Рішення № 95999179, 16.03.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

16 березня 2021 року м. Рівне №460/328/21

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В. розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доДержавної податкової служби України, Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою від 20.0.2021 відкрито провадження у справі №460/328/21 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0048169-5005-1716 від 17.04.2020. Розгляд справи вирішено провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін 18.02.2021.

Оскільки судом встановлено, що оспорюване податкове повідомлення-рішення №0048169-5005-1716 від 17.04.2020 приймалося не Державною податковою службою України, а Головним управлінням ДПС у Рівненській області (код ЄДРПОУ 43142449), ухвалою від 18.02.2021 оголошено перерву в розгляді справи №460/328/21 до 16.03.2021; залучено до участі в справу в якості другого відповідача: Головне управління ДПС у Рівненській області (код ЄДРПОУ 43142449), направлено залученому відповідачу копії позовної заяви з додатками та встановлено десятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву в порядку статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою від 15.03.2021 замінено другого відповідача по справі №460/328/21 – Головне управління ДПС у Рівненській області (код ЄДРПОУ 43142449) на правонаступника Головне управління ДПС у Рівненській області як відокремлений підрозділ (код ЄДРПОУ ВП 63169472) юридичної особи - ДПС України (код ЄДРПОУ 43005393).

Згідно з позовною заявою, позовні вимоги ґрунтуються на тому, що податкове повідомлення-рішення №0048169-5005-1716 від 17.04.2020 по нарахуванню податкових зобов`язань за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості» є протиправним та необґрунтованим, з огляду на що підлягає скасуванню в судовому порядку. Так, сторона позивача доводить, що стороною відповідача безпідставно обрана ставка податку на рівні 1,5%, позаяк рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» зі змінами відповідно до рішення від 18.10.2018 №1910/5974, ставка податку - 1,5% встановлена для житлових приміщень, туристичних баз та гірських притулків, будівель фінансового обслуговування, будівель закордонних представництв, адміністративно-побутових будівель промислових підприємств, будівель торгівлі, будівель транспорту та засобів зв`язку, наземних гаражів, будівель для публічних виступів, будівель сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства, будівлі лазень та пралень, в той час як позивачу на праві власності належить «нежиле приміщення, творча майстерня» в Дарницькому районі м.Києва за адресою: м.Київ, вул. Вірменська, буд.6, №548, яке знаходиться в житловому будинку з вбудованими приміщеннями та паркінгом. Покликаючись на те, що Київська міська рада на 2019 рік не встановила ставок податку на такий вид нежитлових приміщень, якими володіє позивач, то вважає, що за правилами підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (в редакції до змін 16.01.2020) підлягає застосуванню ставка, яка діяла до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, а саме 0,01% від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.метр бази оподаткування - за рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м.Києві» зі змінами відповідно до рішення від 28.01.2015 №58/923. За таких обставин, позивач вважає, що розмір податку мав становити 4173,00 / 100 * 0,01 * 48,2 = 20,11 грн., а не 3017,08 грн., як визначено спірним рішенням. Також позивач припускає, що відповідач для обчислення розміру податку використав ставку 1,5% як для житлових приміщень, а і за таких обставин, вважає розрахунок не вірним, позаяк для фізичних осіб застосовується понижуючий коефіцієнт 0,75. Крім вказаного, позивач покликається ще й на те, що норма підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (в редакції до змін 16.01.2020) передбачала, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом. Відтак, рішення Київської міської ради від 18.10.2018 року №1910/5974 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві», яким визначено нові ставки податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, не підлягало застосуванню в 2019 році. За усього наведеного, позивач просить визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення №0048169-5005-1716 від 17.04.2020, а також стягнути на свою користь судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 908,00 грн. та витрат на правову допомогу в сумі 3000,00 грн.

Державна податкова служба України відзив на позов не подавала.

Згідно з відзивом на позовну заяву Головного управління ДПС у Рівненській області як відокремленого підрозділу ДПС України, сторона другого відповідача позов не визнає. В обґрунтування заперечень покликається на те, що посадовими особами контролюючого органу встановлено, що за фізичною особою ОСОБА_1 як за власником обліковується нежитлове приміщення №548, розміщене за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 48,2 кв.м. На підставі інформації щодо ставки податку, що внесена Головним управлінням ДПС у м.Києві (Дарницький район, код ДПІ 2651) Головним управлінням ДПС у Рівненській області винесено для позивача, що має зареєстроване місце проживання у м.Рівне, податкове повідомлення-рішення №0048169-5005-1716 від 17.04.2021, яким визначено грошове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 рік на загальну суму 3017,08 грн. При прийнятті вказаного податкового повідомлення-рішення застосовано ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2019 рік - 1,5% від мінімальної заробітної плати за 1 кв.м. згідно інформації щодо ставки податку, що внесена Головним управлінням ДПС у м.Києві (Дарницький район, код ДПІ 2651). Вказана інформація відповідає розрахунку податку, що наданий Головним управління ДПС у Рівненській області на лист ОСОБА_2 від 14.07.2020. Сторона другого відповідача наголошує, що в таблиці №1 додатка, 1 до рішення Київської міської ради №242/5629 від 23.06.2011 в редакції рішення №1910/5974 від 18.10.2018, ставка податку для офісних приміщень визначена на рівні 1,5%. При цьому, сам ОСОБА_1 постійно вказує приміщення № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2 , тобто сам визначає вказане нежитлове приміщення саме як офісне приміщення. Також сторона другого відповідача доводить, що застосована в оспорюваному рішення ставка податку в повній мірі відповідає положенню підпункту 266.5.1. пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України. Окремо зауважує на тому, що заявлені до відшкодування позивачем витрати на правничу допомогу є необґрунтованими і завищеними. Вказує, що Головне управління ДПС у Рівненській області, приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, діяло на підставі та в межах повноважень, обґрунтовано і правомірно, а відтак підстави для задоволення позову відсутні.

Повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №113060720 від 06.02.2018 ОСОБА_1 на праві приватної власності належить нежитлове приміщення, творча майстерня (в літ.А), загальною площею 48,2 кв.м. в АДРЕСА_3 (а.с.9). Вказане приміщення належить позивачу з 16.05.2017 і по даний час.

Як вбачається із Сертифіката ДАБІ України IY№165162702436, вказане нежитлове приміщення розташовується в багатоквартирному житловому будинку з вбудованими приміщеннями і паркінгом (а.с.10).

17.04.2020 Головне управління ДПС у Рівненській області винесло податкове повідомлення - рішення №0048169-5005-1716, згідно з яким визначило ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості» за 2019 рік в розмірі 3017,08 грн. (а.с.11).

14.07.2020 ОСОБА_1 звернувся до податкового органу з письмовим запитом із проханням надати розрахунок до податкового повідомлення-рішення, долучивши інформаційну довідку (а.с.12).

13.08.2020 Головне управління ДПС у Рівненській області надало позивачу відповідь і розрахунок податку за 2019 рік. Як вбачається з такого розрахунку, податковим органом застосовано ставку податку на рівні 1,5 % від мінімальної заробітної плати на 1 січня звітного року (62,60 грн.) до площі приміщення 48,2 кв.м. (а.с.12-13).

14.08.2020 ОСОБА_1 письмово звернувся до податкового органу і просив провести звірку даних із застосуванням понижуючого коефіцієнту при розрахунку на рівні 0,75 (а.с.15-16).

Вказана заява була залишена податковим органом без задоволення.

Вирішуючи даний спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд зауважує на такому.

01.01.2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" №71-VIII від 28.12.2014, яким, зокрема, викладено в новій редакції статтю 266 Податкового кодексу України та введено новий податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно із підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

За підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Згідно з підпунктами 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

За приписами підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 вказаного Кодексу, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Як передбачено підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Згідно з пунктом 8.3 статті 8 Податкового кодексу України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно із пунктом 10.3 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Відповідно до положень пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (в редакції до внесення змін за Законом №466-IX від 16.01.2020, що набрали чинності з 01.07.2020) встановлено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Відповідно до статті 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

В підпункті 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України також зазначено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Тобто, за загальним правилом, будь-які зміни в систему оподаткування, для того, щоб їх дія розпочалася з початку нового бюджетного періоду (в даному випадку з 01.01.2019) повинні бути прийняті та набрати чинності не пізніше 30.06.2018.

23.06.2011 Київська міська рада прийняла рішення №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві», яким установлено нові податки та збори в м. Києві, в тому числі податок на майно, який складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.

Рішенням Київської міської ради «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629» №58/923 від 28.01.2015 внесено зміни до рішення Київської міської ради №242/5629 від 23.06.2011 «Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві», виклавши його в новій редакції, встановлено нові податки та збори в м.Києві, в тому числі податок на майно, який складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю, та, поміж іншого, затверджено положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (додаток 1).

18.10.2018 Київською міською радою прийнято рішення №1910/5974 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві», пунктом 1.1 якого внесено зміни до місцевих податків і зборів у місті Києві, в тому числі до оподаткування нерухомого майна шляхом викладення в новій редакції додатку 1 до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» (в редакції рішення від 28.01.2015 №58/923).

Додаток 1 до вищевказаного рішення містить таблицю №1 «Ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», яка визначає ставки податку за 1 кв.метр (у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати) окремо для юридичних і фізичних осіб в залежності від типу (виду, класу) об`єкта нерухомості усіх місць розташування (зональності).

Згідно з пунктом 3 вищевказаного рішення воно застосовується з 01.01.2019.

Вказане рішення Київської міської ради опубліковане в газеті «Хрещатик», 2018/11, №120 та розміщено на суб-сайті Офісу великих платників податків: http://officevp.sfs.gov.ua /rishennya-mistsevih-rad-/inshe/.

Таким чином, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішення Київської міської ради №1910/5974 від 18.10.2018 прийнято поза межами строку, визначеного підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (у відповідній редакції).

В той же час, пунктом 3 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році» №2245-VIII від 07.12.2017 установлено, що у 2018 році до рішень про встановлення місцевих податків і зборів, прийнятих органами місцевого самоврядування, у тому числі радами об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, після 15 липня 2017 року та у 2018 році, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» №1160-IV від 11.09.2003.

Буквальний зміст вказаної норми свідчить на користь того, що органам місцевого самоврядування, у тому числі і радам об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, надано право після 15 липня 2017 року та у 2018 році, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України, як і Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Отже зазначена норма не обмежує право вказаних вище органів місцевого самоврядування визначати дату набрання чинності чи застосування прийнятого у 2018 році рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Аналогічні норми були передбачені в законодавстві і в 2016 році (Закон №№909-VІІІ від 24.12.2015) та в 2017 році (Закон №1791-VIII від 20.12.2016)

Таким чином, у 2018 році, аналогічно попереднім рокам, зупинено дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, а, відповідно, відсутні обмеження для органів місцевого самоврядування щодо строків прийняття рішення про встановлення (зміну ставок) місцевих податків та зборів. І у разі прийняття органом місцевого самоврядування у 2018 році рішення про встановлення (зміну ставок) місцевих податків і зборів на 2019 рік, таке має братись до уваги контролюючим органом при здійсненні розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 рік. Таким чином, Податковим кодексом України встановлений обов`язок особи сплатити податок за нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 рік незалежно від термінів прийняття рішення органу місцевого самоврядування про встановлення (зміну ставок) відповідного податку.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 04.09.2018 по справі №820/5457/17, від 26.06.2018 по справі №824/651/17-а та від 24.04.2018 у справі №803/1307/17.

Згідно з частиною першою статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» №280/97-ВР від 21.05.1997, акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

В межах спірних правовідносин прийняте Київською міською радою рішення №1910/5974 від 18.10.2018 є нормативно-правовим актом, приписи якого зокрема змінюють для позивача права та обов`язки, є способом реалізації владних управлінських функцій радою як суб`єктом владних повноважень у відповідності до комплексного правового регулювання в межах розсуду цього органу, з урахуванням інтересів членів територіальної громади та кожного члена цієї громади, а також згідно з приписами підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України. Дане рішення не скасовано в судовому або іншому порядку, внаслідок чого воно є обов`язковим, як для позивача, так і для відповідачів у справі.

Слід зауважити, що позивач не скористався правом звернення до суду з позовом про оскарження рішення органу місцевого самоврядування, яким в тому числі керувалася сторона відповідачів приймаючи оспорюване податкове повідомлення-рішення.

Загалом, вищезазначений нормативно-правовий акт був предметом оскарження в суді. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.07.2020 у справі №640/25101/19, що набрало законної сили 22.10.2020, визнано протиправним лише пункт 1242.1 таблиці №1 додатка 1 до рішення Київської міської ради №242/5629 від 23.06.2011 (в редакції рішення Київської міської ради №1910/5974 від 18.10.2018) в частині встановлення ставки податку для фізичних осіб на гаражі наземні. Позовні ж вимоги ОСОБА_3 до Київської міської ради про визнання протиправним та нечинним пункту 3 рішення Київської міської ради від 18.10.2018 №1910/5974 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві», тобто пункту рішення, яким встановлено строк його застосування з 01.01.2019, - залишені без задоволення.

Позивачем в якості підстави для задоволення позовних вимог доводилося про порушення податковим органом положень підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України – принципу стабільності податкового законодавства. Однак цей принцип скерований (орієнтований на) органам законодавчої влади, а у випадку передбаченому пунктом 4.4 статті 4 Кодексу – органам місцевого самоврядування, з метою дотримання певного порядку внесення змін до будь-яких елементів податків. Згідно з загальноприйнятою у правозастосуванні юридичною кваліфікацією змін до податкового законодавства Закон, який вносить зміни всупереч пункту 4.1.9 Податкового кодексу України вважається чинним, оскільки не суперечить Конституції, як і іншим нормативно-правовим актам, аналогічно щодо місцевих податків і зборів, право на встановлення яких законодавчо передано органам місцевого самоврядування. Норма підпункту 4.1.9 Кодексу встановлює обмеження, не передбачаючи жодних наслідків (зокрема санкцій) у разі його порушення.

Суд звертає увагу на те, що предметом оскарження у цій справі є виключно податкове повідомлення-рішення відповідача, прийняте ним на виконання своїх функцій шляхом реалізації повноважень, передбачених підпунктом 20.1.18 пункту 20.1 статті 20 та підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України щодо визначення податкового зобов`язання. Правомірність рішення органу місцевого самоврядування, яким змінилися ставки податку до об`єкту оподаткування, не є предметом оскарження в цій справі. Повноваження міських (селищних, сільських) рад в частині встановлення місцевих податків і зборів хоча і визначені в тому числі Податковим кодексом України, проте є виключною «правовстановлюючою» компетенцією цих органів, правомірність реалізації якої не має перевірятися в межах цієї справи.

Вирішуючи даний спір суд також застосовує правові висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 15.05.2019 по справі №825/1496/17. Так, Верховний Суд визнав, що встановлення місцевих податків і зборів входить до компетенції органів місцевого самоврядування, податковий же орган, яким є відповідач у справі, наділений повноваженнями по застосуванню в межах своєї компетенції вже прийнятих нормативно-правових актів, в тому числі рішень органів місцевого самоврядування, норми яких є чинними на час їх застосування та обов`язковими. Відтак, навіть за наявності порушення принципу стабільності шляхом прийняття радою рішення на виконання норм Закону №909-VІІІ (оскарження якого на предмет правомірності, законності не здійснене), без участі контролюючого органу в процесі внесення змін до порядку застосування пільги зі сплати податку до об`єкту оподаткування, враховуючи чинність такого рішення ради на час прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень, Верховний Суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України.

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, Верховний Суд також зазначив, що право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахуванням принципів статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Держави-учасниці Конвенції зобов`язані поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні. Зазначене положення в Україні закріплено на конституційному рівні принципом непорушності права власності (стаття 41 Конституції України). Пунктом 21 рішення ЄСПЛ у справі Федоренка проти України від 30 червня 2006 року зазначено, що, відповідно до прецедентного права органів, які діють на підставі Конвенції, право власності може виступати у формі не тільки майна, а й «виправданих очікувань» від ефективного використання права власності. У рішенні ЄСПЛ у справі Стретч проти Об`єднаного Королівства від 24 червня 2003 року майном, у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції (встановлює право особи на мирне володіння своїм майном), вважається, зокрема, «законне і обґрунтоване очікування набути майно або майнове право». Таким чином, наявність згаданої вище норми Податкового кодексу України породжує у платників податків обґрунтовані «законні очікування» щодо майна (податку), який підлягає (або не підлягає) сплаті в наступному податковому періоді, за умови збереження або відчуження власного майна. Виходячи з цього, хоча й платник податків не має права на позов про скасування законодавчих змін, однак може скористатись можливістю захистити на його думку порушене право та інтереси з огляду на доведеність чи реальність такого порушення в іншій спосіб, зокрема, пред`явленням позову про відшкодування шкоди. У даному ж випадку, Суд констатував, що позивач не скористався правом звернення до суду з позовом про оскарження рішення органу місцевого самоврядування, яким в тому числі керувався відповідач приймаючи податкові повідомлення-рішення. ЄСПЛ у справі 41/74 Yvonne Van Duyn vs Home Office зазначає, що принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи можуть покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть коли вони закріплені в нормативному акті, який взагалі не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов`язана з іншим принципом відповідальності держави, котрий полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для уникнення відповідальності. Якщо держава затвердила певну правову концепцію, якою в описаному випадку є стабільність податкового законодавства, то вона чинить протиправно, коли відступає від заявленої поведінки або політики, оскільки погодження такої політики (поведінки) дало підстави для виникнення обґрунтованих очікувань в осіб щодо її дотримання державою чи органом публічної влади. Отже хоча держава, володіючи податковим суверенітетом, має право встановлювати норми, змінювати і скасовувати раніше встановлені нею норми поведінки, проте у неї відсутні гарантії чи імунітет від вимог щодо відшкодування шкоди (якщо заподіяння таких буде доведене) платникам податків, які виникли у зв`язку з порушенням їхніх законних очікувань через такі дії чи рішення органів державної влади. За вказаних обставин у даній справі можливо й порушено вказаний принцип, однак це само по собі не може бути підставою для визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень (контролюючого органу) та для скасування податкових повідомлень-рішень, при винесенні яких відповідачем дотримано приписів частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи усе наведене вище, суд приходить до висновку, що Головне управління ДПС у Рівненській області приймаючи податкове повідомлення-рішення №0048169-5005-1716 від 17.04.2020, діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України.

Що стосується доводів позивача про те, що податковим органом невірно пораховано суму податку, так як безпідставно застосовано ставку податку на рівні 1,5% та не застосовано понижуючий коефіцієнт на рівні 0,75, то суд зауважує на такому.

Як зафіксовано у підпункті 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

За правилами підпункту 266.7.1. пункту 266.7 цієї ж статті, обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Додаток 1 до рішення Київської міської ради №1910/5974 від 18.10.2018 містить таблицю №1 «Ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», яка визначає ставки податку за 1 кв.метр (у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати) окремо для юридичних і фізичних осіб в залежності від типу (виду, класу) об`єкта нерухомості усіх місць розташування (зональності). У примітці №1 вказано, що класифікація будівель та споруд, код та найменування зазначені відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту №507 від 17.08.2000.

В свою чергу, Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 побудовано за ієрархічним методом класифікації з використанням послідовної системи кодування. Кожна позиція у ДК БС містить п`ятизначний цифровий код і назву відповідних класифікаційних угруповань. Загальна структура цифрового коду ДК БС відповідає такій схемі: X - розділ; XX - підрозділ; XXX - група; XXXX - клас; XXXX.X - підклас.

Як встановлено судом і не заперечується позивачем, йому на праві приватної власності належить нежитлове приміщення – «творча майстерня».

ДК 018-2000 вміщує лише один клас будівель, до якого відносяться майстерні – це 1251 – «Будівлі промислові» Цей клас включає: криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства та т.ін. за їх функціональним призначенням. Цей клас не включає: резервуари, силоси та склади (1252), будівлі сільськогосподарського призначення (1271) комплексні промислові споруди (електростанції, нафтопереробні заводи та т. ін.), які не мають характеристик будівель (230).

Підкласи з 1251.1 по 1251.9 класу 1251 за ДК 018-2000 розподілені в залежності від виду промислового виробництва і таким же чином відображені в Додатку 1 до рішення Київської міської ради №1910/5974 від 18.10.2018, де стосовно кожного підкласу визначено ставку податку.

Так як нежитлове приміщення, що має статус «творча майстерня» не можна віднести до жодного з підкласів 1251.1-1251.8 класу 1251 за ДК 018-2000, то воно відноситься до підкласу 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».

Для такого виду нерухомості ставка податку визначена на рівні 1,5%.

Відповідно до цього, розрахунок позивачу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 рік на рівні 3017,08 грн. є коректним і правильним, так як є добутком 1,5% від мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2019 і площі приміщення (62,60 х 48,20 = 3017,08).

Що ж стосується понижуючого коефіцієнту, то такий дійсно передбачений для підкласу 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне» з приміткою №2.

Разом з тим, примітка №2 передбачає: «Об`єкти нерухомості, що класифікуються за цим підкласом, звільняються/можуть звільнятися повністю або частково від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до норм підпункту 266.2.2 пункту 266.2 та пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України».

В свою чергу, у підпункті 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначені об`єкти, які не є об`єктом оподаткування (що стосується будівель промисловості - то це лише ті, які віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку).

У підпункті 266.4 статті 266 Податкового кодексу України передбачено право органів місцевого самоврядування встановлювати пільги виходячи з їх майнового стану та рівня доходів громадян, або залежно від майна, яке є об`єктом оподаткування.

Жодних доказів тому, що позивач має відповідну пільгу не надано і судом не становлено, а відтак підстави для поширення на нього примітки №2 Додатку 1 до рішення Київської міської ради №1910/5974 від 18.10.2018 відсутні.

Що ж стосується понижуючого коефіцієнта 0,75, який застосовується для фізичних осіб з 1 січня по 31 грудня 2019 року, то такий передбачений приміткою №4 Додатку 1 до рішення Київської міської ради №1910/5974 від 18.10.2018 до ставки податку об`єктів нерухомості, що класифікуються за відповідними підкласами. В свою чергу примітою №4 позначені лише житлові будівлі підкласів 1110.1 – 1110.4, 1121.1-1121.2, 1122.1- 1122.3.

Оскільки позивачу належить об`єкт нежитлової нерухомості, підстав для поширення на нього цієї пільги немає.

Не встановлено судом і підстав для застосування пільги, передбаченої приміткою №3 Додатку 1 до рішення Київської міської ради №1910/5974 від 18.10.2018, позаяк належний позивачу об`єкт нерухомого майна не належить до будівель торгівлі.

Додатково суд зазначає, що за даними Єдиного реєстру адвокатів України ОСОБА_1 обліковується в Раді адвокатів Київської області та має свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю №685 від 29.10.2009. Адресою його робочого місця значиться: АДРЕСА_2 .

За наведеного, приміщення, на яке нараховано спірним податковим повідомленням-рішенням податок, використовується позивачем в тому числі як офісне.

ДК 018-2000 вміщує групу 122- «Будівлі офісні» і клас 1220 - «Будівлі офісні», до якого включаються будівлі, що використовуються як приміщення для конторських та адміністративних цілей, в тому числі, для промислових підприємств, банків, поштових відділень, органів місцевого управління, урядових та відомчих департаментів та т.ін. Разом з тим, цей клас не включає: офіси в будівлях, що призначені (використовуються), головним чином, для інших цілей.

З огляду на те, що приміщення №548 розташоване в багатоквартирному житловому будинку, його не можна віднести до класу 1220 групи 122 ДК 018-2000, тим більше що воно має статус «творча майстерня» а не «офісне приміщення».

Підсумовуючи наведене вище, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення №0048169-5005-1716 від 17.04.2020, згідно з яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості» за 2019 рік в розмірі 3017,08 грн., в повній мірі відповідає визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, а відтак до скасування не підлягає.

За наведеного в позові належить відмовити повністю.

З урахуванням вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, підстави для присудження позивачу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_4 , зареєстрований: АДРЕСА_5 ) в позові до Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ 43005393, Львівська площа, буд.8, м.Київ, 04053), Головного управління ДПС у Рівненській області (код ЄДРПОУ ВП 63169472, вул.Відінська,12, м.Рівне, 33023) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0048169-5005-1716 від 17.04.2020, - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складений 16 березня 2021 року

Суддя Н.В. Друзенко