Рішення № 96003870, 22.03.2021, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 5/185/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.03.2021 Справа № 908/2878/20

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Шельбуховій В.О., розглянувши матеріали справи

За позовом: Державного підприємства “Дослідне господарство “Відродження” Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України (юридична адреса: 72331, Запорізька область, Мелітопольський район, с. Відродження, вул. Горького, буд. 34; адреса для листування: 69063, м. Запоріжжя, вул. Троїцька, буд. 27; код ЄДРПОУ 00724838)

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ПОЛЕТЕХНІКА” (70602, Запорізька область, м. Пологи, вул. Зарічна, буд. 55-А; код ЄДРПОУ 34217047)

про визнання недійсним договору купівлі-продажу сільськогосподарської продукції № 41 від 01.04.2020 та визнання недійсним третейського застереження за договором купівлі-продажу сільськогосподарської продукції № 41 від 01.04.2020,

За участю представників сторін:

Від позивача: не з`явився

Від відповідача: Суберляк Д.В., договір № б/н від 24.05.2019 р., додаткова угода № б/н від 05.11.2020 р.

СУТНІСТЬ СПОРУ:

11.11.2020 р. до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Державного підприємства “Дослідне господарство “Відродження” Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України № б/н від 06.11.2020 р. (вх. № 3110/08-08/20 від 11.11.2020 р.) до Товариства з обмеженою відповідальністю “ПОЛЕТЕХНІКА” про визнання недійсним договору купівлі-продажу сільськогосподарської продукції № 41 від 01.04.2020 р. та визнання недійсним третейського застереження за договором купівлі-продажу сільськогосподарської продукції № 41 від 01.04.2020 р.

11.11.2020 р. автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Проскурякову К.В.

Ухвалою суду від 16.11.2020 р. вказану позовну заяву на підставі п. 1 ч. 1 ст. 164 ГПК України залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків терміном 10 днів з дня отримання вказаної ухвали шляхом надання до суду оригіналів доказів направлення на адресу відповідача – юридичну: 70602, Запорізька область, м. Пологи, вул. Зарічна, буд. 55-А, або адресу для листування: 71111, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Гагаріна, буд. 11 копії позовної заяви № б/н від 06.11.2020 з доданими до неї документами, або надання доказів наявності у відповідача адреси для листування: 69050, м. Запоріжжя, вул. Космічна, буд. 121-В.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 23.11.2020 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2878/20 в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 21.12.2020 р. об 11 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явку представників сторін визнано обов`язковою. Запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії.

Ухвалою суду від 21.12.2020 р. продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів до 21.02.2021 р. Розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 25.01.2021 р. о 10 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін. Явка представників сторін у судове засідання визнана обов`язковою. В судовому засіданні 25.01.2021 р. судом оголошено перерву до 08.02.2021 р.

Ухвалою від 08.02.2021 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті, перше судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 22.02.2021 р. о 14 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін. У судовому засіданні 22.02.2021 р. оголошено перерву до 22.03.2021 р.

В судовому засіданні 22.03.2021 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, судове засідання 22.03.2021 р. здійснювалось із застосуванням технічних засобів фіксації судового процесу за допомогою комплексу “Акорд”.

В судове засідання 22.03.2021 р. представник позивача не з`явився.

22.03.2021 р. на адресу електронної пошти суду від позивача надійшла заява без електронного цифрового підпису, відповідно до якої позивач просить провести судове засідання без участі уповноваженого представника ДП «ДГ “Відродження” ДДСДС НААНУ. Зазначив, що підтримує позовні вимоги щодо визнання недійсним третейського застереження за договором купівлі-продажу сільськогосподарської продукції №41 від 01.04.2020 р.

З позовної заяви вбачається, що в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що між ТОВ «Полетехніка» та ДП «ДГ «Відродження» ДДСДС НААН України укладено договір купівлі-продажу сільськогосподарської продукції № 41 від 01.04.2020 р. Згідно умов договору ДП «ДГ «Відродження» ДДСДС НААН України зобов`язалося передати ТОВ «Полетехніка» товар (пшениця незаражена, нерадіоактивна, 2-го, 3-го та 4-го класів врожаю 2020 року), а Товариство повинно прийняти та оплатити його. Пунктом 10.1. договору купівлі-продажу передбачено, що усі спори, розбіжності, вимоги або претензії, що виникають з цього Договору підлягають вирішенню у постійно діючому Третейському суді при Асоціації «Правова Ліга» у відповідності з регламентом. Проте, розгляд справ з приводу даних правовідносин не відноситься до юрисдикції, третейських судів, оскільки однією із сторін складеного договору купівлі-продажу є ДП «ДГ «Відродження» ДДСДС НААН України, яке відповідно до статуту засноване на основі державної власності, перебуває у віданні НААН України, як органу управління державним майном. Оскільки метою створення ДП «ДГ «Відродження» є забезпечення функціонування НААН України, яке в свою чергу створено з метою забезпечення державних потреб, дані правовідносини не відносяться до підвідомчості третейським судам. Отже, третейське застереження щодо ДП «ДГ «Відродження» ДДСДС НААН України не відповідає вимогам ч.2 ст. 6 ЗУ «Про третейські суди», тому таке застереження є недійсним. На підставі викладеного, посилаючись на ст.ст. 124 Конституції України, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, ст. 1 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу», ч. 2 ст. 6 Закону України «Про третейські суди», позивач просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу сільськогосподарської продукції №41, укладений 01.04.2020 р. між ТОВ «Полетехніка» та ДП «ДГ «Відродження» ДДСДС НААН України повністю з моменту укладення; визнати недійсною третейське застереження за договором купівлі-продажу сільськогосподарської продукції № 41 від 01.04.2020 р.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив з підстав, викладених у письмовому відзиві від 09.12.2020 р. за вих. №02/3-783 на позовну заяву, зазначивши, що позивач, не вказав, за яких підстав він визначив, що спірний договір між сторонами спрямований на задоволення державних потреб, оскільки державні потреби і потреби державного підприємства не співпадають, так-як укладений між позивачем та відповідачем договір вказує на те, що Позивач - Продавець відповідно п. 1.1., 2.1., 2.4. Договору мав поставити Товар Відповідачу - Покупцю. Також, позивач не підпадає і під дію заборони, встановленої у підпункті 6 статті 6 Закону України "Про третейські суди", оскільки не є державною установою чи організацією, або казенним підприємством.

Згідно письмової відповіді від 16.12.2020 р. на відзив, ДП «ДГ «Відродження» ДДСДС НААН України зазначає, що оскільки юридична особа публічного права створюється за безпосередньої участі держави з метою ефективного та раціонального використання державного і громадського майна, але держава чи територіальна громада не можуть управляти належними їй цінностями, то це майно закріплюється за окремими підприємствами, установами та організаціями. При цьому держава, територіальні громади як власники майна дозволяють цим підприємствам, установам та організаціям управляти належним їм майном, розпоряджатися грошовими коштами, вступати від свого імені в різні правовідносини для реалізації певних інтересів та потреб держави або територіальної громади. В свою чергу ДП «ДГ «Відродження» ДДСДС НААН України, яке відповідно до статуту засноване на основі державної власності, перебуває у віданні НААН України, як органу управління державним майном. Також, особливістю Підприємства є зберігання озимої пшениці високих репродукцій Державного підприємства «Державний резервний насіннєвий фонд України», яке має стратегічне значення для продовольчої безпеки України. ДП «ДГ «Відродження» має статус державного підприємства і належить до сфери управління НААН України, майно підприємства передано державою на праві господарського відання та має статус державної власності. Оскільки метою створення ДП «ДГ «Відродження» є забезпечення функціонування НААН України, яке в свою чергу створено з метою забезпечення державних потреб, метою діяльності Позивача є задоволення потреб Держави в цілому, а не Підприємства. Отже, посилання відповідача на відсутність задоволення державних потреб у зв`язку із задоволенням потреб Підприємства є безпідставними. Крім того, хоча ДП «ДГ «Відродження» є комерційним та створене у тому числі з метою отримання прибутку за рахунок підприємницької діяльності, але на нього державою для забезпечення суспільної потреби покладено певну функцію - забезпечення функціонування НААН України, яке в свою чергу створено з метою забезпечення державних потреб. Отже, здійснення діяльності позивачем на комерційній основі не виключає те, що дана діяльність спрямована саме на задоволення державних потреб. Позивач просить суд позов задовольнити.

Також, відповідач підтримав письмові пояснення від 22.03.2021 р. за вих. №02/3-87 щодо неоднозначного трактування третейського застереження.

Наявні матеріали дозволяють розглянути справи по суті.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши представника відповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 01.04.2020 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “ПОЛЕТЕХНІКА” (далі – Покупець) та Державним підприємством “Дослідне господарство “Відродження” Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України укладено договір №41 купівлі-продажу сільськогосподарської продукції, відповідно до п.1.1. якого Продавець зобов`язується передати, а Покупець прийняти та оплатити Товар, в порядку передбаченому договором.

Відповідно до п. 10.1 договору усі спори, розбіжності, вимоги або претензії, що виникають з цього договору підлягають вирішенню у постійно діючому Третейському суді при Асоціації «Правова Ліга» (сайт суду – http://sud.te.ua) у відповідності з його регламентом. Третейський розгляд справи здійснюється постійно діючим Третейським судом у складі з одного третейського судді. Місце знаходження третейського суду та місце розгляду спору: м. Тернопіль, майдан Волі, 4, поштовий індекс 46001. Мова третейського судочинства - українська. Сторони є такими, що розуміють правовий зміст та правові наслідки цього третейського застереження та вважають їх звернення до Третейського суду достатнім заходом захисту своїх прав.

Усі інші спори за цим Договором (прострочення поставки, дефектність товару, неналежна якість товару, тощо) розглядаються відповідно до чинного законодавства України.

Також 12.08.2020 р. між сторонами укладено Додаткову угоду №1 до вказаного договору, у якій сторони погодили, що в разі неможливості поставки пшениці в повному обсязі Продавець зобов`язується компенсувати різницю Покупцю ячменем врожаю 2020 р. із розрахунку ціни: 4 500,00 грн. за тону ( в т.ч. ПДВ), та/або горохом врожаю 2020 р. із розрахунку ціни: 5 500,00 грн. за тону ( в т.ч. ПДВ), та/або соняшником врожаю 2020 р. із розрахунку ціни за одну тону Товару в розмірі ціни закупівлі аналогічного Товару філії ТОВ «Оптімусагро Трейд» Троянівський ВСП, на дату поставки Товару, зменшеної на 8,0%.

ТОВ “ПОЛЕТЕХНІКА” у зв`язку з порушенням ДП «ДГ «Відродження» ДДСДС НААН України строків поставки товару за договором №41 купівлі-продажу сільськогосподарської продукції від 01.04.2020 р., подало до Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Правова ліга» позовну заяву до Державного підприємства “Дослідне господарство “Відродження” Донецької державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України про стягнення заборгованості в розмірі 14 393 786,54 грн., а саме 8 004 329,66 грн. основного боргу, 292 879,73 грн. суми неустойки, 5 603 030,76 грн. штрафу, 493 546,39 грн. відсотки за користування грошовими коштами.

Ухвалою Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Правова ліга» від 09.10.2020 р. порушено провадження у справі №72/2020 за позовом ТОВ “ПОЛЕТЕХНІКА” до ДП «ДГ «Відродження» ДДСДС НААН України про стягнення 14 393 786,54 грн., розгляд справи призначено на 27.10.2020 р. об 10 год. 45 хв.

Ухвалою Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Правова ліга» від 11.12.2020 р. провадження у справі №72/2020 зупинено до вирішення пов`язаної з нею справи №908/2878/20 у Господарському суді Запорізької області.

Позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що третейське застереження щодо ДП «ДГ «Відродження» ДДСДС НААН України не відповідає вимогам ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про третейські суди», оскільки метою створення ДП «ДГ «Відродження» є забезпечення функціонування НААН України, яке в свою чергу створено з метою забезпечення державних потреб, дані правовідносини не відносяться до підвідомчості третейським судам, а тому таке застереження є недійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу», Національна академія наук України є вищою державною науковою організацією України, яка організовує і здійснює фундаментальні та прикладні наукові дослідження, а також координує проведення фундаментальних досліджень у наукових установах та організаціях України.

Згідно з ч. 3 ст. 1 вказаного закону, Національна академія наук України, національні галузеві академії наук засновані на державній власності, фінансуються з Державного бюджету України, а також з інших, не заборонених законодавством України, джерел фінансування.

Відповідно до приписів постанови Президії Верховної Ради Української РСР «Про статус Української академії аграрних наук» від 29 липня 1991 року № 1370 - XII вбачається, що НААН України створена з метою забезпечення населення високоякісними харчовими продуктами в найближчі роки, збереження землі і навколишнього середовища, зростання інтелектуального потенціалу аграрної науки, створення сприятливих умов для подальшого розвитку та підвищення ефективності її роботи.

З викладеного вбачається, що основною метою НААН є забезпечення розвитку галузей агропромислового комплексу України.

Відповідно до п. 1.1. статуту ДП «ДГ «Відродження» ДДСДС НААН України, затвердженого президентом Національної академії аграрних наук України, академіком НААН Гадзало Я.М. 26.01.2017 р., ДП «ДГ «Відродження» ДДСДС НААН України засноване на основі державної власності, перебуває у віданні Національної академії аграрних наук України, як органу управління державним майном.

Згідно із п. 2.1. Статуту Підприємство створене з метою організаційно-господарського забезпечення Науковій установі умов для своєчасного та високоякісного проведення наукових досліджень та їх апробації, виробництва оригінального, елітного та репродукційного насіння сільськогосподарських культур, вирощування племінного молодняку тварин.

У пункті 3.1. статуту зазначено, що підприємство є державним комерційним унітарним підприємством, що діє на основі державної форми власності, як самостійний суб`єкт господарювання.

Підприємство є юридичною особою. Права та обов`язки юридичної особи Підприємство набуває з дня його державної реєстрації, яка здійснюється в установленому законодавством порядку за місцем знаходження. (п.3.2.)

Підприємство має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, в разі потреби рахунки у відділеннях Державного казначейства, діє за принципом повного господарського розрахунку, має печатку зі своїм повним найменуванням, ідентифікаційним кодом і належністю до Академії, кутовий штамп та інші печатки, необхідні для ведення діловодства. Може мати фірмовий знак для товарів і послуг. (п.3.4.)

Згідно з п. 3.5. Статуту, економічною основою діяльності Підприємства є державна власність України на основні фонди, інше державне майно, а також землі Академії, які закріплені за нею постановою Президії Верховної Ради Української РСР «Про статус Української академії аграрних наук» від 29 липня 1991 року № 1370 - XII, що перебувають у розпорядженні установ Академії.

У пункті 3.6. Статуту зазначено, що відносини між Науковою установою та Підприємством будуються на підставі договорів, які, як правило, укладаються до початку наступного року і спрямовуються на виконання програм науково-дослідних робіт. В договорах визначаються обсяги робіт та послуги, строки їх виконання, порядок використання продукції від дослідів та розрахунків за роботи і послуги.

Відповідно до пункту 3.10. Статуту, у відповідності з чинним законодавством і в межах цього Статуту Підприємство з урахуванням завдань Наукової установи, якій воно підпорядковане, самостійно вирішує питання своєї господарської діяльності, в тому числі визначає структуру управління, розробляє штатний розпис, вступає в договірні відносини з іншими установами, підприємствами та організаціями, набуваючи майнові права і відповідні обов`язки, може бути позивачем та відповідачем в судах.

Господарське зобов`язання Підприємства, щодо вчинення якого є заінтересованість, виноситься на розгляд Академії для надання згоди на його вчинення, якщо балансова вартість майна або послуг чи сума коштів, що підлягають наданню, відчуженню, отриманню або передачі відповідно до господарського зобов`язання перевищує 10 відсотків вартості активів, за даними останньої річної фінансової звітності Підприємства.

Згідно з п. 4.2. Статуту джерелами формування майна Підприємства є: майно, передане йому на баланс відповідно до рішення про створення Підприємства; кошти, доходи та інше майно, отримані від усіх видів господарської діяльності Підприємства; доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів; майно, придбане в інших суб`єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку; інші джерела, не заборонені законодавством України.

Кошти, отримані Підприємством за рахунок бюджетних асигнувань, доходів (прибутків) від господарської діяльності, кредитів банків, благодійних внесків і пожертвувань організацій (у тому числі міжнародних) та приватних осіб, а також майно, придбане в результаті дарування або на інших підставах, передбачених законодавством, використовуються в установленому порядку. (п.4.20)

Пунктом 4.21 Статуту передбачено, що прибуток, одержаний Підприємством, використовується для проведення наукових досліджень, розвитку матеріально-технічної бази і соціальної бази Підприємства, а також на інші цілі, визначені цим Статутом.

Відповідно до п.п. 2, 6 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди», третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком: справ у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов`язаних із задоволенням державних потреб; (п. 2) справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт під час здійснення ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, державна установа чи організація, казенне підприємство (п. 6).

Статтею 13 Господарського кодексу України передбачено, що державне замовлення є засобом державного регулювання економіки шляхом формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для пріоритетних державних потреб, розміщення державних контрактів на поставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, надання послуг) серед суб`єктів господарювання, незалежно від їх форми власності.

Державний контракт - це договір, укладений державним замовником від імені держави з суб`єктом господарювання - виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні та правові зобов`язання сторін і регулюються їх господарські відносини. (ч. 2)

Поставки продукції для пріоритетних державних потреб забезпечуються за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел фінансування, що залучаються для цього, в порядку, визначеному законом. (ч. 3)

Засади та загальний порядок формування державного замовлення на поставку (закупівлю) продукції, виконання робіт, надання послуг для задоволення пріоритетних державних потреб визначаються законом. (ч. 5)

Особливості відносин, що виникають у зв`язку з поставками (закупівлею) для пріоритетних державних потреб сільськогосподарської продукції, продовольства, озброєння та військової техніки, а також інших спеціально визначених (специфічних) товарів, регулюються відповідно до закону. (ч. 6)

Відповідно до преамбули ЗУ «Про публічні закупівлі», цей Закон визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад.

Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про публічні закупівлі», замовниками є суб`єкти, визначені згідно із статтею 2 цього Закону, які здійснюють закупівлі товарів, робіт і послуг відповідно до цього Закону.

Частиною 1 ст. 2 ЗУ «Про публічні закупівлі», до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, належать:

1) органи державної влади (орган законодавчої, органи виконавчої, судової влади), та правоохоронні органи держави, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, об`єднання територіальних громад;

2) Пенсійний фонд України, цільові страхові фонди зі страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань,

медичного страхування та страхування на випадок безробіття (далі - органи соціального страхування);

3) юридичні особи, які є підприємствами, установами, організаціями (крім тих, які визначені у пунктах 1 і 2 цієї частини) та їх об`єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі, за наявності однієї з таких ознак: юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів; органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи; у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків;

4) юридичні особи та/або суб`єкти господарювання, які здійснюють діяльність в одній або декількох окремих сферах господарювання, визначених частиною другою цієї статті, та відповідають хоча б одній з таких ознак: органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування або іншим замовникам належить частка у статутному капіталі юридичної особи та/або суб`єкта господарювання в розмірі більше ніж 50 відсотків або такі органи чи інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі юридичної особи та/або суб`єкта господарювання чи правом призначати більше половини складу виконавчого органу або наглядової ради юридичної особи та/або суб`єкта господарювання; наявність спеціальних або ексклюзивних прав - прав, наданих у межах повноважень органом державної влади або органом місцевого самоврядування на підставі будь-якого нормативно-правового акта та/або акта індивідуальної дії, що обмежують провадження діяльності у сферах, визначених цим Законом, однією чи кількома особами, що істотно впливає на здатність інших осіб провадити діяльність у зазначених сферах. Не вважаються спеціальними або ексклюзивними права, що надані за результатами конкурсів (тендерів, процедур закупівель), інформація про проведення яких разом з критеріями відбору попередньо оприлюднювалася та була наявна у публічному доступі, можливість участі у таких конкурсах (тендерах, процедурах закупівель) не була обмежена та якщо надання таких прав здійснювалося на основі об`єктивних критеріїв.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що господарський договір, пов`язаний із задоволенням державних потреб, характеризується, зокрема, тим, що державними замовниками виступають юридичні особи, органи державної влади - розпорядники коштів державного бюджету; кошти для закупівлі товарів, робіт і послуг передбачаються в Законі про Державний бюджет України на поточний рік та визначаються Кабінетом Міністрів України відповідними рішеннями про використання позабюджетних джерел фінансування; Кабінет Міністрів України визначає і затверджує перелік державних замовників, обсяги та склад державного замовлення.

Твердження позивача, що метою створення ДП «ДГ «Відродження» є забезпечення функціонування НААН України, яке в свою чергу створено з метою забезпечення державних потреб та дані правовідносини не відносяться до підвідомчості третейським судам, судом до уваги не приймаються, оскільки відповідно до положень Статуту позивача, підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, самостійно вирішує питання своєї господарської діяльності, в тому числі, окрім іншого, вступає в договірні відносини з іншими установами, підприємствами та організаціями, тобто підприємство самостійно веде свою господарську діяльність та несе відповідальність.

Крім того, зі змісту положень спірного договору та додаткової угоди до нього не вбачається, що вказаний договір укладено саме для задоволення державних потреб за рахунок коштів Державного бюджету України. Крім того, взагалі за цим договором ДП «ДГ «Відродження» ДДСДС НААН України виступає як Продавець товару, який відповідно до п.п. 1.1., 2.1., 2.4. договору зобов`язався поставити Товар ТОВ “ПОЛЕТЕХНІКА” – Покупцю, тобто у договорі не йдеться про придбання саме ДП «ДГ «Відродження» ДДСДС НААН України товару для задоволення державних потреб.

Отже, позивачем не доведено належними та допустимими доказами те, що вказаний договір укладено в порушення п. 2 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди», на задоволення державних потреб.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що ДП «ДГ «Відродження» ДДСДС НААН України не підпадає під дію заборони, встановленої у підпункті 6 статті 6 Закону України "Про третейські суди", оскільки не є державною установою чи організацією, або казенним підприємством, та відповідно до п. 3.1. Статуту підприємство є державним комерційним унітарним підприємством, що діє на основі державної форми власності, як самостійний суб`єкт господарювання.

На підставі викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Разом з тим, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України, закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Частиною 5 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних правових наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 Цивільного кодексу України.

Зокрема, відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про третейські суди третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід`ємна частина третейської угоди. За будь-яких обставин у разі суперечності третейської угоди регламенту третейського суду застосовуються положення регламенту.

Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв`язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує.

Третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди.

Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору.

У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною.

Недійсність окремих положень договору, контракту, що містить третейське застереження, не тягне за собою недійсність такого третейського застереження.

Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.

Відповідач вважає, що структура побудови речення в абзаці другому п. 10.1. Договору, вказує на те, що сторони передбачили можливість доповнення переліку підстав або випадків для вирішення спору за загальними правилами підсудності, для цього сторони використали в кінці переліку підстав слово «тощо». Відповідне застосування слова «тощо» з метою можливості доповнення переліку відповідає тлумаченню слова в Тлумачному словнику Української мови (за редакцією доктора філологічних наук, професора В.С. Калашника - 2-ге видання, виправлене і доповнене 2005 року) який вказує на те, що слово «тощо» уживається в кінці переліку чого не будь, як вказівка на його неповноту та на можливість його продовження.

Таким чином, перелік підстав або випадків для розгляду спору за загальними правилами підсудності, що вказаний в абзаці другому п. 10.1. Договору є вичерпним та обмежується підставами або випадками визначеними відповідним абзацом.

Крім того, якщо припустити, що перелік підстав або випадків перелічених в абзаці другому п. 10.1. Договору не є вичерпним та передбачає можливість розгляду будь-якого спору за загальними правилами підсудності, то цей пункт не виключає й можливість звернення сторони за захистом свого порушеного права і до третейського суду, так як третейське застереження викладено з дотриманням законодавчих вимог, а отже сторони договору мають право на власний розсуд визначитися з способом захисту свого порушеного права, що є свідченням дотримання правової рівності сторін відповідно до чинного законодавства України.

За таких обставин, з урахуванням вимог діючого законодавства України, відсутні підстави для визнання третейського застереження недійсним з підстав його неоднозначного трактування.

Відповідно до п. 2.3. постанови Пленуму «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 р. № 11, якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов`язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини п`ятої статті 216 ЦК України). Реалізація господарським судом цього права здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони (на відміну від припису пункту 2 частини першої тієї ж статті ГПК).

Згідно з абз. 3, 7 п. 2.6. зазначеної постанови Пленуму, не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). Сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення, а не про недійсність

Враховуючи вказані вище пояснення відповідача, судом встановлено, що абзац 1 та 2 п. 10.1 спірного договору містять суперечності, оскільки в абзаці 1 зазначено, що «Усі спори, розбіжності, вимоги або претензії, що виникають з цього договору підлягають вирішенню у постійно діючому Третейському суді при Асоціації «Правова Ліга» …» В абзаці 2 зазначено, що «Усі інші спори за цим Договором (прострочення поставки, дефектність товару, неналежна якість товару, тощо) розглядаються відповідно до чинного законодавства України.» Тобто, в абзаці 1 конкретно визначено, що у третейському суді вирішуються усі спори за цим договором, однак в абзаці 2 вказано, що усі інші спори за цим договором підлягають вирішенню відповідно до чинного законодавства, та у дужках визначено перелік таких спорів, тобто у вказаний абзацах міститься альтернативний виклад щодо предмету спорів, які підлягають вирішенню в третейських судах, що суперечить статті 12 Закону України «Про третейські суди».

Отже, сторони не домовилися про істотні умови третейського застереження – переліку спорів, які підлягають вирішенню у третейському суді, а тому в цій частині договір є неукладеним.

Господарський суд має тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності, забезпечуючи принцип автономності арбітражної угоди. Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.08.2018 р. у справі №906/493/16.

Однак, суд дійшов висновку, що оскільки досліджений текст третейської угоди свідчить про непогодження сторонами однозначного переліку спорів, які підлягають вирішенню у третейському суді, то у цьому випадку мова йде не про неточності або сумніви у її дійсності, а про неукладення договору в частині третейської угоди.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до стаття 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, з огляду на принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 76 – 79, 86, 129, 233, 236 – 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, –

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Повне рішення складено 01.04.2021 р.

Суддя К. В. Проскуряков

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.