Рішення № 96021930, 05.04.2021, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/5404/19

Номер провадження2/711/197/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2021 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого-судді Демчика Р.В.

при секретарі Бузун Л.В.,

за участі представника позивача Толюпи О.В,

відповідача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

в с т а н о в и в :

Позивач АТ КБ «Приватбанк» звернувся у Придніпровський районний суд м. Черкаси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_1 звернулася до ПАТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 07.07.2011, згідно якої отримала кредит в розмірі 14000.00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п.п. 2.1.1.2.3., 2.1.1.2.4. Договору, на підставі яких відповідач при укладанні Договору дав свою згоду, щодо прийняття будь- якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку.

Відповідно до положень Умов та Правил надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті ПАТ КБ «Приватбанк», що діяв на підставі Ліцензії НБУ № 22 від 29.07.2009, а зараз діє на підставі Ліцензії НБУ № 22 від 05.10.2011 керуючись законодавством України, публічно пропонує невизначеному колу осіб можливість отримання банківських послуг, для чого публікує «Умови та правила надання банківських послуг», які є публічною офертою, що містять умови та правила надання послуг банком його клієнтам. Таким чином, клієнт отримує доступ до всіх без виключення послуг банку.

Позивач вказує, що при укладенні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України. Згідно цієї статті ЦК договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «Приватбанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі.

Також, одночасно із вищезазначеним свідченням приєднання до угоди відповідача, дія договору підтверджується фактом користування відповідачем картковим рахунком та використання кредитних коштів, що повністю узгоджується з ч. 2. ст. 642 ЦК України, згідно якої особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції.

Крім того, пунктом 1.1.3.2.4 договору для ПАТКБ «Приватбанк» передбачена можливість зміни Тарифів та інших невід`ємних частин договору. При цьому, у сторін договору виникають обов`язки: у кредитора - інформування позичальника щодо внесених змін шляхом надання виписки по картковому рахунку на умовах, зазначених в п. 1.1.3.1.9 договору; у позичальника - отримання виписки про стан та про здійснені операції по карткових рахунках (п. 1.1.2.1.5 договору).

На підставі п. 1.1.5.2 договору, неотримання або несвоєчасне отримання клієнтом виписок про стан рахунків не звільняє клієнта від виконання його зобов`язань заданим договором.

Згідно з п.п. 1.1.6.1, 1.1.6.2 договору зміни в «Умови та правила надання банківських послуг» вносяться банком щомісячно в односторонньому порядку, а у випадках, коли в односторонньому порядку внесення змін неможливо, банк повідомляє клієнтів про внесені зміни шляхом використання різних каналів зв`язку, серед яких: офіційний сайт банку, SMS - повідомлення клієнтам про зміни даних правил, клієнтські виписки, інші канали інформування.

У разі незгоди зі змінами «Умов та правил надання банківських послуг» або «Тарифів Банку» клієнт має право надати банку заяву про розірвання договору виконавши умови п. 2.1.1.5.4 договору.

ПАТКБ «Приватбанк» свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконав в повному обсязі, а саме, - надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.

Між тим, відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. Таким чином, у порушення умов кредитного договору а також ст.ст. 509. 526. 1054 ЦК України, відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав, хоча ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Крім того, відповідач зобов`язався на підставі п. 2.1.1.5.5 договору погашати заборгованість за кредитом, процентами за його використання, по перевитраті платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором; слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту, згідно п. 2.1.1.5.7 договору, а у разі невиконання зобов`язань за договором, у відповідності до п. 2.1.1.5.6. на вимогу банку виконати зобов`язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та овердрафту), оплати винагороди банку.

Пунктом 2.1.1.12.1 договору сторонами погоджено, що зобов`язання клієнта з повернення тіла кредиту, процентів за користування кредитом, комісії, пені та штрафів, тобто загальна заборгованість клієнта є борговими зобов`язаннями.

Відповідно до п. 2.1.1.3.3 договору, відповідач доручив банку списувати з карткового рахунку суми грошових коштів у розмірі здійснених ним операцій, а також вартість послуг, визначену Тарифами банку при настанні термінів платежу, а при виникненні боргових зобов`язань згідно п.п. 2.1.1.12.9 договору, списувати з будь-якого рахунку відкритого в банку (у т.ч. з карткового рахунку) грошові кошти для здійснення платежу з метою повного або часткового погашення боргових зобов`язань, у тому числі мінімального обов`язкового платежу. Списання коштів здійснюється відповідно до встановленого законодавством порядку.

На підставі п. 2.1.1.12.2 договору, сплату процентів за користування кредитом клієнт здійснює шляхом надання доручення банку про списання грошей з його поточного рахунку в розмірі нарахованих процентів (договірне списання).

Якщо на дату нарахування процентів клієнт використав всю суму кредиту, сторони узгодили збільшення розміру кредиту на розмір боргових зобов`язань за кредитом, що мала місце на дату нарахування процентів.

Згідно п. 2.1.1.12.2 договору, в разі непогашення клієнтом боргових зобов`язань за кредитом до 25 числа місяця, що слідує за місяцем, в якому були здійснені трати, за користування кредитом клієнт сплачує банку проценти в розмірі, зазначеному в Тарифах, що діють на дату нарахування та викладені на банківському сайті, з розрахунку 360 календарних днів на рік, що підтверджується п. 2.1.1.12.6 договору.

У разі виникнення прострочених зобов`язань за кредитом згідно п. 2.1.1.12.2.1. договору клієнт сплачує банку проценти в подвійному розмірі від зазначених в Тарифах, що діють на дату нарахування.

При непогашенні суми простроченого кредиту згідно п. 2.1.1.12.6.1. договору на суму від 100 грн., клієнт сплачує банку пеню відповідно до встановлених тарифів, що діють на дату нарахування та викладені на банківському сайті. Пеня нараховується в день нарахування відсотків за кредитом.

Відповідно до ч. 1. 2 ст. 549 ЦК України та п. 2.1.1.7.6 договору, при порушенні позичальником строків платежів по якомусь з грошових зобов`язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф в розмірі 500.00 грн. (в еквіваленті 500.00 грн. за кредитними картками, відкритим у валюті USD) + 5% від суми позову.

Згідно із п.п. 2.1.1.4.2, 2.1.1.4.6. договору, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань в разі невиконання боржником своїх боргових та інших обов`язків за цим договором.

Відповідач умови договору, щодо обов`язку повернути кошти в строк, не виконує, внаслідок чого, станом на 23.06.2019 року має заборгованість – 39395,35 грн., з яких: 23714,06 грн. – заборгованість за тілом кредиту; 4449,61 грн. – заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. – заборгованість за нарахованими відсотками; 8479,52 грн. – нарахована пеня за прострочене зобов`язання; 400,00 грн. – нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.; а також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг, 500 грн. – штраф (фіксована частина); 1852.16 грн – штраф (процентна складова) .

Відповідно до п. 1.1.7.11. договору, договір діє на протязі 12 місяців з моменту його підписання. Якщо на протязі цього строку жодна з сторін не проінформує другу сторону про розірвання даного договору, він автоматично лонгується на той же строк.

Пунктом 1.1.7.43. договору сторони визнали, що дія договору закінчується в момент закриття останнього рахунку/депозиту клієнта, відкритого в рамках договору або підпадаючого під дію договору, а також при закінченні використання послуг банка, передбачених договором. За наявної у клієнта в момент закриття останнього рахунку клієнта непогашеної заборгованості перед банком по договору, в тому числі по овердрафту, а також заборгованості по сплаті комісії перед банком, дія договору закінчується після повного погашення заборгованості.

Між тим, відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. Таким чином, у порушення умов кредитного договору та норм ЦК України, відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав.

У зв`язку з вищевикладеним, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 39395 грн. 35 коп., а також судові витрати в розмірі 1 921 грн. 00 коп.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду цивільної справи №711/5404/19 обрано головуючого суддю Демичка Р.В.

Ухвалою суду від 23 липня 2019 року відкрито провадження по справі та призначено до судового розгляду у відкритому судовому засідання за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Сторонам визначено строк для подання заяв по суті справи.

16 серпня 2019 відповідачкою ОСОБА_1 подано до суду письмовий відзив на позовну заяву та докази в обґрунтування своїх заперечень проти позову. Підтвердила, що дійсно являється клієнтом АТ КБ «Приватбанк» та має рахунок для отримання пенсії. Дійсно було видано кредитну карту/рахунок НОМЕР_1 з встановленим лімітом, який банк підвищував в односторонньому порядку до 14000 і яким вона користувалась до травня 2018 року. Проте, заборгованості за даним рахунком не мала і не має, що підтверджується розрахунковою відомістю з якої видно, що остання операція по заблокованій картці НОМЕР_1 була здійснена в травні 2018 року і стан рахунку складає 0,64 заборгованість відсутня, та довідкою від 28.12.2018.

11 серпня 2018 року невідомі особи, шахрайськими діями, скориставшись довірою та особистими даними ОСОБА_1 , провели незаконні операції по заявкам кредитування Миттєвої розстрочки на 19240 грн. за угодами: №18081116483323 на 8320 грн; №18081116483045 на 8320 грн. та №18081116483642 на 2600 грн. Проте, своєї згоди на укладення угод вона не надавала. Крім того, зверталась до АТ КБ «Приватбанк» з завоюю про те, що не підтверджує дані кредитні угоди. Також звернула увагу, що за її рахунком було надано ліміт на кредитні кошти на суму 14 000 грн., тіло кредиту по сумі, яка вимагається станом на 11.08.2018 було 19240 грн., що перевищує можливості встановленого ліміту, а в позовній заяві вже міститься інша сума — 23 714,06 грн.

Також вказала, що 28.11.2018 року звернулась до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовом до АТ КБ “Приватбанк” про захист прав споживача та ухвалою суду від.20.12.2018 року відкрито провадження у справі.

На підставі викладеного, просить у задоволенні позову відмовити, оскільки 07.07.2011 році до АТ КБ «Приватбанк» не зверталася та не отримувала кредит у розмірі 14000 грн., а також зупинити провадження у справі до набрання законної сили судового рішення у справі № 711/10226/18.

13 вересня 2019 року представником позивача на адресу суду надіслано відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 05 грудня 2019 року зупинено провадження по справі № 711/5404/19 за позовом АТКБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості до набрання законної сили рішенням по справі №711/10226/18 за позовом ОСОБА_1 до АТКБ «Приватбанк» про захист прав споживача та визнання угод недійсними і зобов`язання вчинити певні дії, яка розглядається в порядку цивільного судочинства.

01 липня 2020 року ухвалою суду відновлено провадження у справі.

В судовому засіданні представник позивача позовну вимоги підтримав, просив задовольнити їх повністю.

Відповідачка та її представник проти задоволення позову заперечували, посилаючись на те, що кредитні кошти вони не отримували. Крім того просили застосувати трирічний строк позовної давності.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.(ч.3 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із частиною п`ятою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З аналізу наведених норм процесуального та матеріального права можна дійти висновку, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент: Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29-30).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (параграф 32 рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» («Хірвісаарі проти Фінляндії»)).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, проте зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» («Суомінен проти Фінляндії») від 1 липня 2003 року, № 37801/97, пункт 36).

Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» («Гірвісаарі проти Фінляндії») від 27 вересня 2001 року). Залишення без уваги ключових доводів сторони є прямим порушенням загальної вимоги про справедливість розгляду.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. 3 ЦПК України, суд, застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав та основоположних свобод 1959 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною радою України, та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Враховуючи вищевикладене, в процесі повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного.

Як вбачається з анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (номер бланку 1513090700230841739) від 07.07.2011 року, в ній мається підпис ОСОБА_1 про те, вона підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку» складає між нею та банком договір про надання банківських послуг.

При цьому суд звертає увагу на те, що у вказаній анкеті-заяві відсутні відомості про те, яку саме банківську картку виявила бажання оформити на своє ім`я ОСОБА_1 .

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Позивач, посилаючись на положення ч. 1 ст. 634 ЦК України, зазначає, що сторони керувалися при укладенні договору даною нормою, яка передбачає, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Так, відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Звертаючись до суду з цим позовом банк на підтвердження наявності заборгованості та її розміру подав до суду розрахунок заборгованості за договором №б/н від 07.07.2011 року, станом на 31.05.2015 року та розрахунок заборгованості за договором №б/н від 07.07.2011 року, станом на 23.06.2019 року.

Так, згідно розрахунку заборгованості за договором №б/н від 07.07.2011 року, укладеного між ПриватБанком та клієнтом ОСОБА_1 , станом на 31.05.2015 року становить: заборгованість за кредитом -8360 грн., разом -10712,16 грн.

Згідно розрахунку заборгованості за договором №б/н від 07.07.2011 року, укладеного між ПриватБанком та клієнтом ОСОБА_1 , станом на 23.06.2019 року становить: – 39395,35 грн., з яких: 23714,06 грн. – заборгованість за тілом кредиту; 4449,61 грн. – заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. – заборгованість за нарахованими відсотками; 8479,52 грн. – нарахована пеня за прострочене зобов`язання; 400,00 грн. – нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.; заборгованість по судовим штрафам -2352,16 грн.

Так, заперечуючи проти позову, відповідач посилається на те, що вона не зверталася за заявою до АТ КБ «ПриватБанк» 07.07.2011 року та не отримувала кредит к у розмірі 14000 грн. Їй було видано кредитну карту/рахунок НОМЕР_1 з встановленим лімітом, який банк підвищував в односторонньому порядку до 14000 і яким вона користувалась до травня 2018 року. Проте, заборгованості за даним рахунком не мала і не має, що підтверджується розрахунковою відомістю з якої видно, що остання операція по заблокованій картці НОМЕР_1 була здійснена в травні 2018 року і стан рахунку складає 0,64 заборгованість відсутня.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій).

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.

До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16.09.2020 року у справі № 200/5647/18 від 28.10. 2020 року у справі № 760/7792/14-ц, та від 17.12.2020 року у справі 278/2177/15-ц.

Як вбачається з довідки АТКБ «ПриватБанк» від 05.02.2019 року №181219РВNКІ000000001059 транзакції по рахунку банківської картки № НОМЕР_1 у період часу з 10.08.2018 року по 14.08.2018 року відсутні. За банківською карткою № НОМЕР_1 віртуальні кредитні картки не випускались. Кредити за допомогою банківської картки НОМЕР_1 не отримувались (т.1 а.64).

Як вбачається з висновку експертного дослідження за результатами проведення економічного дослідження №883/968-969/20-23 від 08.09.2020 року, згідно розрахунків заборгованості за договором №б/н від 07.07.2011 року, укладеного між ПриватБанком та клієнтом ОСОБА_1 , станом на 31.05.2015 року, станом на 23.06.2019 року та виписки банку ОСОБА_1 за період з 01.07.2011 року по 30.08.2019 року документально підтвердити суму заборгованості не можливо. Згідно розрахунків заборгованості за договором №б/н від 07.07.2011 року, укладеного між ПриватБанком та клієнтом ОСОБА_1 , станом на 31.05.2015 року, станом на 23.06.2019 року та виписки банку по ОСОБА_1 за період з 01.07.2011 року по 30.08.2019 року документально підтвердити отримання коштів 11.08.2018 року в сумі 19240 грн. та суму заборгованості не можливо. Із наданої АТКБ «Приватбанк» інформації, свідчить, що останній рух коштів по картці № НОМЕР_1 був 11.05.2018 року та залишок після операції складає 0,64 гривень. З 11.08.2018 року після блокування карти № НОМЕР_1 по заяві № НОМЕР_2 у зв`язку (цитати з документів) «несанкционированных попуток списания средств 3-ми лицами», « в целях безопасносты ваши карты заблокированы», «по картам были попытки неправомерного списания средств» згідно документа АТКБ «Приватбанк» від 05.02.2019 року та повідомлення від 11.08.2018 р. в 17:14:15 «О блокировке карты после сомнительных операцый» банком проведена операція 12.02.2019, що призвело до заборгованості на суму 18338, 71 грн. Із наданої АТКБ «Приватбанк» інформації, свідчить, що по картці № НОМЕР_3 , терміном дії до листопада 2015 року, залишок відсутній, але банком з 01.11.2018 року проводилися операції по вказаній картці, що призвело до заборгованості ОСОБА_1 станом на 01.08.2019 року на суму 40594, 59 грн. (зі знаком мінус). Із наданої АТКБ «Приватбанк» інформації, свідчить, що по картці № НОМЕР_4 , терміном дії по жовтень 2021 року, залишок відсутній, але фактично банком проводилися операції по вказаній картці (т.1 а.198-210).

У зв`язку з цим, суд приходить до висновку про те, що банком не надано достовірних та належних доказів, які свідчать про те, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором б/н від 07.07. 2011 року становить 39395, 35 грн.

Крім того, суд враховує наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1,2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір - встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із ч.1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК.

А тому, в разі укладення договору кредитного договору, проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просить стягнути поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту.

Згідно інформації відображеній у анкеті-заяві, яку відповідач підписувала 07.07.2011 року, процентна ставка не зазначена, а також, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, в тому числі розмір і порядок нарахування відсотків, пені і штрафів, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилається на: витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Ініверсальна», витяг із Умов та порядку надання банківських послуг.

Проте, окремо слід звернути увагу на те, що витяг із тарифіфв обслуговування кредитування з використанням платіжної картки «Універсальна», в якій визначенні конкретні умови отримання кредиту а також відсоткова ставка за його користування, та в якій наведено приклад використання кредитних коштів, відповідачем не було підписано.

Велика Палата Верховного Суду (постанова від 03 липня 2019 року, справа № 342/180/17, провадження № 14-131цс19) дійшла висновку, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www/privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

А тому суд вважає, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин та не містять підпису позичальника про ознайомлення з ними під час укладення кредитного договору.

Також суд враховує правову позицію, викладену в постанові КЦС від 03.03.2021 року у справі №669/573/18 року, згідно якої вимоги про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом, пені та комісії за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором, а також штрафів є безпідставними, оскільки наявні у матеріалах справи Умови та Правила, які передбачали сплату процентів, пені, комісій не містять підпису відповідача , а отже, позивач не довів, що відповідач, підписуючи анкету-заяву, погодився на приєднання до цих Умов та Правил, ознайомившись з ними. Позивач не довів належними та допустимими доказами, що відповідач розумів саме ці умови та погодилася з ними, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), саме у зазначених у цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Тому у цій справі не можна вважати Умови та Правила складовою частиною укладеного між сторонами договору, а тому такі вимоги не підлягають задоволенню.

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про можливість часткового задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 526, 527, 530, 1049, 1054 ЦК України, ст. ст. 264, 265, 280, 282 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

В задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (ЄДРПОУ 14360570, адреса знаходження: 01001, м. Київ, вул.. Грушевського, 1Д ) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: Р.В.Демчик.

Повне судове рішення складено 29.03.2021 року.

Головуючий: Р. В. Демчик