Рішення № 96044127, 06.04.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

06 квітня 2021 року справа № 520/2844/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) осіб справу за позовом ОСОБА_1 , тертя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні позивача - Первомайський міськрайонний суд Харківської області до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області про: скасування наказу, зобов`язання провести нарахування і виплату доплати до посадового окладу судді,-

встановив:

Матеріали неналежно оформленого позову були одержані судом - 23.02.2021р.

Рішення про прийняття справи до розгляду було прийнято після усунення недоліків в оформленні матеріалів позову - 02.03.2021р.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 02.04.2021р.

Позивач, ОСОБА_1 , у порядку адміністративного судочинства (з урахуванням уточнень) заявив вимоги про: 1) скасування наказу ТУ ДСА України в Харківській області від 25.01.2021р. №01-06/07 в частині судді Первомайського міськрайонного суду Харківської області ОСОБА_1 , 2) зобов`язати провести з 01.01.2021р. нарахування і виплату судді Первомайського міськрайонного суду Харківської області ОСОБА_1 доплати до посадового окладу судді у розмірі 30% посадового окладу на підставі ч.5 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", включаючи нарахування на вказану частину суддівської винагороди; 3) допущення судового рішення до негайного виконання в розмірі присуджених виплат за один місяць; 4) зобов`язання відповідача у порядку ч.1 ст.382 КАС України подати звіт про виконання рішення суду відносно заявлених позовних вимог.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що усупереч закону адміністративним органом протиправно було зменшено розмір оплати праці професійного судді (суддівської винагороди) за складовою - доплата за вислугу років.

Відповідач, Територіальне управління Державної судової адміністрації у Харківській області (далі за текстом - владний суб`єкт, адміністративний орган, ТУ, Управління) з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що заявник станом на 01.01.2021р. не здійснює правосуддя, а тому не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - первомайський міськрайонний суд Харківської області письмово власної правової позиції по суті спору не висловила.

Відзив на позов надійшов до суду - 18.03.2021р.

Відповідь на відзив надійшла до суду - 24.03.2021р.

За таких обставин, суд не вбачає перешкод у вирішенні спору по суті, адже учасниками справи у прийнятні поза розумним сумнівом строки були реалізовані права на подачу відповідних процесуальних документів.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Указом Президента України від 18.10.2013р. №571/2013 заявника було призначено на посаду судді Первомайського районного суду Харківської області, де заявник обіймає штатну посаду судді і досі.

04.11.2020р. Головою Первомайського міськрайонного суду Харківської області було видано наказ №02-03/75, яким заявникові установлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30% посадового окладу з 04.11.2020р.

Станом на 01.01.2021р. заявник знаходиться у процедурі призначення на посаду судді після закінчення повноважень за Указом Президента України від 18.10.2013р. №571/2013.

25.01.2021р. відповідачем, ТУ ДСА України в Харківській області від 25.01.2021р. №01-06/07 було видано наказ, п.1 якого стосується і заявника - судді Первомайського міськрайонного суду Харківської області ОСОБА_1 в частині припинення виплати з 01.01.2021р. доплат до посадового окладу як судді, що не здійснює правосуддя.

Стверджуючи про протиправність діяння адміністративного органу з приводу нарахування і виплати суддівської винагороди не у повному обсязі в частині доплати до посадового окладу судді, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.

У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Суспільні відносини з приводу проходження публічної служби професійним суддею унормовані, насамперед, приписами ст.ст. 126-1301 Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Прогалини у нормативному регулюванні цих відносин можуть усуватись нормами Кодексу законів про працю України, Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про відпустки» тощо, але виключно в частині, котра не суперечить самій природі та суті публічної служби на посаді професійного судді.

Тому у разі існування суперечностей (колізій) між нормами спеціального акту права - Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та інших суміжних актів законодавства, перевагу (пріоритет) у застосуванні слід віддавати саме приписам Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Продовжуючи розгляд справи, суд відзначає, що відповідно до ст.130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною 1 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.2 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

У силу положень п.2 ч.3 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до ч.5 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

У силу ч.10 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Суд змушений констатувати, що положення ч.10 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є чіткими до сприйняття і розуміння, текстуально викладені у спосіб, котрий виключає множинне тлумачення, не створюють розумних підстав для виникнення будь-яких очікувань чи сподівань.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб"єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оціненими в їх сукупності за правилами ст.ст.90 і 211 КАС України, суд констатує, що у ході розгляду справи владним суб`єктом подані докази належного і вірного виконання імперативних приписів ч.10 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у спосіб видання оскарженого наказу відносно судді, котрий не здійснює правосуддя унаслідок завершення повноважень професійного судді за Указом Президента України від 18.10.2013р. №571/2013.

Форма та зміст правової поведінки відповідача у минулому юридичного значення для вирішення цієї справи не має.

Частиною 9 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Згідно з ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Факт порушення суб"єктивного права та інтересу заявника з боку Територіального управління не знайшов свого підтвердження у ході судового розгляду справи.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), тому надав оцінку усім юридично значими факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.

Стосовно посилання заявника на рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018р. №1-7/2018 (4062/15) суд змушений констатувати, що предметом конституційного провадження був не Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016р. №1402-VIII (ч.9 ст.135 якого і була застосована Територіальним управлінням у спірних правовідносинах), а частини третя, десята ст.133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010р. №2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015р. №192-VIII, тобто інший акт права.

Резолютивна частина рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018р. №11-р/2018 справа №1-7/2018 (4062/15) містить приписи про: 1) визнання такою, що не відповідає Конституції України частини статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII. Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: "Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат"; 2) визнання такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним), положень частини десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, за яким "суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу", для цілей застосування окремих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII зі змінами, а саме:

- частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду;

- частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з обов`язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації;

- частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.

Тому відсутні правові підстави для поширення дії рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018р. №11-р/2018 справа №1-7/2018 (4062/15) на випадок застосування положень ч.9 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016р. №1402-VIII.

Оскільки відповідач є органом публічної адміністрації, то з огляду на зміст та характер обставин спірних правовідносин, а також відсутність рішень Верховного Суду, котрі у силу ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016р. №1402-VIII зобов`язували суб"єкта владних повноважень до обрання іншого варіанту реалізації управлінської функції, суд не знаходить підстав для визнання протиправним вчиненого Управлінням владного волевиявлення.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

На тривалість виготовлення процесуального документу вплинула обставина знаходження судді Сліденка А.В. на лікарняному протягом 14 робочих днів.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України.

Суддя Сліденко А.В.