Рішення № 96043971, 17.03.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2021 року Справа № 480/7883/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Осіпової О.О.,

за участю секретаря судового засідання - Токар Ю.В.,

представника позивача - Юшкевич Є.Ю.,

представника відповідача та третьої особи - Кирилкіної А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/7883/20 за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Управління Державної міграційної служби України в Сумській області про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної міграційної служби України, третя особа: Управління Державної міграційної служби України в Сумській області, в якій просить:

- визнати рішення відповідача № 392-20 від 25 вересня 2020 року неправомірним та скасувати його;

- зобов`язати відповідача переглянути рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Свої вимоги мотивує тим, що у відповідача не було підстав для висновку про необґрунтованість його заяви по оформленню документів для вирішення питання щодо надання йому статусу біженця або визнання його особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки він змушений залишатися в Україні внаслідок загрози його життю, безпеці, а також свободі в Палестині, оскільки в разі повернення на батьківщину йому загрожує небезпека, адже в Палестині тривають протистояння між угрупуваннями «ФАТХ» та «ХАМАС». Кордони країни його походження - Палестини закриті через тривалі протистояння між Ізраїлем та угрупуванням «ХАМАС», під час яких загинуло багато родичів та друзів позивача та зруйнований будинок, у якому він жив із сім`єю. Зазначає, що він відповідно до п. 13 ч.1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» боїться застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини; він не може і не бажає повернутися до країни походження - Палестини внаслідок зазначених побоювань. Вказує, що ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою. Раніше позивач уже звертався до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області із заявою про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яка була задоволена, та йому була видана відповідна Довідка № 007824, термін дії якої подовжено до 23.12.2020 року.

Ухвалою від 18.12.2020р. провадження у справі відкрито, розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

27.01.2021р. від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с.24-35), в якому, заперечуючи проти задоволення позову, посилається на те, що позивач не надав жодного підтверджуючого документа щодо його висловів або дій, спрямованих проти політики ХАМАС. На підтвердження своїх слів щодо переслідування з боку ХАМАС ним було надано копію листа про виклик його до поліції, аналізом якого встановлено, що до територіального підрозділу ДМС надано фотокопію документу з перекладом на українську мову. Відсутність оригіналу документа та надана неякісна фотокопія не дає змоги зробити однозначний висновок щодо його справжності. Відповідно до змісту документа в ньому міститься лише запрошення прибути до поліції 17 січня 2017 року та вказана дата отримання документа - 20 січня 2017 року. На співбесіді від 09.07.2020 позивач стверджував, що проблеми з ХАМАС у нього почалися з 2008 року після військового перевороту в Секторі Газа, оскільки він не сприймав владу ХАМАС, яка забороняла збиратися молодим людям у групи, приймала закони, які захищали інтереси влади, а не народу. Однак, на співбесіді від 27.12.2018 він повідомляв, що його переслідування почалися в 2009- 2010 роках; а на співбесіді від 20.01.2019 уточнив, що проблеми виникли в 2009 році. Є не детальними, не послідовними та суперечливими і твердження ОСОБА_1 щодо його затримань та арештів, через що виникає обґрунтований сумнів в їх правдивості, оскільки на співбесіді від 09.07.2020 він повідомив, що таких випадків було декілька, але він зміг пригадати лише три. Хоча раніше повідомляв, що чотири рази був арештованим та перебував у в`язниці по декілька днів. Позивач виїхав з Сектору Газа легально через прикордонний пункт пропуску «Рафах» на підставі дійсного проїзного документа та відкритої візи. Під час розгляду заяви не отримано інформацію про кримінальне переслідування позивача владою країни походження. Таким чином, враховуючи вищевикладене, твердження ОСОБА_1 про переслідування його з боку ХАМАС як особи, яка активно критикувала та виступала проти політики цієї організації, не вважаються правдоподібними.

Враховуючи викладене, представник відповідача вважає оскаржуване рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, правомірним та таким, що не має бути скасовано.

05.02.2021р. від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (а.с.171-172), відповідно до якої із врахуванням нинішньої політичної обстановки в Палестині, ОСОБА_1 побоюється повертатися до своєї батьківщина, він боїться стати там жертвою переслідувань або жертвою незаконного вироку через свої політичні погляди та переконання та через політичні погляди його родини.

Ухвалою від 09.02.2021р. підготовче провадження закрито та справа призначена до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити.

Представник відповідача та третьої особи у судовому засіданні у задоволенні позову просив відмовити, вважаючи його необґрунтованим з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Вислухавши пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, в їх сукупності, суд встановив наступне.

Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , особа без громадянства (Палестина), уродженець м. Хан-Юніс, Сектор Газа, Палестинська автономія, за національністю - араб, за релігійним переконанням - мусульманин, вдовець, має середню спеціальну освіту - в 2006 році закінчив медичний коледж в м. Хан-Юніс та упродовж 6 років (з 2009 до 2015) працював медбратом в лікарнях цього ж міста.

01.12.2017р. ОСОБА_1 прибув до України з метою навчання в Сумському державному педагогічному університеті імені А.С. Макаренка за маршрутом: Сектор Газа - Єгипет (Каїр) - автомобільним транспортом, Єгипет (Каїр) - Туреччина (Стамбул) - Україна (Бориспіль) - повітряним транспортом.

Після успішного закінчення підготовчого факультету вищевказаного навчального закладу він мав намір вступити на медичний факультет Сумського державного університету, але не встиг вчасно подати всі необхідні документи. Рішенням УДМС України в Сумській області від 17.07.2017 № 290 його посвідку на тимчасове проживання скасовано.

08.08.2017 позивач вперше звернувся до Управління ДМС України в Сумській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В своєму клопотанні він зазначав, що в Секторі Газа відбуваються військові дії, які загрожують його життю. Також, він побоювався, що в разі повернення на батьківщину його сім`я може зруйнуватися, оскільки через закриття єгипетською стороною прикордонного пункту пропуску «Рафах» він не зможе повернутися до України, а дружина, громадянка України, не хоче виїжджати до Палестини.

Рішенням ДМС України від 17.11.2017 № 440-17 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі того, що відсутні умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», яке він оскаржив у судовому порядку.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 22.02.2018р. у справі №818/2064/17, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2018р., в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління Державної міграційної служби України в Сумській області про визнання протиправним і скасування рішення №440-17 від 17.11.2017 та зобов`язання повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відмовлено за необґрунтованістю.

В подальшому позивач звернувся за захистом, 17.12.2018 йому була видана довідка № 007824.

Також, 17.12.2018 позивач звернувся із заявою № 2018sm0015 в якій просив визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У своїй заяві ОСОБА_1 зазначив, що він покинув Палестину через утиски терористичної організації ХАМАС, яка в разі непокори застосовує покарання - убивства. Також позивач зазначив, що він утік від війни в Палестині з Ізраїлем. В заяві позивач зазначив те, що він є противником режиму ХАМАС і виступав з критикою діяльності даної організації, в результаті чого був затриманий та протягом дня утримувався під арештом. Крім того в країні ведуться постійні бойові дії, проводиться хаотичний обстріл житлових районів, відсутні електрика, їжа, вода. В місті панує безробіття та голод. Також позивач скаржився на те, що Палестину можливо залишити лише через Египет та Ізраїль, однак обидві країни не випускають палестинців, кордони тривалий час перекриті.

Згідно з повідомленням управління ДМС України в Сумській області від 03.05.2019 № 18 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі рішення ДМС України від 18.04.2019 № 148-19.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 22.10.2019р. у справі №480/1656/19, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2020р., адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління Державної міграційної служби України в Сумській області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити дії задоволено. Визнано протиправним і скасовано рішення Державної міграційної служби України №148-19 від 18.04.2019. Зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 17.12.2018.

Підставою для такого висновку суду стало те, що «відповідачем не в повному обсязі досліджено інформацію про країну походження станом на час прийняття рішення. Так, інформація стосувалася періоду з 2015 по 2018 роки, у відповідності до якої, не можливо встановити беззаперечний факт того, що спірна територія є безпечною. Крім того, інформація про країну походження у 2019 році свідчить про те, що на території Палестини продовжує існувати обмеження для палестинців в пересуванні території, ведуться обстріли, ситуація на сьогодні є нестабільною, має місце різке зростання вбивств і кількості травм, пов`язаних з ізраїльсько-палестинськими військовими діями».

На виконання вказаного вище рішення Сумського окружного адміністративного суду Держаною міграційною службою України прийнято рішення від 01.06.2020 № 26-20 про повторний розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з якою особа без громадянства ( Палестина) ОСОБА_1 (прізвище) ОСОБА_1 (ім я) ОСОБА_1 (по-батькові), ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі - позивач), 17.12.2018р. звернулася до Управління ДМС України в Сумській області.

На основі вивчення наданих позивачем матеріалів, а також інформації по країні походження (Палестина), протоколів співбесід, ДМС України прийнято рішення № 392-20 від 25.09.2020 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погоджуючись із цим рішенням, ОСОБА_1 звернувся із позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Основними нормативно-правовими актами, які регулюють спірні правовідносини, є: Конвенція про статус біженців 1951 року, Протокол щодо статусу біженців 1967 року та Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Статтею 2 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що питання, пов`язані з біженцями та особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту, регулюються цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, застосовуються правила міжнародного договору.

Згідно зі ст. 14 Загальної декларації прав людини кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.

Відповідно до визначення, що наведене в п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та названої правової норми, поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких, особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться знаходження особи за межами країни своєї національної належності або якщо особа не має визначеного громадянства за межами країни свого попереднього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Однак, залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

Отже, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року № 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Тобто, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

Згідно з п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

За п. 13 ч. 1 ст. 1 цього ж Закону особа, яка потребує додаткового захисту,- це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Частиною 1 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Згідно з ч.1, 2 ст. 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців. Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою (ч.11, ч.12 ст.9 цього ж Закону).

Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для відмови позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, став висновок відповідача про відсутність стосовно заявника умов, передбачених Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

За п. п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Згідно з позицією УВКБ ООН «Про обов`язки та стандарти доказів у біженців» факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Обов`язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Відповідно до п. 5 ст. 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27.04.2004 № 8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Судом встановлено, що серед нових обставин звернення за захистом позивач називає існування у нього проблем з угрупуванням ХАМАС, які почалися в 2008 році, після військового перевороту в Секторі Газа, та через які він і виїхав з країни. Не сприймаючи діючу в Секторі Газа владу, яка забороняла збиратися молодим людям у групи, приймала закони, які не захищали інтереси народу, він почав висловлювати незгоду з політикою ХАМАС, внаслідок чого його затримували та помішували до в`язниці. Таких випадків було декілька, але він зміг пригадати лише три. Також, позивач стверджує, що його розшукують представники ХАМАС.

За твердженнями ОСОБА_1 , під час його першого звернення за захистом він не повідомляв про вищезазначені обставини, оскільки побоювався, що в Україні можуть знаходитися особи, які підтримують ХАМАС .

Здійснюючи аналіз вищезазначених тверджень з метою оцінки їх правдоподібності (імовірності), слід зазначити, що відповідно до пункту 205 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців (відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців), УВКБ ООН, Женева, 1992) до обов`язків позивача входить: говорити правду і надавати сприяння особі, яка здійснює перевірку, у встановленні фактів; намагатися для підтвердження своїх доводів представити всі докази, якими він володіє, і задовільним чином пояснювати відсутність доказів. Він повинен, у разі необхідності, намагатися представити додаткові докази, а також дати логічно послідовні пояснення усіх причин, на які він посилається для підтвердження свого клопотання.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження своїх слів щодо переслідування з боку ХАМАС позивачем надано копію листа про виклик його до поліції, аналізом якого встановлено, що до територіального підрозділу ДМС надано фотокопію документу з перекладом на українську мову. Відповідно до змісту документа, в ньому міститься лише запрошення прибути до поліції 17 січня 2017 року та вказана дата отримання документа - 20 січня 2017 року.

За словами ОСОБА_1 , зазначений лист отримала його родина, коли його не було вдома. Вже перебуваючи в Україні, фотокопію документа йому надіслав брат через Інтернет (протокол співбесіди від 20.01.2019). Однак, під час повторного розгляду заяви він повідомив, що точно не знає, де родичі його взяли, але припускає, що цей документ вони отримали від якогось його товариша (протокол від 09.07.2020).

Також, позивачем на співбесідах були надані суперечливі свідчення щодо змісту самого документа.

Так, на співбесіді від 09.07.2020 він спочатку стверджує, що це документ про арешт та запевняє, що в ньому йдеться мова про його розшук ХАМАСом , проте згодом повідомляє, що в документі його запрошують терміново з`явитися до ХАМАС, не пояснюючи причину.

Позивач надав суперечливі та непослідовні твердження щодо підстав його переслідування з боку ХАМАС.

Так, на співбесіді від 09.07.2020 він стверджував, що проблеми з ХАМАС у нього почалися з 2008 року після військового перевороту в Секторі Газа, оскільки він не сприймав владу ХАМАС, яка забороняла збиратися молодим людям у групи, приймала закони, які захищали інтереси влади, а не народу. Однак, на співбесіді від 27.12.2018 він повідомляв, що його переслідування почалися в 2009- 2010 роках; а на співбесіді від 20.01.2019 уточнив, що проблеми виникли в 2009 році.

Під час повторного розгляду заяви (співбесіда від 09.07.2020) позивач спочатку стверджував, що висловлював свою незгоду з політикою ХАМАС на зібраннях молодих людей, які не зважаючи на заборону, збиралися разом та обговорювали дії влади, проте згодом змінив твердження та повідомив, що стосовно політики ХАМАС спілкувався з однодумцями лише по телефону, оскільки через існуючу заборону масових зібрань та загрозу бути арештованим чи зазнати фізичного насилля в Секторі Газа не можливо було здійснювати будь-які активні дії. Однак, під час співбесіди від 27.12.2018 він заявляв, що висловлював свою думку в Інтернеті - на своїй сторінці Facebook, та особисто збирав молодих людей, серед яких поширював свої погляди. На співбесідах від 20.01.2019 та від 06.03.2019 він теж підтвердив, що виступав проти ХАМАС в Інтернеті.

Крім того не є детальними та послідовними твердження позивача щодо його затримань та арештів, через що виникає обґрунтований сумнів в їх правдивості.

Так, на співбесіді від 09.07.2020 він повідомив, що таких випадків було декілька, але він зміг пригадати лише три. Хоча раніше повідомляв, що чотири рази був арештованим та перебував у в`язниці по декілька днів.

Під час співбесід від 27.12.2018, 20.01.2019, 06.03.2019 ОСОБА_1 назвав різні дати його затримання та строки утримання у в`язниці, що дає підстави для висновку про неправдоподібність його тверджень з цього приводу. До того ж, під час повторного розгляду заяви він взагалі назвав лише приблизну дату його першого затримання та арешту - травень 2008 року, а дати інших уточнити не зміг, сказавши, що їх не пам`ятає.

В твердженнях позивача щодо обставин його затримання в 2008 році встановлено суттєві суперечності. Так, на співбесіді від 06.03.2019 він стверджує, що коли їхав з друзями з університету додому, один з хлопців вийшов з машини і попросив зачекати, а згодом прийшли 5 представників ХАМАС і забрали позивача. А на співбесіді від 09.07.2020 повідомив, що його арештували в якесь місце, коли він вийшов з університету.

Також, суперечливими є і його твердження щодо арешту в 2013р. чи 2014р.

Зокрема, на співбесіді від 20.01.2019 позивач повідомив, що третій раз його забрали, коли він вночі сидів на вулиці зі своїми друзями біля будинку, де жив, а на співбесіді від 06.03.2019 - що він приїхав до ХАМАС на письмовий виклик і його арештували. Однак, на співбесіді від 09.07.2020 він суттєво змінив твердження та повідомив, що в 2014 році його хотіли арештувати, він отримав документ від ХАМАМС, але на виклик не з`явився.

При цьому суд вважає необхідним відмітити, що в своїй заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 17.12.2018 він взагалі заявляє лише про один факт його арешту, без зазначення дати, який відбувся під час його навчання в інституті. Позивач запевняє, що прийняв рішення виїхати з Сектору Газа через переслідування ХАМАС. До цього його підштовхнув останній арешт, стосовно дати якого він надав суперечливі твердження (грудень 2016 року, 2 січня 2017, жовтень-листопад 2016), однак на співбесіді від 09.07.2020 він взагалі не зміг пригадати дату останнього арешту.

Оцінюючи правдоподібність тверджень позивача, варто врахувати той факт, що ним надано суперечливу інформацію щодо дати отримання запрошення та оформлення документів для виїзду на навчання.

Так, на співбесіді від 09.07.2020 він стверджує, що після останнього виходу з в`язниці почав обговорювати з родиною питання, як виїхати з країни, що суперечить відомостям, наданим на співбесіді від 20.01.2019, де заявляв, що документи на виїзд з країни почав оформлювати в червні 2016 року. До того ж, проїзний документ для виїзду за кордон позивач отримав 27.09.2016 року, що свідчить про те, що підготовку до виїзду з країни він почав задовго до його затримання.

Слід відмітити, що ОСОБА_1 виїхав з Сектору Газа легально через прикордонний пункт пропуску «Рафах» на підставі дійсного проїзного документа та відкритої візи. Як повідомляють відкриті джерела інформації, процедура отримання дозволу на виїзд з країни достатньо складана і потребує попередніх узгоджень. Отже, факт отримання дозволу на виїзд з країни та безперешкодного перетину кордону ставлять під сумнів твердження позивача щодо існування реальних проблем з владою Сектору Газа.

Також, в його твердження, які він надав під час першого звернення в 2017 році та під час повторного звернення 17 грудня 2018 року, встановлено ряд протиріч та розбіжностей, щодо обставин, за яких він перетнув кордон з Єгиптом у пункті пропуску «Рафах», з приводу яких він не зміг надати достатніх та переконливих пояснень.

Враховуючи те, що запитання щодо фактів затримань та арештів позивачу ставилися декілька разів під час різних співбесід, а також з`ясовувалися встановленні розбіжності у його твердженнях, суд погоджується із доводами відповідача, що твердження позивача про переслідування його з боку ХАМАС як особи, яка активно критикувала та виступала проти політики цієї організації, не вважаються правдоподібними.

Крім того, суд зазначає, що під час звернення в 2017 році із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач не повідомляв про його переслідування представниками угрупування ХАМАС. Він звернувся за захистом лише через півроку навчання в українському вищому навчальному закладі, після укладання шлюбу з громадянкою України (яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ) і лише після того, як не зміг продовжити посвідку на тимчасове проживання.

З копій матеріалів особової справи позивача не вбачається, що він був членом політичних партій, військових формувань чи релігійних організацій та переслідувався у кримінальному порядку владою країни походження за свої політичні переконання.

За обліками Секретаріату Інтерполу він в міжнародному розшуку не перебуває, що підтверджується листом підрозділу міжнародного поліцейського співробітництва ГУНП України в Сумській області від 22.01.2019 № 76/23-2019.

З огляду на вищевикладене, у розумінні Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» позивач не є біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Натомість, інформація про побоювання переслідувань, що була надана позивачем, ґрунтується виключно на його особистих суперечливих твердженнях.

Також суд зазначає, що під час розгляду заяви ОСОБА_1 було досліджено достатню кількість джерел інформації по країні походження, на підставі якої можна зробити висновок, що незважаючи на напружену ситуацію між Ізраїлем і владою ХАМАС, на території Сектору Газа відкриті військові дії не відбуваються та прикордонний пункт пропуску «Рафах» функціонує і є можливість потрапити до Сектору Газа та виїхати з країни.

Таким чином, на підставі проведеного аналізу Державною міграційною службою України було обґрунтовано встановлено, що позивач за власним бажанням, а не через переслідування з боку ХАМАС, в`їхав на територію України з метою навчання у вищому навчальному закладі. Документування його проїзним документом для виїзду за кордон та вільний виїзд з країни походження підтверджує відсутність реального переслідування позивача на території Сектору Газа.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Частинами 1 та 2 ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975р. у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Аналіз наведених норм у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що завданням судочинства є вирішення судом спору з метою ефективного захисту порушеного права.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018р. (справа № 802/2236/17-а).

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, викладені ним у рішенні «Олссон проти Швеції» від 24.03.1988р., відповідно до яких запорукою правильного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг цих повноважень суб`єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування, рішення органу має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дій) суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень (у тому числі колегіальний орган) прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Вирішуючи дану справу по суті, суд враховує і висновки ЄСПЛ у рішенні від 15.05.2012р. № 52077/10 в справі «С.Ф. та інші проти Швеції (S.F. and Others v. Sweden)», в якому серед іншого зазначено, що будучи обізнаним про повідомлення щодо серйозних порушень прав людини в Ірані, Суд не знаходить, що вони носять такий характер, аби показати, самі по собі, що було б порушенням Конвенції, якби заявник був повернутий в цю країну. Суд повинен встановити, чи дійсно особиста ситуація заявників така, що їх повернення в Іран суперечитиме статті 3 Конвенції (пункт 64). Для того щоб визначити, чи є індивідуальний, реальний ризик жорстокого поводження, Суд має розглянути передбачувані наслідки висилки заявників до Ірану, маючи на увазі загальну ситуацію в країні та їх особисті обставини (див. «Вілвараджа та інші проти Великобританії», постанова від 30.10.1991р., Серія А,. 215, § 108 в кінці) (пункт 65).

Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Управління Державної міграційної служби України в Сумській області про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 05 квітня 2021 року

Суддя О.О. Осіпова