Рішення № 96044069, 31.03.2021, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №500/366/21

31 березня 2021 рокум. ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого судді Мартиць О.І.

за участю:

секретаря судового засідання Семеха В.Т.

представника позивача адвоката Никитюка Р.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Шумської міської ради Тернопільської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Шумської міської ради Тернопільської області, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Шумської міської ради Тернопільської області щодо не розгляду у встановленому законом порядку заяви ОСОБА_1 від 26.11.2020 №12.02.05/3422 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер 6125889500:01:006:0023 площею 2,0000 га, яка розташована поза межами населеного пункту села Шумбар Шумського району Тернопільської області,

- зобов`язати Шумську міську раду Тернопільської області у двотижневий строк з моменту набрання законної сили рішення суду розглянути подану нею заяву від 26.11.2020 №12.02.05/3422 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер 6125889500:01:006:0023 площею 2,0000 га, яка розташована поза межами населеного пункту села Шумбар Шумського району Тернопільської області,

- встановити судовий контроль за виконанням рішення в цій адміністративній справі шляхом зобов`язання Шумської міської ради Тернопільської області подати у місячний строк після набрання рішення суду законної сили звіту про виконання судового рішення.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач повинен був розглянути заяву позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га відповідно до статей 118, 186-1 Земельного кодексу України та прийняти одне із можливих рішень - затвердити проект землеустрою чи відмовити у затвердженні проекту землеустрою з підстав, передбачених законодавством.

Ухвалою суду від 01.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено у справі судове засідання на 01.03.2021.

18.02.2021 через відділ документального забезпечення Шумська міська рада Тернопільської області подала відзив на позов, в якому просила відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі. Зауважила, що не порушувала строків розгляду заяви позивача, передбачених статтею 118 Земельного кодексу України, оскільки з метою прийняття позитивного колегіального рішення, заявнику було надано проміжну відповідь від 18.12.2020 №02-13/1543 щодо усунення недоліків, а саме долучити до проектної документації підписаний суміжними землекористувачами акт приймання - передачі межових знаків на зберігання.

В свою чергу, позивач забрала проектну документацію і більше з питанням щодо її погодження до міської ради не зверталася.

Виходячи з наведеного, відповідач вказав, що рада не мала можливості розглянути на пленарному засіданні питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства позивачу.

В судовому засіданні 01.03.2021 задоволено клопотання представника відповідача та розгляд справи відкладено до 31.03.2021.

В судовому засіданні 31.03.2021 представник позивача просив позов задовольнити, з підстав, наведених у позові, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача повторно не з`явився до суду, будь-яких клопотань не подав, що не перешкоджає розгляду справи по суті у його відсутності за наявними матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає таке.

17.08.2020 ОСОБА_1 звернулася до Шумської міської ради Тернопільської області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства.

Рішенням Шумської міської ради Тернопільської області №4651 від 21.08.2020 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 " позивачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га за рахунок земель комунальної власності сільськогосподарського призначення - землі запасу, розташованої за межами населеного пункту с. Шумбар Шумського району Тернопільської області з подальшою передачею у власність.

Також у пункті 2 цього рішення зазначено, що розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає погодженню та затвердженню відповідно до вимог чинного законодавства.

На виконання вказаного пункту рішення 01.09.2020 між позивачем та ФОП ОСОБА_2 укладено Договір за №154 та виготовлено "Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту с. Шумбар Шумського району Тернопільської області".

26.11.2020 позивач через Центр надання адміністративних послуг подала заяву про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га.

Шумська міська рада Тернопільської області листом від 18.12.2020 за № 02-13/1543 повідомила позивача про відсутність матеріалів погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами, що потребує доопрацювання та повторного звернення до Шумської міської ради Тернопільської області з аналогічною заявою.

Не погоджуючись із такою відповіддю позивач звернулася із цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельний кодекс України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Стаття 12 Земельного кодексу України визначає повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин.

Так, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать: 1) надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; 2) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Приписами статті 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Відповідно до пункту 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради та рішень виконавчого комітету.

Статтею 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частин восьмої-десятої статті 118 Земельного кодексу України, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Частинами другою, шостою та восьмою статті 186-1 ЗК України визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта (крім проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи), подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

У висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).

Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки.

Повторна відмова не позбавляє права розробника проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки усунути недоліки проекту та подати його на погодження.

Вищевикладене свідчить, що за наслідками розгляду заяви позивача про затвердження проекту землеустрою відповідно до статей 118, 186-1 Земельного кодексу України та статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" відповідач Шумська міська рада Тернопільської області на пленарному засіданні повинна була прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою чи рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою із зазначенням вичерпного переліку недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надати розумний строк для усунення таких недоліків.

Проте Шумська міська рада Тернопільської області жодного з рішень відповідно до статей 118, 186-1 Земельного кодексу України не прийняла, а листом від 18.12.2020 повідомила позивача, що документацію із землеустрою необхідно доопрацювати та повторно звернутися до Шумської міської ради Тернопільської області з аналогічною заявою, що не передбачено нормами Земельного кодексу України.

Отже, відсутність рішення про затвердження проекту землеустрою чи рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою в межах встановленого законом місячного строку свідчить про протиправну бездіяльність відповідного органу.

Враховуючи, що відповідачем не було прийнято у відповідності до норм діючого законодавства рішення про затвердження проекту землеустрою чи рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою, суд вважає, що відповідачем не було прийнято жодного передбаченого законодавством рішення за результатами розгляду заяви позивача.

Таким чином, неприйняття відповідачем рішення за заявою позивача у строк ставить особу у певну правову невизначеність, що є недопустимим у відповідності до змісту та сутності принципів верховенства права та законності.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 18.09.2019 по справі №826/8860/16, від 17.12.2018 року у справі №509/4156/15-а, від 06.02.2019 у справі №638/20447/14-а, від 17.04.2018 №820/4554/17.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зазначає, що не надає правової оцінки підставам для відмови позивачу зазначеної у листі-відповіді, оскільки доходить висновку, що заява позивача не розглянута відповідачем у строк та у спосіб встановлені Земельним кодексом України та не прийнято рішення про затвердження проекту землеустрою чи рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою. Натомість відмовляючи у затвердженні проекту землеустрою відповідач зобов`язаний навести усі підстави для відмови з посиланням на норми законодавства, якими такі підстави встановлені.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо належного розгляду звернення позивача про є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином, оскільки відповідачем не було здійснено належного розгляду заяви позивача, в даному випадку належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.11.2020 №12.02.05/3422 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га кадастровий номер 6125889500:01:006:0023, яка розташована поза межами населеного пункту села Шумбар Шумського району Тернопільської області..

Отже суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення та зобов`язання Шумської міської ради Тернопільської області подати у місячний строк після набрання рішення суду законної сили звіту про виконання судового рішення, суд зазначає таке.

Згідно частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Суд враховує, що вказані положення КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Разом з тим, адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.

Правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 27.02.2020 у справі №0640/3719/18.

Разом з тим, за приписами частини першої статті 382 КАС України встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у вигляді зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов`язком суду.

З огляду на зазначене суд не вбачає підстав для задоволення заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Щодо вимоги позивача про стягнення судових витрат, в тому числі, витрат на правничу допомогу, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суд зазначає таке.

Приписами статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Суд зазначає, що стаття 134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини п`ятої статті 134 КАС України щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12 вересня 2018 року (справа №810/4749/15), аналізуючи положення статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначив, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Суд встановив, що за звернення до суду із зазначеним адміністративним позовом позивач сплатила судовий збір у розмірі 1816,00 грн, що підтверджується квитанцією №0.0.1987996678.1 від 21.01.2021.

Враховуючи, що позов підлягає до задоволення та приписи статті 139 КАС України, на користь позивача належить стягнути понесені нею судові витрати в сумі 1816,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Як встановлено судом, між позивачем та Адвокатським бюро "Ростислава Никитюка" (адвокат) укладено договір №8 про надання правничої (правової) допомоги від 18.01.2021.

Зі змісту заяви від 31.03.2021 видно, що відповідно до даного договору та акту приймання-передачі виконаних робіт №1 від 20.01.2021 сума витрат за надану правову допомогу в межах цього договору становить 5200,00 грн.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правничою допомогою, суд враховує, що адміністративна справа №500/366/21 розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження.

Тому, враховуючи наведені норми КАС України та зважаючи на наявність судових рішень у справах з подібним предметом спору, судом віднесено дану справу до категорії незначної складності.

Позивачем не надано доказів на підтвердження значення справи, впливу вирішення справи на його репутацію або публічного інтересу до справи.

Оцінюючи співмірність витрат позивача на правничу допомогу із складністю предмету позову та обсягу фактично наданих адвокатом послуг, суд зазначає, що дана категорія справ є поширеною, судова практика сформована судами, а всі додатки до позовної заяви були в позивача. Тому, аналіз правових підстав та підготовка позовної заяви не потребують значної витрати часу.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку представник позивача просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню.

Проаналізувавши наведені норми процесуального законодавства, умови договору про надання правової допомоги та зміст наданих послуг, об`єм матеріалів справи, типовість спору, суд доходить висновку, що стягненню в користь позивача підлягає розмір витрат на правничу допомогу в сумі 2000,00 грн.

Також суд враховує правові висновки Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року при розгляді справи 200/14113/18-а, згідно з якими суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

З огляду на правову позицію Верховного Суду наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі №826/841/17 (провадження №К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Суд зазначає, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат враховано: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

Крім того Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Шумської міської ради Тернопільської області щодо не розгляду у встановленому законом порядку заяви ОСОБА_1 від 26.11.2020 №12.02.05/3422 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер 6125889500:01:006:0023 площею 2,0000 га, яка розташована поза межами населеного пункту села Шумбар Шумського району Тернопільської області.

Зобов`язати Шумську міську раду Тернопільської області розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.11.2020 №12.02.05/3422 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га кадастровий номер 6125889500:01:006:0023, яка розташована поза межами населеного пункту села Шумбар Шумського району Тернопільської області.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Шумської міської ради Тернопільської області в користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 1816,00 грн та 2000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 05 квітня 2021 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );

відповідач:

- Шумська міська рада Тернопільської області (місцезнаходження: вул. Українська, 59, м. Шумськ, Тернопільська область, 47101, код ЄДРПОУ: 04396259).

Головуючий суддя Мартиць О.І.