Рішення № 95993476, 25.03.2021, Борщівський районний суд Тернопільської області

Справа № 594/1156/20

Провадження №2/594/8/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2021 року

Борщівський районний суд Тернопільської області

у складі: головуючого Чир П.В.

за участі: секретаря Козій Я.Ю.

представника позивача Панькова О.П.

представника відповідача Дейнюк М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Борщеві цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк»), звернувся в суд з позовом до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позивач просить стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість у розмірі 559049.12 грн станом на 24.06.2020 за кредитним договором №03/11/22М від 10.03.2011, яка складається з наступного: -99013,51 грн заборгованість по відсоткам за користування кредитом; - 460035,61 грн пеня за несвоєчасність виконання заборгованості за договором, а також судові витрати. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 10.03.2011 року між АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір 03/11/22М, згідно якого відповідачу надано кредит у розмірі 259550.29 грн. на термін до 09.03.2018. ОСОБА_5 зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строк та в порядку, встановлених кредитним договором. Відповідач ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором не виконав, у зв`язку з чим має заборгованість в сумі 559049,12 грн. В забезпечення виконання зобов`язання за договором №03/11/22М було укладено договори поруки з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Приймаючи до уваги те, що відповідачі у кредитних правовідносинах діють як солідарні боржники, просить позовні вимоги задовольнити стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором №03/11/22М від 10.03.2011.

Ухвалою Борщівського районного суду Тернопільської області від 27.08.2020 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у підготовчому судовому засіданні.

28 вересня 2020 року відповідач ОСОБА_1 подав до суду відзив на позовну заяву в якому вказав, що повністю заперечує проти позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» щодо стягнення солідарно з нього та Відповідача-2 і Відповідача-3 заборгованості за кредитним договором у розмірі 559049,12 грн. Позивач на підтвердження у нього заборгованості надав розрахунок заборгованості станом на 24.06.2020. Проте, вказаний розрахунок заборгованості не є первинним документом, а відповідно не є належним доказом на підтвердження виникнення у нього заборгованості за кредитним договором у визначеному позивачем розмірі. Будь-яких інших первинних документів, на підтвердження виникнення у нього вказаної вище заборгованості за кредитним договором, позивачем суду не надано. А відтак позовні вимоги позивача ґрунтуються виключно на припущеннях, оскільки не підтвердженні останнім жодними доказами. Крім того, щодо необґрунтованості позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами за кредитним договором. Так, дані стосовно розміру процентів вказані у кредитному договорі (22% річних) та дані, вказані позивачем у розрахунку заборгованості є відмінними. Згідно даних розрахунку заборгованості, наданого позивачем, станом на 10.03.2011, станом на 11.03.2011 - процентна ставка (поточна) складає 15% річних, а процентна ставка (прострочена) складає 32 % річних. Хоча як визначеного у п. А6 кредитного договору, за користування кредитом сплачуються відсотки у розмірі 22 відсотки річних. Позивачем розрахунок заборгованості по процентам здійснюється починаючи з 10.03.2011. Однак, при цьому згідно умов п. 6.8 кредитного договору, термін позовної давності на вимоги про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років. Водночас, проценти за кредитним договором не можуть бути нараховані після закінчення строку дії кредитного договору, тобто після 09.03.2018. А позовна заява була подана позивачем до суду 24.06.2020. Відповідно позивач вправі нараховувати проценти за кредитним договором лише у межах строку позовної давності 5 років, та лише до закінчення строку дії кредитного договору, тобто до 09.03.2018, а саме за період з 23.06.2015 по 09.03.2018. Отже, позовні вимоги про стягнення процентів за період з 10.03.2011 по 23.06.2015 заявлені поза межами визначеного у кредитному договорі строків позовної давності в 5 років. Неправомірним є нарахування позивачем процентів за кредитним договором після набрання законної сили рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 19.05.2017 у справі № 594/196/17, яке набрало законної сили 12.06.2017, за яким стягнуто солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором, а саме за тілом кредиту у розмірі 188612,92 грн. Щодо необґрунтованості позовних вимог про стягнення пені за кредитним договором у розмірі 460 035,61 грн. то позовна заява взагалі не містить правового обґрунтування підстав нарахування пені. Позивачем розрахунок заборгованості по пені здійснюється починаючи з 10.03.2011. Однак, як зазначено, термін позовної давності за даним договором встановлено сторонами тривалістю 5 років. Водночас, зважаючи на те, що проценти за кредитним договором не можуть бути нараховані після закінчення строку дії кредитного договору, то відповідно й пеня не може бути нарахована після закінчення строку дії кредитного договору. Позивач вправі нараховувати пеню до 09.03.2018, а саме за період з 23.06.2015 по 09.03.2018. А отже, позовні вимоги позивача про стягнення пені за кредитним договором за період з 10.03.2011 по 23.06.2015 заявлені поза межами визначеного у кредитному договорі строків позовної давності в 5 років. Окрім того неправомірним нарахування пені є після набрання законної сили рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 19.05.2017 у справі № 594/196/17. До того ж, нарахування пені за кредитним договором у розмірі майже вдвічі більшому за надані кредитні кошти за кредитним договором. Наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її правове призначення. Адже неустойка має на меті в першу чергу стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання і не може лягати непомірним тягарем на споживача й бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. З огляду на вищенаведене у задоволенні позовних вимог просить відмовити в повному обсязі.

Ухвалою Борщівського районного суду Тернопільської області від 19.11.2020, закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

Представник позивача АТ КБ “ПриватБанк” в залі судового засідання позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просить їх задовольнити. Вказав, що відповідач ОСОБА_1 кредитні зобов`язання за договором кредиту належним чином не виконував, відтак у нього виникла заборгованість згідно доданого до матеріалів справи розрахунку, а відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 будучи поручителями по кредитному договору 03/11/22М, мають нести відповідальність, як солідарні боржники. Отже, наявна заборгованість по кредитному договору підлягає солідарному стягненню з відповідачів.

Відповідач ОСОБА_1 в зал судового засідання не прибув.

Представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат Дейнюк М.І. в залі судового засідання позовні вимоги не визнала та просить відмовити у їх задоволенні, посилаючись на недоведеність позивачем належними та допустимими доказами позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_2 в зал судового засідання не прибув, подав до суду заву, в якій просить справу слухати у його відсутності. Позовні вимоги не визнав, вважає їх необґрунтованими та незаконними, з підстав їх недоведеності належними засобами доказування, у зв`язку з чим просить відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

Відповідач ОСОБА_6 подала до суду заяву, в якій вказала, що її попереднє прізвище ОСОБА_7 і просить справу слухати у її відсутності. Позовні вимоги не визнала з підстав їх недоведеності та необґрунтованості, тому просить суд відмовити повністю у задоволенні позову позивача. До заяви надала копію паспорта виданого 29.01.2014 року, серія НОМЕР_1 , де зазначено, що 04.01.2014 вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_8 .

Заслухавши представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини і визначені відповідно до них правовідносини.

10 березня 2011 між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №03/11/22М, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит на споживчі цілі у сумі 259550,30 грн, який зобов`язувався повернути з відсотками у розмірі 22% річних згідно графіка, додатку №1 до даного договору, в повному обсязі в строк до 09.03.2018 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань 10.03.2011 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 , ОСОБА_2 було укладено договір поруки (спільний) № 03/11/22М, згідно якого поручителі зобов`язуються перед кредитором відповідати за виконання позичальником усіх його зобов`язань перед кредитором.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 належним чином не виконував своїх зобов`язань за кредитним договором від 10.03.2011 № 03/11/22М, яким йому надано кредит строком до 09.03.2018 року. У зв`язку із цим у 2017 році банк звернувся до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості за кредитом, солідарно з відповідачів.

Заочним рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області від 19 травня 2017 року у справі № 594/196/17 за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк", в особі представника Сафір Ф.О. до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителя с.Пістинь Косівського району Івано - Франківської області, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , жительки АДРЕСА_1 , солідарно в користь публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” м.Дніпро вул.Набережна Перемоги, 50, рах. НОМЕР_4 , МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570, суму заборгованості за Кредитним договором №03/11/22М від 10 березня 2011 року в розмірі 188612 (сто вісімдесят вісім тисяч шістсот дванадцять) грн 92 коп., чим фактично підтверджено наявність грошового зобов`язання позичальника перед банком та його порушення. Рішення суду набрало законної сили 12.06.2017.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 погодилися з рішенням суду та в добровільному порядку 12.03.2018 сплачено суму заборгованості за Кредитним договором №03/11/22М від 10 березня 2011 року в розмірі 188612,92 грн, що стверджується розрахунком заборгованості та не заперечується відповідачами.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Звернувшись до суду з позовом у справі № 594/196/17, банк таким чином змінив строк виконання основного зобов`язання відповідно до вимог статті 1050 ЦК України.

Тобто, такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) на підставі правового аналізу статей 526, 599, 611, 625 ЦК України зроблено правовий висновок про те, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

Право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Стягнення сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, витікає вже не з кредитних правовідносин сторін, які припинились в момент погашення заборгованості, а із прострочення виконання іншого грошового зобов`язання, встановленого судовим рішенням.

Враховуючи викладене, у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 виконав судове рішення у справі № 594/196/17, яке набрало законної сили 12.06.2017, лише 12.03.2018, то кредитор мав право на стягнення з нього компенсаційних сум відповідно до частини другої статті 625 ЦК України

Проте, після дострокового звернення до суду АТ КБ “ПриватБанк” продовжувало нараховувати ОСОБА_1 заборгованість відповідно до умов кредитного договору.

При цьому вимогу про застосування санкцій, передбачених статтею 625 ЦК України, АТ КБ “ПриватБанк” до суду не заявляло, такий позов не подано. А відтак позовні вимоги позивача, щодо стягнення нарахованих процентів та пені з 12.06.2017, дня набрання судовим рішенням у справі 594/196/17 законної сили, не підлягають до задоволення.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).

Згідно п.6.8 кредитним договором №03/11/22М від 10.03.2011, терміни позовної давності на вимоги про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки-пені, штрафів за даним договором встановлюються сторонами тривалістю 5 років.

На підтвердження виникнення у ОСОБА_1 заборгованості позивачем надано графік погашення кредиту відсотків і винагород (додаток №1 до кредитного договору) та розрахунок заборгованості за кредитним договором №03/11/22М від 10 березня 2011 року.

Згідно поданого розрахунку заборгованості станом на 24 червня 2020 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №03/11/22М від 10 березня 2011 року, становить: - заборгованості за процентами – 99013,51 грн, загальна сума нарахованої пені 460035.61 грн.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За умовами договору п.А.6, сторони погодили за користування кредитом в період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту згідно п.п. 1.2, 2.2.3, 2.3.3, 2.4.1., 4.9 даного договору, а також графіка погашення кредиту, відсотків і винагороди, приведеному в додатку №1 до даного договору, позичальник сплачує відсотки у розмірі 22% річних.

Відтак, у межах строку кредитування до 09 березня 2018 року відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами. Починаючи з 10 березня 2018 року, відповідач мав обов`язок незалежно від пред`явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Судом встановлено, що права позивачаАТ КБ “ПриватБанк” порушено і він має право на отримання заборгованості по відсотках за користування кредитом в межах строку позовної давності, з дня звернення до суду 31.07.2020 (дата поштового відправлення позову), однак таке право ним було змінено на власний розсуд звернувшись до суду з позовом про дострокове повернення позикита винесеним 19 травня 2017 року судом рішення, яке набрало законної сили 12.06.2017.

Заочним рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області від 19 травня 2017 року у справі № 594/196/17 встановлено, що за кредитним договором №03/11/22М від 10.03.2011 заборгованість станом на 26 січня 2017 року по відсоткам становила 90004 грн 96 коп. та 154049 грн 32 коп. пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Отже, суд вважає, що стягненню з відповідачів підлягають відсотки за період з 31 липня 2015 року по 26 січня 2017 року, що становить 34990 грн 66 коп.

Позивачем не доведено іншими первинними доказами правильності нарахування відсотків за період з 26.01.2017 по 12.06.2017.

Щодо, позовних вимог позивача про стягнення пені в сумі 460035,61, нарахованої за період з 10.03.2011 до 24.06.2020 включно, суд зазначає наступне.

Підставою, яка породжує обов`язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Пунктом А7 кредитного договору №03/11/22М від 10.03.2011, передбачено, що при порушенні позичальником зобов`язань по погашенню кредиту, передбаченого п.п.1.2., 2.2.3,2.3.3., 2.4.1, 4.9 даного договору, позичальник сплачує Банку пеню у розмірі 0,138% від суми непогашеної заборгованості за кожен день прострочення. При цьому, відсотки за користування кредитом на суму такого простроченого платежу додатково до вищевказаної пені не нараховуються.

Пунктом А8 кредитного договору №03/11/22М від 10.03.2011, передбачено, що у разі порушення позичальником зобов`язань передбачених п.п. 2.2.2,2.3.1., 2.3.2.,2.4.1, 4.1,4.2,4.3,4.4, даного договору по сплаті винагороди та відсотків, позичальник сплачує пеню в розмірі, вказаному в п.А.7 від суми простроченого платежу.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя цієї статті).

За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.

До вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України). Тому стягнути неустойку (зокрема і пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише у межах спеціальної позовної давності, про застосування якої просить боржник.

Згідно з частиною першою статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255цього кодексу. На відміну від обчислення позовної давності для вимоги про стягнення штрафу, позовна давність за вимогою про стягнення пені обчислюється окремо за кожен день (місяць), за який нараховується пеня. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені. Перебіг позовної давності для стягнення неустойки (пені, штрафу) за кожним з прострочених щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункти 69-73, 75)).

Строк кредитування, а відповідно і період, впродовж якого позичальник мав обов`язок вносити періодичні платежі, завершився 09 березня 2018 року згідно з додатком №1 до кредитного договору. Як зазначено вищестрок позовної давності на вимоги про стягнення неустойки-пені сторонами в договорі визначено тривалістю 5 років, що визнав відповідач ОСОБА_1 і вважає, що такий строк мав би застосовуватися. Позивач звернувся до суду 31.07.2020 (дата поштового відправлення позову), однак позивач на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, звернувшись до суду з позовом про дострокове повернення позикита винесеним 19 травня 2017 року Борщівського районного судом Тернопільської області рішення, яке набрало законної сили 12.06.2017 про стягнення солідарно з відповідачів заборгованості за кредитним договором №03/11/22М від 10.03.2011.

А тому позовні вимоги позивача про стягнення пені слід задовольнити частково за період з 31.07.2015 по 26.01.2017, що становить 120633 грн 08 коп.

Відповідно до частин першої та третьої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручителем може бути одна або кілька осіб.

Згідно із частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Наслідки солідарного обов`язку боржників передбачено статтею 543 ЦК України, основний з яких визначено у частині першій цієї статті, а саме: у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Крім того, ЦК України передбачає і гарантії для боржника, який виконав солідарний обов`язок, на зворотну вимогу.

З аналізу вимог частини першої статті 554 ЦК України у поєднанні з вимогами, передбаченими частиною першою статті 542 та статтею 543 цього Кодексу, вбачається, що між боржником та поручителем існує солідарний обов`язок, встановлений як законом так і договором.

У зв`язку з вищенаведеним, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню та з відповідачів солідарно на користь позивача слід стягнути заборгованість за кредитним договором №03/11/22М від 10 березня 2011 року в сумі 155623 грн 74 коп., з яких 34990 грн 66 коп. заборгованість за відсотками та 120633 грн 08 коп. пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. В решті позовних вимог слід відмовити.

Позовні вимоги підлягають до задоволення частково, а тому з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 2334 грн 59 коп. сплаченого судового збору (155623,74 грн. х 100 % : 559049,12 грн. = 27,84 %).

На підставі ст.ст. 526, 530, 549, 610 - 612, 1050, 1054 ЦК України та керуючись ст. ст. 7, 12, 13, 81, 141, 263, 265, п.15.5 Перехідних положень ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , жителя АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , ОСОБА_2 , жителя с.Пістинь Косівського району Івано-Франківської області, РНОКПП НОМЕР_3 , ОСОБА_3 , жительки АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , солідарно в користь Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” (01001, м.Київ, вул.Грушевського, буд.1Д, рах. № НОМЕР_6 , МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором від 10 березня 2011 року в сумі 155623 грн 74 коп., що є заборгованістю по відсоткам за користування кредитом та пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Стягнути з ОСОБА_1 , жителя АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , ОСОБА_2 , жителя с.Пістинь Косівського району Івано-Франківської області, РНОКПП НОМЕР_3 , ОСОБА_3 , жительки АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , солідарно в користь Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” (01001, м.Київ, вул.Грушевського, буд.1Д, рах. № НОМЕР_6 , МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570) понесені судові витрати на сплату судового збору в сумі 2334 грн 59 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів шляхом подання апеляційної скарги через Борщівський районний суд до Тернопільського апеляційного суду з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 02 квітня 2021 року.

Головуючий Чир П.В.