку паспорту громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_4 незаконним й необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню в окремій частині.

Зокрема, бланк паспорту громадянина України НОМЕР_2 було використано для оформлення відповідного паспорту на ім`я ОСОБА_1 Намір та видано останній ще 26.05.2012 Залізничним РВ Сімферопольського МУ ГУ МВС України в АР Крим, тобто фактично задовго до окупації Російською Федерацією території АР Крим, яка мала місце лише в лютому 2014р. Крім того, бланк цього паспорту було використано підрозділом, який перебував у структурі МВС України та ще й до створення і початку діяльності Державної міграційної служби України. У подальшому Позивач неодноразово використовувала цей паспорт для посвідчення своєї особи на території України, у тому числі під час звернення до підрозділу 6390 (м. Харків) з метою оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_4 від 10.07.2012 та під час оформлення посвідчення водія НОМЕР_5 у ВРЕР №3 м.Харкова 17.03.2015.

Крім цього, бланк паспорту громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_6 було використано для оформлення відповідного паспорту на ім`я Позивача та видано останньому 10.07.2012р. підрозділом 6309 ДДГІРФО МВС України у м.Харкові, тобто в місті, яке територіально розташовано поза територією АР Крим, та так само задовго до окупації Російською Федерацією території АР Крим, яка мала місце лише в лютому 2014р.

Відповідно до положень п.10 Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.1995 №231 (які діяли станом на липень 2012), для оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон для осіб, які досягли 16 років обов`язково вимагається наявність паспорту громадянина України.

На момент оформлення зазначеного паспорту громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_4 Позивач досягла 16 річного віку, а отже не могла отримати цей документ за відсутності паспорту громадянина України НОМЕР_2 .

Позивачка зазначає, що станом на момент видання оскаржуваного наказу та на цей момент, паспорт громадянина України НОМЕР_2 та паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_6 перебувають у Позивача, їх не було нею зіпсовано чи утрачено, так само Позивач не звертався з будь-якими заявами до компетентних органів щодо їх викрадення у неї.

Наведені обставини, на думку позивача, беззаперечно вказують на те, що станом на 26.05.2012р. Залізничним РВ Сімферопольського МУ ГУ МВС України в АР Крим вже було використано бланк паспорту громадянина України НОМЕР_2 та відповідний паспорт видано Позивачу. Крім цього, 10.07.2012 підрозділом 6390 ДДГІРФО МВС України у м.Харкові вже було використано бланк паспорту громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_4 та відповідний паспорт видано Позивачу. При цьому, наведені обставини виключають будь- яку можливість перебування бланку паспорту громадянина України НОМЕР_2 та бланку паспорту громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_4 в числі невикористаних бланків паспортів в територіальних органах та підрозділах ГУ ДМС України в АР Крим на момент анексії Російською Федерацією території АР Крим, яка мала місце в лютому 2014 року.

На думку позивача, вищезазначені обставини, які вказують на протиправність оскаржуваного наказу, підтверджуються наступними доказами:

паспортом громадянина України НОМЕР_2 , виданим Залізничним РВ Сімферопольського МУ ГУ МВС України в АР Крим 26.05.2012р., та паспортом громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_4 , виданим 10.07.2012 підрозділом - ДДГІРФО МВС України у м.Харкові 6390, які оформлені на ім`я Позивача. Оригінали цих паспортів перебувають у Позивача, а їх засвідчені зображення додано до позовної заяви;

наявним у Позивача оригіналом листа ДМС України від 25.02.2020, яким повідомлено про визнання недійсними (анулювання) бланків паспорта громадянина України НОМЕР_2 та паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_4 на підставі наказу №81 від 11.06.2015 у зв`язку з тимчасовою окупацією АР Крим та інших територій. Копія цього листа та витяг із зазначеного наказу додаються до позовної заяви, а оригінали цих документів буде надано на вимогу суду;

наявним у Позивача оригіналом листа Адміністрації Державної прикордонної служби України від 21.02.2020, відповідно до якого в базу даних «Загублені, викрадені та оголошені недійсними документи», на підставі листа ДМС України від 20.07.2015, внесені відомості про паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_4 . Копія листа Адміністрації ДПС України додається до позовної заяви, а його оригінал буде надано на вимогу суду;

наявним у Позивача оригіналом листа Головного Управління ДМС в Харківській області від 26.02.2020, відповідно до якого, Позивач в 2012 р. зверталась до ДДГІРФО МВС України в м.Харкові з питання оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон, при цьому нею було надано паспорт громадянина України НОМЕР_2 , виданий 26.05.2012 Залізничним РВ Сімферопольського МУ ГУ МВС України в АР Крим. За результатом розгляду поданих документів, 10.07.2012 Позивачу було оформлено та видано паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_4 . Отже, станом на момент видання оскаржуваного наказу, Відповідач мав у своєму розпорядженні відомості, які вказують на те, що бланк паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_6 вже було використано та він був виданий Позивачу, при цьому так само було відомо про документування Позивача паспорт громадянина України НОМЕР_2 , виданим 26.05.2012 Залізничним РВ Сімферопольського МУ ГУ МВС України в АР Крим. Копія листа ГУ ДМС в Харківській області додається до позовної заяви, а його оригінал буде надано на вимогу суду;

наявним у Позивача оригіналом листа Регіонального сервісного центра МВС в Харківській області від 02.03.2020, відповідно до якого Позивачу 17.03.2015 було оформлено та видано посвідчення водія НОМЕР_5 на підставі паспорта громадянина України НОМЕР_2 , виданого 26.05.2012 Залізничним РВ Сімферопольського МУ ГУ МВС України в АР Крим. Копія цього листа додається до позовної заяви, а його оригінал буде надано на вимогу суду;

наявним у Позивача оригіналом листа ДМС України від 25.02.2020, в якому Відповідач інформує про відсутність у нього централізованого обліку документування фізичних осіб паспортами громадянина України та про те, що зазначені обліки знаходяться в територіальних підрозділах ДМС, які здійснювали їх оформлення, на паперових носіях. Оскільки роботу ГУ ДМСУ в АР Крим припинено, інформація щодо оформлення Позивачу паспорта громадянина України, у ДМС України, відсутня. Отже станом на момент видання оскаржуваного наказу, Відповідачем фактично не було встановлено того, що бланк паспорта громадянина України НОМЕР_2 , на момент окупації території АР Крим, залишився невикористаним. Копія цього листа додається до позовної заяви, а його оригінал буде надано на вимогу суду;

- доданим до позовної заяви засвідченими зображенням повідомлення бази даних ДМС України, доступ до якої надано за посиланням на офіційному сайті Відповідача http://nd.dmsu.gov.ua/, відповідно до яких паспорт громадянина України НОМЕР_2 та паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_4 визнано недійсними.

Посилаючись на положення Конституції України та профільного законодаства, позивача, її адвокат, вважають спірне рішення протиправним в частині, що стосуєьбся позивача.

Звертає увагу позивач, що визнавши недійсними (анульованими) бланки паспорту громадянина України НОМЕР_2 та паспорту громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_4 , Відповідач в своєму листі від 25.02.2020 та в тексті оскаржуваного наказу не навів жодного посилання на нормативно-правовий акт, яким було б передбачено підстави, процедуру та взагалі можливість визнання недійсним (анулювання) бланків вже виданих особі паспортів у зв`язку з тимчасовою окупацією АР Крим, окремих районів, міст та селищ Донецької і Луганської областей.

Зазначає також, що тимчасова окупація АР Крим, окремих територій Луганської та Донецької областей, на яку посилається Відповідач як на обґрунтування видання оскаржуваного наказу, сама по собі не може вважатися належною підставою для прийняття рішення про визнання недійсним бланків паспорту громадянина України та паспорту громадянина України для виїзду за кордон Позивача.

Додає, що вищезазначена Інструкція не зареєстрована в Міністерстві юстиції України, а відтак не є нормативно-правовим актом, а є виключно внутрішнім документом ДМС України. Отже, ця Інструкція не є належною нормативною підставою для визнання недійсними бланків паспортів Позивача.

Позиція відповідача.

Відповідач просить відмовити у задоволенні позову та зазначає, що визначений позивачем предмет оскарження є наказ ДМС «Про визнання недійсними бланків» від 11.06.2015 № 81 (далі - наказ), який прийнято у зв`язку із тимчасовою окупацією Автономної Республіки Крим, а також окремих районів, міст та селищ Донецької і Луганської областей, ураховуючи положення статті 7 Закону України «Про основи національної безпеки України» та листа МВС України від 16.04.2015 № 38/3/5-409 цт, відповідно до пункту 5.1 наказу ДМС України від 18.07.2012 № 153 «Про порядок використання, обліку та зберігання бланків документів суворого обліку та суворої звітності в ДМС України», яким визнано недійсним, зокрема, бланк паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 та бланк паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_6 .

Зазначає, крім іншого, що відповідно до пункту 1 статті 5 Закону паспорт громадянина України є документом, що підтверджує громадянство України.

Отже, як зазначає відповідач, передумовою для оформлення та видачі паспорта громадянина України є набуття особою громадянства у визначеному законодавством порядку та звернення до уповноваженого органу за оформленням документу, що посвідчує особу та підтверджує громадянство.

Звертає увагу, що з поданої позивачем інформації вбачається, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Єрусалим, Ізраїль.

Однак, у ДМС відсутнє будь-яке підтвердження щодо підстав набуття або належності позивача, відповідно до вимог Закону до громадянства України. Також відсутній Указ Президента України про прийняття ОСОБА_1 до громадянства України відповідно до статті 9 Закону.

Крім того, зазначає відповідач, ОСОБА_1 на території України із заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не зверталась, статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не отримувала. Клопотань щодо продовження строку перебування в Україні, надання дозволу на імміграцію, оформлення посвідки на постійне або тимчасове проживання, не подавала.

Зауважує відповідач, що позивачем взагалі не зазначено на підставі якої статті Закону остання набула громадянство України. Також, не зазначене, коли та яким чином, на підставі яких документів громадянка Ізраїлю прибула на територію України.

Також відповідач зазначає, що на час нібито отримання паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 позивачу виповнився 21 рік, проте інформація щодо попередньо (паспорт, який видається вперше особі, що досягла 16-річного віку) виданого або виданих паспорта або паспортів у позові відсутня.

Таким чином, відсутні будь-які належні докази набуття позивачем громадянства у встановленому законодавством порядку, а використання паспорту громадянина України та паспорту громадянина України для виїзду за кордон не є безспірним доказом належності її до громадянства України та дотримання процедури отримання таких документів.

Крім того, після незаконної анексії Російською Федерацією Автономної Республіки Крим ДМС спільно зі Службою безпеки України виявлено ряд фактів документування осіб - вихідців з країн Близького та Середнього Сходу, країн з підвищеною терористичною активністю або так званих «країн ризикової міграції» паспортами громадянина України у зв`язку з, начебто, набуттям ними громадянства України у спрощеному порядку за територіальним походженням відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» на підставі довідок про реєстрацію особи громадянином України, виданих від імені ГУДМС України в АР Крим.

Велика кількість осіб вказаної категорії для легалізації на території України використовували саме такий спосіб - набуття громадянства України за територіальним походженням, за яким підставою для набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини першої статті 8 Закону слугував факт постійного проживання на території України до зазначеної дати або самої особи, або її родичів, що підтверджувався відповідним судовим рішенням.

Зазначає відповідач, що оскаржуваний наказ ДМС прийнято, зокрема, на підставі статті 7 Закону України «Про основи національної безпеки України» від 19.06.2003 № 964-IV (далі - Закон № 964-IV), ст. 7 якого визначено, що нелегальна міграція є загрозою національній безпеці.

Відтак, враховуючи викладене у відзиві, відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

У відповіді на відзив представник позивача надав копію Довідки № 10/К-101 від 17.05.2012 про реєстрацію особи громадянином України за рішенням ГУ МВС України в АР Крим про те, що вона набула громадянство України на підставі ч. 1 ст. 8 Закону України «Про громадянство України» із зазначенням, що особа є громадянином України з 17.05.2012 з донькою 26.12.2011 р.н. Довідка підписана начальником відділу у справах громадянства імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУ МВС України в АР Крим.

Додається у відповіді на відзив, що Подаючи відзив, відповідач не надав суду та Позивачу копій будь-яких документів, покладених в основу прийняття наказу №81 від 11.06.2015, які б свідчили: про залишення на тимчасово окупованих територіях невикористаного бланку паспорта громадянина України НОМЕР_2 та бланку паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_4 ; про зв`язок оформленого Позивачу в 2012 році паспорта громадянина України НОМЕР_2 та паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_4 з окупацією території АР Крим, яка мала місце в лютому 2014р.; про фактичні обставини, які вказують на реальне існування загрози національній безпеці через оформлення Позивачу паспорта громадянина України НОМЕР_2 та паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_4 .

На думку заявника, відсутність документів, покладених в основу прийняття оспорюваного наказу, свідчить про його необґрунтованість, а отже - протиправність.

Додається, що відповідач не надав жодного доказу на спростування твердження Позивача про те, що станом на 26.05.2012р. Залізничним РВ Сімферопольського МУ ГУ МВС України в АР Крим вже було використано бланк паспорта громадянина України НОМЕР_2 та відповідний паспорт видано Позивачу.

При цьому, звертає заявник, оспорюваний наказ було видано Відповідачем без дотримання процедури визнання недійсним оформленого та виданого паспорту громадянина України.

Наведене Відповідачем обґрунтування правомірності визнання паспортів Позивача недійсними (анульованими), викриттям каналу незаконної міграції та встановленням фактів протиправного документування вихідців з країн Близького та Середнього Сходу паспортами громадянина України на підставі довідок про реєстрацію цих осіб громадянами України, має загальний зміст та не стосується конкретно особи Позивача.

На підтвердження цього доводу, Відповідачем не надано жодного доказу того, що саме Позивач скористався таким каналом незаконної міграції. Крім того, Відповідачем не надано жодного належного доказу встановлення протиправності (злочинності) виявленого каналу міграції, документування мігрантів паспортами громадянина України, підроблення чи незаконного оформлення довідок про реєстрацію їх громадянами України.

Видання наказу №81 від 11.06.2015, Відповідач обґрунтовує тимчасовою окупацією АР Крим, а також окремих районів, міст та селищ Донецької і Луганської областей, а також посилається на ст.7 Закону України «Про основи національної безпеки України».

Заявник у зв`язку з цим звертає увагу, що під час розгляду аналогічної справи №818/590/17, Верховний Суд визначив правову позицію, яка викладена в постанові від 01.08.2018, щодо неналежності та недопустимості використання Відповідачем зазначених обставин, нормативно-правових актів та внутрішніх документів, як правових підстав для визнання недійсними паспортів громадянина України. Зокрема, посилання на ст.7 Закону України «Про основи національної безпеки України» не може бути підставою для визнання недійсним бланків паспортів, оскільки не регулюють спірні правовідносини.

Крім цього, тимчасова окупація території АР Крим, на яку посилається Відповідач в оскаржуваному наказі, сама по собі не може вважатися належною підставою для прийняття рішення про визнання недійсними бланків паспортів Позивача.

Позивач (представник) звертає також увагу на те, що відповідачем не були проведені службові розслідування та не були оформлені відповідні висновки, в наслідок чого - не було у визначений законом спосіб встановлено факти оформлення і видачи Позивачу паспорта громадянина України НОМЕР_2 та паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_4 з порушенням вимог чинного законодавства.

Позивач (представник) звертає увагу на те, що у своєму відзиві Відповідач наводить вже інші мотиви та підстави визнання паспортів недійсними, а саме - відсутність підтвердження факту набуття Позивачем громадянства України та оформлення їх на ім`я останньої за відсутності правових підстав.

На думку Позивача, відсутність послідовності у мотивуванні Відповідачем оскаржуваних наказів є додатковим свідченням їх безпідставності та необґрунтованості.

Крім цього, доводи Відповідача про відсутність у нього відомостей на підтвердження факту набуття громадянства України за територіальним походженням у порядку, визначеному законодавством України, не є доказом правомірності дій Відповідача у спірних правовідносинах та не спростовують факту недотримання Відповідачем встановленого порядку визнання недійсними паспортів.

Позивач також акцентує увагу на тому, що у своєму відзиві Відповідач обґрунтовує правомірність виданого наказу тим, що у ДМС відсутнє будь-яке підтвердження належності Позивача до громадянства України відповідно до статей 3, 8 Закону України «Про громадянство України» та прийняття останньої до громадянства на підставі Указу Президента України відповідно до ст.9 цього ж закону; інформації щодо постійного проживання Позивача або її батьків на території України, надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Разом з тим, зазначає заявник, оспорюваний наказ не містить будь яких посилань на положення Закону України «Про громадянство України», а також не містить будь-яких обґрунтувань його видання тим, що Позивач, нібито не є громадянином України.

При цьому, відповідно до листа ДМС України від 25.02.20, копію якого долучено до позову, Відповідач вказує на те, що у нього відсутній централізований облік набуття фізичними особами громадянства України за територіальним походження (ст.8 Закону України «Про громадянство України), а усі відомості та матеріали зберігаються в територіальних органах ДМС України, які прийняли рішення по справі.

Так само, звертає увагу заявник, в цьому ж листі Відповідач повідомляє про відсутність у нього централізованого обліку документування фізичних осіб паспортами громадянина України та про перебування таких обліків в територіальних підрозділах ДМС, які здійснювали їх оформлення, на паперових носіях.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач зазначає, що відносно вищезгаданої довідки від 15.05.2012 зазначає, що в довідці зазначено, що ОСОБА_1 Намір набула громадянство на підставі частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» (далі - Закон).

Отже, враховуючи вимоги зазначеної статті, або позивач або хтось із її близьких родичів, визначених у цій статті мали або народитись або постійно проживати на визначеній території станом на дату проголошення незалежності України (24.08.1991).

Зазначає відповідач, що з поданої позивачем інформації вбачається, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Єрусалим, Ізраїль, а отже підставою для набуття ОСОБА_1 Намір громадянства України мало б бути або народження або постійне проживання станом на 24.08.1991 на території, що стала територією України, однією із визначених у частині першій статті 8 Закону, осіб.

Зазначається також, що у ДМС відсутнє будь-яке підтвердження щодо звернення ОСОБА_1 на території України із заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, отримання позивачем статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. її звернення щодо продовження строку перебування в Україні, надання ОСОБА_1 Намір дозволу на імміграцію, та/ або оформлення посвідки на постійне або тимчасове проживання.

Звертається увага на те, що передумовою отримання довідки про реєстрацію особи громадянином України, є проходження законодавчо визначеної процедури набуття громадянства.

Проте, ні в адміністративному позові ні у відповіді на відзив, представником позивача не зазначено, яка саме підстава слугувала для набуття позивачем громадянства України за територіальним походженням.

Як зазначає відповідач, додана копія довідки про реєстрацію особи громадянином України, яка, начебто, видана ГУ ДМС України в АР Крим на ім`я ОСОБА_1 Намір, не відповідає установленій формі, оскільки затвердженим зразком не передбачено вклеювання до довідки про реєстрацію особи громадянином фотокартки особи. Отже, сама по собі копія довідки, форма якої до того ж не відповідає встановленій вимогами нормативно -правового акту, не може бути належним та допустимим доказом в розумінні процесуального законодавства, та не підтверджує наявність підстав та законність набуття позивачем громадянства України за територіальним походженням.

Додається, що оскаржуваний позивачем Наказ ДМС «Про визнання недійсними бланків» від 11.06.2015 № 81, прийнято у зв`язку із тимчасовою окупацією Автономної Республіки Крим, а також окремих районів, міст та селищ Донецької і Луганської областей, ураховуючи положення статті 7 Закону України «Про основи національної безпеки України» та листа МВС України від 16.04.2015 № 38/3/5-409 цт, відповідно до пункту 5.1 наказу ДМС України від 18.07.2012 № 153 «Про порядок використання, обліку та зберігання бланків документів суворого обліку та суворої звітності в ДМС України», та яким визнано недійсним, зокрема, бланки паспортів, а не персоналізованих паспортів.

Відповідач зазначає, що під час прийняття оскаржуваного наказу ДМС враховано, зокрема, наступне: нелегальна міграція є загрозою національній безпеці; сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя від 20.02.2014 року є тимчасово окупованою територією; оформлення документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, громадянам, які проживають на тимчасово окупованій території, здійснює ДМС; бланк паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 був розподілений до ГУДМС України в АР Крим; передумовою для оформлення та видачі паспорта громадянина України є набуття особою громадянства у визначеному законодавством порядку; паспорт громадянина України є документом, що підтверджує громадянство України, при умові отримання такого у встановленому законодавством порядку.

Враховуючи зазначене, як зазначає відповідач, відсутність інформації щодо набуття позивачем громадянства України, оформлення та видачі у відповідності до вимог законодавства паспорта громадянина України на ім`я позивача, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а оскаржуваний наказ ДМС прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Представником позивача подано письмові пояснення від 27.04.2020, в яких представник наполягає на безпідставності оскаржуваного рішення.

Процесуальні дії, вчинені у справі.

Ухвалою від 23.03.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику сторін.

Встановлені судом обставини.

Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , документована паспортом громадянина України НОМЕР_2 , виданим Залізничним РВ Сімферопольського МУ ГУ МВС України в АР Крим 26.05.2012р., та паспортом громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_4 , виданим 10.07.2012 органом 6390 (м.Харків).

Станом на момент прийняття рішення, паспорти не вилучалися у позивача, вони не були втрачені, зіпсовані чи викрадені.

Бланк паспорту громадянина України було використано для оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон, який виданий 10.07.2012 (орган, що видав - 6390) і також перебуває у позивача.

11.06.2015 прийнято оскаржуваний наказ № 81 «Про визнання недійсним бланків».

У наказі зазначено, що у зв`язку з тимчасовою окупацією АР Крим, а також окремих районів, міст селищ Донецької та Луганської областей, ураховуючи положення ст. 7 Закону України «Про основи національної безпеки України» та листа МВС України від 16.04.22015 № 38/3/5-409цт, відповідно до п. 5.1. наказу ДСМ України від 18.07.2012 № 153 ««Про порядок використання, обліку та зберігання бланків документів суворого обліку та суворої звітності в ДМС України» вирішено визнати недійсними (анулювати) бланки, зокрема: паспорту ЕТ335621 та паспорту громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_4 .

При цьому, відповідний підрозділ зобов`язано проінформувати про наведене ДПСУ, СБУ, МВС, НБУ.

Відтак, наведене є підставами прийняття оскаржуваного рішення.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 77 КАС України саме в межах підстав прийняття оскаржуваного рішення відповідач повинен довести правомірність оскаржуваного рішення.

Зазначення у відзиві на позовом, згодом, інших правових підстав прийняття рішення не має правового значення для цілей оцінювання судом оскаржуваного рішення.

В контексті наведеного суд, вирішуючи спір по суті, виходить з положень абзацу другого ч. 2 ст. 77 КАС України відповідно до яких суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Тобто, оскаржувані рішення оцінюються судом виходячи з доведеності з боку ДМС тих обставин (фактичних підстав) і норм права (юридичних підстав), які наведені в оскаржуваному наказі, що забезпечує при вирішенні спірних взаємовідносин дотримання принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб, визначаються Законом України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року №2235-III (тут і надалі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №2235-III).

Згідно зі статтею 3 Закону № 2235-ІІІ громадянами України є:

1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;

2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;

4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України.

Документами, що підтверджують громадянство України, є: паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; тимчасове посвідчення громадянина України; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну.

Згідно зі статтею 6 Закону № 2235-ІІІ Громадянство України набувається: за народженням; за територіальним походженням; внаслідок прийняття до громадянства; внаслідок поновлення у громадянстві; внаслідок усиновлення; внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров`я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім`ю або передачі на виховання в сім`ю патронатного вихователя; внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; у зв`язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства; за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Статтею 8 Закону № 2235-ІІІ передбачено, що особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов`язання припинити громадянство всіх цих держав. Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов`язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства.

Датою набуття громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата реєстрації набуття особою громадянства України.

У даному випадку, як вже зазначалося, відносно позивачки складено Довідку № 10/К-101 від 17.05.2012 про реєстрацію особи громадянином України за рішенням ГУ МВС України в АР Крим про те, що вона набула громадянство України на підставі ч. 1 ст. 8 Закону України «Про громадянство України» із зазначенням, що особа є громадянином України з 17.05.2012 з донькою 26.12.2011 р.н. Довідка підписана начальником відділу у справах громадянства імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУ МВС України в АР Крим.

Під час розгляду справи відповідачем не надано доказів анулювання чи вчинення інших дій відносно нівелювання дії цієї довідки чи скасування рішення ГУ МВС відносно громадянства позивачки.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 13 квітня 2012 року №320 було затверджено порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України (далі - Порядок № 320), який діяв на час прийняття оскаржуваного рішення.

Пунктом 10.4 Порядку № 320 передбачалося, що погашаються, уважаються недійсними та знищуються паспорти: які обмінюються у зв`язку зі зміною (переміною) прізвища, імені та по батькові; у разі встановлення розбіжностей у записах (невідповідність записів, зроблених у паспорті, записам в інших документах); у разі непридатності паспорта для користування (пошкодження з різних причин, утрата фотокартки); осіб, громадянство України яких припинено; знайдені, замість яких видано нові; померлих громадян; зіпсовані під час заповнення; оформлені з порушенням вимог чинного законодавства України; не отримані власником протягом року.

У разі оформлення паспорта з порушенням вимог чинного законодавства керівником територіального органу (територіального підрозділу) проводиться службове розслідування, за результатами якого складається висновок у двох примірниках, який надсилається до Державної міграційної служби України для затвердження керівником відповідного структурного підрозділу ДМС України. Перший примірник затвердженого висновку зберігається в ДМС України, другий - у територіальному органі (підрозділі).

Якщо паспорт, який підлягає знищенню, видавався іншим територіальним підрозділом, до цього територіального підрозділу надсилається повідомлення за формою, наведеною у додатку 21 цього Порядку.

У випадках знищення паспортів, зіпсованих при заповненні, у Книзі обліку проставляється відмітка про псування паспорта із зазначенням номера і дати затвердження акта про знищення паспорта, а в графі 1 наклеюється вирізка з бланка паспорта громадянина України, де зазначено серію і номер паспорта.

Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 (далі по тексту - Порядок № 302).

У відповідності до п.39 Порядку № 302 визначалося, що за наявності підстав, зазначених у цьому Порядку, раніше виданий паспорт підлягає вилученню, поверненню державі, знищенню або тимчасовому затриманню.

Особа, стосовно якої громадянство України припинено відповідно до Закону № 2235-ІІІ, зобов`язана у порядку та строки, встановлені законодавством про громадянство України, повернути паспорт територіальному підрозділу ДМС, що здійснив його оформлення та видачу (п. 40 Порядку № 302).

Забороняється вилучення в особи паспорта, крім випадків, передбачених законом, зокрема взяття паспорта в заставу (п.43 Порядку № 302).

Згідно з п.44 Порядку № 302 територіальні органи чи територіальні підрозділи ДМС мають право вилучити, а також тимчасово затримати паспорти, які оформлені з порушенням вимог законодавства, підроблені, або в інших випадках, передбачених законом. Під час вилучення або тимчасового затримання паспорта складається відповідний акт встановленого МВС зразка та видається відповідна довідка.

За приписами п.45 Порядку № 302 паспорт вважається недійсним у разі:1) коли він підлягає обміну у зв`язку із зміною інформації, внесеної до паспорта (крім додаткової змінної інформації); 2) встановлення розбіжностей у записах (невідповідність записів, зроблених у паспорті, записам в інших документах); 3) непридатності паспорта для подальшого використання; 4) припинення особою громадянства України; 5) коли він заявлений як втрачений або викрадений; 6) смерті особи, якій було видано паспорт; 8) оформлення паспорта з порушенням вимог законодавства.

Судом встановлено, що приймаючи оскаржуваний наказ, відповідач керувався статтею 7 Закону України «Про основи національної безпеки України».

Між тим, вказана стаття не містить положень, які б регулювали питання визнання недійсними бланків паспортів, як і регламентації позбавлення громадянства.

Водночас оскаржуваний наказ не містить посилання на норму Закону України «Про громадянство України».

Відповідач, обґрунтовуючи заперечення проти позову посилається на те, що оскаржуваний наказ винесено на підставі п.5.1 Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, обліку, передачі та знищення бланків документів суворого обліку та суворої звітності в ДМС України, затвердженої наказом Державної міграційної служби України від 18 липня 2012 року №153 (далі по тексту - Інструкція № 153), відповідно до якого недійсними бланками вважаються зіпсовані (при виготовлені документа), анульовані (дія не відбулася), дефектні (відсутність або пошкодження захисної сітки, друкованого тексту, водяних знаків, серій або номерів на бланках, наявність дубльованих номерів тощо), відсутні (що виявлено при відкритті пачки) та викрадені.

Слід зазначити, що вищевказана Інструкція № 153 не зареєстрована в Міністерстві юстиції України, а відтак, не є нормативно-правовим актом, а є виключно внутрішнім документом ДМС України.

Так, за визначенням пункту 1.4 розділу 1 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року № 34/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 квітня 2005 року за № 381/10661 (в редакції, чинній на час прийняття Інструкції № 153), нормативно-правовий акт - офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб`єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування.

За приписами п.1 Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 03 жовтня 1992 року № 493/92 установлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

Державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю здійснює Міністерство юстиції України (п. 2 Указу Президента України № 493/92).

У відповідності до п.3 Указу нормативно-правові акти, зазначені в статті 1 цього Указу, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

На виконання Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 03 жовтня 1992 року 493/92 постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 затверджено Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер (далі по тексту - Положення № 731).

Пунктами 2-3 вказаного Положення № 731 (в редакції, чинній на час прийняття Інструкції № 153) передбачено, що державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.

На державну реєстрацію подаються нормативно-правові акти, прийняті уповноваженими на це суб`єктами нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, що містять норми права, мають неперсоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами «Для службового користування», «Особливої важливості», «Цілком таємно», «Таємно» та іншими, а також прийняті в порядку експерименту.

Згідно з п.5.4. Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року № 34/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 квітня 2005 року за № 381/10661 нормативно-правові акти, які занесені до Державного реєстру, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не встановлено самими актами, але не раніше дня їх офіційного опублікування.

За приписами п.5.6 цього Порядку суб`єкти нормотворення направляють нормативно-правові акти для виконання лише після їх державної реєстрації та офіційного опублікування.

У разі порушення зазначених вимог, нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали чинності, не тягнуть за собою правових наслідків і не можуть бути підставою для регулювання відповідних правовідносин, застосування санкцій до фізичних та юридичних осіб за невиконання приписів, що в них містяться.

Аналізуючи вищезазначене, Інструкція № 153 не є належною нормативною підставою для визнання недійсним бланку паспорту позивача, а тому посилання відповідача на вказану Інструкцію № 153 як на доказ правомірності спірного наказу є безпідставними.

Отже, бланк паспорту не може вважатися недійсним на підставі норм вказаної Інструкції, оскільки у 2012 році вказаний бланк було використано для видачі позивачеві паспорту громадянина України, яким позивачка користувалася з 2012 року.

Відповідно до п.46 Порядку № 302 у разі оформлення паспорта з порушенням вимог законодавства керівник територіального підрозділу ДМС проводить службову перевірку, за результатами якої складається висновок у двох примірниках, який надсилається до ДМС для затвердження керівником відповідного структурного підрозділу апарату ДМС. Перший примірник затвердженого висновку зберігається в ДМС, другий - у територіальному підрозділі ДМС.

За приписами п.47 Порядку № 302 недійсні паспорти анулюються шляхом пробиття не менш як одного отвору в машинозчитуваній зоні, після чого знищуються.

Знищення недійсних паспортів здійснюється комісією в складі не менше трьох посадових осіб територіального органу та територіального підрозділу ДМС, яка складає акт про списання та знищення недійсних паспортів у трьох примірниках (п.48 Порядку № 302).

Недійсні паспорти знищуються щомісяця згідно з актом про знищення недійсних паспортів (п.49 Порядку № 302).

Територіальний підрозділ ДМС у випадках, передбачених пунктом 45 цього Порядку, з використанням відомчої інформаційної системи ДМС вносить до Реєстру інформацію про факт визнання недійсним та про знищення паспорта, який було оформлено із застосуванням засобів Реєстру, або інформує про це територіальний підрозділ ДМС, що видав паспорт (у разі визнання недійсним чи знищення паспорта зразка 1993 року) (п.50 Порядку № 302).

Однак, Державною міграційною службою України не проводилась службова перевірка за фактом оформлення бланку паспорту з порушенням вимог законодавства, висновок за результатами перевірки не складався.

При цьому, відомостей щодо того - який саме документ, подія або законодавчий припис слугували фактичною передумовою для ініціювання проведення перевірки правомірності видачі бланку паспорту, відповідачем суду не надано, у т.ч. лист МВС України від 16.04.2015, на який міститься посилання в оскаржуваному наказі.

Тимчасова окупація АР Крим, на яку посилається відповідач в оскаржуваному наказі, сама по собі не може вважатися належною підставою для прийняття рішення про визнання недійсним бланку паспорту позивача, що було оформлено у 2012. Крім того, ця подія мала місце у 2014 році, в той час як рішення про визнання недійсним бланку паспорту прийнято відповідачем лише у 2015 році.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем у спірних відносинах не дотримано процедуру визнання недійсним бланку паспорту, передбачену Порядком № 302.

Доводи відповідача про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту набуття громадянства України за територіальним походженням у порядку, визначеному законодавством, не є доказом правомірності дій відповідача у спірних відносинах та не спростовують факту недотримання відповідачем встановленого порядку визнання недійсним бланку паспорту.

Обставини набуття позивачем громадянства України не є предметом розгляду у даній справі.

Водночас, відповідачем не надано доказів та не надано обґрунтованих доводів (фактів), які б свідчили про подання позивачем під час оформлення паспорту громадянина України свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, чи приховування позивачем будь-якого суттєвого факту, за наявності якого позивач не мав права набути громадянство України.

Отримавши паспорт громадянина України позивачка надалі добросовісно вважала, що нею додержано вимоги закону щодо набуття громадянства України.

Аналогічні висновки (позиції) неодноразово викладалися у постановах Верховного Суду.

Відтак, суд приходить до висновку про задоволення позову, оскільки враховуючи, зокрема, приписи ст. 211 КАС України (щодо дослідження доказів), ст. 90 КАС України (щодо оцінки доказів), ч. 2 ст. 74 КАС України (щодо предмету доказування), відповідач в порядку виконання обов`язку, встановленого ч. 2 ст. 77 КАС України, не довів належними та допустимими доказами законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення у відповідній частині.

Підстави та доводи, покладені відповідачем в основу оскаржуваного рішення є доволі гіпотетичними та неприпустимо спрощеними. Висновки відповідача по суті ґрунтуються на припущеннях та недоведених обставинах.

Наведені відповідачем аргументи та надані матеріали не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими, щоб довести законність та обґрунтованість спірного рішення (у частині, що стосується позивача).

Відтак, позов підлягає задоволенню, у т.ч. в частині, що стосується зобов`язання відповідача проінформувати інші органи про визнання протиправним та скасування спірного наказу, що дає можливість привести правову ситуацію у початковий стан.

На підставі вищевикладеного та керуючись положеннями статтями ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, ст. ст. 241 - 246, 250, 251, 255, 257-260 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної міграційної служби України від 11.06.2015 № 81 «Про визнання недійсним бланків» в частині визнання недійсними (анулювання) бланків: паспорту ЕТ335621 та паспорту громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_4 .

Зобов`язати Державну міграційну службу України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9, код ЄДР: 37508470) проінформувати Державну прикордонну службу України, Службу безпеки України, Національну поліцію України, Міністерство закордонних справ України та Національний банк України про визнання протиправним та скасування наказу Державної міграційної служби України Державної міграційної служби України від 11.06.2015 № 81 «Про визнання недійсним бланків» в частині визнання недійсними (анулювання) бланків: паспорту ЕТ335621 та паспорту громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_4 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9, код ЄДР: 37508470) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) 1 681,60 грн. на відшкодування судового збору, сплаченого за квитанцією від 16.03.2020 №0.0.165447498.1.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 КАС України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя О.А. Кармазін