Рішення № 96043005, 30.03.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/252/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої-судді Кедик М.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А 1108 про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини А 1108, в якому просить суд стягнути з військової частини А 1108 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 02.02.2017 по 30.11.2020 в сумі 107876,34 грн.

Ухвалою від 15.01.2021 суддя відкрила спрощене провадження в адміністративній справі.

Ухвалою від 30.03.2021 суд відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення без розгляду позову ОСОБА_1 до військової частини А 1108 про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26.08.2020 у справі № 380/5833/20 задоволено адміністративний позов, визнано протиправною бездіяльність Військової частини А1108 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 02.02.2017 року та грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2017 рік; зобов`язано Військову частину А1108 (код ЄДРПОУ 08113287) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 02.02.2017 року; зобов`язано Військову частину А1108 (код ЄДРПОУ 08113287) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. На виконання рішення суду, 30.11.2020 відповідачем перераховано на картковий рахунок позивача грошові кошти. Отже, період затримки розрахунку при звільненні склав з 02.02.2017 по 30.11.2020. При цьому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.02.2017 по 30.11.2020 відповідач не сплатив.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву від 23.02.2021 (вх. № 11968), у якому зазначає, що ст. 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Вважає, що в порівнянні із визначеною сумою, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.02.2017 по 30.11.2020 є неспівмірний, оскільки в декілька разів перевищує суму компенсації. Просить відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та пояснення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Наказом командира Військової частини А1108 Міністерства оборони України (по стройовій частині) від 02.02.2017 № 24 ОСОБА_1 з 02.02.2017 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, у зв`язку зі звільненням з військової служби в запас.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26.08.2020 по справі № 380/5833/20 позов ОСОБА_1 до Військової частини А1108 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання до вчинення дій задоволено повністю; визнано протиправною бездіяльність Військової частини А1108 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 02.02.2017 року та грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2017 рік; зобов`язано Військову частину А1108 (код ЄДРПОУ 08113287) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 02.02.2017 року; зобов`язано Військову частину А1108 (код ЄДРПОУ 08113287) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

На виконання вказаного рішення відповідач 30.11.2020 виплатив позивачу компенсацію за невикористані дні додаткові відпустки, як учаснику бойових дій в сумі 7 139,97 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 вказаного Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 зазначеного Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене у вказаній статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору (частина друга статті 117 КЗпП України).

Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 вказаного Кодексу.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18.

При цьому, оскільки спеціальним законодавством, яким урегульовано порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні з військової служби, суд вважає за можливе застосувати до спірних відносин норми статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

З урахуванням наведеного, доводи відповідача щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм Кодексу законів про працю України є необґрунтованими.

Такий висновок суду узгоджується з висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 31.10.2019 у справі № 2340/4192/18.

Щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке.

Як встановлено судом, зі списків особового складу частини позивача виключено 02.02.2017.

Відповідач 30.11.2020 перерахував позивачу заборгованість із виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 по 2017 роки у сумі 7 139,97 грн.

Отже, період з 03.02.2017 по 29.11.2020 є періодом за який відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, та який становить 1395 календарних дні.

Згідно з довідкою про доходи ОСОБА_1 від 01.12.2020 № 164ФС розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням становив 4 788 грн (2874,00 грн у грудні 2016 року та 1914,00 грн у січні 2017 року).

Кількість календарних днів за грудень 2016 року - січень 2017 року становить 62 дні. Тому середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням складає 77,23 грн. (4 788 грн / 62 дні).

Отже, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 107 735,85 грн (77,23 грн х 1395 календарних днів), який відповідачем не заперечується.

Суд зауважує, що в порівнянні із визначеною сумою компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 по 2017 роки - 7 139,97 грн вищевказані розрахункові суми 107 735,85 грн не можна вважати співмірними, оскільки такі в рази перевищують суму такої компенсації.

Встановлений статтею 117 КЗпП механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП необхідно враховувати:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

У розглядуваній справі судом враховано такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Так, Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 по справі № 806/2473/18 сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

З урахуванням зазначених висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц при вирішенні питання щодо суми відшкодування суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо виплати такої. Істотність частки складових компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 7 139,97 грн (сума виплаченої компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки)/ 107 735,85 (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,07 х 100 = 7 %.

Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню за несвоєчасну виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки з урахуванням істотності частки 7 % становить: 77,23 грн (середньоденна заробітна плата позивача) * 7 % = 5,41 грн; 5,41 грн * 1395 (кількість днів затримки розрахунку) = 7 546,95 грн.

З огляду на викладені обставини, з урахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) за період з 03.02.2017 по 29.11.2020 у розмірі 7 546,95 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими частково, а тому позов підлягає задоволенню частково.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини А 1108 (вул. Трускавецька, 64, м. Дрогобич, Львівська область, 82100, ЄДРПОУ 08113287) про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку - задовольнити частково.

Стягнути з військової частини А 1108 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.02.2017 по 29.11.2020 у розмірі 7 546 (Сім тисяч п`ятсот сорок шість) грн 95 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст судового рішення складений 05.04.2021.

Суддя Кедик М.В.