Рішення № 95990514, 23.03.2021, Франківський районний суд м. Львова

465/341/19

2/465/619/21

РІШЕННЯ

Іменем України

23.03.2021 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Ванівський Ю.М.

з участю секретаря судового засідання Кремса Б.Б.

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , з участю третіх осіб: Обласного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Лаврик Тетяни Ярославівни, Шостої Львівської державної нотаріальної контори, про визнання права власності на майно в порядку спадкування,-

в с т а н о в и в:

позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 .

Крім того, позивач просить визначити розмір частки у спільній сумісній власності у житловому приміщенні квартири АДРЕСА_1 , що залишилася як спадок після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Львові, що складає Ѕ частину житлово приміщення.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частки в порядку спадкування за законом після смерті дочки, ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 .

Заявлені позовні вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла дочка позивачки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що видано свідоцтво про смерть.

02 жовтня 2005 року ОСОБА_3 зареєструвала шлюб із ОСОБА_2 . Від спільного життя у подружжя народилася дочка, ОСОБА_4 . Крім того, останніми було придбано житло, а саме квартира АДРЕСА_1 . Так, у договорі купівлі-продажу№ 4512 від 22.08.2018 р. вищевказана спірна квартира оформлена на ОСОБА_2 . Номер запису права власності 2211360. Так як квартира куплена за час спільного проживання подружжя, та за спільні кошти, така квартира є спільним майном.

На підставі вищевикладеного, просить позов задоволити.

11 жовтня 2019 року на адресу суду поступив відзив на позовну заяву від ОСОБА_2 , який мотивований тим, що позивачка не представила суду відмови нотаріуса щодо прийняття спадщини, а тому даний спір є передчасним.

22 жовтня 2019 року на адресу суду поступили пояснення від свідка ОСОБА_5 , яка вказала про те, що кошти на спірну квартиру надала позивачка. Більше того, за час перебування в Італії ОСОБА_1 висилала дочці та відповідачу продукти, кошти, а також замовляла меблі з Польщі.

12 грудня 2019 року на адресу суду поступила відповідь на відзив від ОСОБА_1 , яка мотивована тим, що відповідач, зловживаючи довірою ОСОБА_3 набув права одноособової власності. Крім того, позивачка вказує на те, що у Шостій Львівській державній нотаріальній конторі Львівської області відкрита спадкова справа №63180234 за заявою ОСОБА_1 .

Крім того, позивачка вказує, що саме вона дала кошти на спірну квартиру, та зачасту допомагала дочці із зятьом із фінансами.

В судове засідання представник позивача не з`явилася, однак подала на адресу суду клопотання, про розгляд справи без її участі, заявлені позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить такий задоволити.

В судове засідання представник відповідача не з`явився, однак подав на адресу суду клопотання про розгляд справи без його участі, в задоволенні позову просив відмовити.

В судове засідання треті особи не з`явилися, причини неявки суду не повідомили, однак, на підставі ст. 223 ЦПК України, така неявка не перешкоджає розгляду справи.

Так як в судове засідання сторони не з`явилися 23.03.2021 р. фіксування судового засідання на підставі ст. 247 ЦПК України, не здійснювалося.

Дослідивши подані докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дослідивши та перевіривши усі обставини справи, на які сторони посилаються, приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завдання цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини громадянина захищаються судом та відповідно до вимог чинного цивільного процесуального законодавства України кожній особі гарантується право звернення безпосередньо до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що видано свідоцтво про смерть Франківським районним у місті Львові відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Львівській області.

Померла ОСОБА_3 є дочкою ОСОБА_1 , що підтверджується копією витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження, виданого 11 жовтня 2018 року Червоноградським міським відділом ДРАЦС ГТУЮ у Львівській області.

02 жовтня 2005 року ОСОБА_3 уклала шлюб із ОСОБА_2 . Даний факт не заперечується сторонами.

22.08.2018 р. приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лаврик Т.Я. посвідчено договір купівлі продажу квартири АДРЕСА_1 .

Згідно витягу з реєстрації в спадковому реєстрі відкрита спадкова справа по смерті ОСОБА_3 .

Відповідно до ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ст. 67 Закону України «Про нотаріат» , на майно, що переходить за правом спадкоємства до спадкоємців або держави, нотаріусом або в сільських населених пунктах - посадовою особою органу місцевого самоврядування, яка вчиняє нотаріальні дії, за місцем відкриття спадщини видається свідоцтво про право на спадщину.

Відповідно до ст. 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім`я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо.

При розгляді справ про спадкування суди мають встановлювати:

- місце відкриття спадщини;

- коло спадкоємців, які прийняли спадщину;

- законодавство, яке підлягає застосуванню щодо правового режиму спадкового майна та часу відкриття спадщини у випадку, якщо спадщина відкрилась до 1 січня 2004 року або ж спадкодавець проживав в іншій державі, спадкоємець є іноземним громадянином та проживає в іншій державі, а спадкове майно знаходиться на території України.

Обставини, які входять до предмета доказування у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про право спадкування, є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину, довідок житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця.

Слід звернути увагу на наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Вишевказана позиція висловлена в листі Вищого спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ за № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування».

Судом встановлено, що позивачка не надала до суду доказу щодо подання заяви про прийняття спадщини, чи відмови нотаріуса у видачі свідоцтва на прийняття спадщину.

Так, єдиним аргументом відповідача щодо відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 є той факт, що за наявних у матеріалах справи доказів, не доведено факту порушеного права на майно.

Так, на спростування доводів відповідача, позивачка надала витяг про реєстрацію у Спадковому реєстрі спадкової справи №63180234.

18.12.2019 р. в судовому засіданні допитувалася ОСОБА_6 , яка зазначила про те, що позивачка допомагала ОСОБА_3 та ОСОБА_2 придбати спірну квартиру, провести ремонтні роботи, шляхом надання коштів.

18.12.2019 року в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 зазначив про те, що саме позивачка дала кошти на спірну квартиру.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні 18.12.2019 року зазначив про те, що його батько дав повну суму на купівлю спірної квартири.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні 18.12.2019 року зазначила про те, що її чоловік дав повну суму на придбання квартири.

За вимогами статті 12, 80, 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Однак, суд вважає, що позивачка не надала до суду нележних та допустимих доказів факту порушеного права на майно. Не надано підтвердження звернення ОСОБА_1 до нотаріуса щодо видачі свідоцтва про права власності на 1/6 частки квартиру АДРЕСА_1 та відповіді нотаріуса.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ч. 2 ст.321 ЦК України особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Статтею 316 ЦК України дано визначення поняття права власності, згідно якого правом власності є право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Як зазначено у ст.317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Принцип непорушності права власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, закріплює право власника володіти, користуватись і розпоряджатись належним йому майном закріплений уст.41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 21 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану.

У сімейному законодавстві передбачено два режими власності подружжя - особиста приватна власність дружини, чоловіка, тобто кожного з подружжя, та спільна сумісна власність подружжя.

Статтею 60 Сімейного кодексу України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Ця презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт в судовому порядку. При цьому тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільної сумісної власності майна, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Так як не доведено той факт, що існує будь-яке порушене право позивача на спірне майно, підстав для визначення права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 , та виділення частки не вбачається можливим.

Згідно із ст.6 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ч. ст. 89 ЦПК України,суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 2 ст.16 ЦК України, способами захисту цивільного права та інтересів є припинення дії, яка порушує право. Суд може захистити цивільне право і інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства,визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права,викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На підставі вищевикладеного, з урахуванням всіх обставин справи, суд приходить до переконання про відмову у задоволенні в позові.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 76, 77,79,80,83,95,223,268,273,353 ЦПК України -

в и р і ш и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , з участю третіх осіб: Обласного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Лаврик Тетяни Ярославівни, Шостої Львівської державної нотаріальної контори, про визнання права власності на майно в порядку спадкування,- відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК Українип. п. 15., 15.5 до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційнотелекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається через Франківський районний суд м.Львова.

Суддя Ванівський Ю.М.