Рішення № 96001965, 17.03.2021, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

САМАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа №206/5394/20

2/206/251/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

17.03.2021 року Самарський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Румянцева О.П.

при секретарі Биковій Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпро в порядку спрощеного позовного провадження матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, –

ВСТАНОВИВ:

02 грудня 2020 року представник позивач звернувся до Самарського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 10.04.2020 між ним та ОСОБА_2 був укладений договір позики, згідно умов якого він надав у користування відповідачу позику у сумі 2500,00 USD з кінцевим терміном повернення до 10.06.2020. Укладення вищевказаного правочину та передання грошових коштів підтверджується розпискою від 10.04.2020. Проте вказане зобов`язання відповідачем станом на момент подання позовної заяви не виконано. Просить стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики від 10.04.2020 у розмірі 71188,91 грн., яка складається із: заборгованості за договором позики – 70301,50 грн., 3% річних – 887,41 грн. Також стягнути з відповідача на його користь витрати пов`язані зі сплатою судового збору та витрати на правову допомогу.

22 грудня 2020 року ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено справу по суті в порядку спрощеного позовного провадження.

Від представника позивача ОСОБА_3 до початку судового засідання через канцелярію суду надійшла заява з проханням розглядати справу за її відсутності, позовні вимоги підтримує, просить задовольнити їх у повному обсязі та не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Від відповідача відзиву на позовну заяву на адресу суду не надходило, у зв`язку з чим суддя вважає можливим застосувати положення ст.280 ЦПК України та розглянути справу заочно.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію представника позивача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики. За даним договором, 10 квітня 2020 року, ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти на загальну суму 2500,00 доларів США у борг, які зобов`язувався повернути у строк до 10 червня 2020 року.

На підтвердження укладання договору позики, а також засвідчення отримання грошових коштів, представник позивач надав суду оригінал боргової розписки від 10 квітня 2020 року (а.с.37).

Відповідно до ст.192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені ст.193, ч. 4 ст.524 ЦК України, Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті.

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу або, як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому, як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству (позиція Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року справа № 373/2054/16-ц).

Відповідно до ст.524 Цивільного кодексу України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні, при цьому сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Згідно ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом ч.1 ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що, звичайно, ставляться.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до ч.1 ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договором позики встановлено кінцевий термін повернення всієї суми позики до 10 червня 2020 року.

В силу ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

З огляду на положення ч.ч.1, 2 ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки судом достовірно встановлено факт укладання між сторонами договору позики та отримання відповідачем грошових коштів у сумі 2500 доларів США.

При цьому судом виявлено справжню правову природу розписки, складеної відповідачем, як боргового документу на підтвердження укладання договору та реального отримання грошових коштів.

Судом також встановлено, жодні істотні умови договору позики відповідачем не оспорювалися та станом на час звернення до суду із вказаним позовом, відповідачем взяті на себе зобов`язання не виконано.

Приходячи до висновку про задоволення позовних вимог, суд також враховує той факт, що укладання спірного договору позики та їх виконання не впливає та не порушує прав третіх осіб.

Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики у розмірі 71188,91 грн., яка складається із заборгованості за договором позики – 70301,50 грн., 3% річних – 887,41 грн.

Згідно ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 840,80 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 192, 193, 202, 207, 524, 526, 530, 549, 611, 625, 626, 627, 1046, 1047 Цивільного кодексу України, ст.ст. 12, 13, 76-89, 134, 137, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 280-284 Цивільного процесуального кодексу України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованості – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 70301,50 грн., 3% річних від простроченої суми у розмірі 887,41 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн., а всього 72029 (сімдесят дві тисячі двадцять дев`ять) грн. 71 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.П.Румянцев