Ухвала суду № 96043579, 29.03.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

29 березня 2021 рокум. ПолтаваСправа № 440/6110/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

судді – Канигіної Т.С.,

за участю:

секретаря судового засідання – Скорика С.В.,

представника позивача – Твердохліб І.Ю.,

розглянувши у підготовчому засіданні справу за позовом ТОВ "Гарант Ойл Групп" до Головного управління ДПС у м. Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

27.10.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "Гарант Ойл Групп" (далі - ТОВ "Гарант Ойл Групп", позивач) звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві (далі - ГУ ДКС України у м. Києві, третя особа) про стягнення коштів, а саме просить:

- стягнути з Головного управління ДПС у м. Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарант Ойл Групп" інфляційні втрати та 3% річних, заподіяні позивачу внаслідок тривалого невиконання Головним управлінням ДПС у м. Києві постанови Полтавського окружного адміністративного суду №816/20/17 від 11.05.2017 за період з 07.07.2017 по 15.02.2018, від 11062272,84 грн (собівартості палива, асортимент та кількість якого встановлена постановою №816/20/17 від 11.05.2017), у розмірі 964643,37 грн, що складається з: інфляційних втрат у розмірі 760976,32 грн та 3% річних в сумі 203667,05 грн.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 02.11.2020 позовну заяву залишено без руху /а.с. 97, том 1/.

22.12.2020 на виконання ухвали суду позивачем надані додаткові докази у справі /а.с. 101-107, том 1/.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 28.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/6110/20; вирішено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 19.01.2021 /а.с. 108, том 1/.

Протокольною ухвалою суду від 19.01.2021 підготовче засідання відкладено на 17.02.2021 з огляду на неявку відповідача /а.с. 137, том 1/.

Протокольною ухвалою суду від 17.02.2021 підготовче засідання відкладено на 02.03.2021 з огляду на неявку відповідача /а.с. 211, том 1/.

Протокольною ухвалою суду від 02.03.2021 у підготовчому засіданні оголошено перерву до 16.03.2021 з огляду на необхідність надання додаткових доказів у справі /а.с. 217, том 1/.

Протокольною ухвалою суду від 16.03.2021 підготовче засідання відкладено на 29.03.2021 з огляду на задоволення клопотання представника позивача /а.с. 245, том 1/.

29.03.2021 у судовому засіданні представник позивача заявила клопотання про закриття провадження у справі.

Відповідач та третя особа у судове засідання 29.03.2021 не з`явилися, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи; про причини неявки не повідомили.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, суд дійшов наступного висновку.

За змістом частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір – спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи;

позивач – особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду;

відповідач – суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача;

суб`єкт владних повноважень – орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Положеннями частини першої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12.10.1978 вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Водночас, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

З матеріалах справи вбачається, що позивач не визначає, як вимогу, дії, бездіяльність або рішення відповідача протиправними відповідно до частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, а лише просить стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні втрати.

Водночас, згідно з частиною п`ятою статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

З викладеного можна зробити висновок, що правовідносини, які виникають між сторонами у цій справі, регулюються нормами ЦК України, що передбачають відповідальність за порушення грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц висловила правову позицію, згідно з якою спір про застосування статті 625 ЦК України за порушення грошового зобов`язання, підтвердженого чинним судовим рішенням, навіть якщо учасником цього зобов`язання є суб`єкт владних повноважень, розглядається залежно від суб`єктного складу у порядку цивільного чи господарського судочинства.

Водночас, у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 Велика Палата Верховного Суду не погодилася з висновком господарського суду першої інстанції про те, що звернення позивача до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення інфляційних нарахувань та суми 3% річних є видом відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Велика Палата Верховного Суду, зокрема, зазначила, що за змістом статті 1192, частини другої статті 22 ЦК України відшкодування шкоди здійснюється лише за умови доведення розміру заподіяної шкоди. Натомість відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків) порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків). Отже, стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.

Також Велика Палата Верховного Суду вказала, що у справі, що розглядається, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою, а основною – вимога про сплату заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ. При вирішенні спору про стягнення з бюджету інфляційних та річних процентів перед судом обов`язково постане питання про наявність заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, суму такої заборгованості, строк сплати такої заборгованості та тривалість прострочення, тобто питання, спір щодо яких підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір щодо вимоги про стягнення з бюджету інфляційних та річних процентів, нарахованих на прострочену суму заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, належить розглядати за правилами адміністративного судочинства незалежно від того, чи поєднана така вимога з однією з вимог, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 5 КАС України, чи поєднана вона з вимогою про стягнення заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ та чи розглянуті такі вимоги в іншій справі.

Проте, проаналізувавши вищевказане та зміст викладених позивачем у позовній заяві обставин, суд зазначає, що звернення позивача до суду з цим позовом обумовлено тим, що йому не виплачено 3% річних та інфляційних втрат на грошове зобов`язання, пов`язане із довготривалим невиконанням рішення суду (постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 11.05.2017 у справі № 816/20/17), що свідчить про виникнення спору внаслідок порушення цивільного права.

Так, згідно з частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до пункту 10 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Пунктом 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За таких обставин, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі.

Згідно з частиною першою статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Враховуючи суб`єктний склад сторін, суд дійшов висновку, що цей спір підлягає розгляду господарським судом у порядку провадження, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.

Керуючись статтею 183, пунктом 1 частини першої статті 238, статтями 239, 241, 243, 256, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Клопотання представника позивача задовольнити.

Провадження у справі №440/6110/20 за позовом ТОВ "Гарант Ойл Групп" до Головного управління ДПС у м. Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві про стягнення коштів закрити.

Роз`яснити позивачу право звернутись з цим позовом до господарського суду у порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України.

Копію ухвали надіслати учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються відповідно до пункту 15.5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст ухвали складено 05.04.2021.

Суддя Т.С. Канигіна