Рішення № 96032258, 25.03.2021, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.03.2021 справа № 914/1061/20

За позовом Заступника керівника Дрогобицької місцевої прокуратури Львівської області, м. Дрогобич, Львівська область

до відповідача-1: Дрогобицької міської ради Львівської області, м. Дрогобич, Львівська область

до відповідача-2: Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Львівської області, м.Дрогобич, Львівська область

до відповідача-3: Фізичної особи-підприємця Гриньків Галини Михайлівни, м.Дрогобич, Львівська область

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Петруняк Роман Михайлович, Львівська область, Дрогобицький район, с. Нове село

про: визнання недійсним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу від 17.10.2017 загальною площею 90,2кв.м за адресою: Львівська область, м. Дрогобич, вул. Грушевського, 77

Суддя У.І.Ділай

Секретар В.Д.Андрусик

За участю представників:

Від прокуратури: Г.В.Лука - прокурор

Від відповідача-1: не з`явився

Від відповідача-2: не з`явився

Від відповідача-3: не з`явився

Від третьої особи: не з`явився

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшов позов Заступника керівника Дрогобицької місцевої прокуратури Львівської області, до відповідача-1: Дрогобицької міської ради Львівської області, до відповідача-2: Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Львівської області, до відповідача-3: Фізичної особи-підприємця Гриньків Галини Михайлівни, про визнання недійсним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу від 17.10.2017 загальною площею 90,2кв.м за адресою: Львівська область, м. Дрогобич, вул. Грушевського, 77.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.04.2020, справу №914/1061/20 розподілено судді У.І.Ділай.

Ухвалою від 05.05.2020 позов залишено без руху.

Ухвалою суду від 10.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 30.06.2020.

Ухвалами від 30.06.2020, від 16.07.2020, від 05.08.2020 та від 08.09.2020 підготовче провадження відкладено з підстав зазначених в ухвалах.

Ухвалою від 22.09.2020 підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 06.10.2020.

Ухвалами від 06.10.2020, від 22.10.2020, від 29.10.2020 та від 24.11.2021 розгляд справи відкладено з підстав зазначених в ухвалах.

Ухвалою від 03.12.2020 провадження у справі зупинено до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №922/623/20.

18.02.2021 від прокуратури до суду надійшло клопотання про поновлення провадження, оскільки 22.01.20221 винесено постанову у справі №922/623/20.

Ухвалою від 25.02.2021 поновлено провадження та судове засідання призначено на 11.03.2021.

Ухвалою від 11.03.2021 розгляд справи відкладено на 25.03.2021.

Представник прокуратури в судовому засіданні 25.03.2021 підтримав позов, з підстав наведених у позовній заяві та з посиланням на матеріали справи.

У судове засідання 25.03.2021 відповідачі-2,3 та третя особа явку повноважних представників не забезпечили, причин неявки та невиконання вимог ухвал суду не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Представник відповідача-1 в судове засідання 25.03.2021 не з`явився, однак направив на електронну адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи, яке не містить цифрового підпису.

Стосовно клопотання надісланого на електронну адресу суду слід зазначити таке.

Статтею 170 ГПК України передбачено загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення. Так, у ч. 2 170 ГПК України зазначено, що письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником.

Використання електронних документів і цифрових підписів в Україні регулюється законами України "Про електронні документи та електронний документообіг" і "Про електронні довірчі послуги".

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу, є електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується утворення електронного документа (ст. 6 зазначеного Закону).

Отже, за відсутності Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи та впровадження відповідного електронного документообігу - документи, які надійшли на електронну пошту суду, повинні бути підписані електронним підписом.

Натомість надіслана представником позивачем заява не містить цифрового підпису, що не дає змогу ідентифікувати автора отриманого судом документа.

Зважаючи на вищенаведене, господарський суд звертає увагу позивача на необхідність належного оформлення та подання документів.

Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду (ч. 4 ст. 170 ГПК України).

За вказаних обставин, Господарський суд Львівської області прийшов до висновку заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою системи Easycon повернути без розгляду, оскільки така не підписана цифровим підписом.

В процесі розгляду матеріалів справи суд

встановив:

Дрогобицькою місцевою прокуратурою Львівської області встановлено, що згідно договору оренди нежитлових приміщень, будинків та споруд від 04.08.2016 між Дрогобицькою міською дитячою лікарнею (Орендодавець) та ФОП Гриньків Г.М. (Орендар) укладено договір оренди (надалі Договір), згідно якого орендодавець передав, а орендар прийняв відповідно до акту приймання-передачі в оренду нежитлове приміщення загальною площею 90,2 кв.м на вул. Грушевського,77 в м.Дрогобичі терміном дії з 04.08.2016 до 04.08.2017. Згідно з п.3.2 Договору орендна плата за перший місяць становила 2540,93 грн в т.ч. ПДВ. Відповідно до акту приймання-передачі об`єкт оренди передно Гриньків Г.М.

Прокуратура звернула увагу, що в порушення ст.ст.10, 11 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» на момент укладення договору, оцінка вартості майна не проводилась, висновку про оцінку органом місцевого самоврядування не надано.

Згідно з п.4.3.9 Договору орендар зобов`язаний попередньо погоджувати з Орендодавцем проведення перебудови, прибудови та перепланування об`єкта оренди.

Як зазначено в позові на підставі заяв орендаря про включення об`єкта до переліку об`єктів, що підлягають приватизації від 09.12.2016 та від 27.12.2016, до яких не було долучено жодних документів, які б надавали право на таку приватизацію, рішенням Дрогобицької міської ради №719 від 04.05.2017, нежитлове приміщення площею 90,2 кв.м на вул.Грушевського,77 в м.Дрогобичі включено в перелік об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом викупу, згідно Додатку. Відповідно до п.3 спірне рішення є доповненням до розділу 2 Програми приватизації комунального майна Дрогобицької міської ради на 2017 рік.

Згідно з п.1.3 Програми приватизації основною метою такої є, в тому числі, відчуження нежитлових приміщень, будівель та споруд з урахуванням їх індивідуальних особливостей, залучення коштів у міський бюджет та ін. Реалізація завдань покладається на відділ оренди та приватизації комунального майна Дрогобицької міської ради, який готує перелік об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації, проводить інвентаризацію об`єктів комунальної власності; застосовує способи відчуження, які максимально враховують індивідуальні особливості об`єкту відчуження.

При цьому, прокуратура зазначила, що «Положення про порядок приватизації об`єктів комунальної власності», яке б регулювало порядок та умови приватизації об`єктів комунального майна міською радою на час прийняття спірного рішення не прийнято.

Відповідно до висновку про вартість майна, затвердженого міським головою м.Дрогобича 04.09.2017, ринкова вартість нежитлового приміщення станом на 31.07.2017 становить 270504 грн. У розділі 5 Звіту про оцінку вартості майна (ідентифікація об`єкта оцінки) зазначено, що функціональне призначення об`єкта - колишні приміщення молочної кухні. Рік побудови - 1969. На момент оцінки об`єкт не функціонує. За роки відсутності діяльності в приміщеннях об`єкта оцінки, вони почали руйнуватись та стали непридатними для її здійснення без проведення в них ремонтних та оздоблювальних робіт. Доступ до приміщень - через окремий вхід з тильної сторони будівлі. На момент оцінки об`єкт оцінки не використовується за призначенням, через поганий стан приміщень, що не дозволяє здійснювати ефективну господарську діяльність. В приміщеннях необхідно провести ремонтні роботи з застосуванням сучасних будівельних матеріалів. Замінити старі комунікації на нові, а саме такі як здійснення електромонтажних робіт з використанням нових матеріалів. Влаштувати автономне опалення з використанням сучасних приладів опалення. Всі ці роботи потребують значних капіталовкладень, що включають в себе вартість матеріалів, вартість виконаних робіт, а також виготовлення проектних документацій організацій, які здійснюють їх виконання та погодження. Фізичний знос конструктивних елементів складає 45%. Технічний стан приміщень класифікується як поганий (арк.12-13 Звіту про оцінку майна).

17.10.2017 між виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради (Продавець) та ФОП Гриньків Галиною Михайлівною (Покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу, за яким продавець зобов`язався передати у власність нежитлове приміщення (Літ.-5) за адресою: м.Дрогобич, вул.Грушевського,77 в м.Дрогобичі площею 90,2 кв.м вартістю 270504 грн (з ПДВ).

Прокуратура вважає, що спірне рішення Дрогобицької міської ради прийнято в порушення вимог ст. 7, 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» від 06 березня 1992 року, чинного на момент прийняття рішення. Зокрема, заяви орендаря щодо надання згоди на здійснення покращення об`єкта комунальної власності до відділу приватизації Дрогобицької міської ради чи орендодавця - Дрогобицької міської дитячої лікарні - не надходили. При цьому прийнято рішення без обґрунтування доцільності відчуження комунального майна, в тому числі шляхом викупу, без підтвердження здійсненого поліпшення орендованого майна у відсотках до вартості майна.

Також позивач звернув увагу на результати державного фінансового аудиту, проведеного Західним офісом Держаудитслужби України щодо виконання Дрогобицького міського бюджету за 2014-2016 роки та за І півріччя 2017 року від 04.12.2017 за №08/19/5. Відповідно до звіту внаслідок прийняття неефективних управлінських рішень (рішення прийнято на засіданнях комісії з питань оренди, приватизації, комунального майна, промисловості, торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, малого та середнього бізнесу) щодо приватизації орендованого майна, зокрема приватизації об`єктів групи А без врахування особливостей, визначених підпунктом 1 ч. 1 ст. 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) в частині надання права орендарям на викуп орендованого майна в розмірі не менше 25% ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, позбавило можливості збільшення надходжень до міського бюджету від приватизації комунального майна. У ході аудиту не надано документальних підтверджень про те, що орендарями проведено будь-яке покращення орендованого ними майна чи погодження Орендодавця на проведення такого покращення, як було передбачено вимогами Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та умовами договорів (аркуш 14-15 витягу).

Разом з тим, прокуратура повідомила, що договір купівлі-продажу між ВК Дрогобицької міської ради та ФОП Гриньків Г.М. укладено на підставі рішень органу місцевого самоврядування, які прийнято з порушенням вимог чинного приватизаційного законодавства, відтак вимога про визнання такого договору недійсним є похідною від попередніх.

Крім того, позивач повідомив, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, сформованої станом на 13.04.2020 власником нежитлового приміщення площею 90,2 кв.м є Петруняк Роман Михайлович.

Спір виник внаслідок суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільнозначимого питання щодо відчуження нерухомого майна комунальної власності на користь інших осіб та повернення об`єкта нерухомості територіальній громаді, який вибув з її власності незаконно шляхом грубого порушення порядку та умов її відчуження, встановлених чинним законодавством. Також прокуратура зазначила, що спір зачіпає економічні інтереси держави у сфері комунальної власності, а відсутність належного самоврядного контролю на вказаному напрямі створює сприятливі умови для незаконного використання майна комунальної власності територіальних громад м.Дрогобича.

Водночас, оскільки чинним законодавством України не визначено органу, який наділений повноваженнями щодо звернення до суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішення Дрогобицької міської ради, заступник керівника Дрогобицької місцевої прокуратури звернувся до суду за захистом державних інтересів і набуває статусу позивача.

Відповідно до прохальної частини позовної заяви прокуратура просить:

-визнати недійсним та скасувати п.1 рішення Дрогобицької міської ради №719 від 04.05.2017 «Про включення в перелік об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом викупу» в частині включення до переліку об`єкта, (згідно додатку до рішення), що підлягає приватизації шляхом викупу нежитлового приміщення площею 90,2 кв.м (літ-А-5) на вул.Грушевського,77 в м.Дрогобичі;

-визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу від 17.10.2017 загальною площею 90,2 кв.м (літ А-5) за адресою: Львівська область м.Дрогобич, вул.Грушевського,77 укладеного між виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради та Фізичною особою - підприємцем Гриньків Галиною Михайлівною.

Відповідачі-1,2 заперечили проти позову з огляду на таке.

У позовній заяві не обґрунтовано в чому порушено інтереси держави як передбачено ст. 53 ГПК України, а саме, не обґрунтовано законність подання позовної заяви, не зазначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. При цьому, Дрогобицька міська рада не зверталась до прокуратури з проханням представляти її інтереси в суді.

Відповідачі-1,2 вважають, що позовні вимоги прокуратури протирічать ст. 3 Конституції України та висновкам, викладених в рішенні Конституційного суду від 16 квітня 2009 року № 7- рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, ст. 144 Конституції України, ст. 25, частини чотирнадцятої статті 46,частини першої, десятої ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

При цьому, відповідачі-1,2 зазначили, що приймаючи рішення № 719 від 04.05.2017 «Про включення в перелік об`єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу нежитлового приміщення», Дрогобицька міська рада керувалась Законом України «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств(малу приватизацію) та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».

На думку відповідачів-1,2 норма щодо можливості викупу нерухомого майна виключно за умови поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна не стосується комунального майна територіальної громади міста Дрогобича, оскільки Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» чітко визначено, що доцільність, порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Таке право закріплене за органами місцевого самоврядування, як Конституцією України так і Цивільним кодексом України, так і Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств».

За твердженням відповідачів-1,2, затверджуючи Програму приватизації комунального майна Дрогобицької міської ради на 2017 рік, міська рада самостійно визначила порядок та умови відчуження об`єктів права комунальної власності, відповідно до чого умови щодо поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду в вказаній Програмі не було передбачено. Підставою для укладення спірного договору були діючі рішення Дрогобицької міської ради №719 від 04.05.2017 «Про включення в перелік об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом викупу», № 811 від 30.08.2017 «Про затвердження експертних оцінок об`єктів комунальної власності Дрогобицької міської ради, які приватизуються шляхом викупу».

Крім того, відповідачі-1,2 зазначили, що у позовній заяві прокуратурою не вказано, які вимоги ст. 203 ЦК України в момент укладення оспорюваного договору було порушено з боку виконавчого комітетом Дрогобицької міської ради, відтак спірні рішення Дрогобицької міської ради прийняті з дотриманням названих вище нормативних актів.

Відповідач-3: ФОП Гриньків Г.М. заперечив проти позову та зазначив таке.

Договір купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу від 17.10.2017 загальною площею 90,2 кв.м. на вул.Грушевського,77 в м.Дрогобичі на момент його вчинення був укладений з додержанням вимог діючого законодавства України.

Що ж до посилання прокурора, як на підставу визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення порушення Дрогобицькою міською радою норм законодавства про приватизацію та не обґрунтування доцільності відчуження комунального майна відповідач-3 зазначив, що порушення органом місцевого самоврядування (Радою) при укладенні правочину, не можуть бути підставою для визнання Договору недійсним, оскільки покупцем об`єкта приватизації дотримано визначені Радою умови та порядок приватизації, що зумовлює визнання відповідача-3 добросовісним набувачем права власності на вказаний об`єкт.

При цьому відповідач-3: ФОП Гриньків Г.М. покликається, що покупець не мав і не міг мати можливості перевіряти правильність актів Дрогобицької міської ради та Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради щодо приватизації ним майна. Самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

В оспорюваному рішенні Дрогобицької міської ради від 04.05.2017 №719 зазначено, що його прийнято на підставі Закону України «Про приватизацію державного майна», Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», п.30 ч. 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

За змістом частини 1 статті 5-1 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції чинній на час прийняття рішення про відчуження об`єктів комунальної власності) з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об`єкти приватизації класифікуються за такими групами: група А окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано. Окремим індивідуально визначеним майном вважається рухоме та нерухоме майно.

Частиною 2 статті 5-1, частиною 2 статті 16-2 Закону України «Про приватизацію державного майна» встановлено, що об`єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об`єктами малої приватизації. Викуп об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Відповідно до статті 3 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу, продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону.

З моменту прийняття рішення про приватизацію об`єктів, які перебувають у комунальній власності, органами приватизації здійснюється підготовка до їх приватизації відповідно до статті 8 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), що полягає, зокрема, у встановлені ціни продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну об`єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об`єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України; публікації інформації про об`єкти малої приватизації у відповідних інформаційних бюлетенях та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації; а також вчиненні інших дій, необхідних для підготовки об`єктів малої приватизації до продажу.

Викуп застосовується до об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об`єкта встановлюється Фондом державного майна України (частини 1, 3 статті 11 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) приватизація об`єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Порядок викупу встановлений Фондом державного майна України. На час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений Фондом державного майна України від 02.04.2012 № 439 (далі Порядок № 439).

Згідно з пунктом 8.1 Порядку № 439 викуп об`єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об`єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено чинним законодавством України.

Отже, Дрогобицька міська рада має право прийняти рішення про продаж об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме виконавчий комітет, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу орендарем об`єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Тобто викуп орендарем орендованого ним приміщення, виходячи з положення статті 11, статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» може бути лише за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. В іншому разі приватизація такого приміщення повинна здійснюватися у загальному порядку за результатами проведення аукціону або конкурсу.

Як встановлено судом матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що орендарем - фізичною особою - підприємцем Гриньків Галиною Михайлівною здійснювалися будь-які поліпшення орендованих нею приміщень за договором оренди нежитлових приміщень, будинків та споруд №4 від 01.08.2016.

При цьому суд відхиляє доводи відповідачів-1,2 про право Ради самостійно обирати будь-який спосіб приватизації, посилань на рішення Конституційного Суду України від 13.12.2000 № 14-рп/2000 у справі № 1-16/2000 за конституційним зверненням товариства покупців членів трудового колективу перукарні № 163 «Черемшина» щодо офіційного тлумачення окремих положень статті 7 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (справа про визначення способу малої приватизації), оскільки Конституційний Суд України в цьому рішенні роз`яснив, що право органів, які здійснюють функції розпорядження державною власністю, самостійно визначати спосіб приватизації обмежується випадками, передбаченими законом.

Згідно із частиною 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Зважаючи на вищенаведене, господарський суд доходить висновку, що пункт 1 до рішення Дрогобицької міської ради від 04.05.2017 №719 « Про включення в перелік об`єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу» прийнято з порушенням вимог Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про приватизацію державного майна», Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та Програми приватизації комунального майна Дрогобицької міської ради на 2017 рік, затвердженої рішенням сесії Дрогобицької міської ради № 504 від 15.12.2016, а відтак є незаконним.

Також слід зазначити, що при вирішенні спору щодо визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу від 17.10.2017, укладеного на підставі п.1 рішення Дрогобицької міської ради №719 від 04.05.2017 «Про включення в перелік об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом викупу», має надаватись юридична оцінка необхідності позбавлення покупця права мирного володіння приватизованим майном, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини про неможливість витребування у добросовісного набувача майна, яке вибуло з володіння держави внаслідок порушень, допущених уповноваженими посадовими особами, які здійснюють функцію управління державним майном (спори щодо порушення ч. 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Згідно з положеннями статті 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.10.2019 у справі № 905/2236/18, яка обґрунтована тим, що пунктами 32-35 рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 «Стретч проти Сполученого Королівства» визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Європейського суду в зазначеній справі «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила». Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце «непропорційне втручання» у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».

Крім того, за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Також суд звертає увагу, що здійснюючи приватизаційну політику щодо Підприємця, Рада та Виконавчий комітет Дрогобицької міської ради діяли як органи публічної влади і повинні були ухвалювати свої рішення в межах чинних на той час законів. Вони мали виключні повноваження щодо встановлення умов приватизації та ухвалення необхідних для її проведення актів, не погоджуючи своїх дій та рішень з покупцями.

Покупці не мали і не могли мати можливості перевіряти правильність актів Ради та Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради щодо приватизації ними майна.

Самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 14.03.2007 у справі № 21-8во07.

Як встановлено судом орендар звертався з листами до органу місцевого самоврядування 09.12.2016 та 27.12.2016, у якому просив дозволити приватизацію орендованого нежитлового приміщення.

На підставі вказаної заяви орган місцевого самоврядування своїм рішенням від 04.05.2017 вирішив провести відчуження такого об`єкта комунальної власності територіальної громади, на підставі якої було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу від 17.10.2017. При цьому доказів проведення невід`ємних поліпшень орендованого майна за час його оренди чи під час процедури приватизації, орендарем не надано та судом під час розгляду цієї справи не встановлено.

Передача права власності на майно, у тому числі в результаті приватизації, передбачає наявність волевиявлення як у продавця, так і у покупця такого майна. Отже, покупець, звертаючись до органів місцевого самоврядування про приватизацію орендованого нежитлового приміщення, та достовірно знаючи, що поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, ним здійснені не були та жодні дії, які б свідчили про намір здійснити такі поліпшення, ним не вчинялись, усвідомлював що його звернення є протиправним оскільки суперечить пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Крім того, суд зазначає, що продаж майна на неконкурентних засадах порушує такі основоположні принципи приватизації, як рівність прав участі громадян України у процесі приватизації, створення сприятливих умов для залучення інвестицій, забезпечення конкурентності продажу, передбачених статтею 2 Закону України «Про приватизацію державного майна».

Порушення Дрогобицькою міською радою умов та порядку приватизації призвели не тільки до можливих економічних збитків (недотримання територіальною громадою коштів від відкритого продажу майна конкурентним способом), а позбавили інших зацікавлених фізичних та юридичних осіб можливості придбати комунальне майно на відкритому конкурсі, створили для них і орендаря несправедливі умови конкуренції на ринку продажу комунального майна. При цьому орендар, відповідно, отримав непередбачені законом привілеї викупити майно неконкурентним способом.

Дрогобицька міська рада, розпорядившись таким чином майном, діяла всупереч суспільним інтересам, поставивши в нерівні умови орендаря, який лише декілька місяців орендував комунальне майно і не здійснив його невід`ємних поліпшень, і інших потенційних покупців комунального майна, фактично протиправно позбавивши останніх права на участь у приватизації.

З огляду на вищенаведене судом встановлено порушення органом місцевого самоврядування умов та порядку приватизації, а також наявність протиправної поведінки самого покупця, який за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу у зв`язку з нездійсненням ним поліпшень майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, звернувся до органів місцевого самоврядування з такою заявою, що свідчить про недобросовісність дій орендаря. Отже, позбавлення такої особи майна не суперечитиме принципам, встановленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки такі наслідки обумовлені протиправною поведінкою самого набувача майна.

Повернення у власність територіальної громади майна (приміщення), незаконно відчуженого (шляхом викупу) фізичній особі органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке відчуження відбувалося у передбачений чинним законодавством спосіб та сприяло досягненню максимального економічного ефекту від продажу об`єкта комунальної власності. При цьому суд вважає, що у даному випадку позбавлення відповідача-3 майна не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право власності, оскільки викуп орендованого майна відповідачем-3 здійснено з порушенням вимог чинного законодавства, а саме пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», внаслідок недобросовісних дій самого відповідача-3.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22 січня 2021 року у справі № 922/623/20.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 236 ГПК України).

Аналогічна норма передбачена ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», зокрема, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

За вказаних обставин позовні вимогі є підставними та підлягають задоволенню.

Судовий збір покладається на відповідачів-1,2,3, оскільки спір виник з їх вини.

Керуючись статтями 4, 7, 13, 14, 73, 74, 76-79, 129, 233, 236, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити.

2.Визнати недійсним та скасувати п.1 рішення Дрогобицької міської ради №719 від 04.05.2017 «Про включення в перелік об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом викупу» в частині включення до переліку об`єкта, (згідно додатку до рішення) що підлягає приватизації шляхом викупу нежитлового приміщення площею 90,2 кв.м (літ-А-5) на вул.Грушевського,77 в м.Дрогобичі Львівської області.

3.Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу від 17.10.2017 загальною площею 90,2 кв.м (літ А-5) за адресою: Львівська область, м.Дрогобич, вул.Грушевського,77 укладеного між виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради та Фізичною особою - підприємцем Гриньків Галиною Михайлівною.

4.Стягнути з Дрогобицької міської ради Львівської області (82100, Львівська область, м. Дрогобич, пл. Ринок, 1, ідентифікаційний код 04055972) на користь Прокуратури Львівської області (79005, м.Львів, пр.Шевченка, 17-19, ідентифікаційний код 02910031) 2102,00грн судового збору.

5.Стягнути з Фізичної особи-підприємця Гриньків Галини Михайлівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Прокуратури Львівської області (79005, м.Львів, пр.Шевченка, 17-19, ідентифікаційний код 02910031) 1051,00грн судового збору.

6.Стягнути з Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради Львівської області (82100, Львівська область, м. Дрогобич, пл. Ринок, 1, ідентифікаційний код 26307196) на користь Прокуратури Львівської області (79005, м.Львів, пр.Шевченка, 17-19, ідентифікаційний код 02910031) 1051,00грн судового збору.

7.Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 241, 256, 257 ГПК України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повне рішення складено 05.04.2021.

Суддя У.І. Ділай