Рішення № 96017228, 05.04.2021, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 05.04.2021

Справа № 937/6115/20

Провадження № 2/937/415/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2021 року м. Мелітополь

Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого - судді: Іваненко О.В.,

за участю секретаря: Захарової І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що вона звернулася до відповідача з запитом про надання публічної інформації. Запитувалася наступна інформація (документи): про наявність на території м. Мелітополь вільних земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову жилого будинку, господарських будівель і споруд. Відповідач не надав відповідь на запит на отримання інформації. Далі в позові зазначила, що Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 23.06.2020 р. у справі № 280/2875/20 визнано протиправною бездіяльність виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області щодо недотримання встановленого законом п`ятиденного строку надання інформації на запит на інформацію. Позивач зазначила, що протиправними діями виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області, їй була завдана моральна шкода, яка полягає: - у стражданні та приниженні, яких вона зазнала внаслідок протиправних дій. Порушення її прав з боку суб`єкта владних повноважень викликало у неї негативні емоції, внаслідок чого погане самопочуття, пригнічений настрій. Завдана шкода спричинила у неї негативні переживання, стан постійної психоемоційної напруги, важкість виконання повсякденних обов`язків, тимчасову відірваність від активного суспільно-політичного життя громади міста, знижений і нестійкий настрій, нервозність, дратівливість, порушення сну, гіпертонічні кризи, побоювання про майбутній стан здоров`я. Завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях та приниженні честі та гідності з тих підстав, що їй довелося присвяти багато свого часу, творчої енергії та сил на захист порушеного права. Зазначила, що їй притаманні особливо розвинуте емоційне сприйняття дійсності та почуття справедливості, а тому нехтування відповідачем під час здійснення розгляду її запиту порушило її законні права, сприймалося нею як прояв образи з боку відповідача, що призвело до сильного психологічного дискомфорту, погіршення самочуття, емоційного хвилювання. Внаслідок протиправних дій відповідача, було порушено її стан душевної рівноваги, для відновлення якого їй доводилося докладати додаткові вольові та психологічні зусилля, у зв`язку з чим вона була позбавлена можливості повноцінно насолоджуватися життям, працювати, для чого потрібен виважений стан емоційного спокою. Внаслідок неправомірних дій відповідача, були порушені її нормальні життєві зв`язки з партнерами, друзями, з якими вона змушена додатково пояснювати чому вона стала менш привітною, менше приділяти часу друзям, сім`ї, родичам та ін. Вказала в позові, що моральні страждання підсилювались також, тим, що вона є інвалідом ІІ групи. Відповідно до висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу №565 від 18.08.2020р., вона за рівнем обмеження життєдіяльності має: обмеження самообслуговування, обмеження здатності до спілкування, обмеження здатності контролювати свою поведінку. Тому вона просить суд стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду в сумі - 23615,00гривень.

В судове засідання позивач не з`явилася, засобами системи «Електронний суд» подала заяву, у якій, посилаючись на стан свого здоров`я та поширення інфекції коронавірусу, просить розглядати справу за її відсутності, позовні вимоги підтримала в повному обсязі.

Представник відповідача виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області в судове засідання не з`явилася, в попередньому судовому засіданні в задоволені позову просила відмовити в повному обсязі. Згідно наданого відзиву, позивачу листом від 09.04.2020 засобами поштового зв`язку була надіслана відповідь, що у Мелітопольській міській раді Запорізької області відсутня інформація щодо наявності вільних земельних ділянок на території міста, та у разі виявлення вільної ділянки, запропоновано звернутися до ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області. До того ж відповідач, отримавши ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду №280/2875/20 від 30.06.2020 року листом від 04.09.2020 року ОСОБА_1 повідомлено, що інформація про землі, які надано (не надано) у користування у виконавчому комітеті ММР відсутня у зв`язку з тим, що питання земельних відносин знаходяться в компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Таким чином вимоги рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30.06.2020 по справі №280/2875/20 виконані в повному обсязі. Крім того, позивач не навела та не довела спричинення їй протиправними діями виконавчого комітету ММР моральної шкоди, не надала жодного доказу щодо спричинення їй будь яких страждань, позовні вимоги ґрунтуються лише на загальних фразах, тому в задоволенні позову просить відмовити в повному обсязі.

Суд, дослідивши та вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відшкодування моральної (немайнової) шкоди є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів кожної особи. Відшкодування моральної шкоди також передбачене Конституцією та багатьма нормативно-правовими актами.

Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.5 ст.263 ЦПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонеркою, особою з інвалідністю 2 групи з дитинства, яка встановлена безтерміново, що підтверджується даними довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААБ №128750, даними пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 , виданого Пенсійним фондом України 17.02.2011р. серії НОМЕР_2 (а.с.15).

Згідно копії довідки обласної МСЕК № 2 до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААБ № 128750, ОСОБА_1 , 01.05.1972 року, повторно оглянута 24.10.2018 року, група інвалідності ІІ (друга) 24.10.2018, причина інвалідності: інвалідність з дитинства, встановлено безтерміново (а.с.23-24).

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч.3,4 ст.77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.80 ЦПК України).

Як передбачено ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 23.06.2020 року по справі №280/2875/20 позовні вимоги ОСОБА_1 до виконавчого комітету Мелітопольської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправними дії виконавчого комітету Мелітопольської міської ради щодо недотримання встановленого законом п`ятиденного строку надання інформації на запит ОСОБА_1 від 04.04.2020 року. Зобов`язано виконавчий комітет Мелітопольської міської ради надати ОСОБА_1 повну, достовірну інформацію про наявність на території м. Мелітополь вільних земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову жилого будинку, господарських будівель і споруд. Зазначене рішення Запорізького окружного адміністративного суду набрало чинності 07.08.2020 року.

Згідно вищевказаного рішення суду, 04.04.2020 року ОСОБА_1 звернулась до виконавчого комітету ММР з запитом про надання публічної інформації про наявність на території м. Мелітополь вільних земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову жилого будинку, господарських будівель і споруд; відповідь на запит просила направити за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний запит позивачка направила відповідачу засобами поштового зв`язку, на підтвердження чого суду надано копію фіскального чеку«Укрпошта». Відповідно до інформації із сайту Укрпошти згідно посилання ІНФОРМАЦІЯ_2 за результатами відстеження відправлення за номером ШКІ, зазначений вище запит отримано Виконавчим комітетом Мелітопольської міської ради Запорізької області - 07.04.2020, проте відповіді впродовж п`яти робочих днів з дня отримання вказаного запиту відповідачем не надано. Станом на 29.04.2020 минуло - 16 робочих днів (з 07.04.2020 по 29.04.2020).

Посилання представника відповідача у відзиві на те, що позивачу листом від 09.04.2020 засобами поштового зв`язку була надіслана відповідь, не знайшли свого підтвердження, оскільки відповідачем не було долучено належним чином завірену копію даної відповіді або доказів на підтвердження її відправлення.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

За положенням ст.24 Закону № 2939-VI відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні у вчиненні таких порушень: ненадання відповіді на запит; ненадання інформації на запит; безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію; неоприлюднення інформації відповідно до статті 15 цього Закону; надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації; несвоєчасне надання інформації; необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом; нездійснення реєстрації документів; навмисне приховування або знищення інформації чи документів. Особи, на думку яких їхні права та законні інтереси порушені розпорядниками інформації, мають право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди в порядку, визначеному законом.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Згідно з частиною першою статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Вказана стаття передбачає спеціальні підстави і умови відповідальності при завданні фізичній або юридичній особі шкоди у позадоговірних правовідносинах, які відрізняють їх від інших норм, що містять загальні правила позадоговірної (деліктної) відповідальності у цивільно-правових правовідносинах і полягають у спеціальному суб`єктному складі відповідальних осіб, спеціальній сфері діяльності цих суб`єктів та характері їх дій. Сферою застосування зазначеної норми є правовідносини із заподіяння шкоди фізичній чи юридичній особі у зв`язку з прийняттям зазначеними суб`єктами незаконних рішень, вчинення ними незаконних дій чи неправомірної бездіяльності при здійсненні ними своїх владних повноважень, визначених Конституцією і законодавством України.

Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 (далі за текстом - Постанова ВСУ) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 Постанови ВСУ визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювач а та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з пунктом 9 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності відповідача є, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили.

У публічно-правових відносинах моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазначала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї.

Моральна шкода фізичної особи визначається через страждання, що за своєю суттю є негативною для людини емоцією, змістом якої є, у тому числі, тривога та переживання. Страждання є наслідком певних дій, які викликають такі емоції.

З рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23.06.2020 у справі №280/2875/20, вбачається, що ОСОБА_1 при зверненні до виконавчого комітету Мелітопольської міської ради не забезпечено розгляду її заяви в спосіб та порядок, передбачений чинним законодавством, що змусило її звертатись до суду за відновленням свого права.

Таким чином, сам по собі факт визнання рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 23.06.2020, яке набрало законної сили 07.08.2020, у справі №280/2875/20, протиправними дій виконавчого комітету Мелітопольської міської ради щодо ненадання ОСОБА_1 публічної інформації за запитом від 04.04.2020 свідчить про завдання особі моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню незалежно від вини виконавчого комітету органу місцевого самоврядування.

Встановлені судом обставини безсумнівно є наслідком для громадянина певних душевних страждань, оскільки викликають невдоволення, тривогу та переживання, змушують вдаватись до застосування активних дій шляхом звернення до суду та нагадуючи порядок, відповідно до якого органом місцевого самоврядування має бути прийняте рішення, хоча при належному виконанні органом місцевого самоврядування своїх обов`язків цьому можна було б об`єктивно запобігти.

Згідно ст.25 ЗУ «Про звернення громадян», громадянину на його вимогу і в порядку встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних збитків у грошовому виразі визначається судом.

Згідно правових висновків, викладених у Постанові ВС від 18.04.2018 у справі № К/9901/10765/18, відшкодування моральної шкоди за своєю природою є санкцією за порушення прав особи, які були виявлені і доведені.

Відповідно до п. 92 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714 цс 19) від 01.09.2020 року визначено, що виходячи з положень ст. 16 та ст. 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» зазначив, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.

Звертаючись до суду, позивач визначила обставини, що спричинили страждання та зазначила підстави такого відшкодування.

Позивачем ОСОБА_1 до матеріалів позову надано довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ від 24.10.2018, з якої убачається, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи з дитинства та висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу №565, відповідно до якого ОСОБА_1 проживає разом з ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 ; ОСОБА_1 потребує постійного стороннього догляду (висновок дійсний до 18.02.2021) (а.с.22).

Однак, з вказаних документів не убачається, що психічний розлад та інвалідність позивача сталися внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, проте сама по собі наявність такої хвороби та інвалідності безумовно вплинула на характер та обсяг страждань позивача, що враховується судом при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди. Тяжке захворювання позивачки, яка за висновком МСЕК з жовтня 2010 року потребує постійного стороннього догляду, обмежена у здатності до спілкування, контролювання своєї поведінки, визнання її особою з інвалідністю з дитинства, не є достатньою підставою для стягнення з виконкому моральної шкоди у розмірі п`яти мінімальних заробітних плат.

Щодо посилання позивача на постанову Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 914/263/19, в якій, за твердженням позивача, суд касаційної інстанції допустив у визначенні розміру моральної шкоди таку величину, як розмір мінімальної заробітної плати за кожен місяць завдання шкоди, то вона не може бути застосована у даній конкретній справі, оскільки постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.02.2020 у приведеній справі не містить посилання на застосування відповідних норм права, зокрема, які регламентують принцип визначення такого розміру, отже не є тим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду, який у відповідності до ч.4 ст.263 та ч.2 ст.416 ЦПК України підлягає врахуванню.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.

Визначаючи розмір на відшкодування моральної шкоди, суд керується не тільки тими критеріями, які обумовлюють суб`єктивне сприйняття позивача, але й тими, які характеризують її зовнішній прояв - порушення звичайного для цієї людини способу життя з огляду на її індивідуальні особливості, а також виходить із засад юридичної відповідальності та принципів компенсації моральної шкоди.

Згідно ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене, керуючись конституційним принципом верховенства права, оцінивши всебічно, повно та об`єктивно всі наявні у справі докази окремо та у сукупності, застосовуючи відповідні норми матеріального права, забезпечуючи права людини і основоположні свободи сторін, враховуючи принципи справедливості та неупередженості, суд дійшов до висновку про те, що враховуючи стан здоров`я позивача, тяжкість вимушених змін у її життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, а також конкретні обставини справи, про які зазначено вище, суд вважає, що визначений позивачем розмір моральної шкоди 23615,00грн. є завищеним та що стягнення з виконавчого комітету Мелітопольської міської ради на користь ОСОБА_1 1000,00грн. у відшкодування завданої моральної шкоди буде достатньою та справедливою сатисфакцією в даному конкретному випадку.

Відповідно до п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнена від сплати судового збору

При зверненні до суду з позовом про стягнення моральної шкоди відповідно до ст.4 ч.2 п.5 ЗУ «Про судовий збір» сплачується судовий збір в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить на час звернення до суду з відповідним позовом 2102,00грн.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи викладене, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в сумі пропорційно розміру задоволених позовних вимог на суму 89,12грн.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, не можна тлумачити як таке, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, а може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року, SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст.ст. 12, 13, 141, 211, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, ст. ст. 11, 526, 625, 1046-1049 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області (код ЄДРПОУ 02140811, місцезнаходження: 72312, м. Мелітополь, Запорізька область, вул. М. Грушевського 5) на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) яка мешкає за адресою: АДРЕСА_3 , в рахунок відшкодування моральної шкоди 1000 (одну тисячу) грн. 00коп.

Стягнути з виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області (код ЄДРПОУ 02140811, місцезнаходження: 72312, м. Мелітополь, Запорізька область, вул. М. Грушевського 5) на користь держави судовий збір в сумі 89,12 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Мелітопольського

міськрайонного суду О. В. Іваненко