Ухвала суду № 96043643, 05.04.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

05 квітня 2021 рокум. ПолтаваСправа № 440/2876/21

Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Гіглава О.В., перевіривши матеріали позову ОСОБА_1 до Державної установи "Кременчуцька виховна колонія" про визнання бездіяльності протиправною, стягнення грошової компенсації, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

24 березня 2021 року (згідно даних на поштовому конверті) ОСОБА_1 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної установи "Кременчуцька виховна колонія" про:

- визнання протиправною бездіяльності ДУ "Кременчуцька виховна колонія" (39617, Полтавська область, м. Кременчук, вул. Лікаря О.Богаєвського, 1030, код ЄДРПОУ 08564280) щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ) в день звільнення компенсації за не отримане речове майно;

- стягнення з ДУ "Кременчуцька виховна колонія" на користь ОСОБА_1 (ІВАN НОМЕР_2 , рахунок отримувача - НОМЕР_3 , АТ КБ "Приватбанк", МФО 305299) компенсації за не отримане речове майно в розмірі 10469,67 грн;

- зобов`язання ДУ "Кременчуцька виховна колонія" виплатити ОСОБА_1 середній заробіток, виходячи з розміру 176,00 грн в день за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 15.02.2018 по день фактичного розрахунку.

Відповідно до пунктів 3, 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: - відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; - позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

За приписами частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

У ході з`ясування питання, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, а також чи подана вона у визначений законодавством строк, судом встановлено наступне.

За змістом позовної заяви предметом спору є компенсація за неотримане речове майно в розмірі 10469,67 грн позивачем, як колишнім працівником органу кримінально-виконавчої служби.

Так, правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України".

Відповідно до частин першої, другої статті 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.

Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

Згідно з частиною п`ятою статті 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з метою визначення порядку та умов виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України наказом Міністерства юстиції України від 09.02.2018 № 326/5, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13.02.2018 за № 164/31616 (був чинний в період служби позивача) затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України.

Пунктом 2 цієї Інструкції передбачено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Поряд з цим, пункт 2 Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 №578 (в редакції, чинній в період служби позивача), визначає, що речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань.

Згідно з пунктом 27 Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.

За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці, визначає Закон України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР "Про оплату праці", відповідно до статті 1 якого заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Статтею 2 зазначеного Закону передбачено, що Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Проаналізувавши наведені законодавчі приписи суд доходить висновку, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб службовця під час несення ним служби.

Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) службовця кримінально-виконавчої служби.

Щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, суд вважає, що таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних службовцю сум.

Як уже зазначено, стаття 116 КЗпП оперує поняттям "всі суми, що належать працівнику", а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

Чинне законодавство передбачає обов`язок за бажанням службовця кримінально-виконавчої служби, який звільняється зі служби, видавати речове майно особистого користування, яке не було ним отримано на день звільнення, або виплачувати грошову компенсацію за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.

Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України, однак не входить до складу його грошового забезпечення, право службовця на звернення стягнення за яким встановлене законодавством безстроково.

Тобто, на звернення службовця до роботодавця з позовом публічно-правового характеру про стягнення компенсації за не отримане речове майно поширюються строки звернення до суду, визначені в Кодексі адміністративного судочинства України.

Так, відповідно до статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Отже, у спірному випадку строк звернення позивача до суду з даним позовом обмежується місячним строком, встановленим частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Формуючи вказані висновки суд керується висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 та від 11.02.2021 у справі №240/532/20.

Як свідчать матеріали позовної заяви, про порушення своїх прав позивач дізналася в день звільнення зі служби в Державній установі "Кременчуцька виховна колонія" згідно наказу №29/ОС-18, тобто 15.02.2018.

Разом з тим, до суду з цим позовом, ОСОБА_1 звернулася лише 24.03.2021, що підтверджується даними на поштовому конверті.

Суд звертає на увагу на повідомлення позивача про її звернення ще в жовтні 2019 року до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за не отримане речове майно, яке залишено без задоволення.

Таким чином, суд доходить висновку, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду з цим позовом, визначений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, та не виконано вимоги частини шостої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України в частині долучення до позову заяви про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Поряд з цим, частиною третьою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою - підприємцем, встановлюється ставка судового збору у вигляді 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Водночас, за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, встановлюється ставка судового збору у вигляді 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В силу положень частини першої статті 4 вказаного Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Водночас, відповідно до частини третьої статті 6 Закону України "Про судовий збір" за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб: з 01.01.2021 - 2270,00 грн.

Як слідує з матеріалів позову, предметом спору у цій справі є як немайнові вимоги про визнання протиправною бездіяльності, які мають бути оплачені позивачем судовим збором в розмірі 908,00 грн /0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб/, так і майнові вимоги про стягнення компенсації за не отримане речове майно в розмірі 10469,67 грн та зобов`язання виплатити середній заробіток, виходячи з розміру 176,00 грн в день за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 15.02.2018 по день фактичного розрахунку, які мають бути оплачені позивачем судовим збором у розмірі 908,00 грн /0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб/.

Разом сума судового збору за подання цього позову має складати 1816,00 грн.

Проте, до позовної заяви документ про сплату судового збору не додано. Документів на підтвердження підстави звільнення позивача від сплати судового збору не надано.

Натомість, у позовній заяві позивач просить суд звільнити її від сплати судового збору за подання позову на підставі статті 8 Закону України "Про судовий збір", без посилання на відповідний пункт та частину цієї статті, а також не надаючи доказів на підтвердження тяжкого майнового стану, що позбавляє останню можливості сплатити відповідний судовий збір.

З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання позивача про звільнення її від сплати судового збору за подання цього позову.

Таким чином, позовну заяву подано без додержання вимог статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною першою статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України подання позовної заяви без додержання вимог статті 160,161 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху (частина друга статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України).

Поряд з цим, стаття 123 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Відтак, позовна заява підлягає залишенню без руху з наданням позивачу строку для усунення вказаних недоліків.

На підставі викладеного, керуючись статтями 122, 123, 161, 169 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання позову відмовити.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи "Кременчуцька виховна колонія" про визнання бездіяльності протиправною, стягнення грошової компенсації, зобов`язання вчинити певні дії залишити без руху.

Встановити позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви - десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Недоліки необхідно усунути шляхом надання до Полтавського окружного адміністративного суду:

- документа про сплату судового збору у розмірі 1816,00 грн за реквізитами: отримувач коштів - ГУК у Полт.обл/тг м. Полтава/22030101; код отримувача 37959255; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача UA 588999980313101206084016712; призначення платежу: судовий збір, за позовом (назва позивача), Полтавський окружний адміністративний суд, або належних доказів на підтвердження підстави звільнення позивача від сплати судового збору;

- заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовом з доказами поважності причин пропуску позивачем такого строку або належних документальних доказів на підтвердження факту дотримання останнім строку звернення до суду.

Роз`яснити позивачу, що у разі не усунення недоліків позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, позовна заява повертається позивачеві.

Також роз`яснити, що процесуальні строки, встановлені судом у цьому судовому рішенні, відповідно до пункту 3 розділу VІ "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України можуть бути продовжені судом за відповідною заявою учасника справи.

Копію ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя О.В. Гіглава