Рішення № 95999236, 23.03.2021, Київський районний суд м. Полтави

Справа № 552/3384/20

Р І Ш Е Н Н Я

іменем україни

23.03.2021 Київський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого - судді Самсонової О.А.,

секретар судового засідання – Горошко О.О.,

учасники справи та їхні представники:

позивач – ОСОБА_1 ,

третя особа з самостійними вимогами – ОСОБА_2 ,

представник позивача та третьої особи – адвокат Лучко Тетяна Іванівна

відповідач – ОСОБА_3 ,

представник відповідача – адвокат Грубич Валерій Вікторович,

третя особа – виконавчий комітет Київської районної у м.Полтаві ради,

третя особа – Департамент з питань реєстрації Полтавської міської ради,

третя особа – ОСОБА_4 ,

розглянувши об`єднану цивільну справу №552/3384/20 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права користування житловим приміщенням, визначення порядку користування квартирою, та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, їх виселення та зняття з реєстраційного обліку, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_4 про визнання права користування житловим приміщенням, визначення порядку користування квартирою.

В поданій до суду заяві позивач посилалась на те, що перебувала в шлюбі з відповідачем з 27 січня 2001 року. Від шлюбу вони мають двох дітей – доньку – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина – ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 17 червня 2020 року шлюб між нею та відповідачем розірвано. Вона після реєстрації шлюбу, а діти після народження постійно проживають у належній відповідачу квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

Приблизно з липня 2019 року у них погіршились стосунки. Відповідач постійно вчиняє сварки, постійно вигонить позивача та неповнолітнього сина з квартири.

Покрав у неї і сина весь одяг, посуд, постільну білизну, створює неможливі умови проживання, але в неї немає іншого житла, і винайти житло вона також не може. Вона самостійно сплачує всі комунальні послуги, відповідач нічого не сплачує.

Відповідач не сплачує і аліменти на дитину, утворилась заборгованість більше 14000 грн.

За час сумісного проживання з часу виникнення конфліктів, між ними склався певний порядок користування квартирою, за яким позивач з сином користується кімнатою 8 площею 13,50 кв.м. Відповідач користується іншою кімнатою 6 з балконом, площею 17,00 кв.м, всі інші приміщення квартири, кухня, коридор, ванна кімната та вбиральня знаходяться спільному користуванні.

Тому позивач просила суд визнати за нею та малолітнім сином, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 право користування житловим приміщенням, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_1 як колишніх членів сім`ї власника, ОСОБА_4 . Також просила визначити порядок користування вказаною квартирою, виділивши їй з сином ОСОБА_7 кімнату 8 площею 13,5 кв.м., відповідачу ОСОБА_4 – кімнату 6 площею 17,00 кв.м. Кухню, коридор, ванну кімнату та вбиральню залишити в спільному користуванні. Також просила розділити рахунки на оплату комунальних послуг, оформивши два особових рахунки на спірну квартиру, один - на ОСОБА_1 , інший - на ОСОБА_4 .

Ухвалою судді Київського районного суду м. Полтави від 28 липня 2020 року відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати у загальному позовному провадженні (т.1 а.с.29).

Цією ж ухвалою до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, залучено ОСОБА_2 .

В подальшому ОСОБА_1 , що діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_6 , та ОСОБА_2 , що діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , звернулись до суду з заявою про уточнення позовних вимог, у якій просили суд визнати за ОСОБА_1 , малолітнім ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 та її малолітнім сином ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право користування житловим приміщенням, саме квартирою АДРЕСА_2 як бувших членів сім`ї власника квартири, ОСОБА_3 ; визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_2 наступним чином: за ОСОБА_1 разом з сином ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , донькою ОСОБА_2 та онуком ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 - кімнату 8 площею 13,50 кв.м., відповідачу ОСОБА_4 - кімнату 6 площею 17,00 кв.м., в спільному користуванні залишити кухню, коридор, ванну кімнату та вбиральню; розділити особові рахунки на оплату комунальних послуг, оформивши два особових рахунки на квартиру АДРЕСА_2 , один - на ОСОБА_1 , інший - на ОСОБА_4 (т.1 а.с. 61-65).

Цією заявою третя особа ОСОБА_2 вступила у справу в якості третьої особи з самостійними вимогами.

ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , що діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_6 , та до ОСОБА_2 , що діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_8 , про визнання фізичних осіб такими, що втратили право на користування і проживання в жилому приміщенні-квартирі та їх виселення.

В своєму позові посилався на те, що його батьки ОСОБА_11 і ОСОБА_4 разом з ним та його сестрою, ОСОБА_12 , раніше проживали у місті Конотоп Сумської області.

В 1997 році батьки продали їхню двокімнатну квартиру, коли вирішили переїхати на постійне проживання до м. Полтави. Мати з батьком вирішили подарувати йому грошові кошти від проданої квартири.

27 січня 1998 року за подаровані гроші він придбав двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (на той час АДРЕСА_3 ).

20 лютого 1998 року за цією адресою зареєструвались: ОСОБА_4 , його мати ОСОБА_4 і його батько ОСОБА_11 (помер у 2003 році), а сестра переїхала проживати до свого чоловіка.

27 січня 2001 року він уклав шлюб з ОСОБА_1 .

Від шлюбу мають двох дітей: малолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і дорослу дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка в березні 2019 року пішла проживати до свого майбутнього чоловіка ОСОБА_13 , а в серпні 2019 року вони уклали шлюб. Після шлюбу дочка взяла прізвище чоловіка – ОСОБА_14 . Проживають однією сім`єю з березня 2019 року у АДРЕСА_4 .

17 червня 2020 року рішенням Київського районного суду м. Полтава шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 був розірваний.

Відповідач ОСОБА_1 постійно вчиняє або провокує ОСОБА_4 і його матір на сварки. Перед тим, як вчинити сварку спеціально запрошує дочку ОСОБА_2 та її чоловіка ОСОБА_13 , щоб вони були свідками, які підтвердять, що начебто саме ОСОБА_4 чи його мати вчиняють сварки. Відповідач ОСОБА_1 постійно порушує умови співжиття шляхом провокування сварок, спеціально накурює в житлі, знаючи, що у його матері був інфаркт. До того ж в цьому їй допомагає ОСОБА_13 , коли вона його запрошує як свідка сварок.

Така обстановка довела матір до другого інфаркту, і в березні 2020 року мати була вимушена лягти у лікарню на обстеження.

Мати також у 2020 році зверталась з заявою до поліції щодо спричинення їй тілесних ушкоджень відповідачем ОСОБА_1 .

Відповідач ОСОБА_1 , яка не є членом його сім`ї і співвласником квартири, порушує умови співжиття у квартирі.

Відповідач ОСОБА_1 вже не є членом його сім`ї та порушує умови співжиття, а ОСОБА_2 була відсутня та не проживала за місцем реєстрації більше року, тому вони втратили право проживання та користування квартирою. Крім того, він як власник квартири має право розпоряджатись житлом на власний розсуд.

Дана квартира ним набута за кошти батьків до укладення шлюбу та до проживання з відповідачем ОСОБА_1 однією сім`єю і народження дітей.

Відповідач ОСОБА_2 не проживала і не з`являлась у квартирі з березня 2019 року, коли переїхала проживати до свого чоловіка, забравши всі свої речі. Витрати по утриманню квартири та прибудинкової території і сплаті комунальних послуг ніколи не несла і не несе. На даний час відповідач ОСОБА_2 дізнавшись, що він збирає документи для подання позову, стала з`являтись до кватири, хоча жодної її речі в квартирі немає, але вона деякий час демонстративно гуляє з дитиною у дворі, щоб сусіди сприйняли її як постійно проживаючу особу. Також, ОСОБА_2 в серпні 2020 року без будь-якого попередження і його згоди зареєструвала в квартирі свого сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Тому ОСОБА_4 просив визнати ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такими, що втратили право проживання та користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_2 та зняти їх з реєстраційного обліку, зазначивши в рішенні, що рішення Київського районного суду м. Полтави підлягає виконанню в Управлінні реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб Полтавської міської ради. Судові витрати просив покласти солідарно на відповідачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

Ухвалою судді Київського районного суду м. Полтави від 30 жовтня 2020 року за позовною заявою ОСОБА_4 відкрито провадження (т.2 а.с.48-49).

Цією ж ухвалою об`єднано цивільну справу 552/5078/20 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, їх виселення та зняття з реєстраційного обліку в одне провадження з цивільною справою №552/3384/20 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права користування житловим приміщенням, визначення порядку користування квартирою.

Об`єднаній справі присвоєно номер 552/3384/20.

Таким чином судом розглядається об`єднана цивільна справа за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права користування житловим приміщенням, визначення порядку користування квартирою, та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, їх виселення та зняття з реєстраційного обліку.

Ухвалою суду від 05 листопада 2020 року до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору залучено Департамент з питань реєстрації Полтавської міської ради (т.1 а.с.113).

Ухвалою суду від 11 грудня 2020 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 та третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_2 , адвоката Лучко Т.І., та відповдача ОСОБА_4 про виклик в судове засідання та допит свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 (т.1 а.с.175-176).

Відповідач ОСОБА_4 надав відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , у якому проти позовних вимог заперечив (т.1 а.с. 38-40).

У відзиві зазначив, що право приватної власності було набуто ним на підставі договору купівлі - продажу від 27 січня 1998 року. Перешкод у користуванні даним житловим приміщенням він позивачу не чинив. Договір найму даного житлового приміщення між ним та позивачкою не укладався у зв`язку із тим, що позивачка ухиляється від спілкування з ним з приводу даного питання.

Особові рахунки із оплати комунальних послуг із комунальними підприємствами м. Полтави укладені ним, і також ним здійснюється відповідна оплата спожитих комунальних послуг. Позовні вимоги вважає незаконними і такими, що не підлягають задоволенню.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Позивачка ОСОБА_1 не є співвласником квартири і залишається проживати в квартирі з його згоди, як колишній член сім`ї.

У зв`язку із відсутністю договору найму житлового приміщення, а також враховуючи, що підставою її поселення у належне йому на праві особистої приватної власності житлове приміщення була реєстрація шлюбу, визнанням права проживання і визначенням порядку користування порушується та обмежується гарантоване йому, як власнику, право власності. Тому в задоволенні позовних вимог просив відмовити у повному обсязі за їх безпідставністю

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надали відзив на позов ОСОБА_4 , у якому проти його позовних вимог заперечили (т.1 а.с. 142-147).

У відзиві заперечили, що позивач запрошує доньку ОСОБА_21 , коли у них відбуваються сварки. Зазначили, що вона проживає у спірній квартирі. Коли ОСОБА_1 на роботі, її дочка постійно дома, бо ОСОБА_22 сам боїться бути в квартирі, він боїться сварок і дій ОСОБА_4 і бабусі ОСОБА_4

ОСОБА_1 самостійно сплачує всі комунальні послуги, ОСОБА_4 нічого не сплачує.

Вони проживають з дітьми в квартирі постійно, третя особа ОСОБА_4 - не проживає, але приходить до квартири, і постійно підбурює сварки.

ОСОБА_4 не надано жодного документу, який би підтверджував, що йому чинять перешкоди у користуванні житлом та систематично руйнують чи псують жиле приміщення, використовують його не за призначенням, або систематично порушують правила співжиття, роблять неможливим для інших проживання в одній квартирі.

Оскільки ОСОБА_4 не надав жодного підтвердження чинення йому перешкод у користуванні спірною квартирою, їх протиправної антигромадської поведінки щодо позивача чи псування та руйнування належної йому квартири, не надано доказу створення неможливих умов для проживання в одній квартирі, їх безпосередньої винності у створенні таких умов, наявності у них іншого житла, а також документів про застосування заходів попередження або громадського впливу, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 просили відмовити.

ОСОБА_4 надав відповідь на відзив, у якому заперечив проти доводів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , наведених у відзиві. Просив задовольнити у повному обсязі позов про визнання фізичних осіб такими, що втратили право на користування і проживання в жилому приміщенні-квартирі та їх виселення, та не брати до уваги обставини та твердження, викладені у зазначеному вище відзиві на позовну заяву і критично віднестись до доказів доданих до відзиву (т.1 а.с. 197-201).

Інші заяви по суті справи та клопотання від сторін не надходили.

В судовому засіданні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх представник адвокат Лучко Т.І. свої позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили їх задовольнити. Проти позовних вимог ОСОБА_4 заперечили, в їх задоволенні просили відмовити.

ОСОБА_4 та його представник адвокат Грубич В.В. в судовому засіданні проти позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заперечили, в їх задоволенні просили відмовити. Свої позовні вимоги підтримали та просили задовольнити.

Третя особа ОСОБА_4 в судовому засіданні в повному обсязі підтримала позовні вимоги ОСОБА_4 . Проти позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заперечила.

Після оголошеної судом перерви третя особа ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилась, звернувшись до суду з заявою про розгляд справи за її відсутності (т.1 а.с.214).

Треті особи - виконавчий комітет Київської районної у м. Полтаві ради, Департамент з питань реєстрації Полтавської міської ради в судове засідання своїх представників не направили, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи.

Суд, заслухавши учасників справи та їх представників, дослідивши та оцінивши докази у справі, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого 27 січня 1998 року державним нотаріусом Першої полтавської державної нотаріальної контори, власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 (т.1 а.с. 41).

Згідно розпорядження голови Полтавської обласної державної адміністрації № 207 від 20.05.2016 року "Про перейменування топонімічних назв, демонтаж меморіальних дощок та зображень комуністичної символіки у місті Полтаві" назва вулиці «Примакова» змінена на АДРЕСА_5 .

Як вбачається з довідки про склад сім`ї від 25 березня 2020 року №10, виданої головою правління ОСББ «Волошка-Полтава» ОСОБА_1 , що зареєстрована в АДРЕСА_1 , її сім`я складається: ОСОБА_3 – чоловік; власник квартири, ОСОБА_1 – дружина; ОСОБА_23 – донька; ОСОБА_6 – син (т.1 а.с.13).

Як вбачається з довідки про склад сім`ї від 31 серпня 2020 року №15, виданої головою правління ОСББ «Волошка-Полтава» ОСОБА_1 , що зареєстрована в АДРЕСА_1 , її сім`я складається: ОСОБА_1 – дружина; ОСОБА_3 – чоловік; власник квартири, ОСОБА_6 – син, ОСОБА_4 – мати чоловіка; ОСОБА_2 – донька; ОСОБА_8 – онук. Всього 6 осіб (т.2 а.с.27).

Також судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з 27 січня 2001 року перебували в зареєстрованому шлюбі.

В належну ОСОБА_4 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 вселилася як член сім`ї власника.

Під час перебування у шлюбі у ОСОБА_4 та ОСОБА_1 народилися діти: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 08 червня 2001 року відділом реєстрації актів громадянського стану Київського районного управління юстиції м.Полтави, та свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 05 лютого 2013 року Київським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції Полтавської області (т.1 а.с. 11).

Відповідно до ч.1 ст. 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Відповідно до ст. 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

З цих підстав суд відхиляє доводи відповідача ОСОБА_4 про порушення його права у зв`язку з реєстрацією місця проживання малолітнього ОСОБА_8 без його згоди у спірній квартирі.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 17 червня 2020 року у справі №552/2062/20 шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано (т.1 а.с.12).

Проте, розірвання шлюбу не тягне за собою припинення у колишнього подружжя права користування житловим приміщенням.

Відповідно до ст. 157 ЖК України членів сім`ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.116 ЖК України якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Але доказів того, що ОСОБА_4 , ОСОБА_2 або малолітні ОСОБА_6 , ОСОБА_8 систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, до матеріалів справи не додано.

Посилання ОСОБА_4 на заподіяння ОСОБА_1 його матері - ОСОБА_4 тілесних ушкоджень, як на підставу виселення ОСОБА_1 , вироком суду або доказами у справі не підтверджено, тому до уваги судом не приймається.

Припинення шлюбних відносин ОСОБА_4 з ОСОБА_1 не є підставою для втрати нею права користування житловим приміщенням або для її виселення.

Позовні вимоги ОСОБА_4 щодо визнання таким, що втратив право користування, та виселення його малолітнього сина на законі взагалі не ґрунтуються.

З наявних у справі доказів вбачається, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 є його єдиним постійним місцем проживання та місцем проживання його батьків.

І розірвання шлюбу між його батьками не може бути підставою для виселення дитини або втрати нею права користування належним батькові житлом.

Відповідно до ст.141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Повнолітня дочка ОСОБА_4 та ОСОБА_1 – ОСОБА_2 продовжує проживати у спірній квартирі.

Відповідно до ч.1 ст.29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до ч.6 ст. 29 ЦК України фізична особа може мати кілька місць проживання.

Як встановлено судом, ОСОБА_2 (до одруження - ОСОБА_6 ) має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 . У вказаному житлі зареєстрована з 12 червня 2001 року, що підтверджується довідкою про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру №003803624 від 21 серпня 2019 року (т.2 а.с.21).

Після одруження з ОСОБА_13 ОСОБА_2 не перестала користуватися спірною квартирою та не втратила правового зв`язку з нею.

Той факт, що ОСОБА_2 продовжує користуватися цим житлом, підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами, в тому числі:

даними акту від 11 листопада 2020 року, складеного гр. ОСОБА_15 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , згідно якого ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 постійно проживають в квартирі по АДРЕСА_1 (т.1 а.с.148),

показаннями свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_13 , які в судовому засіданні підтвердили, що ОСОБА_2 , ОСОБА_8 дійсно проживають в квартирі по АДРЕСА_1 .

При цьому суд критично оцінює дані акту від 19 вересня 2020 року, складеного власником спірної квартири ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , а також гр. ОСОБА_19 , ОСОБА_18 , ОСОБА_20 (т.2 а.с.30) з наступних підстав.

Так, з наведеного акту вбачається, що з березня 2019 року по теперішній час в квартирі АДРЕСА_2 , гр. ОСОБА_2 не мешкає. Її особистих речей, як і речей її немовляти в квартирі немає.

Вказаний акт суперечить даним акту від 11 листопада 2020 року, складеного гр. ОСОБА_15 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 (т.1 а.с.148).

Аналізуючи зміст вказаних актів, суд бере до уваги, що гр. ОСОБА_15 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 в родинних стосунках з учасниками справи не перебувають, вони проживають по сусідству з квартирою АДРЕСА_2 . ( ОСОБА_15 – АДРЕСА_6 , ОСОБА_24 - АДРЕСА_7 , ОСОБА_25 - АДРЕСА_8 – т.1 а.с.150-153).

Натомість акт 19 вересня 2020 року складений ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , що є зацікавленими в результатах справи особами, гр. ОСОБА_18 , що є сестрою третьої особи ОСОБА_4 , а тому може не об`єктивно сприймати обставини, що стосуються користування спірною квартирою.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_20 пояснив, що в кімнаті, яку займає ОСОБА_4 відсутні речі ОСОБА_2 та її малолітньої дитини. При цьому яким чином було встановлено, що в кімнаті серед інших жіночих речей відсутні саме її речі, свідок точно пояснити не зміг.

Крім того, показання щодо відсутності в кімнаті дитячих речей суперечать обставинам у справі, оскільки судом встановлено, що у спірній кімнаті проживає принаймні одна дитина – малолітній ОСОБА_26 .

Крім того, вказана кімната та наявні у ній речі оглядалися за участю заінтересованих в результатах справи осіб без повідомлення та без відому осіб, що у ній проживають.

Таким чином до матеріалів справи не додано доказів, що достовірно підтверджували б, що ОСОБА_2 з малолітнім сином – ОСОБА_8 більше року не проживають у спірній квартирі без поважних причин.

Оскільки згідно ч.6 ст. 29 ЦК України фізична особа може мати кілька місць проживання, проживання ОСОБА_2 у спірній квартирі наряду з проживанням за іншою адресою не суперечить нормам чинного законодавства та не свідчить про втрату нею права користування цим житлом.

Право члена сім`ї власника на користування житлом є сервітутним правом, у зв`язку з чим припинення цього права повинно відбуватися у відповідності з вимогами статей 405, 406 ЦК України, зокрема, сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-ІУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та протоколи до неї, а також практику ЄСПЛ як джерело права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Прокопович проти Росії» (рішення від 18 листопада 2004 року, заява № 58255/00) Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання.

Отже, за змістом указаних рішень Європейського суду з прав людини тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (заява № 30856/03) також визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема, бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої уваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином судом встановлено, що позивач за первісним позовом ОСОБА_1 , третя особа з самостійними вимогами ОСОБА_2 та малолітні ОСОБА_6 , ОСОБА_8 мають право користування квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , підстави для визнання їх такими, що втратили право користування цим житловим приміщенням та для виселення відсутні.

Враховуючи, що ОСОБА_4 заперечує вказане їх право користування, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання за ними та їх малолітніми дітьми права користування вказаною квартирою підлягають до задоволення. Позовні вимоги ОСОБА_4 про їх виселення та визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням задоволенню не підлягають.

Крім того, однією із позовних вимог, ОСОБА_4 просив суд зняти ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 з реєстраційного обліку.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» орган реєстрації - виконавчий орган сільської, селищної або міської ради, сільський голова (у разі якщо відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено), що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.

Таким чином зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб віднесено до компетенції Управління реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб Департаменту з питань реєстрації Полтавської міської ради, а не суду.

З цих підстав та з підстав, наведених вище, позовні вимоги про зняття осіб з реєстраційного обліку задоволенню не підлягають.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про встановлення порядку користування квартирою, суд встановив, що між сторонами фактично склався порядок користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , за яким однією із кімнат, а саме кімнатою площею 13,4 кв.м., що позначена у технічному паспорті (8) перебуває в користуванні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх малолітніх дітей. Кухня, ванна кімната, вбиральня, коридор перебувають в спільному користуванні мешканців квартири.

Як встановлено судом, на час розгляду справи право користування спірною квартирою мають ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_8 .

Тому визначення такого порядку користування, за яким одне із житлових приміщень, а саме кімната (8) виділяється ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , а друга кімната (6) виділяється ОСОБА_4 , порушить право користування квартирою ще одного мешканця – ОСОБА_4 .

Крім того, відповідно до ст.50 Житлового кодексу України при наданні жилих приміщень не допускається заселення однієї кімнати особами різної статі, старшими за дев`ять років, крім подружжя.

Тому виділення однієї кімнати ОСОБА_4 , 1976 року народження, та його матері, ОСОБА_4 , 1948 року народження, не допускається.

На підставі викладеного в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визначення порядку користування квартирою необхідно відмовити.

Щодо позовних вимог про розподіл особових рахунків на оплату комунальних послуг, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Згідно ч.3 ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Тому всі дієздатні повнолітні особи, які проживають та/або зареєстровані у спірному житлі, а саме ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Часткова оплата ОСОБА_1 комунальних послуг та розподіл особових рахунків на оплату комунальних послуг, який просять здійснити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , не відповідає вимогам ч.3 ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

На підставі викладеного суд дійшов висновку про необхідність позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права користування житловим приміщенням, визначення порядку користування квартирою задовольнити частково, визнати за ОСОБА_1 , малолітнім ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , малолітнім ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, їх виселення та зняття з реєстраційного обліку необхідно відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до п.2 ч.5 ст.268 ЦПК України у резолютивній частині рішення, крім іншого, зазначається розподіл судових витрат.

І хоча розмір понесених стороною судових витрат має бути нею доведений, питання щодо розподілу судових витрат не є позовними вимогами, і підлягає обов`язковому вирішенню судом при ухваленні рішення.

Тому суд відхиляє доводи адвоката Грубича В.В., що є представником відповідача за первісним позовом, позивача за власним позовом ОСОБА_4 , що вирішення питання про відшкодування позивачу за первісним позовом судових витрат є виходом за межі позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч.2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_4 судом не задоволені, понесені ним судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Документально підтверджені судові витрати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , позовні вимоги яких задоволені частково, складають:

витрати ОСОБА_1 зі сплати судового збору у розмірі 1680,80 грн. (т.1 а.с.6,7),

витирати з оплати правової допомоги у розмірі 15000 грн. (т.1 а.с. 250),

витрати ОСОБА_2 зі сплати судового збору у розмірі 1691,70 грн. (т.1 а.с.78).

Оскільки їх позовні вимоги задоволені судом на 50%, відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають до стягнення кошти в розмірі по 840,80 грн. кожному.

Вирішуючи позовні вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу, суд бере до уваги наступне.

В позовній заяві позивач ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_2 зазначили, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат включає витрати на послуги адвоката в розмірі 10000 грн.

Згідно квитанції від 03 червня 2020 року ОСОБА_1 сплатила адвокату Лучко Т.І. гонорар у розмірі 15000 грн., що є значно більшою сумою, ніж зазначена у попередньому розрахунку судових витрат.

Згідно ч.4 ст. 141 ЦПК України якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Суд відхиляє доводи представника позивача ОСОБА_1 та третьої особи ОСОБА_2 , адвоката Лучко Т.І. про те, що вартість правової допомоги, яка була заявлена спочатку, суттєво збільшилась, оскільки вони не могли передбачити подання ОСОБА_4 зустрічного позову.

При цьому суд звертає увагу, що первісна позовна заява, у якій заявлені попередні витрати на правову допомогу 10000 грн., ОСОБА_1 подана до суду 27 липня 2020 року (т.1 а.с.1).

Квитанція про сплату гонорару у розмірі 15000 грн. видана значно раніше – 03 червня 2020 року (т.1 а.с. 250).

Тому суд приходить до висновку, що позивачем ОСОБА_1 та її представником не доведено, що вони не могли передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку, та приймає до розподілу судових витрат витрати позивача на правову допомогу у розмірі 10000 грн.

Витяг з угоди на представництво інтересів у цивільній справі, укладеної 03 червня 2020 року ОСОБА_1 та адвокатом Лучко Т.І., акт виконаних робіт та довідка-розрахунок правової допомоги адвоката до матеріалів справи додані (т.1 а.с. 245-249).

Оскільки суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені на 50%, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 50% витрат на правову допомогу, а саме – 5000 грн.

Керуючись ст.ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права користування житловим приміщенням, визначення порядку користування квартирою задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , малолітнім ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , малолітнім ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 відмовити.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, їх виселення та зняття з реєстраційного обліку відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 840 грн. 80 коп. на відшкодування витрат зі сплати судового збору, 5000 грн. – на відшкодування витрат на оплату професійної правничої допомоги, а всього стягнути 5840 грн. 80 коп. (п`ять тисяч вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 840 грн. 80 коп. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) на відшкодування витрат зі сплати судового збору.

Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду через Київський районний суд м. Полтави шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний термін з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 , проживаюча: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ,

третя особа з самостійними вимогами – ОСОБА_2 , проживаюча: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ,

відповідач – ОСОБА_3 , проживаючий: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ,

третя особа – виконавчий комітет Київської районної у м.Полтаві ради, місцезнаходженння: м.Полтава, вул.М.Бірюзова, 1/2, код ЄДРПОУ 05384703,

третя особа – Департамент з питань реєстрації Полтавської міської ради, м.Полтава, вул. Соборності, 36, код ЄДРПОУ 43156341;

третя особа – ОСОБА_4 , проживаюча: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 .

Повне судове рішення виготовлено 02 квітня 2021 року.

Головуючий О.А.Самсонова