Рішення № 96031922, 16.03.2021, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/14045/20

Провадження № 2/643/1206/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.03.2021 року м. Харків

Московський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді: Новіченко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання: Бабельник І.В.,

представника позивача: Нуждіної Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «СКБ Укрелектромаш»

про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Московського районного суду м. Харкова з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СКБ Укрелектромаш» (далі – відповідач) про стягнення компенсації за 113 календарних днів щорічної невикористаної відпустки в розмірі 59 755, 53 грн., та компенсації у вигляді середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 118 671, 12 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що у період з 01 жовтня 2015 року по 05 листопада 2019 року він знаходився у трудових відносинах з ТОВ «СКБ Укрелектромаш». На підставі наказу № 136К від 05 листопада 2019 року його було звільнено з посади електрозварника 6 розряду у зв`язку з нез`явленням на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності на підставі п. 5 ст. 40 Кодексу законів про працю України. Вказаним наказом було визначено, що при звільненні позивачу належить до виплати компенсація за 113 календарних днів невикористаної щорічної відпустки. Однак, в день звільнення позивача 05 листопада 2019 року, відповідач письмово не повідомив позивача про нараховані суми, належні при звільненні, та не здійснив виплат компенсації за 113 календарних днів щорічної невикористаної відпустки, що є грубим порушенням ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України. У зв`язку з цим позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Відповідач подав до суду відзив на позов, відповідно до змісту якого проти задоволення позову заперечив, оскільки позивачем невірно розрахована сума компенсації за дні невикористаної відпустки. Відповідач, посилаючись на п. 2 розділу ІІ, ч. 3, п. п. 5, 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року, вважає, що позивачу підлягає сплаті компенсація за 113 календарних днів невикористаної відпустки в сумі 31 402, 70 грн. (113 х (сума доходу за останні 12 місяців/кількість календарних днів ) = 113 х (98 097,57/354)=31 402,70).

Щодо вимог про стягнення середнього заробітку відповідач зазначає, що наведений у позовній заяві розмір середнього заробітку, а саме 118 671, 12 грн., є безпідставним та необґрунтованим, оскільки всупереч вимог п. 8 Порядку позивачем не вірно встановлено, що для розрахунку суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні розрахунковим періодом є календарні місяці. Крім того, враховуючи, що відповідно до наказів № 134/1-к від 01.11.2019 року, № 147/1-к від 30.11.2019 року, № 7/1-к від 30.01.2020 року, № 41/1-к від 31.03.2020 року, № 22/1-к від 29.05.2020 року по підприємству було змінено графік роботи та встановлено 4 робочих дня в місяць, отже, з моменту звільнення позивача до подання позову пройшло 77 робочих днів (листопад 2019 року - 18 робочих днів, грудень 2019 року - 12 робочих днів, січень 2020 року - 4 робочі дні, лютий 2020 року 4 робочі дні, березень 2020 року - 4 робочі дні, квітень 2020 року - 4 робочі дні, травень 2020 року - 4 робочі дні, червень 2020 року - 4 робочі дні, липень 2020 року - 4 робочі дні, серпень 2020 року - 4 робочі дні, вересень - 6 робочих днів).

Також відповідач вказує, що позивачем невірно розраховано середньоденний заробіток, оскільки враховуючи, що заробітна плата за жовтень 2019 року склала 9 149,03 грн., за листопад 2019 року - 885, 39 грн., а кількість робочих днів в жовтні - 22 робочих дня, листопад - 3 робочих дня, середньоденна заробітна плата дорівнює 401, 37 грн. (заробітна плата за жовтень 2019 року + заробітна плата за листопад 2019 року)/ кількість робочих днів за 2 місяці, (9149,03+885,39)/25=401, 37грн.). Таким чином середній заробіток за час затримки розрахунку відповідно до правил, встановлених Порядком № 100, дорівнює 30 905, 49 грн. (середньоденний заробіток х на число робочих днів, 401,37x77=30 905,49 грн.) з урахуванням податків та зборів, а не 118 671,12 грн. як це зазначає позивач, який крім того, не зазначає, що сума середнього заробітку включає в себе податки та збори.

Вважає, що вимоги позивача щодо стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку в розмірі 118 671,12 грн. є невірно розрахованими, призводять до подвійної сплати податків та вводять в оману суд, застереження, що ці суми включають в себе податки і збори є такими, що не відповідають вимогам діючого законодавства України, порушують права. Також зазначила, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку є неспівмірним із ймовірними втратами позивача. Для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2019-2020 роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя (на такому способі визначення втрат працівника наполягає Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц). Відповідно до розрахунку суми відсотків за кредитом на підставі середньозваженої процентної ставки за міжбанківськими кредитами у національній валюті в річному обчислені відповідно до даних статистичної звітності, що подається до НБ України, орієнтовні майнові втрати позивача, які розумно можна було б передбачити, за період з 06.11.2019 року (наступного дня після звільнення) по 09.09.2020 року (день звернення до суду) склали 1 634, 48 грн. Таким чином, орієнтовні майнові втрати позивача у зв`язку із затримкою розрахунку при звільнені, в 19 разів менші, ніж сума середнього заробітку як відшкодування за несвоєчасний розрахунок при звільненні, що свідчить про те, що обсяг відповідальності роботодавця в даному випадку є нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення, а стягнення з відповідача суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку в розмірі 30 905, 49 грн. призведе до перетворення відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, на каральну санкцію, що протирічить компенсаційному характеру заходів відповідальності в цивільному праві та принципів розумності, справедливості та пропорційності. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованого у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, суд зменшує розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. З огляду на наведене, ймовірні втрати позивача у зв`язку із затримкою розрахунку в 19 разів менші за суму середнього заробітку за час затримки розрахунку, що свідчить про їх не співмірність. Крім того, позивач не звертався (без поважних причин) за захистом свої порушених прав протягом аж 10-ми місяців, що свідчить про навмисне зволікання з метою стягнення з підприємства не заборгованості по заробітній плати, а стягнення з нього значно більшої суми відшкодування в розмірі середнього заробітку, передбаченого ст.117 КЗпП України. Вказане свідчить про неприкрите зловживання позивачем своїми правами, а майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання відповідачем як роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто стягнення середнього заробітку в розмірі 30 905,49 грн. є невиправдано обтяжливим та непосильним для відповідача. Враховуючи викладене, відповідач вважає, що є всі підстави для відмови в задоволенні вимог позивача щодо стягнення з відповідача суми середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 118 671, 12 грн. відповідно до Порядку № 100 та правового висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованого у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Крім того, відповідач вказує на те, що позивачем жодним чином не доведено наявність підстав для стягнення на підставі ст.117 КЗпП України середнього заробітку за весь час затримки розрахунку. Стаття 117 Кодексу законів про працю України передбачає обов`язок підприємства, установи, організації щодо виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки виплати належних звільненому працівникові сум лише з вини власника або уповноваженого ним органу. Однак в діях відповідача відсутня вина, як обов`язкова ознака правопорушення, передбаченого ст. 117 КЗпП України, оскільки на підставі постанови приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Попляка В.В. від 31.07.2019 року по виконавчому проваджені № 59685640, постанови старшого державного виконавця Московського відділу державної виконавчої служби міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області Машкіной І.О. у виконавчому проваджені № 60817053 від 09.12.2019 року та інш. на всі рахунки ТОВ «СКБ УКРЕЛЕКТРОМАШ» було накладено арешт, що унеможливлювало проведення будь-яких розрахунків з працівниками. На сьогоднішній день існує зведене виконавче провадження № 61021467 щодо примусового виконання судових рішень ТОВ «СКБ УКРЕЛЕКТРОМАШ», яке веде Московський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в рамках якого банківські рахунки ТОВ «СКБ УКРЕЛЕКТРОМАШ» арештовані. Таким чином, відсутній склад правопорушення відповідача, передбачений статтею 117 КЗпП України, а отже не може застосовуватися відповідальність за несвоєчасний розрахунок по сплаті заробітної плати у вигляді стягнення середнього заробітку.

Позивачем, у свою чергу, подано відповідь на відзив, в якій позивач зазначив, що підтримує позов та просить задовольнити його у повному обсязі. Також зазначив, що відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи. Наказом про звільнення визначено, що кількість днів невикористаної відпустки позивача складає 113 календарних днів. Це в наказі визначає сам відповідач, тобто він не заперечує факту наявності 113 календарних днів невикористаної відпустки позивача. Як вірно також вказано відповідачем, пункт 7 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року встановлює, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки. Відповідачем у відзиві зазначається розмір заробітної плати за 12 місяців в сумі 98 097, 57 грн., але не надано відомостей про виплату заробітної плати, а лише примірний розрахунок середньоденного заробітку. При цьому, під час розрахунку, відповідач чомусь вважає, що за останні 12 календарних місяців до звільнення позивач фактично відпрацював 354 календарних дні. Під час розрахунку відповідач фактично ігнорує знаходження позивача на лікарняному значну кількість року. Хоча цей факт є достовірно відомим для відповідача, оскільки саме часте лікування і відсутність позивача на роботі через хворобу стали підставою для звільнення. Саме через часту хворобу позивачем при здійснені розрахунку обчислення компенсацію за невикористану відпустку здійснювалось виходячи з меншого часу, який позивач фактично відпрацював та за який було здійснено нарахування оплати. Крім того, як вбачається з розрахунку відповідачем не виключено святкові та неробочі дні за період з грудня 2018 року по листопад 2019 року, що є грубим порушенням Порядку обчислення, передбаченого наведеною постановою. При цьому, відповідач визнає факт порушення чинного трудового законодавства та відсутність виплати позивачу компенсації за 113 днів невикористаної відпустки при звільненні. Таким чином відповідач визнає частину позовних вимог, а отже вимога про відмову в задоволенні позову в повному обсязі є введенням суду в оману та зловживанням процесуальних прав відповідача. Щодо вимог про стягнення середнього заробітку позивач вказує, що згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р. в інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середнього (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна), заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства. Чинним законодавством не передбачено який саме розрахунковий період слід враховувати для обчислення компенсації. Позивач звертає увагу на помилковість розрахунків відповідача, оскільки ним вказаний невірний розмір заробітку за жовтень та листопад 2019 року, оскільки з наданої до суду виписки по картковому рахунку, заробітна плата за жовтень місяць 2019 року була нарахована 10 січня 2020 року в розмірі 16 393 гривні 00 копійок, а заробітна плата за листопад (з 01 по 05 число місяця) була зарахована 10 січня 2020 року в розмірі 1 663 гривні 06 копійок. Таким чином середньоденна заробітна плата за 22 робочих дня жовтня та 3 робочих дня листопада 2019 року становить: (16393,00+1663,06) 125 = 722 гривні 24 копійки.

Крім того, позивач не погоджується з тим, що відповідачем було встановлено особливий режим роботи, а саме : 4 робочих дні на місяць, а надану довідку позивач вважає підробленою та такою що не доводить реальне встановлення особливого режиму роботи відповідачем. Належним доказом, на думку Позивача буде надання табелю обліку робочого часу та розрахунків з працівниками, проведених за вказаний період. Крім того, чинним законодавством встановлено гарантований мінімум, у вигляді мінімальної заробітної плати. Позивач також наголошує на тому, що жодним чином не порушує права відповідача, як платника податків та не сприяє подвійному виконанню податкових зобов`язань. У рішенні, на яке посилається відповідач вказано, що в рішенні суду визначається сума без утримання податків та зборів. Саме це й просить позивач. При цьому, під час здійснення розрахунків, відповідач зобов`язаний як податковий агент утримати всі необхідні податки та збори. Щодо співмірності компенсації позивач вказує, що порядок обчислення та виплати компенсації врегульований Кодексом законів про працю України та іншими нормативно-правовими актами і не потребує додаткового врегулювання з використанням Цивільного кодексу України. Крім того, Кодексом законів про працю України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Тож жодних порушень та/або зловживань своїми правами з боку позивача не вчинено, оскільки порушення чинного законодавства та порядку розрахунку з працівниками здійснено відповідачем в односторонньому порядку. Наведення відповідачем розрахунків за уявними кредитами позивач вважає безпідставними. З приводу наявності у відповідача виконавчих проваджень позивач зазначає, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку: своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їхньої черговості (ст. 9 КЗпП, ст. 15 і 24 Закону «Про оплату праці»).

Відповідачем подані до суду заперечення на відповідь на відзив, відповідно до змісту яких, відповідач з доводами позивача не погоджується, та зазначає, що посилання позивача на те, що відповідач невірно розрахував розмір компенсації за невикористану відпустку не відповідає дійсності. Питання розрахунку компенсації за дні невикористаної відпустки регулюється Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року (зі змінами та доповненнями), згідно з яким обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 1.2 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Так, відповідач надав довідку щодо розрахунку середньоденної заробітної плати, яка містить загальну суму виплат за останні 12 календарних місяців роботи позивача, та яка склала 98 097, 57 грн. Нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну Крім того, при обчисленні середньої заробітної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов`язків, службового відрядження тощо), та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. З наведеного вбачається, що для обчислення суми компенсації за дні невикористаної відпустки суму виплат за останні 12 календарних місяців, до складу якої також включаються виплати у вигляді допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, слід розділити на відповідну кількість календарних днів року, а одержаний результат перемножити на число календарних днів відпустки. Отже, наведений відповідачем у відзиві на позовну заяву розрахунок середньоденної заробітної плати та сума компенсації за невикористану відпустку є вірний, а посилання позивача нате, що відповідачем при розрахунку не враховані святкові та вихідні дні не відповідає дійсності, оскільки дані дні вирахувані з загальної кількості календарних днів року, що вбачається з формули, за якою здійснювався розрахунок. Посилання позивача щодо невірного обчислення відповідачем середньоденної заробітної плати для розрахунку середнього заробітку є безпідставним з огляду на таке. Позивач зазначає, що за жовтень 2019 року його заробітна плата склала 16 393, 00 грн. Проте, дане твердження є невірним. Відповідно до даних бухгалтерського та кадрового обліку заробітна плата за жовтень 2019 року ОСОБА_1 склала 8 089, 81 грн. Сума, яка була перерахована на картковий рахунок позивача в розмірі 16 393, 00 грн. є помилковою, що також відображено в розрахунковому листку (надлишкові кошти зазначені з від`ємним позначенням). Таким чином, розрахунок середнього заробітку, наведений відповідачем у відзиві на позовну заяву є вірним та здійснений відповідно до діючого законодавства. Крім того, відповідач наполягає на неспівмірності розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ймовірним майновим втратам позивача та просить суд врахувати правову позицію Верховного Суду, сформульовану у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, яка є обов`язковою для судів при ухвалені рішенні в подібних правовідносинах відповідно до частини 4 статті 263 Цивільного процесуального кодексу України, та зменшити розмір середнього заробітку до справедливого розміру, що буде відповідати компенсаційному завданню відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позові та відповіді на відзив.

Представник відповідача у судове засідання року не з`явився, будучи повідомленим про день, час та місце проведення судового засідання належним чином, до судового засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, клопотань чи заяв до суду не надав.

Отже, враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача по справі. При цьому, суд наголошу, що керується при цьому п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, який передбачає розгляд справи за відсутності учасника справи у разі його неявки в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

При цьому, суд наголошує, що згідно з ч. 2 ст. 43 ЦПК України відповідач зобов`язаний добросовісно здійснювати процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки, що відповідно до принципу юридичної визначеності, як складової частини конституційного принципу верховенства права, зобов`язує відповідача належним чином користуватися своїми процесуальними правами та виконувати свої процесуальні обов`язки.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

У судовому засіданні 16.03.2021 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши представника позивача, розглянувши подані заяви і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

30.09.2015 року ОСОБА_1 звернувся до Генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю «СКБ Укрелектромаш» із заявою, відповідно до змісту якої він просить прийняти його на роботу на посаду електрогазозварника 6 розряду на ділянку кольорового лиття в дослідне виробництво з 01 жовтня 2015 року.

Відповідно до наказу № 229-к від 30.09.2015 року, ОСОБА_1 прийнятий на роботу на посаду електрогазозварника 6 розряду на ділянку кольорового лиття в дослідне виробництво з 01 жовтня 2015 року з окладом 3 092, 00 грн. згідно штатного розпису з режимом роботи с 13:30 до 22:00 год.

05.11.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю «СКБ Укрелектромаш» із заявою, відповідно до змісту якої він просить звільнити його із займаної посади відповідно до п. 5 ст. 40 КЗпП України з 05.11.2019 року.

Наказом № 136-к від 05.11.2019 ОСОБА_1 звільнений з 05.11.2019 року з посади електрогазозварника 6 розряду ділянки кольорового лиття дослідного виробництва у зв`язку із відсутністю на роботі більше чотирьох місяців підряд, внаслідок тимчасової непрацездатності, п. 5 ст. 40 КЗпП України. Також в даному наказі зазначено: компенсація 113 календарних днів відпустки.

Трудовою книжкою, серії НОМЕР_1 , також підтверджується, що 01.10.2015 року ОСОБА_1 прийнятий на посаду електрогазозварника 6 розряду на дільницю кольорового лиття дослідного виробництва, наказ № 229-к від 30.09.2015 року та 05.11.2019 року звільнений у зв`язку із нез`явленням на роботу протягом більше як чотирьох місяців підряд, внаслідок тимчасової непрацездатності, п. 5 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до Виписки по надходженням по картці/рахунку НОМЕР_2 і додатковим рахункам договору SAMDNWC00053667542 від 23.08.2019 за період 01.01.2019 р. по 05.08.2020, вбачається, що ОСОБА_1 отримав 28.08.2019 року «зарплата, СКБ УКРЕЛЕКТРОМАШ, лікарняні за червень 2019» у розмірі 6 783, 56 грн., також 28.08.2019 року отримав «зарплата, СКБ УКРЕЛЕКТРОМАШ, лікарняні за травень 2019» у розмірі 4 620, 26 грн., 20.09.2019 року «зарплата, СКБ УКРЕЛЕКТРОМАШ, лікарняні за липень 2019» - 9 680, 27 грн., 29.10.20219 року ««зарплата, СКБ УКРЕЛЕКТРОМАШ, лікарняні за серпень 2019 року» у розмірі 9 503, 18 грн., 04.01.2020 року отримав надходження від відповідача без призначення платежу у розмірі 2 707, 50 грн., 10.01.2020 року «зарплата, СКБ УКРЕЛЕКТРОМАШ, заробітна плата – лікарняні за жовтень» - 16 393, 00 грн., крім того 10.01.2020 позивач отримав від відповідача «Зарплата, СКБ УКРЕЛЕКТРОМАШ, заробітна плата-лікарняні за листопад 2019 року» - 1 663, 06 грн.

Згідно із довідки відповідача про розрахунок середньоденного заробітку для нарахування суми компенсації за дні невикористаної щорічної відпустки, позивачу нарахована заробітна плата в наступному розмірі: грудень 2018 року – 9 965, 27 грн., січень 2019 року – 7 383, 58 грн., лютий 2019 року – 5 573, 40 грн., березень 2019 року – 7 968, 51 грн., квітень 2019 року – 8 853, 90 грн., травень 2019 року – 9 149, 03 грн., червень 2019 року – 8 853, 90 грн., липень 2019 року – 12 312, 63 грн., серпень 2019 року – 9 149, 03 грн., вересень 2019 року -8 853, 90 грн., жовтень 2019 року – 9 149, 03 грн., листопад 2019 року – 885, 39 грн.

Відповідно до довідки № 88 від 25.11.2020 року, у період з січня 2020 року по вересень 2020 року включно, у зв`язку з скороченням обсягів виробництва, викликаних відсутністю замовлень та погіршення фінансового стану, на підприємстві було змінено режим роботи. Організована робота за індивідуальним графіком з розрахунку наступної кількості робочих днів: згідно наказу № 134/1-к – від 01.11.2019 року, січень - 4 робочих дня; згідно наказу № 147/1-к- від 30.11.2019 року, лютий – 4 робочих дня, березень – 4 робочих дня; згідно наказу № 7/1-к - від 30.01.2020 року, квітень – 4 робочих дня, травень – 4 робочих дня; згідно наказу № 41/1-к від 31.03.2020 року, червень - 4 робочих дня, липень – 4 робочих дня; згідно наказу № 55/1-к від 29.05.2020 року, серпень – 4 робочих дня, вересень – 4 робочих дня. У серпні 2020 року згідно наказу № 61/1-к від 14.08.2020 року «Про внесення змін до наказу № 55/1-к від 29.05.2020р.» було скасовано режим неповного робочого часу з 1 вересня 2020 року і встановлено п`ятиденний робочий тиждень.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Попляк В.В. від 31.07.2019 року накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках ПАТ «МТБ Банк», рахунок НОМЕР_3 , та всіх інших відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику – Товариству з обмеженою відповідальністю «СКБ Укрелектромаш».

Крім того, постановою державного виконавця Московського відділу державної виконавчої служби міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 09.12.2019 року накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунок, що будуть відкрити після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику – Товариству з обмеженою відповідальністю «СКБ Укрелектромаш».

Відповідно до частини 1 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

У статті 4 Кодексу законів про працю України передбачено, що законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною першою статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом статті 74 Кодексу законів про працю України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Відповідно до статті 83 Кодексу законів про працю України та частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

За приписами статті 6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

З огляду на зміст положень статті 2 Закону України «Про оплату праці» компенсація за невикористану відпустку входить до структури заробітної плати, тому звернення до суду за захистом такого права не обмежено будь-яким строком.

Відповідно до абз. 1 п. 20, п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. При визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 р. Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, та призначення пенсії.

Відповідно до абз. 3 п. 2, п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р. (далі - Порядок) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до змісту п. п. 3, 4 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

При обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо) , компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати. При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Відповідач не надав суду доказів на підтвердження факту здійснення розрахунку з позивачем за нараховану, але не виплачену заробітну плату за час затримки, тому суд здійснює розрахунок за весь час затримки, тобто з дати звільнення позивача до дати ухвалення рішення по справі.

Відповідно до ст. 171 п. 171.1 Податкового кодексу України визначено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Обов`язки відповідача як страхувальника і платника страхових внесків регламентовано Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», Законом України «Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

У постанові у справі № 359/10023/16-ц від 18 липня 2018 року Верховний Суд дійшов висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми, присудженої працівнику за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із призначеної судом суми, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів.

Тобто суд під час вирішення питання про призначення суми стягнення на користь працівника вказує суму без відрахування з неї податків і зборів.

Стягнення і сплата прибуткового податку покладаються на роботодавця, який самостійно розраховує суму податкових відрахувань і зменшує суму, призначену судом, на суму нарахованих податків.

Відповідно до статті 110 КЗпП України при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

Отже, виходячи з положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.

Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розпис, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.

Водночас відповідно до положень КЗпП України та вимог Закону України «Про оплату праці» обов`язок доказування відсутності заборгованості перед позивачем із заробітної плати покладається на роботодавця.

Проте в матеріалах справи відсутні належним чином оформлені розрахунки заробітної плати ОСОБА_1 та інші документи з обліку праці та зарплати за спірний період.

Однак, відповідачем надано суду довідку про розрахунок середньоденного заробітку для нарахування суми компенсації за дні невикористаної щорічної відпустки, відповідно до якої середньоденний заробіток позивача складає 277, 90 грн.

При розрахунку середньоденного заробітку для нарахування суми компенсації за дні невикористаної щорічної відпустки відповідач врахував заробітну плату позивача за останні 12 місяців, яка склала 98 097, 57 грн. та відповідну кількість календарних днів, а саме 354 дня.

Суд вважає, що даний розрахунок є арифметично не вірним, оскільки відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, при розрахунку середньоденного заробітку для нарахування суми компенсації за дні невикористаної щорічної відпустки не враховуються святкові та не робочі дні.

Крім того, у даному розрахунку зазначено, що у листопаді 2019 позивач відпрацював 30 календарних днів, при цьому позивач звільнений 5 листопада 2019 року.

За таких обставин, суд не приймає до уваги наданий відповідачем розрахунок середнього заробітку позивача, оскільки він не відповідає вимогам Порядку № 100.

Здійснивши розрахунок, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, суд дійшов висновку про те, що обґрунтованою та арифметично вірною сумою середньоденного заробітку для нарахування суми компенсації за дні невикористаної щорічної відпустки є 424, 66 грн. (98 097, 57 грн. ( заробітна плата за останні 12 місяців)/231( кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством)).

Таким чином, з урахуванням конкретних обставин справи, компенсація за щорічну невикористану відпустку становить 47 986, 58 грн. (113 (кількість днів невикористаної відпустки) х424,66 (середньоденний заробіток)), а не 59 755, 53 як вказує позивач.

З огляду на вищевикладене, суд позовні вимоги в цій частині задовольняє частково та стягує з відповідача на користь позивача компенсацію за щорічну невикористану відпустку в розмірі 47 986 грн.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).

Пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що вимагає, зокрема частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а в позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи із середнього заробітку.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків у момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом з тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) погодилася з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16, і зазначила, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).

У пункті 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Згідно з наданих відповідачем відомостей, заробітна плата позивача за останні два останні місяці становила: у жовтні 2019 року – 9 149, 03 грн., листопад – 885, 39 грн.

Враховуючи вимоги п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 середня заробітна плата позивача для виплати компенсації повинна становити:

(9 149,03 грн+885, 39грн) : (22 день+3 днів)= 10 034, 42 грн : 25 = 401,38 грн.

Розмір компенсації за затримку остаточного розрахунку при звільненні позивача складає:

401, 38 грн. х 338 днів = 135 666, 44 грн (з дня звільнення 05.11.2019 по день ухвалення рішення 16.03.2021).

При цьому з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, враховуючи наявність у відповідача певних утруднень для виплати заборгованості, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України до 47 986, 58 грн.

Суд не вбачає підстав для зменшення такої компенсації до суми, які б працівник міг сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, оскільки у цій справі дій працівника були добросовісними та не були спрямовані на умисне штучне збільшення розміру компенсаторних виплат.

Суд відхиляє твердження ТОВ «СКБ «Укрелектромаш» про те, що період затримки розрахунку при звільненні має бути обчислений з урахуванням графіку роботи підприємства по чотири дні на місяць, оскільки як вбачається з наданої до суду копії Довідки про режим підприємства такий графік роботи був встановлений вже після звільнення позивача та не надано доказів, що він погоджувався з таким графіком.

За таких обставин, суд вважає заявлені позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з урахуванням наведеного.

Згідно з ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеній частині позову.

Керуючись статтями 2, 13, 15, 16, 76-78, 81, 141, 223, 263, 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд,–

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СКБ Укрелектромаш» на користь ОСОБА_1 компенсацію за щорічну невикористану відпустку в розмірі 47 986 (сорок сім тисяч дев`ятсот вісімдесят шість) грн. 58 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 47 986 (сорок сім тисяч дев`ятсот вісімдесят шість) грн. 58 коп. з утриманням відповідних податків та інших обов`язкових платежів.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СКБ Укрелектромаш» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору 479 (чотириста сімдесят дев`ять) грн. 86 коп.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СКБ Укрелектромаш» на користь державного бюджету України витрати по сплаті судового збору в сумі 675 (шістсот сімдесят п`ять) грн. 20 коп.

5. В іншій частині позову відмовити.

6. Рішення може бути оскаржено у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 .

8. Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «СКБ Укрелектромаш», ЄДРПОУ 23752688, м. Харків, вул. Іскринська, буд. 37.

Повне рішення складено 02.04.2021 року.

Суддя Н.В. Новіченко