Рішення № 96043955, 05.04.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 квітня 2021 року справа №480/8871/20

Суддя Сумського окружного адміністративного суду Бондар С.О., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/8871/20 за позовом ОСОБА_1 до Східного територіального управління Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Східного територіального управління Національної гвардії України в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність в частині не проведення повного розрахунку при звільнені, щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення в період з 01.11.2014 по 01.03.2018 та щодо нарахування і виплати грошової компенсації за відпустку, як учаснику бойових дій;

- зобов`язати нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 листопада 2014 року до 28 лютого 2018 року;

- зобов`язати нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористану відпустку, як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки;

- зобов`язати нарахувати та виплатити компенсацію затримки розрахунку при звільнені за період з 10.04.2018 по день винесення судового рішення.

Вимоги мотивовані тим, що під час виключення позивача зі списків особового складу, відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпусти, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Крім того, у період проходження військової служби, а саме з 01.11.2014 по 28.02.2018 не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення, яка є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці і її проведення, у зв`язку зі зростанням споживчих цін, є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Індексація грошового забезпечення не виплачена позивачу і на день подання позову. Оскільки з позивачем не був проведений повний розрахунок в день звільнення з військової служби, він має право на грошову компенсацію затримки розрахунку про звільненні починаючи з 10.04.2018 по день винесення рішення суду.

Східне територіальне управління Національної гвардії України у відзиві на позовну заяву проти позову заперечує та зазначає, що під час дії особливого періоду надання додаткових відпусток із збереженням заробітної плати припинено, тому вимоги щодо виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку задоволенню не підлягають. Що стосується виплати індексації грошового забезпечення відповідач зазначив, що ОСОБА_1 був зарахований до списків особового складу і фінансового забезпечення Східного територіального управління Національної гвардії України з 02.09.2015. Тому вимога до Східного територіального управління Національної гвардії України про нарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.11.2014 по 01.09.2015 є безпідставною. Також відповідач зазначив, що позивач проходив військову службу у окремому загоні спеціального призначення Східного територіального управління Національної гвардії України з 02.09.2015 по 10.04.2018. Згідно особистої картки на грошове забезпечення позивача за 2015 рік за посадою інструктора (розвідника) 4РГСП за перший повний місяць жовтень 2015 року позивачу було нараховане грошове забезпечення у розмірі 8343,07 грн, з яких щомісячна додаткова грошова винагорода (далі - ЩДГВ) складала 4171,01 грн. Тобто грошове забезпечення військовослужбовців окремому загоні спеціального призначення, у тому числі за посадою позивача з 01.01.2015 було підвищене на 100 %. В подальшому, наказом начальника Східного територіального управління НГУ від 15.02.2016 № 8 о/с позивача було призначено на посаду старшого інструктора (розвідника) 4РГСП ОЗСП із відповідним посадовим окладом та відповідно грошовим забезпеченням. Посадовий оклад підвищився з 645,00 грн до 740,00 грн., а грошове забезпечення за перший повний місяць березень 2016 на новій посаді підвищився з 8343,07 грн. до 10636,20 грн. В подальшому, з вересня 2017 року позивачу було підвищено ЩДГВ з 5178,00 грн. до 5500,00 грн, а грошове забезпечення з 10636,20 грн. до 13823грн. Відповідач зазначив, що протягом проходження служби у Східному територіальному управлінні позивачу нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення встановленим порядком при наявності підстав. Що стосується компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідач просить відмовити у задоволенні вказаної позовної вимоги, оскільки на даний час питання наявності заборгованості та стягнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації грошового забезпечення не вирішено, сума компенсації є спірною, остаточний розрахунок не здійснений. Тому вказана вимога, на думку відповідача, є передчасною.

Ухвалою суду від 11.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Згідно з ухвалою від 18.02.2021 суд перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 18.02.2021 продовжено строк розгляду справи у підготовчому засіданні на 30 днів.

Протокольною ухвалою від 24.03.2021 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті.

У судове засідання сторони не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Згідно із ч. 3 ст. 252 Кодексу адміністративного судочинства (далі по тексту - КАС України) неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи неявку учасників справи, які повідомлені про дату, час та місце розгляду справи належним чином, суд вважає за можливе розглянути подану заяву в порядку письмового провадження.

Суд, вивчивши письмові матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Наказом начальника Східного територіального управління Національної гвардії України від 02.09.2015 №192 ОСОБА_1 зарахований до списків особового складу і фінансового забезпечення підрозділів забезпечення управління Східного територіального управління та інших видів забезпечення військової частини 3017 (м.Харків) (а.с.24).

06.08.2015 позивачем отримано статус і посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_1 (а.с.6).

Згідно з наказом начальника Східного територіального управлінні Національної гвардії України від 10.04.2018 № 100 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу і фінансового забезпечення підрозділів Східного територіального управління та інших видів забезпечення військової частини 3017 (м.Харків) відповідно до пп. "б" пункту 1 частини 8 ст. 27 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" з військової служби наказом начальника Східного територіального управління Національної гвардії України від 12.03.2018 №22 о/с у запас Збройних Сил України (а.с.25).

ОСОБА_1 , вважаючи, що на час виключення його зі списків особового складу, відповідач не провів з ним розрахунок щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні відпусток за 2015-2018 роки, передбачених Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", та не провів індексацію грошового забезпечення з 01.11.2014 по 28.02.2018, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відповідно до ст. 4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать, зокрема, учасники бойових дій.

Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час (ст. 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту").

Відповідно до пункту 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" (далі - Закон № 504/96) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96 учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII), "Про оборону України" від 06.12.1991 № 1932-XII (далі - Закон № 1932-XII).

За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, статтею 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової відпуски.

Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.

Проте обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96 та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 у справі "Тимошенко проти України" (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Отже при звільненні з військової служби у запас, позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористані ним додаткових відпусток, як учасник бойових дій, передбачені пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткових відпусток, передбачених пунктом 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Безпідставним є твердження відповідача про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки, оскільки припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Дана позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, вказаними в постанові від 21.08.2019 у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

Східне територіальне управління Національної гвардії України, як суб`єкт владних повноважень, не довело правомірності своєї бездіяльності щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки позивачу, як учаснику бойових дій, за період з 02.09.2015 по 10.04.2018.

Стосовно позовної вимоги щодо індексації грошового забезпечення, суд зазначає наступне.

Засади грошового забезпечення військовослужбовців визначені у статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", відповідно до якої до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця (ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону).

На підставі ч. 3 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правове регулювання інституту оплати праці наведено у главі VII Кодексу законів про працю України.

Частиною 6 ст. 95 Кодексу законів про працю України визначено, що заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Статтею 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі по тексту - Закон № 1282-ХІІ) визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до статей 4, 6 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягав індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі по тексту - Порядок № 1078).

Згідно із п. 1-1 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (у 2016 році 103 відсотка).

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до п. 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

За змістом пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 був зарахований до списків особового складу і фінансового забезпечення Східного територіального управління Національної гвардії України 02.09.2015 наказом начальника управління № 192 та виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення наказом від 10.04.2018 (а.с.24-25).

Тому вимога до Східного територіального управління Національної гвардії України про нарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.11.2014 по 01.09.2015 є безпідставною.

Щодо виплати індексації грошового забезпечення позивача за період з 02.09.2015 по 01.01.2017, суд зазначає слідуюче.

Відповідно до довідки про нарахування та виплату індексації, яка видана Східним територіальним управлінням Національної гвардії України, Східне територіальне управління від 22.09.2020 № 40/32ФВ за 2014 - 2018 роки підтверджується, що:

- з вересня 2015 року відбулося підвищення розміру посадового окладу та тарифної сітки за рахунок переміщення по посаді;

- січень 2016 року підвищення розміру грошового забезпечення за рахунок підвищення розміру щомісячної премії та щомісячної додаткової грошової винагороди;

- лютий 2016 року - підвищення розміру посадового окладу та тарифної сітки за рахунок переміщення по посаді;

- червень 2016 року (базовий місяць лютий 2016 року) нараховано та виплачено 50,75 грн. індексації;

- серпень 2016 року (базовий місяць лютий 2016 року) нараховано та виплачено 145 грн. індексації (доплата 14,50 грн за червень 2016 року, 65,25 грн. за липень 2016 року, так як сума індексації з базовим місяцем "лютий 2016 року" становила 65,25 грн;

- вересень - листопад 2016 року (базовий місяць лютий 2016 року) нараховано та виплачено щомісячно 65,25 грн. індексації;

- грудень 2016 року (базовий місяць лютий 2016 року) нараховано та виплачено 140,80грн. індексації (а.с.47-48).

Таким чином твердження позивача в частині того, що з 02.09.2015 по 01.01.2017 йому не було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення не підтверджуються матеріалами справи і не доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Разом з тим, згідно з вищевказаною довідкою за період з 01.01.2017 по 31.07.2017 року індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалася та не виплачувалася, розмір грошового утримання не збільшувався.

З 31.08.2017 по 28.02.2018 неодноразово збільшувалися розміри грошового забезпечення.

Таким чином, у 2017 році відповідач не нарахував та не виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, державні органи не вправі посилатись на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов`язань і виправдання своєї бездіяльності (рішення "Кечко проти України", "Сук проти України").

Стосовно позовних вимог щодо виплати компенсації середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд зазначає наступне.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України передбачено, зокрема, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до пункту 2.2 рішення Конституційного Суду України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 за статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

З матеріалів справи вбачається, що для звернення позивача до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку відсутня така юридично значима обставина, як остаточний розрахунок відповідача з ОСОБА_1 .

Тому вказана вимога є передчасною.

Таким чином, у суду відсутні підстави для стягнення зі Східного територіального управління Національної гвардії України середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені (невиплата компенсації за додаткову відпустку та індексації грошового забезпечення) за період з 10.04.2018 по день ухвалення судового рішення.

Проте позивач не позбавлений права звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку після проведення з ним остаточного розрахунку.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Східне територіальне управління Національної гвардії України, як суб`єкт владних повноважень, не довело правомірності своєї бездіяльності щодо не нарахування та не виплати позивачу, як учаснику бойових дій, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки з 02.09.2015 по 10.04.2018, а також щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2017 по 28.02.2018.

Що стосується розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України "Про судовий збір" і такий ним не сплачувався.

Тому у суду відсутні підстави для компенсації витрат за сплату позивачем судового збору у справі.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Східного територіального управління Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково

Визнати протиправною бездіяльність Східного територіального управління Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 02.09.2015 по 10.04.2018, виходячи з грошовою забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Зобов`язати Східне територіальне управління Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 25575782) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 02.09.2015 по 10.04.2018, виходячи з грошовою забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Визнати протиправною бездіяльність Східного територіального управління Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період служби з 01.01.2017 по 28.02.2018.

Зобов`язати Східне територіальне управління Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 25575782) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) індексацію грошового забезпечення за період служби з 01.01.2017 по 28.02.2018.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.О. Бондар