Рішення № 96044130, 06.04.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 квітня 2021 року № 520/1502/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабаєва А.І. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в м.Харкові справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

02.02.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №140-20 від 28.12.2020 року;

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про відмову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області прийняти щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рішення про прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про відмову ОСОБА_1 у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та рішення Державної міграційної служби України №140-20 від 28.12.2020 року, на думку позивача, підлягають скасуванню.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 05.02.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії. Повідомлено сторін, що розгляд справи відбудеться без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач, Державна міграційна служба України, надала до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства.

Відповідач, Головне управління Державної Міграційної служби України в Харківській області, правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся 04.10.2018 року із заявою-анкетою до відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Харківській області з питання визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

23.04.2019 року ДМС України було складено рішення №172-19 про відмову у визнанні заявника біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач звернувся до суду за оскарженням вищевказаного рішення.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2019 року по справі № 520/4621/19 адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії залишено без задоволення.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 04.02.2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2019 по справі № 520/4621/19 залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 04.09.2020 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 3 вересня 2019 року і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 4 лютого 2020 року у справі №520/4621/19 за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії.

Таким чином, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2019 року по справі № 520/4621/19 набрало законної сили 04.02.2020 року.

Відповідно до ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

23.11.2020 року громадянин Алжиру ОСОБА_1 повторно звернувся з заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до Головного управління Державної Міграційної служби України в Харківській області.

Наказом Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №371 від 23.11.2020 року відмовлено громадянину Алжиру ОСОБА_1 в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує Додаткового захисту, та умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону, не змінилися.

Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області складено повідомлення №110 від 23.11.2020 року про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі наказу ГУ ДМС України в Харківській області №371 від 23.11.2020 року.

Позивач подав до ДМС України скаргу від 25.11.2020 року, в якій просив скасувати наказ ГУ ДМС України в Харківській області № 371 від 23.11.2020 року та відмову № 110 від 23.11.2020 року про відмову в прийнятті заяви про визнання мене біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання ОСОБА_1 , біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і продовжити строк дії довідки про звернення за захистом в Україні.

Державною міграційною службою України прийнято рішення №140-20 від 28.12.2020 року про відхилення скарги громадянина Алжирської Народної Демократичної Республіки ОСОБА_1 від 25.11.2020 на наказ ГУДМС в Харківській області від 23.11.2020 №371 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Алжирської Народної Демократичної Республіки ОСОБА_1 .

Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області складено повідомлення №6 від 26.01.2021 року про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач, вважаючи, що відповідачами прийнято протиправні рішення, звернувся з даним позовом до суду.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Згідно з п.1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п.4 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Пунктом 13 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Статтею 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Згідно з частиною шостою статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Згідно з п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.

Судом встановлено, що позивач вперше звернувся 04.10.2018 року із заявою-анкетою до відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Харківській області з питання визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

23.04.2019 року ДМС України було складено рішення №172-19 про відмову у визнанні заявника біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач звернувся до суду за оскарженням вищевказаного рішення.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2019 року по справі № 520/4621/19 адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії залишено без задоволення.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 04.02.2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2019 по справі № 520/4621/19 залишено без змін.

Отже, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2019 року по справі № 520/4621/19 набрало законної сили 04.02.2020 року.

Так, у справі № 520/4621/19 судом було встановлено наступне - «Під час співбесід, він зазначив, що приїхав в 2016 року за для отримання освіти, навчався в Харківському авіаційному інституті 2 місяці, а потім, у зв`язку із потребою у грошах, пішов працювати та більше до зазначеного учбового закладу не ходив. Позивач вказав, що не він, ні його родичі не належать до політичних, релігіозних, та громадських організацій в країні постійного перебування. Брати позивача служать в Армії на контрактній основі. Також зазначив, що приїхав навчатись до України, у зв`язку з небажанням нести обов`язкову в Алжирі військову службу. Позивач мав намір легалізуватись шляхом укладання шлюбу з громадянкою України, однак йому не вдалося, оскільки дружина подала на розлучення.».

Відповідно до ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Крім того, позивач в заяві-анкеті від 04.10.2018 року посилався на те, що в Алжирі є тероризм та терористичні організації вбивають усіх, хто працює на державу.

Вдруге позивач звернувся із заявою-анкетою до ГУ ДМС України в Харківській області 23.11.2020 року. У заяві-анкеті від 23.11.2020 року позивач зазначив, що не може повернутися до Алжиру через його небажання служити в алжирській армії та загрозу його життю та здоров`ю у зв`язку із тим, що він є військовозобов`язаним та має пройти військову службу в країні своєї громадянської приналежності, на території якої, за його словами, діють терористичні угрупування. Також, позивачем вказано, що він приїхав до України не з метою навчання, а з метою покинути Алжир та уникнути служби в армії. Крім того, позивачем вказано, що в Алжирі процвітає тероризм, та терористичні організації вбивають усіх, хто працює на державу.

Таким чином, позивач в заяві-анкеті від 23.11.2020 року про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту вказує побоювання та наводить обставини, що вже досліджувалися міграційною службою та судом у справі № 520/4621/19.

При цьому, із заяви-анкети позивача від 23.11.2020 року не вбачається нових обставин, які б не були дослідженні відповідачами за результатом розгляду заяви-анкети позивача від 04.10.2018 року.

Згідно з ч.6 ст.5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Відповідно до п.2.4 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 року № 649 (далі по тексту - Правила №649) у разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2).

Так, наказом Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №371 від 23.11.2020 року відмовлено громадянину Алжиру ОСОБА_1 в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує Додаткового захисту, та умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону, не змінилися.

Згідно з пп.б п.8.3 Правил №649 за результатами розгляду скарги ДМС в межах строку, передбаченого частиною п`ятою статті 12 Закону, приймає одне з таких рішень зокрема про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Державною міграційною службою України прийнято рішення №140-20 від 28.12.2020 року про відхилення скарги громадянина Алжирської Народної Демократичної Республіки ОСОБА_1 від 25.11.2020 на наказ ГУДМС в Харківській області від 23.11.2020 №371 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Алжирської Народної Демократичної Республіки ОСОБА_1 .

Враховуючи викладене, суд вважає, що у спірних правовідносинах відповідачами не порушено прав позивача, протилежного судовим розглядом не встановлено, а позивачем не доведено.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на те, що позивач не довів обставин, які б свідчили про порушення його прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, то у суду відсутні підстави для задоволення позову.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 243, ст. 246, ст.255, ст. 293, ст. 295, ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9), Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (61057, м. Харків, вул. Римарська, 24) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Бабаєв А.І.