Рішення № 96029243, 16.03.2021, Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

Провадження № 2/742/117/21

Єдиний унікальний № 742/2354/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2021 року м.Прилуки

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області в складі:

головуючої - судді Короткої А.О.,

при секретарі судових засідань – Шептун В.В.,

за участю:

позивача – ОСОБА_1 ,

представника відповідача – адвоката Чередніченка О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Прилуцька міська рада Чернігівської області, про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та скасування реєстрації речового права на нерухоме майно, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Прилуцька міська рада Чернігівської області, про визнання за ним права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом після смерті батька – ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та скасування реєстрації речового права на нерухоме майно, а саме: на 21/100 частку квартири АДРЕСА_1 .

Свої позовні вимоги мотивує тим, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та після його смерті відкрилася спадщина, у тому числі на нерухоме майно - 21/100 частку квартири АДРЕСА_1 . За заявою ОСОБА_2 було відкрито спадкову справу. На день смерті ОСОБА_3 його син ОСОБА_1 був малолітньою дитиною, а його мати ОСОБА_4 від належної йому спадщини з дозволу органу опіки та піклування не відмовилася. У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Прилуцької міської державної нотаріальної контори Прилуцького міського нотаріального округу із заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину за законом, що відкрилася після смерті батька ОСОБА_3 , на що отримав відповідь з вимогою надати додаткові документи, які підтверджують родинний зв`язок між ним та ОСОБА_3 .

Зважаючи на те, що ОСОБА_1 прийняв спадщину, яка відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті батька, будучи малолітньою дитиною, то у нього виникло право володіння і користування частиною квартири АДРЕСА_1 , однак він не може реалізувати своє право на дане спадкове майно, оскільки свідоцтво про право на цю спадщину за законом отримав його брат по батьковій лінії ОСОБА_2 , чим порушив право на спадщину ОСОБА_1 , не повідомивши нотаріуса про його існування, тому нині позивач вважає за необхідне визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане на ім`я ОСОБА_2 , та скасувати реєстрацію його речового права на дане нерухоме майно.

19.10.2021 року від відповідача ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилася спадщина на належне йому майно: 21/100 частку квартири АДРЕСА_1 . 07.12.2006 року ОСОБА_2 звернувся до Прилуцької міської державної нотаріальної контори для оформлення спадкового майна і цього ж дня отримав свідоцтво про право на спадщину. З того часу відповідач вільно та безперешкодно володіє та користується отриманим майном і жодних претензій від позивача не отримував. З часу смерті ОСОБА_3 минуло вже близько 14,5 років, проте протягом всього цього часу ОСОБА_1 не реалізовував свого спадкового права, хоча 30.04.2012 року він досяг повноліття, проте не виконав передбаченого ч.1 ст.1297 ЦК України обов`язку щодо звернення до нотаріуса, оскільки є особою, що прийняла спадщину, у складі якої є нерухоме майно, що вказує на втрату інтересу до спадкового майна з боку позивача.

27.10.2021 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, у якій ОСОБА_1 наголошував на тому, що отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину є правом, а не обов`язком спадкоємця, крім того, видача свідоцтва про право на спадщину строком не обмежена, що не може свідчити про втрату ним інтересу до спадкового майна.

У судовому засіданні ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, пояснивши, що лише у серпні 2019 році, коли постало житлове питання, дізнався від матері, що у батька було житло, на підтвердження чого отримав відповідну довідку.

Представник відповідача у судовому засіданні, не заперечуючи самого факту прийняття позивачем спадщини після смерті батька, категорично заперечував проти задоволення його позовних вимог з підстав, зазначених у відзиві, та додатково подав заяву про застосування позовної давності, мотивовану тим, що хоча законодавством і не обмежено строку для отримання свідоцтва про право на спадщину, але обмежено строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права. Перебіг строку позовної давності розпочався для ОСОБА_1 з 30.04.2012 року, тобто з дня досягнення ним повноліття, а відповідно загальний строк позовної давності сплив вже 30.04.2015 року.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, у судове засідання не з`явився, проте подав до суду заяву, у якій просив проводити розгляд справи без його участі, поклавшись при вирішенні спору на розсуд суду.

Вислухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з копією свідоцтва про смерть НОМЕР_1 , виданого 09.03.2006 року, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.п.7).

Відповідно до копії витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно №12388532 від 03.11.2006 року ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на праві приватної спільної часткової власності належали по 21/100 частці квартири АДРЕСА_1 (а.п.8).

Як вбачається з копії Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №176915910 від 09.08.2019 року, на підставі свідоцтва про право на спадщину від 07.12.2006 року та свідоцтва про право власності від 17.03.1998 року ОСОБА_5 належить 21/50 частка квартири АДРЕСА_1 (а.п.17).

Родинний зв`язок ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_3 підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 08.10.1993 року, з якого вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 08.10.1993 року уклали шлюб (а.п.14), та копією свідоцтва про народження, виданого 25.05.1994 року, в якому зазначено, що ОСОБА_6 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 та його батьками зазначені ОСОБА_3 та ОСОБА_7 (а.п.10).

06.07.1994 року було видане ще одне свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 , відповідно до якого вже ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , а його батьками зазначені ОСОБА_8 та ОСОБА_4 (а.п.15).

Однак на підставі рішень Прилуцького міського суду Чернігівської області від 02.11.1994 року було розірвано шлюб саме між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , а також стягнуто саме з ОСОБА_3 аліменти на утримання дружини ОСОБА_7 (а.п.12-13), а рішенням Прилуцького міського суду Чернігівської області від 25.10.1994 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_7 було стягнуто аліменти на утримання їхнього сина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.п.11).

Листом №1106/01-16 від 27.09.2019 рок (а.п.9) Прилуцькою міською державною нотаріальною конторою було повідомлено позивача про те, що спадкова справа після смерті ОСОБА_3 передана на зберігання до Державного нотаріального архіву Чернігівської області. Крім того, з наданих ОСОБА_1 документів не вбачається родинного зв`язку між ним та ОСОБА_3 .

Відповідно до Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру №62068008 від 15.10.2020 року після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 була заведена спадкова справа №41279894 та видано свідоцтво про право на спадщину (а.п.45).

З документів, наданих Державним нотаріальним архівом Чернігівської області вбачається, що після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про право на спадщину за законом на 21/100 частку квартири АДРЕСА_1 отримав його син ОСОБА_5 (а.п.32-41, 51), що також підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №15092525 від 03.07.2007 року (а.п.52).

Згідно зі звітом №180129-1 від 21.09.2020 року (а.п.26) ринкова вартість 21/200 частини квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , станом на 21.09.2020 року складає 15580,00 грн.

Відповідно до наданої суду копії свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_4 від 24.02.2016 року, ОСОБА_5 змінив прізвище на ОСОБА_10 (а.п.50).

Згідно з ч.1 ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Пунктом 2 статті 16 ЦК України передбачено, що визнання права є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст.1217 ЦК України).

Згідно зі ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

На підставі ч.4 ст.1268 ЦК України малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 ЦК України.

Відповідно до ч.5 ст.1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Частиною 1 ст.1297 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності (ст.392 ЦК України).

Разом з тим, у частині 1 ст.256 ЦК України наведено визначення позовної давності - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальний строк позовної давності тривалістю у три роки.

У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття (ч.4 ст.261 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» або «могла довідатися» у ч.1 ст.261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

В свою чергу, позивач не навів суду жодних обставин, які б підтверджували поважність причин пропуску ним позовної давності та перешкоджали йому звернутись за захистом до суду, а також обставин, які б підтверджували, що позивач не міг дізнатися про порушення свого права раніше серпня 2019 року, як він про це стверджував у судовому засіданні.

Крім того, позивач постійно наголошував на тому, що не оформляв спадкове майно, оскільки це є необмеженим будь-яким строком право спадкоємця, а не його обов`язок.

Тож, як пояснював позивач, будучи обізнаним про смерть батька, він не цікавився його спадковим майном навіть досягнувши повноліття, а дізнався про нього лише тоді, коли у нього постало житлове питання, що свідчить про свідоме невиконання ним свого обов`язку щодо реалізації спадкових прав.

Так, 16.11.2016 року у цивільній справі №6-2469цс16 Верховний Суд України зробив наступний правовий висновок: «Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

У постанові від 28.03.2018 року в цивільній справі №488/288/15-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зробив правовий висновок щодо застосування спливу позовної давності в аналогічних правовідносинах.

Апеляційний суд Миколаївської області скасував рішення суду першої інстанції та відмовив в задоволенні позову позивача (спадкоємця) про визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними, мотивуючи своє рішенням тим, що підставою для відмови в позові є пропуск позивачем строку позовної давності, про застосування наслідків пропуску якого просила відповідач. При цьому апеляційний суд вважав, що з досягненням повнолітнього віку позивач об`єктивно мала можливість довідатися про порушення свого права видачею відповідачам свідоцтв про право на спадщину за законом, проте з позовом звернулася вже після спливу трирічного строку позовної давності.

З таким висновком суду апеляційної інстанції погодився Верховний Суд, зазначивши, що після отримання відповідачами свідоцтв про право на спадщину за законом у 2003 році, досягненням позивача повноліття у 2007 році і до звернення до суду з позовом, пройшов дуже значний час, отже, позивач на власний розсуд не цікавилась своїми спадковими правами. Зазначене дає підстави вважати, що позивач об`єктивно могла довідатися про порушення її спадкових прав, що спірний будинок на підставі свідоцтва про право власності на спадщину за законом належить її тіткам (відповідачам по справі). Ураховуючи наведене, правильними є висновки апеляційного суду про те, що саме з часу досягнення позивачем повноліття почався перебіг позовної давності, однак вона звернулась до суду лише 22 січня 2015 року після сплину трирічного строку позовної давності, що є підставою для відмови в позові із зазначених підстав.

У постанові від 16.03.2020 року в цивільній справі №190/171/17-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду зробив наступний правовий висновок щодо застосування спливу позовної давності також у аналогічних правовідносинах.

Так, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що на час прийняття спадщини позивач була неповнолітньою. Однак фактично вона прийняла спадщину, бо сертифікат на спірну земельну ділянку знаходився у неї після смерті батька, а її мати, як законний представник, не відмовилась від спадщини.

Спадщину на спірне майно отримав інший спадкоємець у вигляді свідоцтва про право на спадщину від 09 серпня 2000 року.

Саме з часу досягнення позивачем повноліття, тобто з 26.06.2009 року, почався перебіг трирічного строку позовної давності на звернення до суду з позовними вимогами про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, державного акта на право приватної власності на землю, скасування державної реєстрації та визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом, однак позивачка звернулась до суду з даним позовом лише 13 лютого 2017 року, тобто з суттєвим порушенням строку позовної давності.

Таким чином, з огляду на все викладене вище, оцінюючи в сукупності добуті в судовому засіданні докази у поєднанні зі сталою на даний час судовою практикою, суд знаходить достовірно встановленим той факт, що на момент смерті ОСОБА_3 , його син ОСОБА_1 являвся спадкоємцем першої черги за законом і вважається таким, що прийняв спадщину, будучи неповнолітнім, проте зважаючи на те, що з метою забезпечення юридичної визначеності та захисту потенційних відповідачів від прострочених позовів законодавством обмежено строк, в який особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права (в даному випадку до 30.04.2015 року), то ОСОБА_1 слід відмовити у задоволенні позову, як такому, що поданий зі значним порушенням строку позовної давності.

На підставі викладеного та ст.16, 256, 257, 261, 328, 1216,1218, 1268, 1297 ЦК України, керуючись ст.60, 223, 247, 258, 263-265, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Прилуцька міська рада Чернігівської області (код ЄДРПОУ-34209057, юридична адреса: вул.Незалежності, буд.82, м.Прилуки, 17500), про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та скасування реєстрації речового права на нерухоме майно – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ) понесені витрати на правничу допомогу розміром 10000 (десять тисяч) грн 00 к.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернігівського апеляційного суду через Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 26.03.2021 року.

Суддя А.О.Коротка