Рішення № 96003866, 30.03.2021, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 5/18/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.03.2021 Справа № 908/197/21

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі Соколові А.А., розглянувши матеріали справи

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Біріт імені Шевченка” (юридична адреса: 12716, Житомирська область, Баранівський район, село Радулин, вул. Шевченка, буд. 2; адреса для листування: 11700, Житомирська область, м. Новоград-Волинський, вул. Гагаріна, буд. 3, кім. 308; код ЄДРПОУ 38107051)

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Гідросила” (72304, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Гетьмана Сагайдачного, буд. 21/1; код ЄДРПОУ 40867814)

про стягнення 37 024,05 грн.,

Без участі представників сторін,

СУТНІСТЬ СПОРУ:

25.01.2021 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Біріт імені Шевченка” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Гідросила” про стягнення безпідставно отриманих коштів у розмірі 36 000,00 грн., а також 3 % річних на суму 227,84 грн. та інфляційних витрат на суму 796,21 грн.

25.01.2021 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Проскурякову К.В.

Ухвалою суду від 01.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/197/21 в порядку спрощеного позовного провадження. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи, перше судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 23.02.2021, запропоновано сторонам здійснити відповідні процесуальні дії.

15.02.2021 від позивача на адресу суду надійшов супровідний лист № 37 від 10.02.2021 (вх. № 3206/08-08/21 від 15.02.2021) разом з довідкою № 2 від 12.01.2021, яку не було виявлено під час розкриття поштового конверта та огляду стану позовної заяви ТОВ “Біріт імені Шевченка” від 19.01.2021.

Вказані документи долучені судом до матеріалів справи.

08.02.2021 до господарського суду Запорізької області повернулась ухвала від 01.02.2021 № 908/197/21, яка надіслана на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю “Гідросила” згідно Витягу з ЄДРПОУ: 72304, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Гетьмана Сагайдачного, буд. 21/1 з поштовою відміткою: “адресат відсутній за вказаною адресою”.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/15442/17).

Ухвалою суду від 23.02.2021 № 908/197/21 оголошено перерву у судовому засіданні до 30.03.2021 без виклику (повідомлення) сторін, запропоновано сторонам виконати вимоги ухвали суду від 01.02.2021.

03.03.2021 до суду повернулась ухвала від 23.02.2031 № 908/197/21 про оголошення перерви у судовому засідання, яка також надіслана на вищевказану адресу відповідача згідно Витягу з ЄДРПОУ за кодом 40867814 з посиланням на відсутність адресата за вказаною адресою.

З урахуванням викладеного суд вважає, що Товариство з обмеженою відповідальністю “Гідросила” належним чином повідомлене про дату, час та місце наступного судового засідання.

Відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється. Хід судового процесу фіксувався шляхом складання протоколу судового засідання, який долучений до матеріалів справи.

Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Як вбачається з позовної заяви в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що 30.06.2020 на електронну адресу ТОВ «Біріт імені Шевченка» надійшов рахунок-фактура № СФ-004558 від 30.06.2020 про необхідність сплати на рахунок постачальника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідросила» 36 000,00 грн. за ремонт насоса «Rexroth А40 85», у зв`язку з чим 01.07.2020 платіжним дорученням № 388 позивачем на підставі вказаного рахунку-фактури перераховані на корись відповідача грошові кошти у розмірі 36 000,00 грн. У подальшому було з`ясовано, що будь-яких господарських відносин між ТОВ «Біріт імені Шевченка» та ТОВ «Гідросила» не існує, письмові договори про надання послуг по ремонту насоса між учасниками процесу не укладались, послуги по ремонту насоса ТОВ «Гідросила» не надавались, у зв`язку з чим 21.10.2020 на адресу ТОВ «Гідросила» направлено лист-вимогу про повернення безпідставно отриманих коштів, але вимога повернута з відміткою про відсутність товариства за вказаною у реєстрі адресою, що вбачається із копії листа-вимоги, квитанції про відправлення та повернення поштового конверту з відміткою про причину повернення, роздруківкою з веб-порталу «Укрпошта» про рух листа. Станом на час звернення до суду з вказаною позовною заявою відповідач не повернув безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 36 000,00 грн. На підставі викладеного, посилаючись на ст. 1212, 1214, 526, 625 ЦК України, позивач просить суд позов задовольнити та стягнути з відповідача безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 36 000,00 грн., 3 % річних за період з 04.11.2020 по 18.01.2021 на суму 227,84 грн. та інфляційні витрати за період з листопада по грудень 2020 включно на суму 796,21 грн.

Відповідач письмовий відзив на позовну заяву запропонований надати ухвалами суду від 01.02.2021 та 23.02.2021 до суду не направив. Про дату, час та місце призначеного судового засідання повідомлений належним чином шляхом направлення на його адресу відповідної ухвали суду. Клопотань про розгляд справи без уповноваженого представника або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.

В судовому засіданні 30.03.2021 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 30.06.2020 на електронну адресу ТОВ «Біріт імені Шевченка» надійшов рахунок-фактура № СФ-004558 від 30.06.2020 про необхідність сплати на рахунок постачальника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідросила» 36 000,00 грн., в т.ч. ПДВ – 6 000,00 грн. за ремонт насоса «Rexroth А40 85» у кількості 1 шт. (а.с. 10).

01.07.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю «Біріт імені Шевченка» перерахувало на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гідросила» грошові кошти у розмірі 36 000,000 грн., про що свідчить платіжне доручення № 388 від 01.07.2020 (а.с. 11).

Як стверджує позивач, у подальшому було з`ясовано, що будь-яких господарських відносин між ТОВ «Біріт імені Шевченка» та ТОВ «Гідросила» не існує, у нього відсутні як договірні, так і позадоговірні правовідносини з відповідачем.

21.10.2020 на адресу ТОВ «Гідросила» (72304, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Гетьмана Сагайдачного, буд. 21/1) направлено лист-вимогу про повернення безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 36 000,00 грн. (а.с. 12-14).

Проте, вищевказана вимога надіслана на адресу відповідача згідно Витягу з ЄДРПОУ за кодом 40867814 та повернулась на адресу позивача з поштовою відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою (а.с. 15-18).

На підставі викладеного, предметом розгляду справи є стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Гідросила” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Біріт імені Шевченка” безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 36 000,00 грн., 3 % річних за період з 04.11.2020 по 18.01.2021 на суму 227,84 грн. та інфляційні витрати за період з листопада по грудень 2020 включно на суму 796,21 грн. на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи № 908/197/21, суд при прийнятті рішення враховує наступне.

Згідно зі ст. 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Визначаючи суть і характер правовідносин, які виникли між сторонами суд виходить з того, що згідно з чинним законодавством України зобов`язання за підставами виникнення поділяються на договірні та позадоговірні. Позадоговірні зобов`язання можуть бути деліктними або безделіктними.

Відсутність у період перерахування спірних грошових коштів укладеного між сторонами договору, виключає наявність договірних зобов`язань між сторонами.

Відсутність неправомірних дій відповідача або інших осіб (не доведено вину відповідача) означає відсутність господарського правопорушення (протиправних дій), і, як наслідок, виключає деліктні зобов`язання.

Відсутність деліктних зобов`язань у спірних правовідносинах виключає можливість захисту прав позивача як постраждалої сторони шляхом стягнення збитків (в т.ч. упущеної вигоди), адже необхідною умовою стягнення збитків є саме делікт (господарське правопорушення). Зокрема ст.ст. 22, 1166 ЦК України унормовано, що необхідною умовою відповідальності у вигляді стягнення шкоди є саме неправомірні рішення, дії чи бездіяльність відповідача. Аналогічно ст.ст. 216, 224, 225 ГК України визначено, що необхідною умовою відшкодування збитків є господарське правопорушення.

При цьому, за приписами статей 11 та 509 Цивільного кодексу України безпідставне отримання чужого майна є підставою виникнення особливого позадоговірного зобов`язання.

Так, відповідно до ст. ст. 1212, 1213 вказаного Кодексу особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондиційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондиційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондиційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Узагальнюючи викладене, можна дійти висновку про те, що кондиція - позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондиція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондиційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Як встановлено під час розгляду справи, з рахунку позивача (платіжне доручення № 388 від 01.07.2020 на суму 36 000,00 грн. з призначенням платежу: оплата за ремонт насоса згідно рах.№ СФ-004558 від 30.06.2020 у сумі 30 000,00 грн., ПДВ – 20% - 6 000,00 грн.) було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 36 000,00 грн. (а.с. 11).

Необхідною умовою для встановлення того факту, що мало місце зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави, є обов`язкова відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи.

Тобто, позивач повинен довести, що мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження спірного майна відповідачем, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених статтею 11 ЦК України.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним і не підпадає під регулювання ст.1212 ЦК України.

За змістом ч.1 ст. 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, договору або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

В той час, як відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За умовами ч. 1 ст. 181 ГК України також допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

У свою чергу, відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Аналіз зазначених норм права свідчить, що процес укладення договору в спрощений спосіб складається із пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) та прийняття пропозиції укладення договору другою стороною (акцепт), тобто вчинення уповноваженими особами відповідних осіб дій, які засвідчують їх волю щодо виникнення взаємних прав та обов`язків, натомість в даному випадку в матеріалах справи відсутні належні докази наявності волевиявлення сторін на укладення договору, а отже між сторонами господарських правовідносин не виникло.

Системний аналіз положень вище вказаних норм, дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Тобто, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно (кошти).

До подій, за результатами яких можуть виникнути зобов`язання передбачені ст. 1212 ЦК України, відноситься, зокрема, перерахування грошових коштів іншій особі, з якою платник не знаходиться в договірних зобов`язаннях.

Разом із цим, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження укладення між позивачем та відповідачем договору, як у спрощений спосіб із погодженням таким чином всіх істотних умов, так і в письмовій формі.

У рахунку-фактурі № СФ-004558 від 30.06.2020 на суму 36 000,00 грн. також відсутні посилання на укладений між сторонами договір (а.с. 10).

Матеріали справи свідчать, що відповідач вимоги зазначені у листі № б/н, б/д, який надісланий на адресу ТОВ «Гідросила» 21.10.2020 не здійснив, грошові кошти у розмірі 36 000,00 грн. позивачу не повернув, будь-яких заперечень, або наявності обставин, які б свідчили про укладення договору або виконання робіт з ремонту насосу не висловив.

Контррозрахунку спірної суми як і доказів сплати у повному обсязі або частково відповідачем суду не надано.

На підставі викладеного, вимога про стягнення з відповідача безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 36 000,00 грн. підтверджується матеріалами справи та підлягає стягненню з відповідача.

Також, позивачем пред`явлено до стягнення суму 3% річних за період з 04.11.2020 по 18.01.2021 включно у розмірі 227,84 грн. та інфляційні втрати за період з листопада по грудень 2020 включно на суму 796,21 грн.

Відповідно до ст. 1214 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов`язана повернути доходи (ч. 1). У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу) (ч. 2).

За приписами статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

За змістом ч. 2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У такому разі згідно з частиною другою ст. 530 ЦК України боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги.

У постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № 686/21962/15-ц та № 910/10156/17 зроблено висновок, що «у ст.625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2020 року у справі № 760/6938/16-ц (провадження № 61-22875св19) зазначено, що «дія ст.625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі ст. 1212 ЦК України. Унаслідок чого у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини другої ст.625 ЦК України».

Аналогічних висновків щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат на безпідставно утримувані кошти дійшов ВС у справах № 906/775/17 (постанова від 12.06.2020), № 908/1993/19 (постанова від 02.04.2020).

Вимога про повернення безпідставно утримуваних коштів надіслана відповідачу 21.10.2020 та надійшла в поштове відділення місця розташування ТОВ «Гідросила» 26.10.2020, що вбачається із наданої позивачем роздруківки веб-порталу «Укрпошта». 27.10.2020 лист не вручено за відсутністю адресата за вказаною адресою, про що вказано на зворотній стороні конверта. З цієї дати розпочався семиденний строк виконання вимоги, визначений ст.530 ЦК України, який закінчився 03.11.2020.

Відсутність відповідача за адресою реєстрації місця знаходження юридичної особи не виключає його відповідальності та свідчить про те, що відповідач зобов`язаний належним чином здійснювати прийняття поштової кореспонденції за юридичною адресою, а тому, саме з цього часу міг бути та повинен дізнатись про надходження вимоги позивача та про суть заявлених вимог щодо володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Так, суд зазначає, що згідно із розрахунком суду, стягненню підлягають 3 % річних за період з 04.11.2020 по 18.01.2021 включно у розмірі 224,88 грн., з відмовою у стягненні 2,96 грн. та інфляційні витрати за період з листопада по грудень 2020 включно на суму 796,21 грн. Відповідач проти арифметичних розрахунків позивача не заперечив, контррозрахунку як і доказів сплати помилково перерахованих коштів у повному обсязі суду не надав.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (ч. 1). Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст. ст. 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.

Інші доводи сторін у відповідних частинах сум до уваги судом не приймаються в силу викладеного.

Відповідно до статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме на відповідача – 2 269,82 грн.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з позовною заявою, позивач зазначив про попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 2 000,00 грн.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Частиною 1 ст. 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно частин 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність": адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 даного Закону, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 161 ГПК України, при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Розглянувши надані позивачем процесуальні документи та матеріали справи, суд зазначає наступне.

У матеріалах справи № 908/197/21 відсутній та позивачем не надано суду договір про надання правової (правничої) допомоги, укладений між ТОВ “Біріт імені Шевченка” та адвокатом.

Також суд приймає до уваги, що позовна заява № б/н від 19.01.2021 разом з відповідними додатками до неї та довідка № 2 від 12.01.2021 підписана особисто директором позивача – Федорчуком В.В., який діє від імені товариства на підставі наказу № 12-к від 26.12.2015.

Відтак, суду не надано належних та допустимих доказів понесення позивачем судових витрат в сумі 2 000,00 грн. На підставі викладеного, станом на час прийняття рішення у цій справі суд не вбачає підстав для вирішення питання щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в цій частині. Відповідач заперечень щодо вказаного розміру витрат на правову допомогу суду не надав.

Проте суд звертає увагу ТОВ “Біріт імені Шевченка”, що позивач не позбавлений права звернутись до суду з відповідною заявою про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в порядку ст. 244 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 130, 233, 236 – 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Гідросила” (72304, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Гетьмана Сагайдачного, буд. 21/1; код ЄДРПОУ 40867814) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Біріт імені Шевченка” (юридична адреса: 12716, Житомирська область, Баранівський район, село Радулин, вул. Шевченка, буд. 2; адреса для листування: 11700, Житомирська область, м. Новоград-Волинський, вул. Гагаріна, буд. 3, кім. 308; код ЄДРПОУ 38107051) безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 36 000 (тридцять шість тисяч) грн. 00 коп., 3 % річних за період з 04.11.2020 по 18.01.2021 включно у розмірі 224 (двісті двадцять чотири) грн. 88 коп., інфляційні витрати за період з листопада по грудень 2020 включно на суму 796 (сімсот дев`яносто шість) грн. 21 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 269 (дві тисячі двісті шістдесят дев`ять) грн. 82 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано: 05.04.2021.

Суддя К.В. Проскуряков

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.