Рішення № 96009035, 30.03.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2021 р. № 520/956/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Волошина Д.А.,

за участю секретаря судового засідання - Суховарової О.А.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Красникова В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, про визнання протиправною та скасування вимоги, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС в Харківській області від 14.12.2020 №Ф-8153-53.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_1 як фізична особа-підприємець обліковувався в органі ДПС на загальній системі оподаткування. В періоди з 19.04.2010 по 27.06.2013, з 15.07.2016 по 06.12.2017, з 20.06.2018 по теперішній час позивач працює у ПАТ "ХЗШП". Відповідачем у зв`язку із наявністю заборгованості з єдиного соціального внеску та на підставі даних інформаційної системи органу доходів та зборів ГУ ДПС у Харківській області сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) від 14.12.2020 №Ф-8153-53 на суму 35588,74 грн. З вказаними діями позивач не погоджується з підстав того, що оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-УІ позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього у відповідний період нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що здійснювала підприємницьку діяльність, проте не отримувала дохід від неї у відповідному періоді. Фактично дії органу ДПС в даному випадку спричиняють подвійну сплату ЄСВ (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Як фізична особа-підприємець позивач не отримував доходу (прибутку). Враховуючи зазначене, оскільки позивач перебуває на загальній системі оподаткування (в тому числі й у періоді, що перевірявся), він мав право у періоди, в яких не отримував дохід (прибуток), не нараховувати єдиний внесок, навіть у розмірі мінімального страхового внеску.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 11.02.2021 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні.

Протокольною ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24.03.2021 замінено відповідача Головне управління ДПС у Харківській області та його правонаступника - Головне управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України.

В судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги, пославшись на обставини, викладені в адміністративному позові, просив суд позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача, Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог пославшись на обставини, викладені у відзиві на адміністративний позов, зазначив, що оскаржувана в даній справі вимога про сплату боргу (недоїмки) від 14.12.2020 №Ф-8153-53 є цілком законною та обґрунтованою, винесеною відповідно до чинного законодавства, а позовні вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими, оскільки станом на 31.10.2020 за позивачем в ІКП обліковується борг в сумі 35588,74 грн, який виник в результаті несплати єдиного внеску у період з 2017 року по ІІІ квартал 2020 року. З 01.01.2017 фізичні особи-підприємці платники єдиного податку та фізичні особи підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу (частина четверті ст. 4 Закону №2464). Отже, починаючи з 2017 року, у разі застосування фізичною особою-підприємцем загальної системи оподаткування, та не отримання доходів (прибутків) у звітному році або окремому місяці звітного року, такі платники зобов`язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом №2464. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Враховуючи наявність заборгованості по єдиному соціальному внеску в розмірі 35588,74 грн, на виконання вимог пункту 4 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» позивачу контролюючим органом правомірно сформовані вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску.

Суд заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали адміністративної справи, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , як фізична особа-підприємець, перебував на обліку в Головному управлінні ДПС у Харківській області з 17.06.2008 по 27.01.2021.

Як вбачається з матеріалів справи, державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням здійснена 27.01.2021.

Водночас, ФОП ОСОБА_1 , перебуваючи на обліку як підприємець, не сплатив у встановлений строк єдиний внесок у розмірі: за 2017 рік - 8448,00 грн., за 1 квартал 2018 року - 2 457,18 грн., за 2 квартал 2018 року - 2457,18 грн., за 3 квартал 2018 року - 2457,18 грн., за 4 квартал 2018 року - 2457,18 грн., за 1 квартал 2019 року - 2754,18 грн., за 2 квартал 2019 року - 2754,18 грн., за 3 квартал 2019 року - 2754,18 грн., за 4 квартал 2019 року - 2754,18 грн., за січень-лютий 2020 року - 2078,12 грн., за червень 2020 року - 1039,06 грн., за ІІІ квартал 2020 року - 3178,12 грн.

14.12.2020 Головним управлінням ДПС у Харківській області у зв`язку із наявністю заборгованості з єдиного соціального внеску сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-8153-53 на суму 35588,74 грн.

Позивач не погоджуючись із вказаною вимогою звернувся до суду з даним позовом.

Суд зазначає, що спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону №2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного суд приходить до висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19) та від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18).

Суд зазначає, що Закон №2464 не містить норм щодо обов`язку фізичної особи - підприємця сплачувати ЄСВ у разі, коли такою особою фактично не отримано дохід під час підприємницької діяльності. Факт державної реєстрації фізичною особою індивідуальної підприємницької діяльності не зобов`язує таку особу до активного її ведення. Законом не визначено обов`язок фізичної особи - підприємця сплачувати ЄСВ за себе самостійно у разі, коли така особа не здійснює підприємницьку діяльність, а працевлаштована як найманий працівник за трудовим договором і ЄСВ за неї сплачує роботодавець.

Таким чином, вирішуючи спір по суті, суд вважає за необхідне надати оцінку обставинам перебування позивача у трудових відносинах, факту сплати роботодавцями у спірний період за позивача єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством.

Як вбачається з копії трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , з 15.07.2016 (наказ №159-к від 14.07.2016) по 06.12.2017 (наказ №104-к від 06.12.2017) та з 20.06.2018 (наказ №37-лс від 20.06.2018) по сьогоднішній день позивач працює у Приватному акціонерному товаристві "Харківський завод штампів та пресформ", що також підтверджується довідкою ПАТ "Харківський завод штампів та пресформ" від 15.01.2021 №06/051 (а.с. 14).

Згідно даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про застраховану особу ОСОБА_1 за період 2017 року та з ІІІ кварталу 2018 року по ІІІ квартал 2020 року страхові внески сплачено страхувальником - ПАТ "Харківський завод штампів та пресформ" (а.с.15-17).

Доказів на спростування вказаних обставин відповідачем до суду не надано, так і пояснень щодо не врахування вказаних обставин під час нарахування позивача ЄСВ за період 2017 року та з ІІІ кварталу 2018 року по ІІІ квартал 2020 року, не врахування чого впливає на вирішення питання наявності або відсутності у позивача обов`язку сплачувати ЄСВ як фізичною особою-підприємцем.

Отже, наданою позивачем до суду копією виписки з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-5 підтверджено сплату страхувальником, його роботодавцем, ЄСВ за застраховану особу (позивача) за період 2017 року та з ІІІ кварталу 2018 року по ІІІ квартал 2020 року.

Суд звертає увагу, що основоположним принципом збору ЄСВ є обов`язковість законодавчого визначення умов і порядку його сплати, відсутність у законі конкретної вказівки на необхідність сплати єдиного внеску у вищеописаному випадку свідчить на користь висновку про відсутність у позивача обов`язку з його сплати.

Визначальним при вирішенні спірних правовідносин є мета сплати єдиного внеску отримання особою права на соціальне забезпечення у разі настання страхового випадку. Позивачу таке право гарантоване за рахунок участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманого працівника та сплати єдиного внеску за неї роботодавцем за основним місцем роботи.

Доказів здійснення позивачем господарської діяльності та отримання у цей період доходів від провадження вказаної діяльності в ході розгляду справи судом не встановлено та відповідачем не надано.

Таким чином, підсумовуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що ГУ ДПС у Харківській області під час нарахування ОСОБА_1 ЄСВ за період за період 2017 року та з ІІІ кварталу 2018 року по ІІІ квартал 2020 року як застрахованій особі, не дослідивши питання перебування позивача у трудових відносинах та сплати ЄСВ за нього роботодавцем, наслідком чого є звільнення позивача від обов`язку сплати ЄСВ за спірний період, діяло всупереч вимогам чинного законодавства, враховуючи, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Вказана правова позиція також узгоджується з позиціями Верховного Суду, які викладені в постановах від 18.03.2020 (адміністративне провадження №К/9901/1729/20) та від 04.12.2019 (справа № 440/2149/19).

Отже, у зв`язку з встановленням в ході розгляду справи протиправності нарахування позивачу ЄСВ за період 2017 року та з ІІІ кварталу 2018 року по ІІІ квартал 2020 року, суд вважає за необхідне визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС в Харківській області від 14.12.2020 №Ф-8153-53 в сумі 30674,38 грн (тридцять тисяч шістсот сімдесят чотири гривні 38 коп.)

Щодо нарахування позивачу ЄСВ за період з І кварталу 2018 року по ІІ квартал 2018 року, суд зазначає наступне.

Як вбачається з копії трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , в період 07.12.2017 по 19.06.2018 позивач офіційно не працював, згідно даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про застраховану особу ОСОБА_1 за період з І кварталу 2018 року по ІІ квартал 2018 року страхові внески роботодавцем за позивача не сплачувались, але в цей час позивач обліковувався в органі ДПС як фізична особа-підприємець.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону 2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

При цьому, згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону №2464 мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону №2464 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2018 року дорівнював 3723 гривні.

Отже, розмір мінімального страхового внеску у 2018 році дорівнював - 819,06 грн. на місяць (3723,00 грн. х 22%), 2457,18 грн. на квартал (819,06 грн. х 3).

За таких обставин, загальна сума ЄСВ за період з І кварталу 2018 року по ІІ квартал 2018 року, яка підлягає сплаті позивачем, складає 4914,36 грн. (819,06 грн. х 6).

Судом встановлено, що в цьому періоді подвійного оподаткування не здійснювалось, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, ЄДРПОУ 43983495) про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС в Харківській області від 14.12.2020 №Ф-8153-53 в сумі 30674,38 грн (тридцять тисяч шістсот сімдесят чотири гривні 38 коп.).

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, суму сплаченого судового збору у розмірі 782,60 грн (сімсот вісімдесят дві гривні 60 коп.).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 05.04.2021.

Суддя Д.А. Волошин