Постанова № 9604056, 06.05.2010, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2010 р. Справа № 2-а-1695/10/0270 м. Вінниця

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Вільчинського Олександра Ванадійовича,

при секретарі судового засідання: Ваталінській Марині Анатоліївні

за участю представників сторін:

позивача : Сироватка В.Д.

відповідача : Федорченко Р.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Державного підприємства Вінницької установи виконання покарань управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Вінницькій області (№1)

до: Державної податкової інспекції у м. Вінниці

про: визнання неправомірними дій

ВСТАНОВИВ :

До суду звернулося Державне підприємство Вінницької установи виконання покарань управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Вінницькій області (№1) (далі позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у м. Вінниці (далі відповідач) про визнання неправомірними дій субєкта владних повноважень, мотивуючи його наступним.

Протягом останніх трьох років (починаючи з 2007 року) позивач сплачує до бюджету податки та збори, що підтверджується копіями платіжних доручень наявними в матеріалах справи, однак, ДПІ у м. Вінниці здійснює самостійне зарахування платежів, спрямованих платником податків в рахунок погашення поточних податкових зобовязань, у рахунок сплати податкового боргу, що виник раніше. Позивач вважає, що у відповідності до чинного законодавства України податковий орган не наділений правом чи обовязком змінювати призначення платежу, визначене платником податків, а тому самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобовязань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову в судовому засіданні заперечила, заявивши при цьому, податковим органом здійснено розподіл відповідних сум на погашення податкового боргу позивача у відповідності до вимог чинного законодавства України. Також представник відповідача заявила усне клопотання про забезпечення строків звернення з позовною заявою до суду відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Державне підприємство Вінницької установи виконання покарань управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Вінницькій області (№1) як юридична особа зареєстроване виконавчим комітетом Вінницької міської ради 29.06.2004р. (а.с.10).

Згідно з довідкою Головного управління статистики Вінницької області серії АА №022386 від 28.09.2009 року позивач включений до ЄДРПОУ, ідентифікаційний код - 08679623, місцезнаходження: вул. Островського, 2, м. Вінниця, 21001 (а.с.11).

Як платник податків позивач взятий на облік у ДПІ у м. Вінниці та протягом 2007-2010 р.р. сплачує до бюджету податки та збори, що підтверджується відповідними копіями платіжних доручень (а.с.21-63).

Не погоджуючись із проведеним ДПІ у м. Вінниці розподілом сплачених сум в рахунок погашення податкового боргу, позивач звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що внаслідок вказаних неправомірних дій відповідача виникла податкова заборгованість, яка є предметом розгляду у справі №2-а-250/10/0270 за позовом ДПІ у м. Вінниці до Державного підприємства Вінницької установи виконання покарань управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Вінницькій області (№1) про примусове стягнення активів платника податків в рахунок погашення заборгованості перед бюджетом у сумі 184607,02 грн.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень представника відповідача та наданих у справу доказів, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України “Про систему оподаткування” обовязок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів) припиняється зі сплатою податку, збору (обовязкового платежу) або його скасуванням або списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Частиною 1 статті 11 Закону України “Про систему оподаткування” визначено, що відповідальність за правильність обчислення, своєчасність, сплати податків і зборів (обовязкових платежів) і додержання законів про оподаткування несуть платники податків і зборів (обовязкових платежів) відповідно до законів України.

Стаття 67 Конституції України встановлює, що платник податків зобовязаний вчасно й у повному розмірі сплачувати податки. З метою реалізації обовязків платника податків законодавчі акти встановлюють строки сплати податків.

Пунктом 7.7 ст. 7 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” передбачено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобовязань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обовязковими платежами) - у рівних пропорціях.

Заслухавши та перевіривши доводи сторін, дослідивши надані у справу докази, суд дійшов висновку, що в даному випадку орган державної податкової служби діяв у відповідності до вищезазначених норм Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Крім того, оцінюючи клопотання представника відповідача про пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 99 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Позивач періодично протягом 2007-2010 р.р. сплачував до бюджету відповідні податки і збори, а тому не міг не знати про розподіл відповідачем сплачених сум в рахунок погашення свого податкового боргу. З матеріалів справи вбачається, що до суду позивач звернувся лише 22.04.2010 року. Дослідивши наявні докази та встановивши дійсні обставини справи суд приходить до висновку про відсутність поважних причин пропущення строку звернення до суду.

Згідно з ч. 1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

З огляду на вищевикладене, у задоволенні позовних вимог слід відмовити на підставі ч. 1 ст. 100 КАС України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, та встановивши дійсні обставини справи, суд дійшов висновку, що в задоволенні даного позову слід відмовити повністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони субєкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, повязані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Однак, оскільки в матеріалах справи відсутні докази понесених відповідачем витрат, суд дійшов висновку про відсутність підстав для такої компенсації.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

В задоволені адміністративного позову Державного підприємства Вінницької установи виконання покарань управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Вінницькій області (№1) до Державної податкової інспекції у м. Вінниці про визнання неправомірними дій відмовити повністю.

Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови оформлено 12 травня 2010 року.

Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович