Рішення № 95992606, 26.03.2021, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/67/21

Провадження № 2/522/21/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2021 року Приморський районний суд м. Одеси

у складі: головуючої судді Ковтун Ю.І.,

за участі секретарів Лахматової С.В., Гаркуші Є.О.,

представника позивача Проніна Є.І. ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

представника третьої особи Давіденко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа Відділ забезпечення діяльності органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про надання дозволу на тимчасовий виїзд за межі України неповнолітніх дітей без згоди батька,

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ), яка подана адвокатом Проніним Євгеном Ігоровичем (адреса для листування: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ), третя особа Відділ забезпечення діяльності органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26303264, місцезнаходження 65039, м.Одеса, вул. Канатна, 134) в якій позивач, з урахуванням уточнення позовних вимог, просить суд: надати дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в супроводі матері - ОСОБА_3 , без згоди батька - ОСОБА_4 , до Сполучених штатів Америки в період з 25 березня 2021 року по 25 червня 2021 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що від шлюбу, який було розірвано рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 16.11.2018, сторони мають двох дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З метою оздоровлення спільних малолітніх дітей та їхнього відпочинку, позивачка зверталася до відповідача з письмовим проханням про надання дозволу на виїзд доньок до Сполучених штатів Америки в період з 15 січня 2021 року по 15 лютого 2021 року, проте письмової відповіді від відповідача отримано не було.

Вважає, що відповідач безпідставно чинить перешкоди у здійсненні заходів спрямованих на покращення здоров`я малолітніх дітей, їхнього фізичного, духовного та морального розвитку. Також позивач зазначає, що відповідно до письмового договору від 29.05.2019 про участь батьків у вихованні дітей відповідач погодився на проживання дітей з матір`ю за межами України строком до місяця та не заперечував проти цього, а навпаки зобов`язався сприяти в цьому відповідно до положень угоди.

Ухвалою суду від 01 лютого 2021 року відкрито провадження по справі та призначено вказану справу до розгляду у порядку спрощеного провадження з повідомленням сторін.

На адресу суду від представника відповідача адвоката Карнілової Л.І. надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Вказує, що з вересня 2019 року діти постійно мешкають з батьком ОСОБА_4 в квартирі АДРЕСА_4 . Позивачка протягом двох років ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання дітей, часто виїжджає за кордон. Відповідач ніколи не перешкоджав дітям у виїзді за кордон, а з приводу виїзду дітей до США позивач до відповідача не зверталася. Вважає позов передчасним, оскільки на даний час діти закінчують лікування і реабілітацію в ДУ «Українського науково-дослідницького інституту медичної реабілітації та курортології Міністерства охорони здоров`я України» при якому діє науково-консультативна поліклініка. Крім того зазначає, що у матеріалах справи відсутні адреси із зазначенням міста США, де проживатимуть малолітні діти, для впевненості відповідача у доцільності та відповідності інтересам дітей такої поїздки, фінансової можливості забезпечити малолітнім дітям відпочинок та оздоровлення на закордонному курорті, авіаквитки, страхування, трансфер, відсутність у справі проїзних документів та візи на малолітню доньку ОСОБА_5 , яка є громадянкою України для виїзду за кордон до США.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні просила в задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи суду пояснила, що із наданих доказів, які містяться в матеріалах справи не можливо встановити, чи буде наданий дозвіл відповідати найкращим інтересам дітей.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що сторони у справі мають спільних малолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується відповідними свідоцтвами про народження Серія НОМЕР_3 , що видано 30.03.2016 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у м.Києві та свідоцтвом про народження 109-2017-089837 від 04.06.2017 (а.с. 10 -12).

29.05.2019 року між ОСОБА_3 до ОСОБА_4 укладено договір про участь батьків у вихованні дітей, у відношенні ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .

01.12.2020 ОСОБА_3 , в особі представника адвоката Проніна Є.І. зверталася до відповідача з листом-повідомленням, відповідно до якого просила останнього, як батька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , надати нотаріально засвідчений дозвіл на перетин державного кордону в супроводі лише одного з батьків, з метою виїзду на оздоровлення до Сполучених штатів Америки в період з «15» січня 2021 року по «15» лютого 2021 року. Вказаний лист було направлено на адресу відповідача цінним листом №0101508800607 з ПАТ «Укрпошта» від 01.12.2020 (а.с.16, 17-18).

Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).

Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.

На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.

Положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

Конституція України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

14 липня 2016 року Верховна Рада України внесла зміни до Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», які набрали чинності з 01 жовтня 2016 року, вилучивши з нього норми, що регулювали питання виїзду дитини за кордон, у тому числі можливість виїзду на підставі рішення суду в разі відсутності згоди одного з батьків.

З цього часу єдиним законом, що регулює порядок виїзду дітей за межі України, є стаття 313 ЦК України, якою встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.

Пунктами 3, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, установлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.

Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється:

за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску;

без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред`явлення, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Таким чином, тимчасовий виїзд дитини за кордон передбачений на підставі рішення суду та має відповідати найкращим інтересам дитини.

Наведене узгоджуються з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17 (провадження № 14-244цс18).

Разом з тим, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що виїзд дітей за кордон має тимчасовий характер та здійснюється в їх інтересах: зокрема, не надано достовірних відомостей про конкретне місце проживання дітей за кордоном впродовж запланованого виїзду, про можливість забезпечення матеріальних та побутових потреб дітей в цей період, а також підтвердження забезпечення дітей проїзними квитками для повернення на Україну.

Не зазначення позивачем конкретної адреси місця перебування дітей та не надання доказів на підтвердження повернення їх на територію України виключає можливість встановити обов`язкові обставини, а саме: чи буде такий дозвіл відповідати найкращим інтересам дітей.

При цьому, суд звертає увагу на те, що згідно вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа може звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Між тим, позивач не довела, що її права порушені, оскільки матеріали справи не містять відомостей, які б свідчили про отримання відповідачем листа від 01.12.2020 щодо надання згоди на виїзд дітей за межі України, направленого на його адресу представником позивача ОСОБА_3 - адвокатом Проніним Є.І., а також відмови останнього у наданні згоди на виїзд малолітніх дітей до Сполучених Штатів Америки.

Крім того, судом встановлено, що між сторонами по справі існує спір щодо визначення місця проживання дітей, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 79-89).

Суд зазначає, що надання дозволу на виїзд дітей за кордон без зазначення конкретної адреси місця їх перебування за межами України та не надання доказів на підтвердження повернення дітей на територію України створить ситуацію правової невизначеності та непрогнозованості, з урахуванням того, що в теперішній час між сторонами не досягнуто порозуміння щодо визначення місця проживання дітей у визначений рішенням суду спосіб.

У зв`язку з вищевикладеним, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову про надання дозволу на тимчасовий виїзд дітей за межі України без згоди батька.

Керуючись ст.ст. 141, 155, 157 СК України, ст. 313 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 89, 263 - 265, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа Відділ забезпечення діяльності органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про надання дозволу на тимчасовий виїзд за межі України неповнолітніх дітей без згоди батька, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду через Приморський районний суд м.Одеси протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 30 березня 2021 року.

Суддя Ю.І. Ковтун