Рішення № 95999589, 22.03.2021, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа № 523/13039/17

Провадження №2/523/2326/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" березня 2021 р. м.Одеса

Суворовський районний суд м. Одеси, в складі:

головуючого – судді Середи І.В.,

за участю секретаря Щербан О.Д.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача – ОСОБА_2

представника відповідача – Твердохліба В.Ю. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 9, в м. Одесі, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до громадської організації «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2», третя особа ОСОБА_3 , про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до громадської організації «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2» та просив скасувати наказ №7 від 26 квітня 2017р. про звільнення з посади охоронника, поновити на роботі, стягнути заробітну плату, середній заробіток за час вимушеного прогулу, моральну шкоду.

В обґрунтування вимог зазначив, що він з 01 жовтня 2014р. працював на посаді охоронника громадської організації «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2» (далі -ГО «Комбі-2») за сумісництвом, а з 01.02.2015 р. зарахований до штату організації та сумлінно виконував обов`язки до 04 червня 2017р. 04.червня 2017 року новий голова правління ОСОБА_3 заявив, що всі охоронники звільнені та можуть більше на роботу не приходити, та до роботи його більше не допустили. При цьому, наказ про звільнення не надали, заробітну плату за квітень, травень та частину червня не виплатили. Останній раз отримував заробітну плату за березень 2017 р. Запис в трудову книжку про звільнення не внесено.

Позивач зазначає, що він за вимогою голови правління ГО «Комбі-2» ОСОБА_3 , писав заяву про його звільнення за власним бажанням, не вказуючи дату, а іншу заяву про прийняття на роботу.

Позивач стверджує, що звільнення з займаної посади є незаконним. Посилаючись на зазначені обставини позивач просить суд скасувати наказ про його звільнення, поновивши його на роботі, стягнути з відповідача заробітну плату з 01 травня по 04 червня 2017 р. згідно штатного розпису та з 05 червня 2017 р. середній заробіток за час вимушеного прогулу. Крім того, позивач посилаючись на те, що в зв`язку з незаконним звільненням та невиплатою заробітної плати, на яку розраховував він опинився у скрутному матеріальному становищі, інших доходів не має, йому не доставало грошей на саме необхідне, їжу, ліки, оплату комунальних послуг утримання сім`ї. Як наслідок, він втратив нормальні життєві зв`язки, та не міг вести нормальне життя. Такий стан призвів його до моральних страждань, які він оцінює в 5000 грн., і просить стягнути з відповідача.

20.09.2017 р. суддею Шепітко І.Г. у справі відкрито провадження і призначено судовий розгляд.

14.12.2017 р. позов в частині вимог про стягнення заробітної плати за період з 01 по 30 квітня 2017 р. залишено без розгляду.

01.03.2018 р. представником відповідача в засіданні подано відзив на позовну заяву, за змістом якого з позовними вимогами відповідач не погоджується та просить відмовити в їх задоволенні посилаючись на те, що позивачу сплачену усі виплати, позивача звільнено за його власним бажанням, вимогу про надання йому для ознайомлення наказу він не заявляв, посилання на наявність моральної шкоди не підтверджена доказами. Відсутність запису про звільнення у трудовій книжці представник пояснено тим, що колишній голова правління ОСОБА_4 не передав трудові книжки працівників організації новопризначеному голові ОСОБА_3 , що змусило останнього звертатися до самого ОСОБА_4 , державних та правоохоронних органів. З метою внесення відомостей до трудової книжки про звільнення 28.08.2017р. позивачу направлявся лист про необхідність з`явитися до організації з трудовою книжкою, однак з часу вручення вказаного листа 01.09.2017р. , позивач так і не надав трудової книжки. На думку відповідача ОСОБА_1 був пропущений строк повної давності про поновлення на роботі.

16.03.2018 р. від позивача надійшла відповідь на відзив в кій зазначив, що викладена у відзиві інформація не відповідає дійсності, оскільки саме на вимогу голови правління Лазебного Г.В. написано були дві заяви без зазначення дати про звільнення і прийом на роботу, оскільки він обіцяв, що охоронники будуть працювати і далі. Надані відповідачем платіжні доручення про сплату військового збору, прибуткового податку та ЄСВ з заробітної плати не є підтвердженням сплати йому заробітної плати. Відповідачем надано лист запрошення про прибуття з трудовою книжкою після подання позову. Строк для звернення ним не пропущено, оскільки з наказом про звільнення його не ознайомлено.

15.11.2019 р. у зв`язку відстороненням від здійснення правосуддя судді Шепітка І.Г., та повторним автоматизованим розподілом судової справи автоматизованою системою документообігу, справу прийнято до провадження та призначено розгляд.

31.01.2020 р. ухвалою суду без виходу до нарадчої кімнати залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_3 ..

В судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_2 пред`явлені позовні вимоги підтримали, просять задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, зазначивши, що вони задоволенню не підлягають у повному обсязі, з підстав вказаних у відзиві.

Третя особа ОСОБА_3 в засідання не з`явився, від його представника надійшла повторна заява про відкладення розгляду справи, неявка визнана як з неповажних причин, оскільки до суду не надано підтвердження про стан здоров`я від лікаря, з урахуванням періоду здачі тесту. При цьому суд враховує, що третій особі було забезпечено участь у розгляді справі, однак заперечень проти позову та пояснень щодо заявлених вимог не було надано.

Суд, заслухавши позивача, його представника, представника відповідача, допитавши свідків, вивчивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні до них правовідносини, прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 01 жовтня 2014р. був прийнятий на роботу на посаду охоронця ГО «Комбі-2» за сумісництвом, а з 01 лютого 2015 р. зарахований до штату (т.1 а.с.4 зворотня сторона).

Згідно наказу №7 від 26 квітня 2017р., виданого головою правління ГО «Комбі-2» ОСОБА_3 , ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади з 01 травня 2017р. за ст.38 КЗпП України, за власним бажанням (т.1 а.с.125). Підставою для звільнення стала заява ОСОБА_1 про його звільнення за власним бажанням від 17 квітня 2017р. без зазначення останнім дати свого звільнення (т.1 а.с.125 зворотня сторона).

Копія наказу ОСОБА_1 не вручалась. Запис в трудовій книжці про таке звільнення проведений не був, в зв`язку з знаходженням трудової книжки у ОСОБА_1 на руках, яка була передана йому колишнім головою правління ОСОБА_4 .

В ходя розгляду справи судом встановлено, що в ГО «Комбі-2» постійно працювали шість охоронників з яких цілодобово, позмінно чергували по два охоронника. Після звільнення ОСОБА_1 він продовжував працювати охоронником до 01 червня 2017р. та був змінений наступною зміною охоронників. Після виходу на чергову зміну 04 червня 2017р., до робочого місця допущенний не був з мотивів його звільнення.

Вказані обставини були підтверджені допитаними у судовому засіданні свідками, зокрема свідком ОСОБА_6 , який також працював охоронникам в ГО «Комбі-2», і підтвердив, що ОСОБА_7 на протязі травня 2017р., на роботу не було допущено, оголошено про звільнення.

Свідок ОСОБА_4 , який до 21 квітня 2017р. займав посаду голови правління ГО «Комбі-2» зазначив, що незважаючи на припинення його повноважень, він на протязі травня 2017р. приходив на територію ГО «Комбі-2» де бачив ОСОБА_1 , який працював охоронником. Також він пояснив, що дійсно в нього залишаються документи організації в тому числі і трудові книжки, які він намагався за актом приймання-передачі віддати ОСОБА_3 . Проте, після відмови їх прийняти, він роздав трудові книжки робітникам, в тому числі і ОСОБА_1 ..

Враховуючи вказане підстав для сумніву в достовірності і правдивості фактів, повідомлених свідками, не виникає оскільки їх показання об`єктивно підтверджуються і не суперечать іншим зібраним у справі доказам.

Суд звертає увагу також на те, що факт продовження роботи ОСОБА_1 на протязі травня 2017р. підтверджується представленим позивачем оригіналом журналу приймання змін чергування охоронниками ГО «Комбі-2», який прошитий, пронумерований , підписаний діючим на той час головою правління ОСОБА_4 та скріплений печаткою організації. З вказаного журналу вбачається, що такий був розпочатий у квітні 2017р (а.с.48-105).

Виниклі правовідносини регулюються Кодексом законів про працю України.

Відповідно до частини 1 статті 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Отже, аналіз вказаної норми дає підстави дійти висновку, що працівник має право в будь-який час розірвати трудовий договір, письмово попередивши власника про звільнення за два тижні. За відсутності вімоги працівника про його звільнення до закінчення двотижневого строку, з поважних причин, перелік яких зазначений у вказаній нормі, власник не вправі звільнювати працівника до закінчення двотижневого строку після подачі працівником заяви про звільнення. Порушення такого порядку є безумовною підставою для поновлення звільненого працівника.

Згідно з ч.2 визначено, що якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Відповідно до вимог ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 89 ЦПК України, визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінивши надані докази в сукупності, враховуючи вказані норми, суд вважає, що ОСОБА_1 було звільнено з порушенням порядку передбаченого ст. 38 КЗпП України, оскільки, таке відбулось до спливу двотижневого строку, передбаченого законом, при цьому позивач про звільнення до закінчення вказаного строку до ГО «Комбі-2» не звертався.

Враховуючи вказаний висновок, суд не приймає до уваги заперечення представника відповідача, що звільнення позивача з 01 травня 2017р. відбулось за резолюцією голови правління, так як таке суперечить вимогам закону. При таких обставинах наказ №7 від 26 квітня 2017р. в частині звільнення ОСОБА_1 є не законним та підлягає скасуванню з поновленням на роботі ОСОБА_1 ..

Надані докази та встановлені обставини дають суду підстави зробити висновок, що голова правління ОСОБА_3 допускав у травні 2017 р. до роботи ОСОБА_1 , при тому, що вже прийняв наказ про його звільнення, що є недопустимим.

Отже, суд вважає, що пред`явлені позовні вимоги в частині стягнення заробітної плати за травень 2017р. є обґрунтовані та підлягають задоволенню. Вирішуючи питання про стягнення заробітної плати за відпрацьований час суд виходить з того, що розмір заробітної плати ОСОБА_1 , як охоронника, складав 3200,00 грн. на місяць, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу, отриману з Пенсійного фонду України в Суворовському районі м. Одеси (т.1 а.с.14).

Суд критично відноситься до представленої з боку відповідача копії відомості про виплату грошей №1 від 12 травня 2017р., оригінал якої так і не був представлений відповідачем незважаючи на вимогу позивача, в якій зазначено, що ОСОБА_1 особисто отримав заробітну плату за квітень 2017р., з урахуванням обов`язкових податків, в розмірі 4347,00 грн., оскільки позивач заперечував, як факт отримання грошових коштів так і належність йому підпису поставленого у вказаній відомості напроти його прізвища.

Такі ж самі заперечення висловлював у судовому засіданні і допитаний свідок ОСОБА_8 ..

В силу ч.3 ст.235 КЗпП суд, вважає за необхідне враховуючи наявність підстав для поновлення позивача на посаді, стягнути з ГО «Комбі-2» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05 червня 2017р. по день розгляду даної справи – 22 березня 2021р. виходячи з Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 8 лютого 1995 р. № 100. Так, за останні два місця (березень, квітень 2017р.) ОСОБА_1 була нарахована заробітна плата в розмірі 3200,00 грн. та 5400,00 грн. відповідно. За вказані два місяці він відпрацював 20 робочих днів. Шляхом ділення сумарної суми заробітку за останні два місяці (8600,00грн) на загальну кількість відпрацьованих днів за той же період (20днів), визначається середньоденна сума заробітку, яка складає 430,00 грн., середньомісячна заробітна плата 4300 грн.(8600/2).

Отже, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача дорівнює 194360 грн. (44 місяці Х 4300 грн. + 22 робочих дні Х430 грн.).

Доводи відповідача про пропуск позивачем строку на звернення до суду з вимогами про поновлення на роботі суд не приймає до уваги виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Вказаною нормою передбачено відрахування строку на звернення до суду з позовом про незаконне звільнення не з дати обізнаності особи про її звільнення, а з дня вручення їй копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Судом було встановлено та зазначено вище, що наказ про звільнення позивача вручений не був, що фактично підтвердив представник відповідача у судовому засіданні, а таке вручення фактично відбулось в судовому засіданні після його витребування та представлення з боку відповідача. Запису про звільнення не складався та не видавалась і трудова книжка, оскільки знаходилася позивача, була передана попереднім голово правління. Пропозиція про внесення запису про звільнення надійшла після звернення до суду. З позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 18 вересня 2017р.

Згідно ст.237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Враховуючи те, що відповідачем були порушені охоронювані законом трудові права ОСОБА_1 , незаконне звільнення з займаної посади призвело останнього до необхідності з його боку докладати додаткових зусиль для організації свого звичайного образу життя, суд вважає, що позивачу було завдано моральну шкоду, що є підставою для її стягнення згідно ст.237-1 КЗпП України.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, деякі форми нематеріальної шкоди, включаючи моральні страждання, за самою їхньою природою не завжди можна підтвердити конкретними доказами (рішення у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства» (Abdulaziz, CabalesandBalkandaliv. theUnitedKingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, № 94, п.96), але це не заважає суду присуджувати грошову компенсацію, якщо у нього є розумні підстави вважати, що заявник зазнав моральної травми, яка потребує такого відшкодування.

При визначенні розміру моральної шкоди, суд виходить з принципів виваженості, розумності та справедливості та враховує ту обставину, що порушення прав позивача тривало значний час. На підставі викладеного суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода в розмірі 2000,00 гривень.

Згідно ст.141 ЦПК України з ГО «Комбі-2» на користь держави слід стягнути несплачений судовій збір в розмірі 1920 грн. (640Х3).

Керуючись ст.ст. ст.ст. 12,13,76,141, 259,263-265,268, 279,430 ЦПК України, -

ВИРІШИВ

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати наказ №7 від 26 квітня 2017р. громадської організації «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2» (ЄДРПОУ 25815772) про звільнення ОСОБА_1 з посади охоронника.

Поновити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (іпн. НОМЕР_1 ) на посаді охоронника громадської організації «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2» (ЄДРПОУ 25815772).

Стягнути з громадської організації «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2» (ЄДРПОУ 25815772) на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за травень 2017р. в розмірі 3200,00 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.06.2017р. по 22.03.2021р. в розмірі 408930 гривень, та завдану моральну шкоду в розмірі 2000,00 гривень.

Стягнути з громадської організації «Товариство по спільній охороні транспортних засобів «Комбі-2» (ЄДРПОУ 25815772) на користь держави судовий збір в розмірі 1920 гривень.

В частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць допустити негайне виконання рішення суду.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складання повного рішення.

Повне рішення складено 26.03. 2021р.

Суддя –