Рішення № 96043957, 16.03.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2021 року Справа № 480/8045/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Осіпової О.О.,

за участю секретаря судового засідання - Токар Ю.В.,

представника відповідачів - Сич Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/8045/20 за позовом ОСОБА_1 до Сумської митниці ДФС, Слобожанської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Сумської митниці ДФС, Слобожанської митниці Держмитслужби, в якому, із врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ від 21.02.2020 р. № 90-о «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити її на посаді головного державного інспектора відділу кадрового адміністрування управління по роботі з персоналом Сумської митниці ДФС;

- стягнути із Сумської митниці ДФС на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 188 942грн. з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Свої вимоги мотивує тим, що наказ від 21.02.2020р. №90-о про її звільнення прийнято з порушенням вимог законодавства, оскільки на момент отримання нею попередження про наступне вивільнення діяв Закон України від 10.12.2015р. №889-VІІІ «Про державну службу» в редакції Закону України від 19.09.2019р. №117-ІХ та з огляду на положення ч.3 ст.5 Закону №889, процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої статті 87 на момент отримання нею попередження про наступне вивільнення регулювалася нормами Кодексу законів про працю України. Зокрема, внаслідок звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України Сумська митниця ДФС одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язана була запропонувати їй всі наявні вакантні посади, які вона могла б обіймати відповідно до своєї кваліфікації, тобто вжити заходів до переведення за її згодою на роботу до Слобожанської митниці Держмитслужби. Проте, попередження про наступне вивільнення від 20.01.2020р., в порушення вимог ст.40, 49-2 КЗпП України, не містить жодних пропозицій щодо наявних вакантних посад, яких станом на 03.01.2020р. було 110 (із них 26 посад, що віднесені до категорії «Б», та 84 посади, що віднесені до категорії «В»). При цьому в попередженні також не йдеться про відсутність можливості працевлаштування. Крім того, не враховано її переважне право на залишення на роботі. Згідно зі змістом попередження про наступне вивільнення від 20.01.2020р. її попереджено про наступне вивільнення 23.03.2020р. у зв`язку з реорганізацією Сумської митниці ДФС шляхом приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби України, проте її було звільнено 28.02.2020р. , тобто звільнення відбулося без дотримання необхідного двохмісячного терміну після попередження. За таких обставин позивач вважає, що її звільнення відбулося з порушенням вимог трудового законодавства та законодавства про державну службу в частині дотримання процедури вивільнення державного службовця.

Ухвалою від 23.11.2020р. провадження у справі відкрито, розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

15.12.2020р. від представника Слобожанської митниці Держмитслужби надійшов відзив на позовну заяву (а.с.28-36), в якому, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилається на те, що звільнення ОСОБА_1 із займаної посади відбулося правомірно, оскільки на момент звільнення позивача законодавство не передбачало обов`язку пропонування державним службовцям, які працюють у органі, що реорганізується, посад державної служби у новоутвореному органі. ОСОБА_1 не заявляє про наявність у неї гарантій щодо звільнення працівників, передбачених ст.ст.179, 184,186-1 КЗпП України, не підтверджують наявність таких гарантій і документи, залучені позивачем разом з позовом, що свідчить про відсутність таких гарантій у неї. З аналізу положень ст.ст. 21, 22, 41, 87 Закону України «Про державну службу» вбачається, що при реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби в новоствореному органі, а не обов`язком. Сумською митницею ДФС в повному обсязі дотримано процедуру звільнення державного службовця ОСОБА_1 , а саме: попереджено про наступне вивільнення 20.01.2020р. на підставі п.1 ч.1 статті 87 Закону України «Про державну службу»; проведено повний розрахунок. Тому у задоволенні позову просить відмовити.

24.12.2020р. представником позивача подано відповідь на відзив (а.с.49-53), в якій зазначено, що Сумська митниця ДФС не виконала свого обов`язку щодо вжиття заходів з працевлаштування працівника в разі звільнення на підставі п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України, зокрема щодо пропонування ОСОБА_1 з моменту її попередження про наступне вивільнення (20.01.2020р.) і до дати звільнення (21.02.2020р.) рівнозначних або нижчих вакантних посад, що свідчить про порушення процедури звільнення. Крім того, оскільки процедура припинення державної служби позивача у зв`язку з реорганізацією Сумської митниці ДФС була розпочата до набрання чинності Законами України від 12.12.2019р. №378-ІХ та від 14.01.2020р. №440-ІХ, відтак, така процедура має бути завершена відповідно до норм Закону України «Про державну службу» та Кодексу законів про працю України, які діяли на момент попередження про наступне вивільнення, тобто станом на 20.01.2020р., а тому роботодавець повинен був вжити заходів щодо працевлаштування працівника. Жодних доказів проведення порівняльного аналізу продуктивності праці і кваліфікації працівників з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі, відповідачами не надано. Таким чином, при звільненні ОСОБА_1 не було враховано її переважне право на залишення на роботі.

Ухвалою від 10.02.2021р. підготовче провадження у справі закрито та справу призначено до судового розгляду.

Позивач, належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, надіслав заяву, в якій позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Представник відповідача Слобожанської митниці Держмитслужби та Сумської митниці ДФС в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Вислухавши представника відповідачів, який з`явився в судове засідання, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01.10.1994р. до 28.02.2020р. працювала у Сумській митниці ДФС.

06.06.1995р. прийнято присягу державного службовця,з 15.04.2014р. має звання «радник податкової та митної справи ІІІ рангу».

20.01.2020р. ОСОБА_1 отримала попередження про наступне вивільнення за підписом в.о. начальника Сумської митниці ДФС - Голови комісії з реорганізації Сумської митниці ДФС І. Нікітіна, відповідно до якого її повідомлено про наступне вивільнення 23 березня 2020 року на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу», пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України (а.с.11).

В якості підстави для звільнення в попередженні вказано, що відповідно до постанови КМ України від 18.12.2018р. №1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу.

Також у попередженні зазначено, що з метою забезпечення виконання вимог постанови КМ України від 02.10.2019р. №858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби», наказу Державної фіскальної служби України від 25.11.2019р. №30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС», відповідно до ст.49-2 КЗпП України позивач попереджається про припинення державної служби та наступне вивільнення у зв`язку з реорганізацією Сумської митниці ДФС шляхом приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби України.

Наказом Голови комісії з реорганізації Сумської митниці ДФС від 21.02.2020р. №90-о ОСОБА_1 звільнено з 28 лютого 2020 року з посади головного державного інспектора відділу кадрового адміністрування управління по роботі з персоналом Сумської митниці ДФС відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України (а.с.10).

Відповідно до вказаного наказу з позивачем проведено остаточний розрахунок, виплачено вихідну допомогу та грошову компенсацію за невикористані дні відпустки.

Вирішуючи спір, суд погоджується із доводами позивача, що наказ від 21.02.2020р. №90-о «Про звільнення ОСОБА_1 » прийнято з порушенням вимог законодавства.

Зокрема, Конституцією України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Одночасно держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності (стаття 43).

Статтею 2 Кодексу законів про працю України визначено, що право громадян України на працю забезпечується державою. Гарантії забезпечення права громадян на працю визначені статтею 5 КЗпП України, зокрема, держава гарантує працездатним громадянам правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно зі ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Законом України від 10.12.2015р. №889-VІІІ «Про державну службу» (далі - Закон №889) визначено принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

За правилами ч. ч. 2, 3 ст. 5 Закону №889 відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відтак, спеціальним законом в спірних правовідносинах є Закон України «Про державну службу», а в питаннях, які ним не врегульовані, мають застосовуватися приписи загального закону: в даному випадку - Кодекс законів про працю України.

Аналогічна позиція випливає з висновків Верховного Суду України, викладених в постанові від 17.02.2015р. у справі №21-8а15, де вказано, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

19 вересня 2019 року Верховною Радою України було прийнято Закон України №117-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади», яким внесено зміни, зокрема, до Закону України від 10.12.2015р. №889-VІІІ «Про державну службу» стосовно процедури вступу на державну службу, окремих положень щодо проходження та припинення державної служби.

Так, на момент отримання 20 січня 2020 року ОСОБА_1 попередження про наступне вивільнення на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу», пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України діяв Закон України від 10.12.2015р. №889-VІІІ «Про державну службу» в редакції Закону України від 19.09.2019р. №117-ІХ.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону №889 державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст.87 Закону №889 (в редакції до внесення змін) підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення (ч. 3 цієї ж статті в редакції, чинній на момент отримання позивачем попередження про наступне вивільнення).

Отже, процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої статті 87 на момент отримання позивачем попередження про наступне вивільнення регулювалася нормами Кодексу законів про працю України, відповідно до п.1 ч.1 ст.40 якого (в редакції, чинній до 02 лютого 2020 року) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч.2 цієї ж статті).

Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42 1, частин першої, другої і третьої статті 49 2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус (ч.4 ст.40 КЗпП України).

Згідно з ч.1, ч.2 ст.49-2 КЗпП України (в редакції, чинній до 02.02.2020р.) про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

В подальшому, Законом України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» частину 5 ст.49-2 КЗпП України доповнено новою частиною такого змісту: "Вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень".

Таким чином, на момент звільнення позивача із займаної посади спірним наказом від 21.02.2020р. №90-о законодавством, що регулює порядок звільнення її із займаної посади, не передбачалося врахування переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці, а також застосування ч.2 ст.40 КЗпП України, відповідно до якої звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Крім того, на момент звільнення ОСОБА_1 з посади пункт 87 Закону України «Про державну службу» (в редакції Закону України від 14.01.2020р. №440-ІХ «Про внесення змін до Митного кодексу та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи», який набрав чинності 13 лютого 2020 року) був викладений наступним чином: «Підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу», тобто в ньому вже була відсутня така необхідна умова для звільнення як «відсутність можливості пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі».

Частина 3 вказаної статті (в редакції Закону 14.01.2020р. №440-ІХ) викладена таким чином: «Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1 1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення».

Отже, суб`єкт призначення або керівник державної служби з дня набрання чинності цим законом 13.02.2020р. мав право, а не обов`язок пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності).

Суд зазначає, що вказана редакція ст. 87 Закону України «Про державну службу» набула чинності 13.02.2020р., тоді як позивача було попереджено про наступне вивільнення 20.01.2020р., а згідно з вимогами Кодексу законів про працю України обов`язок щодо пропонування інших посад працівнику виникає у роботодавця одночасно з попередженням про звільнення.

При цьому, суд відмічає, що статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно- правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. У Рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999р. №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

З урахуванням положень статті 58 Конституції України та вказаного Рішення Конституційного Суду України, у разі, якщо процедури щодо вступу на державну службу, її проходження та припинення розпочалися до набрання чинності Законами України від 12.12.2019р. №378-ІХ та від 14.01.2020р. №440-ІХ, то вони мають бути завершені згідно з нормами, що діяли на той час.

Отже, оскільки процедура припинення державної служби ОСОБА_1 у зв`язку з реорганізацією Сумської митниці ДФС була розпочата до набрання чинності Законами України від 12.12.2019р. №378-ІХ та від 14.01.2020р. №440-ІХ, відтак, така процедура має бути завершена відповідно до норм Закону України «Про державну службу» та Кодексу законів про працю України, які діяли на момент попередження про наступне вивільнення, тобто станом на 20.01.2020р.

Системний аналіз вищевказаних законодавчих положень дає підстави для висновку, що однією з найважливіших гарантій для працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Виходячи з нормативного тлумачення ч.1 ст. 40, ч.1 та ч.3 ст. 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.

Така правова позиція сформульована Верховним Судом України у постанові від 01.04.2015р. у справі №6-40цс15 та підтримується Верховним Судом, зокрема, у постановах від 08.05.2019р. у справі №806/1175/17, від 28.02.2020р. у справі №807/819/16.

Проте, ні під час попередження, ні протягом часу до прийняття наказу про звільнення позивачу жодної вакантної посади відповідно до рівня її освіти та кваліфікації в новоутвореній Слобожанській митниці Держмитслужби запропоновано не було.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що під час звільнення з`ясовувалося питання щодо наявності у ОСОБА_1 переважного права на залишення на роботі, як це вимагається ч.2 ст.49-2 КЗпП України (в редакції, чинній до 02.02.2020р.).

Вказане дає підстави для висновку про визнання протиправним та скасування наказу від 21.02.2020р. №90-о про звільнення.

Крім того, згідно зі ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019р. №858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» утворено Слобожанську митницю Держмитслужби та реорганізовано Сумську митницю ДФС та Харківську митницю ДФС шляхом їх приєднання до Слобожанської митниці Держмитслужби.

Відповідно до наказу ДФС України від 25.11.2019р. №30-рг розпочато реорганізацію митниць ДФС, утворено комісії з реорганізації, встановлено строк проведення реорганізації.

Частиною 5 ст.104 ЦК України передбачено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

З 29.11.2019р. Сумська митниця ДФС перебуває у стані припинення, що підтверджується відомостями з відповідного реєстру, до якого не внесені відомості про припинення вказаного органу.

Згідно з пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи. Працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку про те, що з метою захисту прав позивача, порушено право ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом поновлення її на посаді головного державного інспектора відділу кадрового адміністрування управління по роботі з персоналом Сумської митниці ДФС, з якої її було звільнено.

Середній заробіток працівника згідно з ч.1 ст.27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядкуобчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995р.

Відповідно до пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 (далі - Порядок), цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках: з) вимушеного прогулу.

Згідно з пунктом 2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Пунктом 5 Порядку передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 Порядку визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та про поновлення позивача на посаді, то на його користь належить стягнути середній заробіток, починаючи з 29.02.2020р., тобто за 260 робочих днів (за виключенням вихідних днів та святкових днів).

Згідно з довідкою від 14.12.2020р. №05.02/91 (а.с.37) середньоденна заробітна плата позивача складає 726грн.70коп.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу, що належить стягнути на користь позивача, складає 188 942грн.00коп. (720,70грн. х 260 днів), з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Відповідно до п.3 ч.1ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Згідно з п. 2 ч.1ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді, а також в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць, з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Сумської митниці ДФС, Слобожанської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення коштів - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ від 21.02.2020 р. № 90 -о "Про звільнення ОСОБА_1 "

Поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на посаді головного державного інспектора відділу кадрового адміністрування управління по роботі з персоналом Сумської митниці ДФС.

Стягнути із Сумської митниці ДФС (40000, м. Суми, вул. Юрія Вєтрова, буд.24, код ЄДРПОУ 39420037) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 188 942грн. (сто вісімдесят вісім тисяч дев`ятсот сорок дві грн.00коп.) з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на посаді головного державного інспектора відділу кадрового адміністрування управління по роботі з персоналом Сумської митниці ДФС.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 15260грн.60коп. (п`ятнадцять тисяч двісті шістдесят грн. шістдесят коп.) з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 05 квітня 2021 року

Суддя О.О. Осіпова